2. Методи й інструменти державного регулювання інноваційної діяльності

Реалізація державної інноваційної політики забез­печується органами державного управління через систе­му методів та інструментів (засобів) державного регулю­вання.

Методи державного регулювання інноваційної діяльності — прямі та опосередковані способи впливу органів державного уп­равління на поведінку суб'єктів інноваційної діяльності з метою підвищення їх інтересу до створення, освоєння і поширення інно­вацій та реалізації на цій основі інноваційної моделі розвитку країни.

Інструменти (засоби) державного регулювання інноваційної ді­яльності — акти нормативно-правового або директивного харак­теру, які регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності.

Класифікація інструментів державної інноваційної по­літики може здійснюватися на основі підходу «попит — пропозиція». Суть його полягає в тому, що держава здій­снює вплив через стимулювання попиту на інноваційні продукти, пропозицію таких продуктів, інструменти ство­рення сприятливого інституційно-правового середовища для підприємців - інноваторів.

Інструменти регулювання попиту. Це укладені цен­тральними або регіональними органами державного уп­равління договори із суб'єктами інноваційної діяльності щодо розроблення й виробництва інноваційних продуктів, технологій та послуг.

Інструменти регулювання пропозиції. Дії, спрямова­ні на забезпечення інноваторів фінансовою та технічною допомогою, в тому числі створення інноваційної інфра­структури: надання інноваторам грантів, позик, субсидій, гарантованих кредитів, дослідницьких податкових кре­дитів; забезпечення дослідників та інженерів відповідним обладнанням і приладами, приміщеннями та сервісом; створення державних інституцій для поєднання науки й виробництва різних форм власності, наприклад шляхом створення та сприяння розвиткові технопарків, виставок, ярмарок тощо.

Інструменти створення сприятливого середовища для інноваційного процеси. До них відносять передусім подат­кові пільги, пільгове кредитування і субсидування; страху­вання і гарантування, надання прав на прискорену амор­тизацію устаткування; розвиток державою патентного права, правничих засад виробництва та споживання якіс­ної продукції — системи стандартизації і сертифікації ви­робництв та окремих видів продукції, регулювання моно­польних підприємств і видів діяльності, дозвіл тимчасової монополії інноватора. Це створення сприятливих умов для міжнародної комерційної діяльності. Йдеться про торго­вельні угоди, зовнішньоекономічні тарифи, режими ва­лютного регулювання, відстоювання прав та інтересів віт­чизняних інноваторів у міжнародній кооперації праці та захист у випадках недозволеної чи несумлінної конкурен­ції. Це також розвиток і підтримка системи освіти в краї­ні (повне або часткове фінансування закладів загальної освіти, університетів, спеціальної фахової підготовки, системи безперервного навчання і перекваліфікації робо­чої сили, курсів вузькопрофільного тренінгу та менедж­менту), створення умов для особистісного розвитку лю­дини, соціальне страхування, охорона здоров'я, довкілля тощо.

Застосовуючи ці інструменти, держава може уповіль­нювати або прискорювати темпи інноваційного процесу, підвищувати або знижувати ефективність інноваційної ді­яльності. Важливо визначити оптимальне співвідношення між ними, щоб уникнути «ручного» управління інновацій­ними процесами і сформувати ефективний економічний механізм їх стимулювання.

Важливими засобами державного регулювання інноваційної діяльності — інструментами державної підтримки інноваційної діяльності мають бути:

• національні науково-технічні програми;

• державне замовлення в науково-технічній сфері;

• державна науково-технічна експертиза;

• бюджетне фінансування інноваційних процесів;

• патентно-ліцензійна діяльність;

• стандартизація та сертифікація продукції в науково-техніч­ній сфері;

• формування науково-технічних кадрів;

• створення системи науково-технічної інформації.

Регулювання умов інноваційної діяльності здійснюється через систему податків, проведення амортизаційної політики, надання фі­нансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій на розви­ток окремих регіонів, галузей, виробництв; проведення кредитної політики; через державні норми та стандарти; антимонопольні захо­ди; регулювання сфер і об'єктів інвестування інновацій; регулюван­ня фінансових інвестицій, тобто через прямі та опосередковані способи.

Розглянемо найважливіші із засобів регулювання інноваційної діяльності, тим більше що загальновизнаного переліку не існує.

1. Закони і законодавчі акти.

Однією з найважливіших економічних функцій держави в рин­ковій економіці є створення правової основи її функціонування. Насамперед це прийняття законів і правил, що регулюють економіч­ну діяльність, а також контроль за їх виконанням. Створюючи зако­нодавчу базу, держава встановлює юридичні принципи функціону­вання економіки, виконувати які зобов'язані всі суб'єкти економіч­ної діяльності. До числа таких правил належать закони, законодавчі й нормативні акти, які захищають права власності, визначають фор­ми підприємництва, умови функціонування підприємств, їхні взає­мозв'язки між собою та державою.

2. Обсяги і джерела інвестування інновацій.

Другим напрямом діяльності держави є безпосередня участь її загальнодержавних, регіональних і місцевих органів у регулюванні обсягів і використання різних джерел інвестування інновацій. Та за­мість директивного планового управління централізованими капі­тальними вкладеннями і монополізації функції інвестування ця діяль­ність має включати розробку довготермінових концепцій розвитку держави та регіонів і виконання конкретних цільових програм, спря­мованих на розвиток певних галузей чи виробництв. Здійснення цих програм базується на функції фінансування інноваційної діяльності. У процесі формування ринку відбувається переміщення фінансуван­ня від централізованих до децентралізованих джерел.

3. Асигнування і дотації з Державного та місцевих бюджетів.

Серед засобів впливу держави на процес функціонування економіки важливе місце належить державним асигнуванням і дотаціям, оскільки ключовим моментом у побудові механізму державного ре­гулювання є надійне забезпечення діяльності всіх суб'єктів господа­рювання.

Державні асигнування — це виділення певної суми грошових коштів на фінансування господарських об'єктів, видів діяльності або соціальних програм за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також державних позабюджетних фондів.

Бюджетні асигнування встановлюють обов'язковий обсяг і цільове призначення витрат бюджетних коштів.

Видатки державного бюджету виконують функції політичного, соціального й господарського регулювання.

4. Норми і нормативи.

Норми і нормативи як один із важливих засобів державного регу­лювання використовуються як базовий елемент при розробці територіаль­них планів, а також при обґрунтуванні варіантів розвитку країни в цілому.

Система норм і нормативів включає: соціально-економічні нор­ми й нормативи; норми та нормативи розвитку матеріальної бази й соціальної інфраструктури; економіко-екологічні.

5. Ціноутворення.

Важливим напрямом дій держави в галузі ціноутворення має бути розширення сфери вільного ціноутворення, що пот­ребує демонополізації економіки й створення реальних умов для розвитку конкуренції. Причому демонополізація має охопити не ли­ше виробників, а й сферу обігу товарів, аби підірвати економічні умови для перепродажу товарів посередниками, а отже -— запобігти зростанню цін і зміцнити економіку.

Не втрачає свого значення також спрямування зусиль держави на забезпечення фінансової стабілізації, недопущення інфляційних сплесків.

Політика цінового регулювання може здійснюватися шляхом встановлення відповідної системи ціноутворення. Розв'язуючи це питання, слід враховувати динаміку інфляції, рівень конкуренції та монополізації виробництва, соціальну політику.

Механізм державного регулювання ціноутворення в країні поки що перебуває у стадії становлення, і вирішення цього питання по­требує значних зусиль.

6. Ставки податків і пільги з оподаткування.

Основним важелем, найважливішим засобом державного впли­ву на соціально-економічний розвиток країни та на інноваційні про­цеси є податки та податкові пільги. Саме податки, як засвідчує еко­номічна історія, завжди використовувалися державою як найдієві­ший засіб регулювання економічних процесів.

На інноваційну діяльність, яка визначає вихідний момент під­приємництва, впливають усі податки й платежі, пов'язані з виробни­чо-господарською діяльністю в цілому. Визначають такі функції по­датків: фіскальну, стимулюючу, регулюючу та контрольну.

7. Відсотки за кредит і державні гарантії.

Найважливішою сферою державного впливу є грошово-кредит­ні відносини, оскільки вони є стрижнем усієї економічної системи, незалежно від ступеня розвитку приватного сектора. Держава навіть за умов ринкової економіки надає великого значення контролю за формуванням і використанням національних кредитних ресурсів.

8. Державні замовлення і закупівлі.

Ефективними регуляторами прямої дії на виробництво є держав­не замовлення й державні закупівлі.

Оскільки економічна роль держави полягає у забезпеченні за­гальнодержавних потреб та захисту інтересів соціально незахищених груп населення, державним замовленням як інструментом дер­жавного регулювання формуються завдання на виготовлення, по­ставку промислової, спеціальної та сільськогосподарської продукції, продовольчих і непродовольчих товарів народного споживання, виконання робіт і надання послуг за номенклатурою і в обсягах, що забезпечують реалізацію державних та міждержавних цільо­вих програм, виконання міжурядових угод і створення державних резервів.

Державне замовлення на проведення найважливіших розробок, спрямованих на створення новітніх технологій та продукції, є ефек­тивним засобом здійснення державної науково-технічної політики, стимулювання розвитку пріоритетних напрямів НТП, реалізації дер­жавних науково-технічних програм, що сприяє забезпеченню висо­кої конкурентоспроможності продукції, зменшенню залежності від імпорту, ресурсо- та енергозбереженню, радикальному підвищенню продуктивності праці.

Державне замовлення на науково-технічну продукцію за пріо­ритетами розвитку науки і техніки реалізується через державні закупівлі.

Важливе значення для суспільства має застосування механізму державного замовлення для вирішення природоохоронних проблем.

9. Мито і митні податки.

Метою задіяння такого мита є забезпечення державного бюджету податковими над­ходженнями. Функція захисту українських виробників від конкуренції інших держав виконується протекціоністським митом, яке зменшує перевагу іноземного виробника на українському ринку над вітчизня­ним виробником.

Захист національного ринку — головна мета митних тарифів.

10. Ліцензії і квоти.

До стаціонарних засобів державного регулювання можна віднес­ти ліцензування, квотування, стандартизацію та експертизу інвести­ційних проектів. Це прямі засоби впливу держави на інвестиційну діяльність, оскільки за їхньої реалізації держава бере безпосередню участь у непрямих засобах.

Ліцензування — це надання дозволу на проведення будь-яких видів діяльності, пов'язаних з виробництвом та наданням послуг, і ліцензування продукції. За умов технологічної відсталості ліцензу­вання суб'єктів інвестиційної діяльності спроможне підвищити ефек­тивність виробництва, а купівля ліцензій на виробництво продукції здатна підняти економіку на вищий щабель розвитку.

Квота експортна (імпортна) — це обмежений обсяг певної кате­горії товарів, який дозволено експортувати з території країни (або імпортувати) протягом певного терміну і який визначається в нату­ральній або вартісній формі.

Квоти на імпорт вводяться з метою захисту національних вироб­ників від іноземної конкуренції та зменшення обсягів імпорту, а та­кож для поліпшення торговельного балансу.

Стандартизація — це комплекс умов, які розробляються й вису­ваються державними органами технічного нагляду до різноманітних параметрів будь-якої продукції з метою її розповсюдження та безпеч­ного використання.

Якщо вимоги стандартів низькі, інноваційна активність зростає, і ринок наповнюється неякісною продукцією, якщо ж вимоги високі, це обмежує інноваційну активність.

Метою експертизи інноваційних проектів є підвищення їхнього тех­нічного рівня. Якісний рівень експертизи проектів може збільшувати або зменшувати рівень інноваційної активності через зменшення ви­мог експертизи.

11. Підтримка інфраструктурних утворень.

Перед нашою країною стоїть завдання розвитку ринкової інф­раструктури у вигляді нових елементів господарського механізму, яка б забезпечувала кваліфіковане обслуговування вітчизняних й іноземних інвесторів. До їх переліку входять кредитні інституції, які є суб'єктами інноваційно-інвестиційної діяльності.

12. Розробка й реалізація державних і цільових комплексних програм.

Розробка й реалізація цільових комплексних програм — це також одна з форм державного регулювання, а в країнах з ринко­вою економікою вона є основою програмного управління.

Одним із найважливіших завдань держави є підтримка і стимулювання інноваційної діяльності, що неможливе без об'єктивної інформації про кількість підприємств, які здійснюють інноваційну діяльність, структуру сукуп­ності впроваджуваних новацій, результативність їх упро­вадження.

Законом України «Про пріоритетні напрями інновацій­ної діяльності в Україні» від 16.01.2003 р. серед інших за­ходів передбачено і здійснення моніторингу інноваційної діяльності шляхом систематизованого збору, оброблення та аналізу інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання і регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Згідно із Законом усі міністерства і відомства України щорічно в першому кварталі подають до Кабінету Мініс­трів України звіти про заходи щодо реалізації стратегіч­них і середньострокових інноваційних пріоритетів і досяг­нуті результати.

Узагальнена інформація міністерств і відомств щорічно до 1 квітня подається Кабінетом Міністрів України до Вер­ховної Ради України і містить, крім інших, такі показники:

— обсяг інноваційних капіталовкладень щодо річного рівня амортизаційних відрахувань;

• розмір доходу від інноваційних капіталовкладень за рік відносно обсягу інноваційних капіталовкладень;

• розмір сукупного фінансування науки і техніки від­носно річного ВВП;

• обсяг річного продажу новоствореної продукції від­носно річного загального обсягу продажу;

• кількість винаходів на 1 млн. населення;

• кількість упроваджених винаходів в рік відносно їх загальної кількості.

Моніторинг реалізації пріоритетних напрямів іннова­ційного розвитку України враховується насамперед при розробленні:

1. Державних прогнозів і програм економічного і соці­ального розвитку України, що здійснюється згідно із Зако­ном України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України».

2. Державного та місцевих бюджетів України, що здійс­нюється згідно з Бюджетним кодексом України.

Моніторинг забезпечує можливість контролю за реалі­зацією інноваційних програм та проектів, оцінки ефектив­ності управління ними, дає змогу визначити віддачу від вкладених коштів, за необхідності вносити корективи у програми економічного та соціального розвитку країни.