3.2. Циклічні теорії культурного розвитку

В основі циклічних теорій культурного розвитку лежить заперечення ідеї еволюціонізму, а саме - відмова від лінійності в трактуванні людської історії. Прихильники цивілізаційної методології висунули нову плюралістичну модель культурного розвитку, що ґрунтується на тезі про культурно–історичний процес як низку самостійних, унікальних, незалежних одна від одної культурних форм.

Саме в цій сукупності конкретних культурних форм і реалізується вся багатоманітність людської історії. В культурологічній теорії склалась нова концепція - концепція локальних цивілізацій, яка за своєю сутністю є протилежною лінійній схемі історико-культурного процесу та ідеї європоцентризму. Класичними теоріями, що були розроблені в межах даного методологічного підходу, стали концепції М. Данилевського, О.Шпенглера, А.Тойнбі.

Прихильники кругової моделі розвитку вважають, що суть історико-культурного руху – це круговороти, рух по колу, або існування декількох ізольованих один від одного культурних кругів. При цьому підкреслюється схожість між соціокультурними явищами та життєвими циклами біологічних організмів, повторюваність розглядається в якості основної риси існування всього живого. Історія культури – це історичне буття різноманітних культурних форм, кожна із яких є абсолютно унікальним та неповторним утворенням. Циклічна або кругова схема історичного процесу яскраво представлена в так званих “класичних теоріях цивілізації”, які ми розглянемо.

3.3. Хвильова модель культурного розвитку

Слід зазначити, що окрім еволюціонізму та циклізму в культурології виділяють хвильову модель історичного розвитку, в основі якої - своєрідне поєднання ідей еволюціонізму та циклізму.

Хвильова модель розвитку культури була розроблена Питиримом Сорокіним (1889-1960). Беручи за основу ціннісний підхід і визначаючи у відповідності з ним культуру як “єдність…, усі складові частини якої пронизані одним основоположним принципом, виражають одну і головну цінність”, Сорокін виділяє періоди чуттєвого і надчуттєвого світосприйняття, що змінюють один одного. В залежності від того, яка цінність домінує, він поділяє усі культурні надсистеми на три типи: ідеаціональний, чуттєвий та ідеалістичний. Якщо переважає ідеаціональна культура, то вищою цінністю в ній стає Бог і віра, а до чуттєвого світу, його багатства, радощів і цінностей формується байдуже чи негативне ставлення. Прикладами такого типу є середньовічна культура, культура брахманської Індії, буддійська і лаоїстська культури, грецька культура з VIII по кінець VI століття до н.е.

У чуттєвій культурі переважає цінність почуттів: сенс має тільки те, що ми бачимо, чуємо, сприймаємо дотиком. Формування її починається в XVI столітті і досягає свого апогею в середині XX століття. Цінності релігії, моралі, інші цінності ідеаціональної культури витісняються немовби на периферію суспільної свідомості і набувають відносного характеру: вони або заперечуються, або люди до них зовсім байдужі. У такій культурі пізнання стає еквівалентом емпіричного знання, представленого природничими науками, які витісняють релігію, теологію і навіть філософію.

Ідеалістична система культури, на думку П. Сорокіна, займає серединне положення між ідеаціональною і чуттєвою. Її цінності – це цінності розуму, що раціоналізує об’єктивну реальність. Прикладом може служити західноєвропейська культура XIII—XIV сторіч, а також давньогрецька культура V – IV ст. до н.е. Теорія культури П.Сорокіна є однією із самих авторитетних в культурологічній теорії.