Висновки до лекції за темою 6:

Тепер все ширше признається, що самоорганізація — фундаментальний процес природи. Встановлено, що існують взаємозв'язані і взаємообумовлені матеріальні об'єкти з рівноважною і нерівноважною структурною організацією речовини. Одні з них утворюються в ході процесу, що прагне до рівноваги, інші — в ході процесу, що прагне до нерівноваги. Головною особливістю процесу самоорганізації є його антиентропійна спрямованість.

Термін «самоорганізація» став застосовуватися для позначення природних процесів антиентропій впорядкування, що мають іншу природу, ніж процес рівноважної організації (наприклад, кристалізації), хоча довгий час вважалося, що порушення другого закону термодинаміки можливі лише при свідомому втручанні людини. Приставка «само-» підкреслює як іманентні причини явища, так і існування відмінностей в природі нерівноважного і рівноважного впорядкування, пов'язаних з активною або пасивною їх роллю в становленні відповідного порядку (самоорганізація — активне впорядковування).

В даний час загальновизнаним можна рахувати уявлення про самоорганізацію як про спонтанний перехід відкритої нерівноважної системи від менш складних і впорядкованих форм організації до складніших.

Синергетика заснована на ідеях цілісності світу і наукового знання про нього, спільності закономірностей розвитку об'єктів всіх рівнів матеріальної і духовної організації, нелінійності (багатоваріантності і безповоротності), глибинному взаємозв’язку хаосу і порядку (випадковості і необхідності). Синергетика дає нам новий образ світу, який складно організований і відкритий, тобто є таким, що не став, а стає, що не просто існує, а безперервно виникає, еволюціонує за нелінійними законами.

Синергетика вивчає відкриті (що обмінюються речовиною і енергією із зовнішнім світом, мають джерела і стоки енергії) нелінійні (описувані нелінійними рівняннями) системи. Предмет синергетики — механізми самоорганізації, тобто механізми мимовільного виникнення, відносно стійкого існування і саморуйнування макроскопічних впорядкованих структур, що характеризують такого роду системи.

Література

1. Иванова Т. Ю. Теория организации. Краткий курс : учебю пособие / Т. Ю. Иванова, В. И. Приходько. – СПб. : ООО «Питнр Принт», 2004. – 273 с.

2. Теория организации: Учебник для вузов / [Алиева В. Г., Иваненко Н. К., Мазур П. Р., Собко П. Р.]. – М. : ЗАО “Издательство ”Экономика”, 2003. – 408 с.

Матеріали для самостійного опрацювання з теми 6.

6.3. Гнучкість організації.

6.4. Стійкість організації.

6.3.1. Гнучкість процесу

Організаційний процес повинен володіти гнучкістю, тобто здатністю до оперативних змін. У зв'язку з цим мова може йти про гнучкість орієнтації або про гнучкість реалізації процесів. Гнучкість орієнтації передбачає, що процес допускає:

• зміну пріоритетів і приватних цілей при збереженні головних;

• перегляд поставлених завдань;

• коректування складу і вмісту виконуваних функцій;

• зміна спрямованості в разі відхилення від встановлених орієнтирів.

Гнучкість реалізації передбачає, що процес здібний до зміни:

• форм і способів реалізації;

• складу і послідовності стадій;

• таких параметрів, як тривалість, інтервали між стадіями, швидкість, інтенсивність і ін.

Гнучкість процесу дозволяє забезпечувати:

• можливість дії механізму саморегуляції, самокорегування процесу, оскільки при необхідності можуть бути оперативно змінені відповідні його характеристики;

• велику узгодженість між собою окремих стадій процесу, оскільки може бути своєчасно змінена орієнтація відповідних стадій;

• велику надійність здійснення процесу, оскільки при виникненні збоїв можуть бути своєчасно внесені відповідні корективи.

Гнучкість процесу обумовлена:

• підвищенням рівня його керованості;

• гнучкістю системи, що забезпечує даний процес;

• інформативністю процесу, що забезпечує повноту і своє тимчасовість вступу інформації;

• сприйнятливістю процесу до дій з боку суб'єкта управління;

• оперативністю процесу, що забезпечує своєчасність змін.

• формуванням багатоваріантних структур реалізації процесу;

• інтервальністю значень тривалості процесу і його окремих стадій [2, с. 120].

Таким чином, гнучкість процесу розглядається тут як один з найважливіших інструментів процесуалізації організації.