1. натурфілософський (фізичний) або рання класика (VII-Vcm. до Р.Х.)

2. висока класика (V-IVcm. до. Р.Х.)

3. Пізня класика або завершальний цикл античної філософії.

До нього входять періоди:

• елліністична філософія (IV – І ст. до Р.Х.).

• олександрійська філософія (І ст. до Р.Х − V-VI ст.).

• римська філософія (І − VI ст.).

Особливості античної філософії

1. Набула автономного характеру розвитку; завдяки цьому вона вперше отримала тут свою назву

2. Постала відкритою та доступною: всі вільні громадяни окрім жінок, мали право займатися філософією

3. Була надзвичайно пластичною, тобто здатною набувати різних форм та виявлень

4. Терпимо ставилась до різних ідей та позицій (окрім атеїзму)

5. Була надзвичайно динамічною у розвитку (саме тому, що приймалися різні позиції і відбувалося швидке нарощування ідей, знань проблем)

6. Антропоцентризм – філософський принцип, згідно з яким людина вважається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається у світі.

7. Космоцентризм - система філософських поглядів, згідно з якою світ сприймається як космос, різноманітний, гармонійний і водночас вселяє жах. Всі явища навколишнього світу розглядалися через призму космосу.

2.Західна парадигма (досократівська доба еллінської філософії)

Розпочинається антична філософія з появи натурфілософських ідей та шкіл у Стародавній Греції.

Натурфілософія - це філософське осмислення природи («натури» - лат.).

Для ранньої давньогрецької думки природа поставала як «все». Із чого ж може розпочати свої дії думка, яка хоче охопити «все». Вона й повинна розпочати з деякого «початку», тобто з того, з чого може це «все» постати або початися: з «архе» (початку буття) - найпершого, або давнього.

Школи у Стародавній Греції

1. Мілетська школа

1. Фалес («усе з води»)

2. Учень Фалеса Анаксімандр («початок усього – «апейрон» (невизначене та безмежне)

3. Анаксімен («початок усього повітря»)

4. Піфагор (усе подібне до числа або має пропорцію)

5. Геракліт (світ є колообіг 4-х стихій (вогонь, повітря, вода, земля); слід думати не лише над тим, що є світ, а й як треба його сприймати і розуміти (тому питання «ЩО?» і «ЯК?» стають основними питаннями пізнання). «Усе тече, усе змінюється».

2. Елейська школа

Елеати (Парменід, Зенон) Є лише буття, вічно тотожне собі самому.

Парменід стверджував, що за належної уваги до процесу мислення ми змушені будемо визнати: «Лише буття є, а небуття узагалі немає». Бо про що б ми не мислили, думка буде непорожня. Навіть мислячи небуття, ми вводимо його в ранг буття, бо воно в цей момент існує для самого мислення як його предмет. Отже, усюди є лише буття, що дорівнює собі самому і є незмінне й невичерпне.

Зенон розробив оригінальні задачі - головоломки («апорії Зенона»), які доводили немислимість руху і змін. Він сформулював 45 апорій, до нас дійшло 9. АПОРІЇ – з грец. трудність осягнення, спантеличеність.

А) Ахіллес і черепаха

Прудконогий Ахіллес ніколи не дожене черепаху.

Допустимо, Ахіллес біжить вдесятеро швидше, чим черепаха, і перебуває за неї на відстані в 1 кілометр. За те час, за який Ахіллес пробіжить цей кілометр, черепаха в ту ж сторону проповзе 100 метрів. Коли Ахіллес пробіжить 100 метрів, черепаха проповзе ще 10 метрів, і так далі. Процес буде тривати нескінченно, Ахіллес так ніколи й не наздожене черепаху.

Б) «Дихотомія» (ділення навпіл)

Рух не може закінчитися

Оскільки…Щоб подолати шлях, потрібно спочатку подолати половину шляху, а щоб подолати половину шляху, потрібно спочатку подолати половину половини, і так нескінченно.

В) Стріла, що летить

Стріла, що летить, нерухлива, тому що в кожний момент часу вона спочиває, а оскільки вона спочиває в кожний момент часу, то вона спочиває завжди.

Г) Стадіон

Якщо два різних тіла рухаються назустріч одне одному, то одне з них пройде повз друге, витративши на це стільки ж часу, скільки необхідно для проходження повз половини того, що не рухається; тоді половина дорівнюватиме цілому, а це абсурдно.

Д) Рухоме не рухається ні втому місці, де воно є, ані в тому, де його немає