- •1. Виникнення і основні етапи розвитку економічних знань
- •2. Предмет економічної теорії
- •3. Методи економічних досліджень.
- •4. Функції економічної теорії. Економічна політика
- •Розділ 2. Суть, структура та типи економічних систем
- •2. Поняття економічної системи
- •3. Продуктивні сили суспільства
- •4. Система економічних відносин суспільства
- •5. Типи економічних систем
- •Розділ 3. Форми організації суспільного виробництва. Гроші
- •2. Типи економічних зв'язків та виробництва
- •3. Товар і його властивості
- •4. Виникнення, суть та функції грошей
- •Розділ 4. Ринок і його інфраструктура
- •1. Поняття ринку і умови його функціонування;
- •2. Структура ринку;
- •3. Інфраструктура ринку;
- •1. Поняття ринку і умови його функціонування
- •2. Структура ринку
- •3. Інфраструктура ринку
- •Розділ 5. Основи саморегулювання ринкової економіки
- •1. Попит і його детермінанти
- •2. Пропозиція та її детермінанти
- •3. Ціна у ринковій економіці
- •4. Конкуренція та її роль у функціонуванні ринкової економіки
- •5. Суперечності механізму саморегулювання ринкової економіки
- •Розділ 6. Економічна роль держави у ринковій економіці
- •1. Необхідність і суть державного регулювання ринкової економіки;
- •2. Економічні функції держави;
- •3. Методи державного впливу на ринкову економіку;
- •1. Необхідність і суть державного регулювання ринкової економіки
- •2. Економічні функції держави
- •3. Методи державного впливу на ринкову економіку
- •Розділ 7. Основні риси і закономірності перехідної економіки та її особливості в Україні
- •1. Поняття перехідної економіки
- •2. Сутність перехідного періоду від командної до ринкової економіки
- •3. Роздержавлення власності у перехідній економіці
- •4. Демонополізація економіки у період ринкової трансформації
- •5. Структурна перебудова економіки України
- •Частина II. Мікроекономіка
- •Розділ 8. Підприємництво і підприємство (фірма)
- •1. Суть підприємництва та умови його здійснення
- •2. Організаційні основи підприємництва в Україні
- •3. Підприємство (фірма) і його види
- •4. Капітал як матеріальна основа підприємництва
- •Розділ 9. Трудові відносини. Заробітна плата
- •1 Ринок праці та його особливості
- •2. Суть заробітної плати та її функції;
- •3. Організація заробітної плати;
- •1. Ринок праці та його особливості
- •2. Суть заробітної плати та її функції
- •3. Організація заробітної плати
- •Розділ 10. Витрати виробництва і прибуток
- •1. Суть витрат виробництва та їх види;
- •2. Витрати виробництва у короткостроковому та довгостроковому періодах;
- •3. Прибуток, його норма і напрями використання;
- •1. Суть витрат виробництва та їх види
- •2. Витрати виробництва у короткостроковому та довгостроковому періодах
- •3. Прибуток, його норма і напрями використання
- •Розділ 11. Особливості формування цін залежно від моделі ринку
- •1. Загальні принципи ціноутворення;
- •2. Основні моделі ринку.
- •1. Загальні принципи ціноутворення.
- •2. Основні моделі ринку
- •Лекція 12. Особливості підприємництва в агропромисловому комплексі
- •1. Аграрні відносини та їх особливості
- •2. Рентні відносини і форми земельної ренти.
- •3. Агропромисловий комплекс (апк), його структура і функції
- •4. Аграрна реформа в Україні
- •Частина III. Макроекономіка
- •Розділ 13. Національна економіка. Основні макроекономічні показники
- •1. Поняття національної економіки
- •2. Національний (суспільний) продукт і проблеми його грошового виміру
- •3. Поняття та способи обчислення валового внутрішнього продукту (ввп)
- •4. Система національних рахунків
- •Лекція 14. Макроекономічний аналіз: сукупний попит і сукупна пропозиція
- •1. Поняття макроекономічного аналізу
- •2. Визначення сукупного попиту і сукупної пропозиції
- •3. Споживання і заощадження та їх функції
- •4. Інвестиції, їх види та детермінанти.
- •5. Макроекономічна рівновага і модель мультиплікатора
- •Розділ 15. Грошовий обіг і кредитна система
- •1. Поняття грошової системи
- •2. Попит на гроші
- •3. Пропозиції грошей
- •4. Ринок грошей. Суть і види кредиту
- •5. Банки і банківська система
- •6. Ринок цінних паперів
- •7. Грошово-кредитна політика держави
- •Розділ 16. Фінансова система і фіскальна політика
- •1. Суть фінансів та їх роль у ринковій економіці
- •2. Державний бюджет і бюджетний дефіцит
- •3. Податки і податкова система
- •4. Фіскальна політика держави
- •Розділ 17. Економічне зростання та економічна нестабільність
- •1. Економічне зростання і його типи
- •2. Циклічні коливання ринкової економіки та їх причини
- •3. Безробіття, його типи та наслідки
- •4. Інфляція: суть, види, причини і наслідки
- •Розділ 18. Соціальний прогрес і стабілізаційна політика держави
- •1. Поняття соціального прогресу і його напрями
- •2. Рівень життя та його показники
- •3. Соціальний захист населення
- •4. Стабілізаційна політика держави: кейнсіанський та монетаристський підходи
- •Частина IV. Сучасне світове господарство
- •Розділ 19. Світове господарство та його еволюція
- •1. Поняття світового господарства та етапи його розвитку
- •2. Міжнародний поділ праці та його особливості за сучасних умов
- •3. Міжнародна торгівля та її особливості на сучасному етапі
- •4. Міжнародний рух капіталів
- •5. Міжнародна міграція робочої сили
- •6. Сучасні міжнародні науково-технічні зв'язки
- •7. Спільна підприємницька діяльність з іноземним капіталом
- •Розділ 20. Міжнародні валютно-фінансові відносини
- •1. Міжнародні валютні відносини і міжнародні валютні системи
- •2. Валютний ринок і валютна політика;
- •3. Міжнародні кредитні відносини та міжнародні фінансові організації;
- •1. Міжнародні валютні відносини і міжнародні валютні системи
- •2. Валютний ринок і валютна політика
- •3. Міжнародні кредитні відносини та міжнародні фінансові організації
4. Система економічних відносин суспільства
Продуктивні сили становлять один бік суспільного виробництва — ставлення людини до природи. Але останнє реалізується лише через певні взаємозв'язки між людьми як суб'єктами виробництва. Вони і виступають у вигляді економічних відносин, їх суб'єктами на сучасному етапі розвитку є окремі індивіди, домогосподарства, підприємства, або фірми, та держава.
Система економічних відносин надзвичайно складна хоча б тому, що утворює її велика кількість суб'єктів. Але у цій системі можна виділити дві групи відносин: організаційно-економічні та соціально-економічні. До першої групи включають відносини, пов'язані з організацією виробництва. Вони характеризують сам процес виробництва, комбінацію його чинників і незалежні від його соціально-економічної форми. Ці відносини властиві різним економічним системам і забезпечують еволюційну наступність розвитку економіки і суспільства в цілому.
Другу групу складають соціально-економічні відносини, пов'язані з привласненням чинників та результатів виробництва. Через ці відносини, з одного боку, здійснюється поєднання суб'єктивного чинника виробництва із засобами виробництва, а з іншого — визначаються частки й форми обміну результатами виробництва між його суб'єктами. Досить поширена уява про власність як суто правову категорію, зміст якої становлять свідомо вольові дії та відносини між людьми щодо речей, що набувають форми ставлення людей до речей як втілення своєї волі в них. Саме з тих очевидних зовнішніх фактів, що ті чи інші предмети знаходяться під владою певних осіб, виходять класичні погляди на власність як відносини панування над речами. Так, римське право визначало власність як повну владу особи над річчю. Аналогічно трактується власність у кодексі Наполеона. Звичайно, набуваючи юридичного виразу, власність виступає у формі права власності. Але було б неправильно істинну основу усіх реальних відносин власності зводити тільки до юридичних відносин, приймати юридичний вираз власності за дійсну власність. У юридичних відносинах як свідомо вольових завжди відображаються економічні відносини. Зміст перших даний самими економічними відносинами, сукупність яких І становить справжню основу усіх реальних відносин власності, її економічний зміст. Останній, насамперед, виявляється як відносини привласнення. Будь-яке виробництво є процесом привласнення людиною предметів і сил природи для задоволення своїх потреб. Тому найзагальніше поняття власності полягає в тому, що вона є конкретно-історичним типом привласнення умов і результатів виробництва. Суть його в тому, що це економічні відносини, що передбачають можливість для даного суб'єкта користуватися чи розпоряджатися певним благом, у тому числі й спожити його, а за обмеженості ресурсів виключають таку можливість для інших. По суті, поняття привласнення відображає сукупність суспільних відносин, необхідних суб'єктам для дій над обмеженими ресурсами. Оскільки виробництво неможливе без привласнення, то воно завжди відбувається в межах певної форми власності.
Відносини власності пов'язані і з такими категоріями, як відчуження, господарське використання майна та економічна реалізація власності. Відчуження є протилежністю привласнення. Воно виникає тоді, коли особа чи група осіб привласнює блага, створені працею інших осіб без будь-якого еквівалента. Прикладом служать відносини між феодалами та кріпосними селянами, при яких перші відчужували частину благ, створюваних другими. Власність пов'язана і з відносинами господарського використання майна. Ці відносини виявляються тоді, коли господарюючий суб'єкт використовує ресурси, на які не має права власності. Такими є відносини оренди та концесії.
Ознакою власності є також її економічна реалізація. Це означає, що власність має економічну цінність, яка виявляється у тому, що вона може давати доход і цим забезпечувати економічну незалежність і захищеність власника. В той самий час ця риса власності спонукає власника до збереження майна, його примноження, тобто до раціонального використання об'єктів власності.
Отже, економічний зміст власності полягає в тому, що вона є розгалуженою системою відносин щодо привласнення чинників та результатів економічної діяльності, становить систему суспільних форм та способів їх привласнення. Вона є основоположним елементом усієї системи економічних відносин.
З економічним змістом власності тісно пов'язане право власності. Останнє виступає як сукупність загальнообов'язкових правил поведінки людей щодо користування, розпоряджання і володіння благами. Користування означає право використання певних благ для задоволення потреб у процесі споживання. Межі користування визначаються правовими нормами. Розпоряджання — це передача іншим особам права здійснювати певні дії над ресурсами, приймати рішення щодо обміну, управління, дарування тощо. Володіння пов'язується з необмеженим строком користування продуктами природи, землею чи засобами виробництва. Воно поєднує можливості як користування, так і розпоряджання. Поєднання права користування, розпоряджання і володіння дає право власності.
Економічний зміст власності і право власності перебувають у тісній взаємодії. Право щодо цього є лише виразом певного ступеня розвитку власності. Воно — результат притаманного певній історичній епосі способу присвоєння. Саме тому право власності не можна довільно змінювати. Воно завжди оформляє існуючі економічні відносини власності як сукупність загальних правил поведінки людей у процесі присвоєння, захищає їх, освячує ідеологічно. Звідси випливає потреба у зміні права власності, коли воно вступає у суперечність з її економічним змістом, стає на заваді розвитку відносин власності. У той самий час право власності хоч і виростає з економічного змісту й тісно пов'язане з ним, розвивається відносно незалежно, не співпадає з власністю, виступає його передумовою. Спосіб привласнення взагалі може зазнати повного перевороту, анітрохи не зачіпаючи права власності, відповідного певному виробництву. А це означає, що в межах одного й того самого права власності може відбутися повна зміна способів привласнення.
Щоб повніше розкрити поняття власності, потрібно з'ясувати, які її об'єкти та суб'єкти та взаємодію між ними. Це випливає з того, що в питанні про власність завжди найсуттєвішим було:
1) що є об'єктом власності;
2) у кого і які об'єкти власності;
3) як вони розподіляються у суспільстві (між самими власниками та між власниками і не власниками). Об'єктами власності можуть бути найрізноманітніші як матеріальні, так і нематеріальні блага, їх можна поділити на умови, або чинники, виробництва та результати останнього. За сучасних умов все більшого значення набуває об'єкт, що є результатом інтелектуальної праці. Як правило, той, хто є дійсним власником умов або чинників виробництва, привласнює і його результат. Тому власність на чинники виробництва, насамперед об'єктивні (засоби виробництва), має вирішальне значення у сукупності усіх відносин щодо привласнення об'єктів власності.
Різноманітність характерна і для суб'єктів власності, тобто тих, між ким виникають і здійснюються відносини власності. Ними можуть бути як окремі особи, індивіди (за юридичною термінологією — фізичні особи), так і їх об'єднання, або юридичні особи. Суб'єктом власності виступає і держава. Залежно від суб'єктів власності розрізняють і її типи або види. Власність, суб'єктом якої є окрема особа, називається приватною (індивідуальною) власністю. Вона поділяється на трудову і нетрудову.
До першої належить власність, отримана у результаті привласнення чинників і результатів, створених працею самого суб'єкта. Коли здійснюється привласнення особою результату чужої праці, приватна власність є нетрудовою.
Другим типом власності є групова, або колективна, при якій суб'єктами виступає група певним чином об'єднаних індивідів. Цей тип власності включає спільну часткову і спільну сумісну власність. Спільна часткова власність утворюється шляхом об'єднання приватних часток майна, що вносяться її суб'єктами, і використовується у їхніх спільних інтересах під єдиним управлінням та контролем. При цьому кожен суб'єкт такої власності має право на свою частку об'єкта власності та відповідну частку доходу, що є результатом функціонування спільної власності. Найпоширенішими формами цієї власності є акціонерна і кооперативна та власність господарських товариств і спільних підприємств.
Спільною сумісною є власність, при якій її об'єкт не поділяється на окремі частки і його привласнення здійснюється усіма її суб'єктами на рівних правах. Доход від господарського використання такої власності розподіляється або в рівних частках, або залежно від трудового вкладу. Прикладом цього типу власності є сімейна власність.
Третім типом власності є державна. При цій формі суб'єктом виступає держава у вигляді своїх певних інститутів. З розвитком суспільства змінюється і співвідношення різних типів та форм власності. Якщо на попередніх етапах розвитку людства переважаючу роль відігравала індивідуальна приватна власність, то за сучасних умов відбувається розширення ролі групової та державної власності. Можна простежити кілька тенденцій розвитку власності. Це, насамперед, зростання ролі спільної власності, зокрема такої її форми, як акціонерна, або корпоративна, власність. У розвинутих країнах ринкової економіки на цю форму власності приходиться 80—90% загального обсягу виробництва. Це пов'язано з тим, що корпорації стали провідною організаційно-правовою формою економічної діяльності, що найповніше відповідає потребам розвитку економіки на сучасному етапі. Розвиток науково-технічного прогресу за сучасних умов, зумовивши значне поширення інформаційних технологій, спричинив зростання ролі інтелектуальної власності. Однією з тенденцій розвитку власності є й посилення деперсоніфікації великої власності та перехід її до юридичних осіб. Так, у Японії на кінець XX ст. частка юридичних осіб серед власників склала майже 80%. Водночас зростає персоніфікація власності через розширення кола власників акцій. Так, у США кількість власників акцій зросла з 42 млн. у 1929 р. до 79 млн. на початок XXI ст. Характерним є й створення так званої робітничої власності шляхом викупу акцій корпорації її працівниками. Ця форма власності поширилася в США у вигляді системи ЕСОП. Найзагальнішою тенденцією розвитку власності за сучасних умов є наростання плюралізму її форм і зростання питомої ваги міждержавної власності.