2.2. Характеристика непрямих інструментів грошово- кредитної політики.

На відміну від розглянутих методів, більш ефективними ін­струментами грошово-кредитного регулювання є група непря­мих інструментів. Це економічні метода регулювання сукупної грошової маси, які не передбачають встановлення прямих забо­рон або лімітів. Виділяють три основні групи економічних ме­тодів управління: податкові, нормативні (у разі, якщо розміри обмежень або пільг пов'язують з кількісними параметрами опе­рацій) і корегуючі (відрізняються гнучкістю • оперативністю, можливістю здійснювати стимулюючий або обмежуючий вилив залежно від конкретної ситуації).

Застосування податкових методів є прерогативою Міністер­ства фінансів. Знаючи нормативи оподаткування та виходячи з аналізу власних фінансових ресурсів, кожен банк обирає най­більш вигідні види операцій.

Нормативні методи впливу характеризуються викорис­танням системи нормативів і коефіцієнтів, до яких можуть відноситись: відрахування в фонд регулювання кредитних ресурсів, коефіцієнти ліквідності, а також інші види відраху­вань і коефіцієнтів, що обов'язкові до виконання та встанов­люються у вигляді нормативів відповідними постановами центрального банку. Періодичний перегляд і корегування но­рмативів дозволяє впливати на банківські операції залежно від конкретної ситуації. Але необхідно зазначити, що швид­кість впливу і ефективність застосування нормативів може проявитися через відносно тривалий період.

До корегуючих інструментів відносяться:

• рефінансування комерційних банків (через дисконтну і ломбардну політики);

• визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

• операції з цінними паперами на відкритому ринку;

• процентна політика.

Розглянемо їх докладно.

2.2.1. Рефінансування комерційних банків

Рефінансування комерційних банків - один із перших інстру­ментів, який почали використовувати центральні банки країн з пе­рехідною економікою, як альтернативу політики цільового креди­тування. Вважають, що рефінансування має висок)' ефективність в умовах економіки, де не розвинута фінансова інфраструктура (бі­ржі, позабіржові ринки тощо).

Рефінансування означає кредитування центральним бан­ком комерційних банків. Використання рефінансування ко­мерційних банків як інструменту впливу на динаміку грошо­вої маси проявляється наступним чином: збільшення обсягів наданих кредитів рефінансування розширює можливості кре­дитування банками економічних суб'єків, що в результаті призводить до зростання грошової пропозиції. Зменшення обсягів рефінансування викликає зворотний ефект.

Вплив політики рефінансування на ефективність регулю­вання грошового обігу ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ВІДНОСНО фази ДІЛОВОГО ЦИ­КЛ)'. Якщо економіка знаходиться на фазі буму, піднесення, то центральний банк буде проводити політику рестрикції, в контексті якої обсяг кредитів рефінансування буде обмежуватися. І навпаки, якщо економіка переживає депресію, падіння, необхідно проводити політику експансії, яка передбачає розширення |чрефінансування комерційних банків.

Основні риси рефінансування як інструменту грошово- кредитної політики, як справедливо зазначає В. Козюк, поля-полягають у наступних положеннях [29]:

• ініціатором в проведенні виступає комерційний банк, а дентральний банк приймає рішення про надання кредиту;

• рефінансування здійснюється як за рахунок ресурсів цеп грального банку, так і за рахунок емісійного розширення резервних грошей центрального банку;

• ці операції дозволяють швидко корегувати ліквідність окремих банківських інститутів, що опосередковано дозволяє центральному банку впливати на стан міжбанківського кре­дитного ринку;

• рефінансування, що проводиться центральним банком, дозволяє останньому частково впливати на поведінку комер­ційних банків в індивідуальному порядку тощо.

Особливістю політики рефінансування є селективний хара­ктер проведення операцій, що насправді означає, що кредити можуть отримати тільки фінансово стійкі банківські установи.

Основними формами кредитів рефінансування є обліковий та ломбардний кредити. Обліковий кредит надається центра­льним банком шляхом купівлі у комерційного банку векселів до закінчення їх строку. Ломбардний кредит передбачає надання позики комерційним банкам під заставу об'єктів ломбарду. До останніх відносяться, наприклад, згідно Закону України «Про І Національний банк України»:

• облігації внутрішньої державної позики (ОВДП);

• облігації зовнішньої державної позики України;

• кошти комерційних банків в іноземній валюті, які нале­жать їм на правах власності та які перебувають на рахунках у банках або кредитно-фінансових установах на території Укра­їни та за її межами, а також майнові права на отримання цих коштів;

• ­банківські метали;

• гарантії та поручительства іноземних банків, які мають офіційний рейтинг, не нижчий за показник «А».

У деяких випадках під заставу приймається нерухоме майно, якщо проведено кваліфіковану оцінку його вартості та ліквідності.

Щодо строків повернення кредитів рефінансування, то звичайно це короткий термін, наприклад, на один місяць, три- чотири місяці, або з поверненням навіть на наступний день.

Часто кредити рефінансування надаються через аукціони. Для отримання кредиту потенційні позичальники - комерцій­ні банки подають до центрального банку, який проводить то­рги, заявки, де зазначають обсяг кредиту та рівень позичкової ставки. За цими заявками центральний банк встановлює зага­льну суму аукціонних кредитів, строки їх надання та мініма­льну суму кредитів, що запитуються. Такі кредитні аукціони широко проводилися в розвинених європейських країнах, по­ки не були створені повноцінні фінансові ринки. Практика кредитних аукціонів сприяє розвитку ринку міжбанківських кредитів, забезпечує підтримку бажаного обсягу кредитів та ефективний розподіл кредитних ресурсів.

З метою запровадження ринкових методів управління, створення однакових умов доступу для всіх комерційних ба­нків для отримання кредитів НБУ, почали проводити кредитні аукціони і в Україні (1995 р.). Пізніше, а саме з вересня 1995 ро­ку НБУ ввів новий порядок рефінансування комерційних ба­нків, а саме ломбардні кредити. Передбачалося, що розмір ломбардного кредиту не повинен був перевищувати 75% вар­тості портфеля цінних паперів комерційного банку, що надані для забезпечення ломбардного кредиту. Строк користування ломбардним кредитом - 10 днів, за окремим рішенням НБУ - до ЗО днів. Плата за ломбардний кредит встановлювалася НБУ і була вищою за облікову ставку. У загальних обсягах рефінансування частка ломбардних кредитів у 1998 році ста­новила 21,5% [43].

і метою узгодження вітчизняних нормативних докумен­ті із вимогами Євросоюзу, стимулювання розвитку фінансо­вих інструментів, переведення взаємовідносин між централь­ним банком та банками у плані підтримки їх ліквідності в за­гальноприйняту площину світової банківської практики, НБУ в 2000 р. розробив і запровадив у практику Положення «Про рефінансування комерційних банків через тендерну систему»

• 11. Так, у 2002 р. частка кредитів, проданих на тендері, в «загальному обсязі рефінансування комерційних банків стано­вила 53,8% [Віс. НБУ №6, 2002, с.55].

Нововведенням у систему рефінансування в Україні, згід­но Положення НБУ "Про порядок довгострокового рефінан­сування банків під заставу корпоративних облігацій" № 51 від

• лютого 2003 року, стала можливість отримання кредитів рефінансування під забезпечення майновими правами, що ви­никли в банку в результаті укладання кредитного договору між ним та суб'єктом господарської діяльності. Такий кредит рефінансування видається на термін дії кредитного договору, але не більше, ніж на 270 днів.

Крім цього, як забезпечення кредитів рефінансування ба­нки можуть використовувати корпоративні облігації, за умо­ви, якщо останні відповідають вимогам законодавства Украї­ни, мають вільний обіг на фондовому ринку та обліковуються у Національній депозитарній системі України.

Треба зауважити, що в Україні вексельний обіг не набув значного поширення, а тому обліковий кредит, який передба­чає переоблік комерційних векселів, не є поширеним і на сьо­годні не посідає важливого місця у рефінансуванні комерцій­них банків.