Причини інфляції

Зовнішні:

• ріст цін на світових ринках;

• світові структурні кризи (сировинна, енергетична, валютна);

• нелегальний експорт золота, валюти;

• скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі;

• від’ємне сальдо зовнішньоторговельного і платіжного балансу.

Внутрішні:

• деформація економіки;

• монополія держави на грошову емісію (надмірна емісія);

• кредитна експансія;

• зростання державного боргу;

• нестабільність соціально-політичної ситуації в країні;

• зростання державного боргу;

• збільшення швидкості обігу грошей;

• монопольне становище великих підприємств;

• непомірно високі податки або процентні ставки за кредит.

В результаті перевищення попиту над пропозицією виникає інфляція попиту (викликана підвищенням цін під впливом сукупного попиту). Відставання пропозиції від попиту викликає інфляцію витрат (пропозиції ) – викликана підвищенням цін під впливом росту витрат виробництва. Фіскальна інфляція зумовлюється дефіцитом державного бюджету, котрий покривається, як правило, за рахунок кредитної емісії. Крім цього фінансування бюджетного дефіциту за допомогою грошової емісії є своєрідною формою оподаткування – «інфляційним податком». Імпортна інфляція – інфляція, зумовлена зовнішніми факторами, тобто надмірним припливом іноземної валюти і підвищення цін на імпортовані товари.

Наслідки інфляції:

• зниження життєвого рівня населення у формах зниження реальної вартості особистих заощаджень та скорочення поточних реальних доходів;

• ефект інфляційного оподаткування (зниження реальної вартості накопичених грошей).

• падіння виробництва як результат зниження стимулів до праці та розширення виробництва.

Основні причини інфляції в Україні:

• падіння попиту на товари і послуги в результаті відставання росту з/п від росту споживчих цін;

• зростання дефіциту державного бюджету та його емісійне покриття (монетизація);

• диспропорції у структурі податкових надходжень;

• зростання цін на імпортовані товари;

• монопольна структура економіки;

• вивезення капіталу з держави;

• виконання іноземною валютою функції засобу заощадження;

• зниження обмінного курсу гривні щодо долара;

• тиск зовнішнього боргу який різко звужує можливості маневру валютними ресурсами;

• несприятливий інвестиційний клімат і спрямування вільного капіталу в спекулятивний бізнес;

• світова фінансова криза;

• політична нестабільність;

• низька якість продукції.

Антиінфляційна політика – це комплекс заходів, спрямованих на регулювання економіки та зниження рівня інфляції в країні.

Заходи антиінфляційної політики:

І група: заходи, спрямовані на подолання інфляції попиту (дефляційна політика). Вони здійснюються через механізм реформування грошово-кредитної і фінансової системи країни. До таких заходів відносять:

• зниження витрат і дефіциту державного бюджету (дефіцит державного бюджету повинен покриватися не додатковою емісією, а шляхом державних позик, які можна буде погасити);

• реформування податків;

• обмеження грошової емісії;

• регулювання валютного курсу;

• проведення рестрикційної кредитної політики (підвищення облікової ставки, норм обов’язкових резервів комерційних банків).

Недоліки: необхідність ретельного розрахунку обмежуваних доходів, так як їх надмірне використання може привести до негативних наслідків (криза неплатежів); обмежувальні заходи в державі викликають соціальні напруження і невдоволення.

ІІ група:

• політика доходів (замороження заробітної плати, рівня цін або встановлення граничних меж їх росту);

• стимулювання виробництва (податкове стимулювання господарської діяльності, стимулювання приросту іноземних інвестицій);

• посилення ринково-конкурентних факторів в економіці ( боротьба з монопольним підвищенням цін і структурна перебудова економіки).

Державою можуть прийматись додаткові заходи щодо пристосування до інфляції (компенсації, індексації, субсидії).

Грошова реформа – система заходів держави, спрямованих на впорядкування і зміцнення грошового обороту в країні. Суть грошових реформ полягає у повній або частковій структурній перебудові державою наявної грошової системи з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обігу в нових соціально-економічних умовах.

В залежності від способів проведення існують такі методи стабілізації валюти:

• нуліфікація;

• ревальвація;

• девальвація.

Нуліфікація – оголошення державою знецінених грошових знаків недійсними і введення нової валюти. Дана реформа проводиться за умови різкого обезцінення грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші.

Ревальвація – офіційне підвищення державою національної валюти відносно інших валют або світових грошових одиниць. Застосовується країнами з дуже стабільною валютою. Головною причиною ревальвації є значне фінансування держави міжнародними валютно-кредитними організаціями (збільшення пропозиції іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі) або .наявність дефіцитів у партнерів країни. Ревальвацію може спричинити велика валютна спекуляція, коли на національну валюту обмінюється така сума іноземної валюти , що перевищує інтервентні можливості центрального банку.

Девальвація – зниження золотого вмісту грошової одиниці або офіційне зниження курсу національної валюти відносно іноземної. Девальвація стимулює експорт, робить його дешевшим, проте подорожчання імпорту призводить до зниження внутрішнього попиту. Наслідками девальвації для населення є подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня цін на усі товари. Причиною девальвації є інфляція та хронічний дефіцит платіжного балансу.

Залежно від мети проведення та глибини перебудови виділяють:

Грошові реформи у вузькому розумінні:

• грошові реформи формального типу зводяться до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням функціонуючої;

• грошові реформи з деномінацією грошового обігу – заміна через обмін грошових купюр дійсного масштабу цін;

• грошові реформи конфіскаційного типу (з деномінацією грошового обігу або без нього) – використовують диференційовану шкалу обміну старих грошей на нові.

Грошові реформи можуть бути одномоментними (строк проведення старих грошей на нові не перевищує 7-10 днів) та паралельного типу (в обігу знаходяться дві грошові одиниці з поступовим вилученням однієї із них).

Грошові реформи у широкому розумінні – передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебудову діючої системи грошово-валютних і кредитних відносин (перехід від біметалізму до монометалізму і далі до паперово-грошового обігу, перехід від грошей тоталітарної до грошей ринкової економіки). Такі реформи проводяться, як правило, декілька років.

Особливості проведення грошової реформи в Україні:

З 2 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу з деномінацією грошової одиниці, однак це був лише окремий етап тривалої грошової реформи.

Розпочалась грошова реформа у січні 1992 року, коли у готівковий обіг було випущено купоно-карбованець багаторазового використання, 7 листопада 1992 року купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового обігу. Поліпшення макроекономічної ситуації в Україні у 1995 році створило належні передумови для проведення у 1996 році завершального етапу реформи в результаті чого наша держава отримала нову грошову одиницю – гривню. Розмінною монетою стала копійка. Внаслідок обміну українських карбованців (купонів) на гривні було змінено діючий масштаб цін. Упродовж двох тижнів старі грошові знаки вилучалися з обігу та обмінювалися у пропорції 100000:1. Відповідно до цього було змінено ціни на товари та послуги, тарифи, з/п, пенсії, стипендії тощо. Усі операції з перерахування у гривню залишків коштів, які знаходилися у безготівковому обігу було проведено в перший день реформи.