Середній розмір статутного фонду

К = Балансовий прибуток + Податки, які відносяться на собівартість (2.11)

Середній розмір статутного фонду

3. системі обліку за світовими стандартами:

К = Чистий прибуток за період (2.12)

Середній розмір власного капіталу в періоді

К = Чистий прибуток за період (2.13)

Середній розмір акціонерного капіталу в періоді

К = Чистий прибуток за період – Нестабільні види доходів у періоді (2.14)

Середній розмір акціонерного капіталу в періоді

Чистий прибуток за період + Всі сплачені податки

К = (прибуток до оподаткування) (2.15)

Середній розмір акціонерного капіталу

Нормативний рівень 12-го коефіцієнта – від 10 до 20%, для 15-го коефіцієнта – 15%.

Ключовим у системі коефіцієнтів прибутковості є показник прибуток / активи. Фактичне значення цього показника – не єдиний критерій для оцінки ефективності (рентабельності) функціонування банку. Це пояснюється, по-перше, тим, що високий прибуток супроводжується, як правило, великим ризиком. Тому дуже важливо одночасно звертати увагу на ступінь захисту банку від ризику. По-друге, принципове значення мають ті економічні явища, які криються за факторами, що визначають динаміку вказаного коефіцієнта прибутковості.

Факторний аналіз прибутку банку може проводитись різними способами.

По-перше, основні фактори рентабельності банку випливають із змісту чисельника і знаменника коефіцієнта прибутковості (прибуток до активів). Методом підстановки визначається основний фактор, який обумовлює динаміку коефіцієнта, – зміна абсолютної величини прибутку й активів. Залежно від цього, далі визначаються основні фактори, які підвищують або знижують розмір прибутку чи активів.

Основними факторами абсолютної величини прибутку банку можна вважати:

• співвідношення темпів зростання (зниження) доходів і видатків банку;

• середня дохідність окремих активних операцій банку;

• частка активів, які дають дохід, в активах банку (частка працюючих активів);

• рух процентних ставок по активних і пасивних операціях банку;

• структура активів, які дають дохід;

• структура кредитного портфеля;

• частка ризикових активних операцій банку в активах;

• прибутковість окремих видів активних операцій.

По-друге, прийом факторного аналізу рівня прибутку банку є розкладання коефіцієнтів прибутковості на співмножники.

Як приклад, візьмемо два коефіцієнти:

Прибуток* = Валові доходи банку х Прибуток* (2.16)

Активи банку Активи Валові доходи банку

*Балансовий, або чистий.

Таблиця 2.5

Факторний аналіз рівня прибутку банку АКБ “Мрія”

Квартали звітного року	Прибуток/Активи	Доходи/Активи	Прибуток/Доходи
I	0,43	2,4	18,0
II	1,24	2,0	61,8
III	0,58	1,8	32,3
IV	0,27	1,5	17,8

Порівняння динаміки трьох коефіцієнтів протягом року показує, що падіння загального коефіцієнта прибутковості пояснювалося в основному скороченням дохідності активних операцій банку. Це могло бути пов^’язане зі зміною процентних ставок і рівня комісійної винагороди, а також зі зміною частки активів, які дають дохід (частки діючих активів). Останнє характеризується коефіцієнтом ефективності:

К_еф = А_д / А (2.17)

де: К_еф – коефіцієнт ефективності; А_д – середній залишок у періоді активів, які дають дохід; А – середній залишок у періоді за підсумком активу балансу.

Чистий прибуток

(після оподаткування)* = Чистий прибуток** х Активи (2.18)

Власний капітал Активи Власний капітал

*ROE – Return on Equity (чистий дохід)

**ROA – Return on Assets (чистий дохід на активи)

Оцінка достатності власного капіталу банку АКБ “Мрія”

Проблема визначення достатності капіталу банку протягом тривалого часу є предметом наукових досліджень і суперечок між банками і регулятивними органами. Банки намагаються обходитись мінімумом капіталу, щоб підняти показники прибутковості і зростання активів; банківські контролери вимагають великого капіталу для зниження ризику банкрутства. Водночас висловлюється думка, що банкрутства викликані поганим управлінням, що добре керовані банки можуть існувати і з низькими нормами капіталу.

Термін “достатність капіталу” відображає загальну оцінку надійності банку, ступінь ризику, на який він наражається. Трактування капіталу як “буфера” проти збитків обумовлює обернену залежність між величиною капіталу і тим ризиком, якого зазнає банк. Звідси випливає основний принцип достатності: розмір власного капіталу повинен відповідати розміру активів з урахуванням ступеня їхнього ризику. Разом з тим комерційні банки завжди враховують у своїй роботі той факт, що надмірна “капіталізація” банку, випуск зайвої кількості акцій у порівнянні з оптимальною потребою у власних коштах, теж не є благом. Вона негативно впливає на наслідки діяльності банку. Мобілізація грошових ресурсів шляхом випуску акцій – дорогий і часто не бажаний для банку спосіб фінансування у порівнянні із залученням сторонніх коштів. Тому керівники банків, з одного боку, і органи нагляду за банками, з іншого, прагнуть знайти оптимальне співвідношення між величиною капіталу та іншими параметрами діяльності комерційного банку.

Занижена частка капіталу в ресурсах банку зазнає критики. Мова йде про неспівмірну відповідальність банку і його вкладників (або держави – за системи страхування депозитів). Міра відповідальності банку обмежується його капіталом, а вкладники та інші кредитори ризикують набагато більших обсягом коштів, довірених банкові. Також існує ряд чинників, що обумовлюють вимоги щодо збільшення банківського капіталу: а) ринкова вартість банківських активів мінливіша, ніж у промислових підприємств, – вона змінюється із зміною процентних ставок, із погіршенням кредитоспроможності позичальників; б) банк більше покладається на непостійні джерела короткострокової заборгованості, багато з яких можна вилучати за вимогою. Тому будь-яка подія політичного та економічного життя може спровокувати масовий відплив ресурсів банку.

Той факт, що адекватність капіталу банків визначає довіра суспільства до конкретного комерційного банку і банківської системи в цілому, робить її одним з показників, які перебувають під контролем держави в особі центрального банку. Підтримання достатнього рівня сукупного капіталу є однією з умов стабільності банківської системи.

Точно визначити обсяг капіталу, яким повинен володіти банк або банківська система в цілому, важко, але він має бути достатнім для виконання вже розглянутих функцій, довіри вкладників та органів контролю. Сума необхідного капіталу залежить від ризику, який бере на себе банк. Якщо, наприклад, надані банком позики пов^’язані з великим ризиком, потрібно більше капітальних фондів. Визначаючи обсяг необхідного капіталу, банк стоїть перед альтернативою: збільшити свій капітал у міру зростання ризику чи вкладати кошти в активи, не пов^’язані з підвищеним ризиком. Таким чином, чи капітал банку адекватний, чи ні, залежить від якості його активів, якості управління, політики у сфері діяльності і суми ризиків, яких зазнає банк.

Протягом тривалого часу комерційні банки і суспільство намагалися виробити перелік нормативів, які можна було б застосовувати при перевірці достатності капіталу чи банківської системи в цілому.