§ 3. Соціальне нормативне регулювання в первісному суспільстві

У будь-якому історичному суспільстві для підтримування в ньому порядку потрібне регулювання за допомогою соціальних норм, так зване соціальне регулювання. Слово "регулювати" означає спрямо­вувати поведінку людей, їх груп і всього суспільства, установлю­вати певні межі їх діяльності. Якщо термін "суспільний" стосуєть­ся ставлення людини до зовнішнього природного середовища, опосе­редкованого засобами виробництва, то термін "соціальний" означає винятково її ставлення до сфери відносин між людьми.

Розрізняють два види соціального регулювання:

• індивідуальне - впорядкування поведінки конкретної особи у конкретному випадку;

• нормативне - впорядкування поведінки людей за допомогою загальних правил - зразків, моделей, що поширюються на усіх, на всі подібні випадки.

Соціальне нормативне регулювання в первісному суспільстві виконувало дві функції:

1) звільняло людину від постійного страху перед навколишнім світом і спрямовувало її діяльність на створення умов для життя;

2) упорядковувало суспільні відносини через установлення від­повідних стандартів (правил) поведінки в різних життєвих ситуаціях, організовувало їх у певний суспільний порядок. Поява нормативного соціального регулювання у первісному суспільстві стала якісним поштовхом до виникнення і розвитку права.

Соціальні норми первісного суспільства виникли спочатку у вигляді міфів, ритуалів і обрядів, пізніше - моральних настанов і звичаїв. За допомогою ритуалів і обрядів упорядковувалася зовніш­ня форма поведінки, завдяки міфам забезпечувався внутрішній зміст: створені божества для поклоніння (духи, боги, герої, предки) наділя­лися ідеалізованими вчинками, що слугували зразками для поведінки. Нездатність пізнати багато явищ природи формували віру в існуван­ня божественних, надприродних явищ; виконувалися релігійні куль­ти жерцями, шаманами та ін.; складалися релігійні норми, на осно­ві яких пізніше стали регулюватися відносини між людьми. Мораль­ні настанови про добро і зло первісного суспільства були примітив­ними: обмежувалися "добром" лише щодо своїх одноплемінників, вимога незаподіяння "зла" ближньому не поширювалася на представ­ників інших племен.

Найбільш стабільним нормативним соціальним регулятором первісного суспільства були норми-звичаї - соціальні норми, що регулюють стійкі суспільні відносини, які ввійшли у звичку і стали правилами поведінки внаслідок багаторазового повторення протягом тривалого часу. Норми-звичаї ґрунтувалися на натурально-природній потребі, перепліталися з міфами і мали значення для всіх випад­ків життя громади, роду, племені, для регламентації господарсько­го життя і побуту, сімейних та інших взаємин членів роду, первісної моралі (добра і зла), релігійно-ритуальної діяльності. Систему норм-звичаїв можна назвати природним первісним правом як мови комуні­кації між різними типами дій: вони слугували критерієм "правомір­ної"" поведінки; були публічною основою вирішення життєвих ситуа­цій; підтримували і зберігали кровнородинну сім'ю.

Соціальні норми, за допомогою яких здійснювалося впорядкуван­ня життя первісного суспільства, характеризуються у літературі як "мононорми ", через такі їх ознаки:

1) ці норми не розщеплені за регулятивними особливостями, оскільки в них перепліталися, чітко не проступаючи, міфи, норми моралі, релігійні норми, правові засади ("не убий", "не

укради"). Вони були одночасно і правовими, і релігійними, і моральними нормами);

2) ці норми не давали переваг одному члену роду перед іншим,

закріплювали "первісну рівність", жорстко регламентуючи їх діяльність в умовах протистояння суворим силам природи, оборони від ворожих племен. Основним принципом соціаль­ного регулювання був принцип таліону (рівним за рівне - око за око, зуб за зуб);

3) у цих норм переважало "т а б у" - обов'язкова і незаперечна

заборона (переважно релігійна), недодержання якої у первіс­ному суспільстві вважалося надприродним явищем і суворо каралося (заборона під страхом найтяжчих покарань кровно-родинних шлюбів - інцест; заборона убивати своїх рідних). Порушення табу спричиняло вигнання винного з роду (ост­ракізм), що було рівноцінним смерті. Щодо дозволів (прав) і позитивних зобов'язань (обов'язків), то вони не були роз­ділені: права членів роду були зворотним боком обов'язків, оскільки первісний індивід не мав окремого усвідомленого особистого інтересу, який би відрізнявся від інтересу роду. Адже людина усвідомлює інтереси, а не права. Лише в період розпаду первісного ладу, після появи соціальної неоднорідності, більш самостійного значення набувають відділені один від одного дозволи (права) і позитивні зобов'язання (обов'язки). Позитивні зобов 'язання мали на меті організувати необхідну пове­дінку у процесі приготування їжі, будівництві житла, розпалювання багаття, виготовлення знарядь тощо. Дозволи (суб'єктивні права) як можливості самостійної діяльності, формувалися у випадках визна­чення видів тварин і часу полювання на них, видів рослин і строків збирання їх плодів, користування тією чи іншою територією, джере­лами води та ін. Нормативні узагальнення (заборони, дозволи, пози­тивні зобов'язання), що стали звичайними засобами регулювання первіснообщинного життя, слугували джерелами формування права.

Тлумачами норм-звичаїв, а пізніше заборон, дозволів, позитивних зобов'язань виступали наймудріші члени роду, старійшини, вожді (у процесі примирення сторін, вирішення конфліктів). Цих неписаних правил поведінки дотримувалися добровільно, їх виконання забезпе­чувалося здебільшого силою суспільної думки, авторитетом старій­шин, воєначальників, дорослих членів роду. За потреби до їх поруш-

ними застосовувався примус, що виходив від роду чи племені (стра-і.і, вигнання з роду і племені, позбавлення вогню, води та ін.). Як особливі процесуальні форми розгляду спорів використовувалися різні двобої; способом "доказування" був різного роду "суд божий" (ордалія) - випробування вогнем, розжареним залізом, водою, отру­тою тощо. Той, хто витримав таке випробування, доводив за допо­могою божественної сили, яка нібито стояла на його стороні, що він є правий, а його твердження про факти правильні (так будував­ся вирок). Особиста образа нерідко відшкодовувалася застосуванням кровної помсти скривдженого до кривдника, його рідних або членів роду. Реакція роду на порушення його звичаїв (а не кровна помста) стала прообразом юридичної відповідальності, яка вже розвинулася в державі.

Перехід від норм-звичаїв до системи правових норм, що спирали­ся на звичай, тобто до розряду "звичаєвого права" (його сино­німом є "архаїчне право"), відбувався завдяки охороні з боку старій­шин, воїнів, жерців, що виділилися із членів роду (племені) як своє­рідні органи управління.