Еволюція технологічних укладів: інноваційні теорії технологічних змін

Поняття «технологічний уклад» (у сучасному розумінні цього терміна) введено в науковий оборот С. Глазьєвим. Воно має де­яку спільність з розглянутим вище поняттям технологічної системи чи довгих хвиль, але досить повно досліджене стосовно національного стану економі­ки. Технологічний уклад — це групи технологічних сукупностей, які пов'язані одна з одною однотипними технологічними ланцюгами і утворюють відтворювальні цілісності. Технологічний уклад харак­теризується ядром, ключовим чинником, організаційно-економічним механізмом регулювання. У економічно розвинених країнах триває інтенсивний перерозподіл ресурсів з четвертого до п'ятого техноло­гічного укладу. В Україні п'ятий технологічний уклад існує в основ­ному в оборонних галузях промисловості. Передача оборонних технологій до цивільного сектора здійснюється вкрай по­вільно через цілий ряд об'єктивних та суб'єктивних причин.

Слід підкреслити, що всі типи циклів (хвиль) впливають на еко­номічну кон'юнктуру. При цьому треба враховувати фактор часу й слідкувати за розвитком кризових явищ, що дасть змогу з меншими втратами відновити рівновагу, замінити одну парадигму на іншу.

Парадигма – система поглядів на явище, яка ґрунтується на певному ключовому елементі.

Інноваційний процес, як розглядалося вище, слід пов'язувати з різними факторами кон'юнктури:

з рівновагою першого порядку — попит і пропозиція;

з рівновагою другого порядку — переливання капіталу в нові машини, обладнання, модернізацію виробництва;

з рівновагою третього порядку — стосується всіх основних сус­пільних благ: виробничої структури, сировинної бази, джерел енергії тощо.

Відхилення від першого типу рівноваги призводить до «корот­ких хвиль», другого типу — до «середніх», третього типу — до «довгих».

«Довгі хвилі» складаються з двох фаз — висхідної та низхідної, яка припадає на період кризи та депресій. Між короткими та довги­ми циклами існує тісний взаємозв'язок, оскільки перші немовби на­низуються на другі, а характер реального економічного циклу багато в чому залежить від того, на яку саме фазу довгого циклу припадає даний короткий: якщо на висхідну — пожвавлення, а якщо на низхідну, то кризові депресії посилюються.

При вивченні одержаного емпіричного матеріалу М. Кондратьєв дійшов висновку, що протягом двох десятків років перед початком висхідної фази спостерігається пожвавлення у сфері технічних вина­ходів, їх широке застосування, що зумовлює тривале господарське піднесення.

Висхідні фази значно багатші на соціальні потрясіння, ніж фази низхідні. Кон'юнктурна схема «довгих хвиль» може використовува­тися як один із засобів прогнозування тривалості коливань ринкової економіки, визначення переломних періодів у її еволюції, а також настання сукупної структурної кризи, що припадає на низхідну фазу довгого циклу.

На стадії піднесення економіки, як правило, змінюються еко­номічна кон'юнктура, змінюється попит і пропозиція на виробле­ні товари. На цій стадії триває реконструкція економічної системи в цілому.

Особливістю стадії спаду хвилі є те, що ця стадія характери­зується великою активністю інноваційної діяльності, повним онов­ленням споруд, обладнання довгострокового використання, ство­рення нових робочих місць та нових об'єктів виробництва. При спаді довгих хвиль спостерігається зміна технологічної парадигми. Зважаючи на такі докорінні зміни, інноваційну діяльність слід роз­глядати як стан рівноваги та відхилення від рівноваги у довгих циклах кон'юнктури.

Зазначені цикли — це спіраль поступального руху технологічно­го потенціалу економіки, в яку мусить вписатися кожен господарюю­чий суб'єкт, прагнучи практично витримати конкурентну боротьбу за гроші споживачів. Цикли є необхідним механізмом, за допомогою якого ринкове середовище здійснює саморегуляцію такої важливої стадії науково-технічного прогресу, як упровадження підприємцями нововведень у господарську практику. Без цієї саморегуляції процес інновацій був би повільнішим.

Нині циклічний характер відтворення продовжує залишатися однією з головних закономірностей ринкової економіки.

З погляду рівня розвитку країн міжнародної кооперації й інтег­рації російські вчені І. Ліпсиць і А. Нещадін поділяють світове співтовариство на такі групи країн:

1. Технологічне ядро: США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція.

2. Країни 1-го технологічного кола: Італія, Канада, Швеція, Голлан­дія, Австралія, Південна Корея.

3. Країни 2-го технологічного кола: країни, що найбільше просуну­лися в розвитку.

4. Постсоціалістичні країни Східної Європи.

5. Країни СНД і близького зарубіжжя.

6. Найменш розвинені з числа країн, що розвиваються.

С. Глазьєв, Д. Львов, Г. Фетісов [5] до технологічного ядра п'ятого технологічного укладу включають Японію, США, Німеччину, Швецію, країни ЄЕС, Канаду, Південну Корею, Австралію. До еле­ментів п'ятого технологічного укладу належать:

Ядро технологічного укладу — електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, авіаційна промис­ловість, телекомунікації, оптичне волокно, роботобудування, інфор­маційні послуги, виробництво і споживання газу.

Ключовий чинник укладу — мікроелектронні компоненти. Ядро нового технологічного укладу, що формується — біотехнології, кос­мічна техніка, тонка хімія.

Основні переваги в порівнянні з попереднім, 4-м технологічним укладом: індивідуалізація виробництва і споживання, підвищення гнучкості й розширення розмаїтості, подолання екологічних обме­жень на енерго- та матеріалоспоживання на основі автоматизації ви­робництва, деурбанізація — розміщення виробництва і населення в малих містах на основі нових транспортних та телекомунікаційних технологій тощо.

Режими економічного регулювання в країнах-лідерах: зниження ролі державного регулювання, державне регулювання стратегічних видів інформаційних та комунікаційних інфраструктур.

Міжнародні режими економічного регулювання: поліцентричність світової економічної системи, створення регіональних блоків, становлення нових інститутів глобального регулювання економічної активності.

Основні економічні інститути: міжнародна інтеграція дрібних та середніх фірм на основі інформаційних технологій, інтеграція ви­робництва і збуту.

Організація інноваційної діяльності в країнах-лідерах: горизон­тальна інтеграція НДДКР, проектування і навчання, створення об­числювальних мереж, проведення спільних досліджень, державна підтримка нових технологій [35].

Ю. Перевалов до специфічних характеристик сучасних техно­логій відносить такі [28]:

• вузька спеціалізація;

• швидке старіння;

• необхідність постійного розвитку;

• висока ризикованість фінансових ресурсів;

• швидка розповсюджуваність по всьому світі;

• розробка і впровадження ноу-хау;

• розвиток при тиражуванні;

• неможливість поширення лише за допомогою документації.

Ці властивості зумовлюють непевність і нерівномірність НТП, постійну появу «ніш», у які можуть вбудуватися аутсайдери, складність зберігання позицій лідерства й монополізму в технологічній сфері.