Лекція 2. Мотивація у структурі психічної регуляції

1. Мотивація та регуляція діяльності.

2. Взаємодія цінностей та мотивації у структурі регуляції розвитку

3. Емоційна регуляція діяльності.

4. Мотиваційні чинники регуляційних процесів. Експериментальні дослідження мотиваційних процесів (ефект Зейгарник, закон Єркса-Додсона, каузальна атрибуція, когнітивний дисонанс)

Мотивація та регуляція діяльності

У роботах низки дослідників розглядалася структура та основні компоненти регуляційного процесу. На думку М.Й. Боришевського, структурними компонентами саморегуляції є такі: самостійна постановка цілей, вибір засобів і способів їх досягнення, прийняття і реалізація рішень, корекція відхилень від наміченого плану [Error: Reference source not found]. У роботах О.О. Конопкіна розглядається «нормативна» модель функціонування структури само­регуляції, яка відповідає основним положенням суб’єктного підходу Error: Reference source not found. Вона пояснює послідовне виникнення та функціонування таких компонентів: прийнята суб’єктом мета діяльності, суб’єктивна модель значимих умов, програма виконавських дій, система критеріїв успішності, контрольі оцінка результатів та рішення про корекцію системи само­регулювання [Error: Reference source not found]. Нормативна модель свідомої саморегуляції відображає структурно-функціональний аспект усвідомленої саморегуляції. Вивчення змістово-психологічного аспекту передбачає аналіз відповідності процесу регуляції умовам і вимогам конкретних видів діяльності, а також розуміння того, наскільки досконало суб’єкт реалізує функціональну структуру здійснюваних ним регуляторних процесів доступними йому психічними засобами [Error: Reference source not found].

Розглядаючи структуру регуляції діяльності, В.Е. Мільман акцентує увагу на мотиваційних складових цього процесу Error: Reference source not found. У його розумінні діяльність людини включає такі компоненти: розвиток потреби, мотиваційний пошук, цілеутворення, предметне перетворення, контроль і оцінка.

У праці Х.Хекхаузена аналізуються дослідження В. Канфера, який описав поведінку людини в ситуаціях виникнення перешкод або невдач у досягненні бажаного результату Error: Reference source not found. На думку дослідника, у таких випадках включається цикл саморегуляції, який має 3 фази: само­спостереження (реєстрація суб’єктом власної поведінки), самооцінювання (порівняння результатів самоспостереження з наявним стандартом), підведення підсуків (позитивне самопідкріплення, якщо результат досягнутий, або негативне самопідкріплення, якщо результат не досягнутий). На думку В. Канфера, процес саморегуляції переривається, якщо ситуація визнається суб’єктом нерегульованою, що, як ми вважаємо, свідчить про включення інших механізмів регуляції (соціальних та діяльнісних).

Таким чином, діяльність особистості регулюється мотивацією та цінностями особистості. Взаємозв’язок мотивації та регуляції описано в роботах Б.Г. Ананьєва, К.К. Платонова, С.Л. Рубінштейна та інших дослідників Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found. Особливу роль мотивації у регуляційних процесах підкреслюють О.М. Леонтьєв, М.Ш. Магомед-Емінов, В.І. Моросанова, В.Й. Степанський, А.А. Файзуллаєв Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found.

Місце мотивації в регуляції поведінки людини описано в ряді фундаментальних досліджень. Так, С.Л. Рубінштейн вважав обов’язковим включення мотивації у процес свідомої регуляції як ознаки суб’єктної активності людини Error: Reference source not found. На думку О.М. Леонтьєва, регуляція діяльності опосередковується мотиваційними процесами Error: Reference source not found. В роботах К.К. Платонова визначено місце мотивації на різних етапах регуляції поведінки людини: від появи мети діяльності до аналізу досягнутого результата Error: Reference source not found. Включеність мотивації у регуляцію поведінки людини вважається показником високого рівня розвитку особистості та оволодіння діяльністю Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found. У роботах школи О.О.Конопкіна розглядається вплив мотивації на ефективність регуляції та розвиненість окремих регуляторних функцій, а через них на ефективність діяльності Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found].

На думку А.А. Файзуллаєва, доцільно виділяти окремий вид регуляції – мотиваційну, яка описує механізм перетворення ситуаційної спонуки в особистісний мотив Error: Reference source not found. Головними показником мотиваційної само­регуляції, на думку автора, є такі: вміння відрізняти головне від друго­рядного, внутрішній спокій, емоційна зрілість та стійкість, знання міри впливу на події, вміння підходити до проблеми з різних точок зору, прагнення до виходу за рамки проблемної ситуації, вміння отримувати позитивний досвід з усього, що відбувається.

Основною і системотворчою функцією мотивації М.Ш. Магомед-Емінов вважає регулятивну і пропонує розуміти мотивацію як особливу форму психологічної саморегуляції Error: Reference source not found. Він підкреслює, що «у питаннях мотивації справа полягає не в тому, що спонукає діяльність, а в тому, як вона регулюється». Таким чином, доцільно розглядати мотивацію як психодинамічну систему особистості, яка регулює діяльність на шляху здійснення певного життєвого ставлення людини до оточуючого світу.

Відтак, можна стверджувати, що мотиваційна регуляція – це регуляція діяльності. Натомість, ціннісна регуляція – це регуляція, спрямована на саморозвиток. Ефективна регуляція та позитивний її вплив на поведінку людини можливі лише за умови інтеграції обох сторін регуляційного процесу. Проаналізовані дослідження дають підстави для означення ціннісно-мотиваційної регуляції розвитку здібностей як свідомого процесу саморозвитку властивостей особистості у ході планування, виконання та самоконтролю спортивної діяльності, що базується на особистісних цінностях і пов’язаних з ними мотивах.

Регуляція поведінки людини тісно пов’язана з мотиваційними утвореннями (Файзуллаєв, Магомед-Емінов). У роботах М.Ш. Магомед-Емінова вказується на те, що вивчення регуляції передбачає і вивчення мотивації людини, і навпаки. Основною функцією мотивації особистості є регулятивна функція. Регуляція поведінки людини пов’язана з мотивами діяльності. Тому, для вивчення структури регуляції ми вважаємо за доцільне використовувати аналіз компонентів структури мотивації людини.

Мотивація – система спонукань, які зумовлюють активність організму і визначають її спрямованість. Також можна сказати, що залежно від змісту мотивів, що спонукають людину до різних видів діяльності, і їх значення у регулюванні поведінки людини.

Проблема мотивації навчальної діяльності завжди була актуальною, але й до сьогоднішнього дня залишається однією з найменш вивчених у педагогіці та психології. Разом з тим, важливість цієї проблеми не підлягає сумніву, оскільки питання про розвиток мотивів і потреб тісно пов’язане з питанням про розвиток особистості в цілому. У зв’язку з цим важливими є дослідження мотиваційної регуляції навчальної діяльності, що можуть показати, наскільки ефективність та якість навчання, а також становлення особистості у професійному плані залежать від того чи є студент суб’єктом цих процесів [Error: Reference source not found].

М.Ш. Магомед-Емінов Error: Reference source not found свого часу в системно-динамічної моделі мотивації переніс акцент з пробудженням на регуляцію (управління, організація) і запропонував розуміти мотивацію як особливу форму психологічної регуляції . Мотиваційно-регулятивним трактуванням діяльності, він не скасував інших функцій мотивації, але зробили системо утворюючою саме регулятивну функцію.

Адже в психології, мотивація - це економіка, енергетика, сила, імпульс, тобто те, що забезпечує динаміку, а не те, що задає спрямованість. Тому М.Ш.Магомед-Емінов стверджував, що в питаннях мотивації справа полягає не в тому, що спонукає діяльність, а в тому, як вона регулюється.

Можна сказати, що питання "як" не тільки стосується когнітивних процесів, але є центральним питанням психології мотивації. При цьому мотиваційну регуляцію не можна ототожнювати з регулюванням мотивації в розумінні когнітивного управління мотиваційним спонуканням. Справа в тому що, незважаючи на єдність афекту та інтелекту, мотивація не збігається ні з афектом, ні з інтелектом, а включає їх у себе як в інтегративну цінність. Тому й мотиваційна регуляція не тотожна ні когнітивному, ні емоційному видам психологічної регуляції.

У термінах регуляції дослідник пропонує визначати мотивацію як психодинамічну регулятивну систему особистості, організуючу діяльність з реалізації конкретного мотиву (мотивів). Мотиваційна організація процесів реалізації мотиву є регуляцією здійснення певного життєвого ставлення особистості до світу. Мотивація – це психодинамічна система особистості, організуюча діяльність на шляху здійснення визначених життєвих відносин особистості до навколишнього світі [Error: Reference source not found].

Основна функція мотивації як цілісної психічної системи полягає в реалізації життєвих відносин особистості та регулюванні діяльності. Мотиваційна регуляція має дві сторони. Перша, утримуюча, сторона стосується мотиваційної розробки, що включає в себе формування в рамках мотиваційного відношення проектів, спрямовуючих діяльність в загальну предметну зону, цільову конкретизацію проектів, вибір цілей, формування намірів, прийняття рішень, контроль намірів і т. д. Друга, динамічно-енергетична, сторона стосується управління мотиваційними спонуканнями, перерозподілу їх по ходу здійснення діяльності, формування мотиваційної інноваційної тенденції, що включає в себе: інноваційну тенденцію, тенденцію дії, тенденцію реалізації, термінаційну тенденцію, інерційну тенденцію.

З метою систематизації перерахуємо основні функції і процеси мотивації. Отже, мотивація: 1) спонукає, ініціює дії, діяльність, поведінку людини; 2) визначає вибірковість психічних процесів - перцепції, уваги, пам'яті, мислення, уяви і т.д.; 3) забезпечує вибір цілей, засобів і дій, постановку цілей; 4) спрямовує діяльність і дії на мотиваційні об'єкти-мети; 5) підтримує спрямованість діяльності та поведінки, забезпечує стабільність дій, а також завзятість, інтенсивність її здійснення; 6) регулює, контролює реалізацію поставленого наміри і виконання обраної дії; 7) перемикає одну дію на інше при виникненні перешкоди або відновлює вибір нових шляхів дії, що реалізують мотив; 8) перериває, гальмує або завершує виконання діяльності, тобто здійснює функцію гальмування (стоп-функцію) [Error: Reference source not found].

1. Магомед-Эминов М.Ш. Трансформация личности: Учеб. Пособие по психологии личности для психоаналит. учеб. заведений. – М.: ПАРФ, 1998. – 496с.

С.44

…розуміти мотивацію як особливу форму психологічної саморегуляції. Мотиваційно-регулятивним трактуванням діяльності ми не відмінили інших функцій мотивації, Але зробили системотворчою сааме регулятивну функцію…

С.45

…у питаннях мотивації справа полягає не в тому, що спонукає діяльність, а в тому, як вона регулюється…

С.46

…мотиваційну регуляцію не можна ототожнювати з регуляцією мотивації…

В термінах регуляції ми можемо визначити мотивацію як психодинамічну регулятивну систему особистості, яка організує діяльність по реалізації певного мотива (мотивів).

С.47

Отже, мотивація – це психодинамічна система особистості, яка організує (спонукає, направляє), регулює діяльність на шляху здійснення певного життєвого ставлення людини до оточуючого світу.

С.63

…ми можемо дивитися на мотиваційну регуляцію як на мотиваційно-особистісний процесс і виділити такі його рівні: 1) динамічна регуляція, 2)ЕГО-регуляція, 3) Я-регуляція, 4)саморегуляція.

мотив→намір←цінність – с.87

Абульханова: Критерием развития личности служит наличие или отсутствие смысла жизни. Но только в реальной жизни личностно объединяются жизнен­ная позиция, жизненная линия и концепция (смысл)

Смысл жизни отражает жизненную концепцию человека, осознанный и обобщенный принцип его жизни, его жизненную цель ²⁷. В психологии смыс­лом (не только жизни, но и любого действия, поступ­ка, события и т. д.) принято называть внутренне мотивированное, индивидуальное значение для субъекта того или иного действия, поступка, собы­тия. Когда человек совершает то или иное действие, он понимает, осознает, зачем он это делает, и в этом для него заключается смысл. В более широком ас­пекте смысл — это ценность и одновременно пере­живание этой ценности человеком в процессе ее вы­работки, присвоения или осуществления.

В отличие от мотивов, которые в психологии рас­сматриваются как выражение потребностей, смысл — это не только стремление к чему-то, не только будущая цель, определяемая мотивом, но и то переживание, которое имеет место в процессе реализации данного мотива (или их совокупности).

Смысл жизни — это не только будущее, не толь­ко жизненная цель, но и психологическая «кривая» постоянного ее осуществления. Поэтому, достигая конкретных целей в жизни, мы не утрачиваем ее смысла, а, напротив, усиливаем его, убеждаемся в нем, переживаем его. Способность субъекта пережи­вать ценность жизни, удовлетворяться ею и состав­ляет ее смысл. На наш взгляд, смысл жизни — это и способности субъекта 'переживать ценность жиз­ненных проявлений своей индивидуальности, своего «я.», своей личности.

С одной стороны, смысл жизни выражает притя­зания личности, ее стремления, потребности, с дру­гой (и это очень важно) — является подтверждением ее реальных достижений, реальной способности вы­разить себя в формах жизни. Поэтому смысл жиз­ни — это не только будущее, не только перспектива, но и мера достигнутого человеком, оценка достигну­того своими силами по существенным для личности критериям.

Таким чином, активність залежить як від внут ¬ ренних передумов, так і від зовнішніх умов (від їх співвідношення, що дає різні типи про ¬ явища активності), що призводять до її оптимізації ¬ ції, якісному зростанню.Враховуючи реальні результати активності, людина відчуває таке відчуття задоволення, яке піднімає актив ¬ ність на новий рівень, розвиває її мотиваційно-ную сферу, удосконалює здатність саморег ¬ ляції.

З «арсеналу» внутрішніх характеристик.лич ¬ ності особливу роль у зростанні активності грають її мотиви. У складі активності мотиви «розставлені» за своїми цін ¬ ностнимі «місцях»: хочу одного за рахунок іншого, хочу того, але не хочу втрачати цього, хочу того й дру ¬ гого, але не знаю, чого більше.У активності завжди представлена ​​ієрархія мотивів, їх «першочергових ¬ ність», але у одного - для самого себе, у іншого - з точки зору зовнішніх вимог.Коли ж чоло ¬ вік збивається з цією «черговості», роблячи врозбрід одне {що встигну) для ситуативних вимог, він «збивається» і роздвоюється у своїй активності. Внутрішня боротьба мотивів становить благоприят ¬ ний фон активності, поки вона залишається «внутрішньої».Проте якщо людина не в змозі сам вирішити, в якому напрямку йому бажано діяти, то «боротьба» замість підсилює ролі щодо активності перетворюється на її гальмо (в цьому випадку «боротьба» виходить у «зовнішній» план, так виявляючи ¬ ється нездатність особистості зробити вибір).

Таким чином, співвідношення активності та моти ¬ вів може набувати (природно, після того, як вибір зроблено) або гармонійний, або суперечать ¬ чівий характер.І якщо такі протиріччя (борь ¬ ба) мотивів на етапі формування активності сприяють її росту (як у ціннісно-смисловому, так і в контрольно-дієвому плані), то на етапі реалізації активності така «триваюча боротьба» перетворюється на її гальмо.

Регулювання життя людиною здійснюється ним як у ціннісно-смисловому, так і в контрольно-дейст ¬ венном відношенні (причому цей контроль відбувається за рахунок особистісної саморегуляції активності).Тому можна сказати, що структурно саморегуляція й активність являють собою як би дві взаємодоповнюючі сторони.

Активність (в будь-якій формі) прагне до зняття особистісної невизначеності, незавершеності (при здійсненні будь-якої діяльності), і в цьому випадку зайва саморегуляція виступає своєрідна ¬ різним гальмом активності (якщо невизначений ¬ ність вже «знята»,то саморегуляція виступає стимулом для подальшої активності).Проте само ¬ регулювання не обмежується тільки контрольними функціями. У процесі саморегуляції особистість «бере до уваги» не тільки «потрібну кількість, міру активності *, але і враховує свій стан, можливості, всю сукупність мотивів, соціально-психологічних орієнтації і т, д.

Ценность деятельности для личности связана прежде всего с возможностью самовыражения, при­менения своих способностей, с возможностью твор­чества.

Ценность деятельности для личности строится и определяется на пересечении многих составляющих — и общественной престиж­ности данной деятельности, и возможности само­выражения в ней и т. д. Так конкретно формируется личностная мотивация деятельности.

Спосіб побудови і організації особистістю себе – знаходження свого місця у суспільстві, у праці, колективі і серед людей – це вияв основних життєвих відношень. Через ці відношення відбувається її рух і розвиток, ці відношення регулюють те, як вона “проявляє” себе в кожій зі своїх діяльностей, в кожній з розв’язуваних задач окремо, в її вчинках і поведінці. Відношення особистості – це не тільки її суб’єктивні мотиви, цілі, прагнення і т.д. вони характеризують її спосіб включення себе в загальний хід життя з урахуванням і об’єктивної логіки цього життя, і своїх, вже змінених, об’єктивованих, застосованих, отримавших об’єктивну оцінку можливостей. Тому будь-який мотив регулюється ставленням особистості до задачі, справи, людини, він реалізується відповідно до принципів, які складають це відношення. Особистість виступає не тільки у своїх суб’єктивних відношеннях і оцінках дійсності. Вона об’єктивує себе у світі як певний суспільний суб’єкт, вона реалізує свою суб’єктивність у сфері об’єктивних суспільних змін.

С.28

...життєві цінності, відповідно до яких вона організує своє подальшежиття. Вони проявляються у вибірковості особистості по відношенню до пропонованих задач дійсності, в різній мірі активності (наполегливості і послідовності) при вирішенні цих задач. Особистість е тільки доводить до кінця при всіх можливих труднощах розв’язання певних задач, вона відстоює право на своє рішення, вона добивається його втілення у життя.

Фогель (Vogel W., Baker R.W., Lasarus R.S. The role of motivation in psychological stress. – J. abn. Soc. Psychology, 1958, 50, N1, p.105-113.): «прояв потреби в досягненні в усіх видах активності опосередкований регулятивними процесами особистості» і у зв’язку з цим аналіз закономірностей процесів регуляції є ... єдиним надійним шляхом вивчення ролі мотивації в організації та виконанні діяльності.

Степанський: Регуляторна функція суб’єктивного критерію успішності полягає у визначенні меж, допустимих з точки зору суб’єкта діяльності, розходжень між реальними та запланованими результатами у відношенні до будь-яких параметрів, які визнаються ним суттєвими.

Мд > Му → результативність визначається рівнем регуляції

Му > Мд → результативність низька при будь-якому рівні регуляції

Висока регуляція → обов’язкова умова успіху – висока Мд

Погана регуляція → мотивація на результат не впливає

Виготський: Вольовий акт обов’язково передбачає попередню наявність у нашій свідомості деяких бажань, хотінь, прагнень, пов’язаних, по-перше, з уявленням про ту кінцеву ціль, до якої ми прагнемо, а по-друге, з уявленням тих вчинків і дій, які потрібні з нашого боку для здійснення нашої цілі. Таким чином, подвійність лежить в самій основі вольового акта і стає примітною і наочною тоді, коли в нашій свідомості сти-

С.195

каються кілька мотивів, кілька протилежних прагнень, і з цих різних прагнень і мотивів свідомості доводиться робити вибір.

Саме моменти боротьби мотивів відкриваються нашому самоспостереженню як найбільш переконливі, безпосередні докази існування свободи вибору.

С.715

...вільний вибір між двома можливостями, який визначається не ззовні, а зсередини самою дитиною.

1. Гальперин П.Я. Лекции по психологии: Учебное пособие для студентов вузов. – 2-е изд. – М.: КДУ, 2005. – 400с., ил.

С.258 – в будь-якій фізичній дії є продукт, якщо його розділити на частини у процесі виконання, і для кожної частини визначимо умови і зусилля, то виконання дії іде по-іншому.

С.266 – Поетапне виконання діяльності: знайомство з задачею, виконання, зупинка, знайомство з наступною задачею... об’єднання окремих ланок.

С.382-383 – Розрізнення понять спонука і мотив. За мотив людина несе відповідальність, за спонуки – ні. А за те, що прийняв ці спонуки в якості основи для своєї поведінки людина несе відповідальність. Це прийняття мотива своєї поведінки. Мотив – це лише початок відповідальності. Відповідальність є лише в суспільстві, це повністю суспільне явище.

С.385 – мотивація це не сонука до діяльності, а прийнята моральна основа для певної поведінки.

В усіх випадках – і коли говорити про мотив, і про мотивацію – йде мова про моральну оцінку, яка має суспільне начало.

С. 389 – самостійне значення моральних цінностей, їх значення для існування людини і її вольової поведінки.

Суспільне значення цінностей.

Конопкін: Мотивація – умова, що детермінує, активує і підтримує саморегуляцію.

Продуктивний шлях вивчення процесів саморегуляції – системний підхід.

«Нормативна» концептуальна модель функціональної структури саморегуляції:

Прийнята суб’єктом мета діяльності. – виконує системоутворюючу функцію, весь процес саморегуляції формується для досягнення прийнятої цілі у тому вигляді, як вона усвідомлена суб’єктом.

Суб’єктивна модель значимих умов. – комплекс зовнішніх та внутрішніх умов, врахування яких сам суб’єкт вважає необхідним для успішного виконання діяльності. Джерело інформації, на основі якої відбувається програмування дій.

Програма виконавських дій. – виконання регуляторної функції побудови, створення конкретної програми виконавських дій. Визначає характер, послідовність, способи та інші характеристики дій.

Система суб’єктивних критеріїв досягнення цілі (критеріїв успішності) – функціональна ланка, специфічна саме для психічної регуляції. Конкретизація та уточнення вихідної форми і змісту цілі.

Контроль і оцінка реальних результатів.

Рішення про корекцію системи саморегулювання.

Д.О.Леонтьєв: трьох формах існування цінностей: 1) <I>громадські ідеали</i> - вироблені суспільною свідомістю і присутні в ньому узагальнені уявлення про досконалість в різних сферах

суспільного життя, 2) <I>предметне втілення</i> цих ідеалів в діяння або

творах конкретних людей і 3) <I>мотиваційні структури особистості</i>

("Моделі належного"), які спонукають її до предметного втілення в своєму

поведінці і діяльності громадських ціннісних ідеалів. Ці три форми

переходять одна в іншу. Спрощено ці переходи можна уявити

наступним чином: суспільні ідеали засвоюються особистістю і починають

як "моделей належної" спонукати її активність,в процесі якої

відбувається предметне втілення цих моделей: предметно втілені

цінності в свою чергу стають основою для формування суспільних

ідеалів і т.д. по нескінченній спіралі.

Моросанова: Мотиваційні тенденції як детермінанта індивідуальної саморегуляції людини.

Хілгрубер: «мотиваційний закон складності»: чим складніше завдання, тим більше докладених зусиль; несвідома регуляція міри напруги залежить від величини перешкоди. (с.312) Чим сильніша результуюча мотивація, им більша інтенсивність і наполегливість у виконанні завдання (417)

Канфер (с.315) описує «цикл саморегуляції», який включається щоразу, коли потік поведінки переривається внаслідок виникнення перешкод або коли не досягається очікуваний результат:

1. у фазі самоспостереження суб’єкт реєструє власну поведінку

2. у фазі самооцінювання відбувається порівняння результатів самоспостереження з наявним стандартом, пов’язаним з рівнем домагань

3. у фазі підведення підсумків відбувається позитивне самопідкріплення, якщо стандарт досягнутий, або негативне самопідкрівплення, якщо результат негативний.

Шляхом самопідкріплення суб’єкт спонукає себе зберегти способи поведінки, які його задовольняють або відмовитися від тих, які його не задовольняють.

Процес саморегуляції переривається, якщо ситуація вимзнається суб’єктом нерегульованою.

Музика: Насамперед нам потрібно розвести поняття „потреба”, „мотив”, „цінність”. На основі аналізу психологічної літератури було встановлено, що потреба у визнанні є базовою при аналізі ціннісної свідомості особистості. Прагнучи визнання, кожна людина включається у різні види діяльності, розвиває свої здібності і формує власні, притаманні лише їй, стратегії досягнення визнання. Невдалі стратегії відкидаються, а успішні – усвідомлюються і повторюються протягом життя. Ці стратегії можна визначити як життєві цінності особистості. У кожній цінності відображена соціальна сутність людини, з одного боку, і спосіб її розвитку та існування у суспільстві, – з іншого. Як соціальна істота, людина намагається здобути визнання референтних осіб. Є лише один спосіб це зробити – справами довести, що ти заслуговуєш визнання і поваги. Життєвий шлях кожної людини унікальний, оскільки у кожного своє коло референтних осіб і особливі поєднання вмінь і можливостей. Отже, життєві цінності кожної людини теж унікальні, принаймні композиційно. Навіть у абстрактному випадку, коли дві людини мають абсолютно однакові ціннісні конструкти, життєві цінності будуть різнитися, оскільки значимість кожного конструкту та його зв’язки з іншими для кожної людини будуть різними.

Справді, маючи потребу у визнанні, людина стикається з проблемною ситуацією і актуалізує не мотиви, а життєві цінності, які відображають стратегії досягнення успіху. У свідомості відбувається актуалізація життєвого досвіду і пошуки такої стратегії, яка на думку людини буде ефективною у цій конкретній ситуації. А вже після цього відбувається детальніше планування діяльності, або ж приймається рішення про її недоцільність. Про мотив ми можемо говорити у тому випадку, коли діяльність відбулася. Мотив – це спонука до діяльності, яка виникає в результаті зіставлення ціннісної свідомості людини та параметрів проблемної ситуації і обов’язково веде до діяльності. Мотив, у порівнянні з цінністю, – це конструкт свідомості, у якому переважають характеристики конкретної ситуації і конкретної діяльності. У кожному конкретному випадку діяльність спрямовується окремим мотивом: скільки діяльностей – стільки й мотивів.

Якщо протягом життєвого шляху людини схожі мотиви ведуть до успіху, вони позбуваються другорядних ознак, генералізуються, і стають стратегіями успішної діяльності, які, в свою чергу, усвідомлюються і стають життєвими цінностями. Цінності є змістом свідомості, тому ми й говоримо про ціннісну свідомість. Мотиви не завжди стають цінностями. У випадках імпульсивної поведінки, невдачі у діяльності тощо, мотиви можуть не усвідомлюватися, або ж під дією механізмів психологічного захисту витіснятися у підсвідомість. У тих випадках, коли ситуація не є для людини значимою, вона взагалі може не регулюватися життєвими цінностями. Мабуть, саме в цих випадках „мотив – це предмет”.

До основних ознак суб’єктних цінностей відносяться такі: 1) вони є внутрішніми регуляторами поведінки і визначають вчинки людини; 2) вони є результатом життєвого досвіду і формуються впродовж життєвого шляху людини; 3) стійкість суб’єктних цінностей визначається їх змістовим наповненням; 4) адаптивність, релевантність різним життєвим ситуаціям забезпечується структурною перебудовою суб’єктних цінностей; 5) недекларативність, дієвість суб’єктних цінностей забезпечується взаємною підтримкою моральнісних і діяльнісних цінностей.

1. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Основы теоретической психологии. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 528с.

Мотив – базова категорія, а цінність – метапсихологічна.

С.17

...в кожній метапсихологічній категорії розкривається певна базова психологічна категорія через співвіднесення її з іншими базовими категоріями (що дозволяє виявити наявну в ній «системну якість»).

С.19

Мотив → Цінність

...виникає складне питання: яка метапсихологічна категорія повинна бути поставлена у відповідність цій базовій категорії («смсислове утворення», «значимість», «ціннісні орієнтації», «цінність»). ... питаючи, які цінності цієї людини, ми ставимо питання про потаємні мотиви її поведінки, але сам по собі мотив ще не є цінністю. ... цінність – це не просто мотив, а мотив, що характеризується певним місцем в системі самовідношень суб’єкта. Мотив, що розглядається як цінність, виступає у свідомості

с.20

індивіда як сутнісна характеристика його (індивіда) існування у світі. Цінність ... явище, предмет, що має те чи інше значення, важливий, суттєвий в якомусь відношенні. ... однак, перш ніж мотив виступить перед індивідом як цінність, повинна бути проведена оцінка, а часом і переоцінка тієї ролі, яку мотив відіграє або може відігравати у процесах самоздійснення індивіда. Іншими словами, для того, щоб мотив був включений індивідом в образ себе і виступив, таким чином, як цінність, індивід повинен здійснити певну дію (ціннісне самовизначення). Результатом такої дії є не тільки образ мотива, але і переживання цього мотива індивідом в якості важливої і невід’ємної «частини» себе самого. Разом з тим цінністю є те, що в очах даного індивіда цінується й іншими людьми, тобто володіє для них спонукальною силою. Через цінності індивідж персоналізується (набуває свою ідеальну представленість і продовженість у спілкуванні). Мотиви-цінності, будучи потаємними, активно розкриваються у спілкуванні, слугуючи тому, щоб «привідкрити» тих, хто спілкується, один одному. ...цінність – це мотив, який у процесі самовизначення розглдається і переживається індивідом як власна невід’ємна «частина», що утворює основу «самопред’явлення» (персоналізації) суб’єкта у спілкуванні.

С.21

Зумовленість переживань зі сторони мотивів

Джерелом діяльності є мотиви

С.135

«Ядерну» тріаду категорій психології становлять образ, дія, мотив.

С.136

Мотив являє собою спонуку до дії, яка надає йому спрямованість, енергетичну напруженість.

С.275

Мотиваційна основа активності. ...жива істота...відтворює свої життєві стосунки зі світом. ...відкликатися напотреби інших людей, вірити, відчувати в собі присутність бога, відчувати себе частиною природи... Все це - багатоманітні форми суб’єктності людини.

По-перше, суб’єкт активності являє собою «індивідуальне Я» людини.

С.276

По-друге, суб’єкт активності – це «Я іншого в мені», коли «присутність» іншого відчутна і може переживатися як свого роду втручання у свій внутрішній світ.

По-третє, суб’єкт активності такий, що він не ототожнюється ні з ким з людей конкретно – надіндивідуальний. Але водночас він має відношення до кожного, виражаючи собою те, що повинно бути притаманне всім людям – «людське в людині»: совість, розум, добро, честь, красу, свободу. Коли активність людини продиктована цими цінностями, кажуть, що її суб’єктом є «всезагальне Я» в людині. «Індивідуальне Я» тут злите з «Я іншого (інших)».

С.277

По-четверте, суб’єкт активності безособистісний і ототожнюється з природнім тілом індивіда («не Я»): він занурюється при цьому в стихію природного.

Розуміння мотиваційних основ активності не вичерпується, однак, лише зверненістю до різноманітних інтерпретацій суб’єктності людини як діяча в чотирьох його іпостасях:...

С.278

Цільова основа активності.

Ціль діяльності це передбачення її результата, образ можливого як прообраз дійсного. В мотивах, так як і в цілях, передбачається можливе майбутнє. Але воно співвідноситься з самим суб’єктом; в мотивах ніби записано, чим є активність для суб’єкта, що повинно відбутися з ним самим. Цілі активності орієнтовані назовні, в них передбачається результат, який повинен існувати об’єктивно... цілі, втілюючись у продуктах діяльності, не втрачають при цьому своєї належності до світу суб’єкта: вони суб’єктивні по формі, але об’єктивні за своїм змістом. В той час як в мотивах ідеально представлений сам суб’єкт, в цілях активності представлений її об’єкт, а саме: що повинно бути зроблене, щоб мотиви активності були реалізовані. На відміну від мотивів, цілі людської активності завжди усвідомлювані.

Слід розрізняти кінцеву ціль і проміжні цілі. Досягнення кінцевої мети рівноцінне задоволенню потреби.

С.279

До проміжних відносяться цілі, які намічаються людиною як умови досягнення цілі кінцевої.

Складні види діяльності...досягнення кінцевої цілі опосередковується багатьма проміжними, причому в першу чергу висуваються кінцеві цілі, а в останню чергу – ті, які повинні бути досягнуті в першу чергу. Мистецтво побудови діяльності і визначається багато в чому здатністю людини в думках іти від кінцевих до першочергових цілей, а в дії – в протилежному напрямку: від першочергових, через ланцюг проміжних, до кінцевих.

Процес постановки цілей позначається як цілеутворення. Особливу психологічну проблему становить народження нової цілі, яка починає ряд проміжних. Такі цілі назвемо «надситуативними», які підносяться над вихідними вимогами ситуації. ... висунення нової цілі, однак, ще не означає, що формується нова мотивація діяльності. Мова йде лише про розширення або поглиблення цільової перспективи активності при збереженні загальної її спрямованості.

Інструментальна основа активності.

С.281

...процеси цілеутворення визначаються мотивами, а також інструментальними умовами виконання діяльності. ... Мотивація залежить від цілей і засобів їх досягнення.

С.282

В деяких видах діяльності, які, наприклад, спонукаються мотивом досягнення, доступність засобів досягнення, парадоксальним чином знижує її привабливість, а в інших видах діяльності (наприклад, підприємництво) гарантованість досягнення робить його привабливим.

С.283

...деякі люди постійно віддають перевагу вибору простих задач, а деякі – надто складних. За очевидністю відмінностей у поведінці досліджуваних вимальовується глибинна спільність спонук учасників змагань: як одні, так і інші однаково прагнуть уникнути невдачі. Щоб зрозуміти цей передокс, достатньо поставити таке питання: «Чи дуже засмутить новачка програш чемпіону?». В основі вибору надскладних задач – не мотив досягнення, а прагнення уникнути невдачі.

С.287

Феномен випробування цілі дією. Часто вважають ціль попередницею дії. Менш очевидною є протилежна залежність.

С.289

(Петровський А.В.) Феномен надситуативної активності полягає в тому, що людина вільно і відповідально ставить перед собою цілі, надлишкові по відношенню до вихідних вимог ситуації.

С.517

Основні блоки категоріального каркаса психологічного пізнання

(по одній лінії – всього 6 стовпчиків): Протопсихологічні категорії – потреба, базові психологічні категорії – мотив, метапсихологічні категорії – цінність, екстрапсихологічні категорії – ідеал.

Взаємодія цінностей та мотивації у структурі регуляції розвитку

Поряд із термінами мотив та мотивація у психології використовують поняття цінності та часто ототожнюють їх. Однак, у ряді робіт вказується на суттєві відмінності між цінностями та мотивацією. Так, А.В. Петровський і М.Г. Ярошевський вважають цінність метапсихологічною, а мотив – відповідною їй базовою психологічною категорією Error: Reference source not found. Цінністю є лише той мотив, який характеризується певним місцем в системі самовідношень суб’єкта і через який індивід персоналізується в інших (набуває свою ідеальну представленість і продовженість у спілкуванні). У роботах О.Г.Дробницького цінності розглядаються як форма вияву певного роду відношень між суб’єктом і об’єктом, при цьому звертається увага на суспільну зумовленість цінностей та вплив практичної діяльності на цінності особистості Error: Reference source not found.

Основні ознаки цінностей у своїх працях розглянула К.О. Абульханова-Славська [Error: Reference source not found]. Вона вважає, що цінності проявляються у вибірковості особистості по відношенню до пропонованих задач, в різній мірі активності, наполегливості і послідовності при їх вирішенні, у прагненні людини не тільки доводити справу до кінця при всіх можливих труднощах, але і бажанні відстоювати право на своє рішення, добиватися його втілення у життя.

У низці робіт підкреслюється взаємодія індивідуального та соціального в цінностях особистості. Так, Д.О. Леонтьєв описує три форми існування цінностей: суспільні ідеали, предметне втілення в діяльності та мотиваційні структури [Error: Reference source not found]. Ці три форми переходять одна в одну: суспільні ідеали засвоюються особистістю і через мотиваційні утворення спонукають її до предметного втілення, а предметно втілені цінності, в свою чергу, стають основою для формування суспільних ідеалів. Подібний підхід презентовано і у працях З.С. Карпенко, яка розглядає цінності як еталон належної поведінки, вироблений суспільною свідомістю, та у роботах О.В. Сєрого і М.С. Ясницького, які вважають цінності соціальним феноменом у діалектичному відношенні суб’єкт-об’єкт, який є важливою зв’язною ланкою між особистістю, її внутрішнім світом та оточуючою дійсністю Error: Reference source not found; Error: Reference source not found. Цінності, на думку згаданих авторів, носять подвійний характер – вони соціальні, оскільки є історично зумовленими, та індивідуальні, оскільки в них зосереджено досвід конкретного суб’єкта. У розумінні Б.С. Братуся, цінності – це усвідомлені і прийняті людиною загальні смисли її життя Error: Reference source not found. В окремих дослідженнях цінності тісно та особистісні смисли пов’язуються в одну систему – ціннісно-смислову сферу особистості Error: Reference source not found; Error: Reference source not found.

У роботах Т.С. Яценко окреслилася тенденція дослідження цінностей у контексті взаємозв’язку свідомої та несвідомої сфер Error: Reference source not found; Error: Reference source not found. Такий підхід дає можливість поглибити розуміння диференційованого впливу умовних (таких, що функціонують у сфер несвідомого) та нормативних (пов’язаних зі свідомою регуляцією поведінки) цінностей на розвиток особистості.

У вітчизняній психології розглядаються суб’єктні цінності як усвідомлювані повторювані стратегії досягнення людиною успіху в певній діяльності Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found. На думку О.Л. Музики, суб’єктні цінності (які включають діяльнісні і моральнісні цінності) є внутрішніми регуляторами поведінки, які формуються впродовж життя людини і є результатом життєвого досвіду [Error: Reference source not found]. До структури суб’єктних цінностей входять моральнісні та діяльнісні цінності, взаємодія яких визначає дієвість суб’єктних цінностей.