9.4 Соціальні суперечності
Швидкий розвиток капіталізму в промисловості та сільському господарстві, істотні зміни, що відбулися під його впливом у структурі суспільства, наявність численних пережитків кріпосництва - все це поглиблювало соціальні суперечності, було причинами незгасаючої боротьби в місті й на селі.
Внаслідок реформи 1861 року, проведеної в інтересах поміщиків, економічне становище основної маси селянства значно погіршилося. Протягом 60-90-х років середній селянський наділ в Україні зменшився : до 1,9 десятин, а багато селянських дворів володіло ділянками від 1,5 десятин. На Полтавщині й Чернігівщині було чимало сіл, де селянс кий наділ не перевищував 0,15-0,25 десятин.
Гострого характеру набрала боротьба селянства протягом 70-х років, яка, особливо в губерніях Правобережної України, була спрямована проти розверстування угідь, на відстоювання селянами своїх прав на сервітути.
Антипоміщицький селянський рух ще більше посилився в 90-х роках XIX ст. За неповними даними, лише протягом 1890-1900рр. В Україні відбулося понад 150 заворушень селян.
Надзвичайно важкими були умови життя та праці робітників, особливо виснажливою і небезпечною - робота в кам'яновугільних шахтах. Вона тривала у дві зміни, кожна - по 12 годин. На деяких підприємствах робочий день перевищував 15 годин. На фабриках і заводах все ширше застосовували жіночу і дитячу працю. Заробітна плата залишалась на низькому рівні. Шахтарі Донбасу здебільшого жили в землянках, робітники цукрових заводів - у тісних, вогких і брудних казармах, які кишіли паразитами. На підприємствах не було служб охорони праці, дуже часто траплялися нещасні випадки. За далеко не повними даними, протягом 1864-1899 рр. На промислових підприємствах України загинуло 3300 і скалічено понад 16 тис робітників.
Важкі економічні та політичні умови життя спонукали робітників до боротьби проти фабрикантів і заводчиків. Спочатку, особливо в 60-70-ті роки, виступи набирали форми заворушень. Другою, вищою формою боротьби були страйки. Тільки протягом 1880-1894 рр. в Україні відбулося 97 страйків і 13 заворушень. Загальне число учасників страйків становило 29 тис. чол. $£|
Робітничий рух в Україні у пореформений час розвивався, набував нового досвіду, набирав організовашшого та цілеспрямованішого характеру. Будучи спрямованим проти соціального гноблення трударів, він, однак, залишив поза увагою розв'язання національного питання.
9.5 Український національний руху 1860-1890-ті роки
Важке економічне становище, політичне безправ'я, національне гноблення викликали посилення національно-визвольного руху в Україні. До іього прилучилася переважно інтелігенція- національні почуття якої за-ки освіченості, природно, посилювалися. Багато наукових та культур-тніх діячів надавали важливого значення формуванню національної ідомості співвітчизників, пробудженню у народу почуття самоповаги.
9.6 Громади
У 60-ті роки XIX ст. внаслідок реформ царського уряду дещо зростає хвиля громадянської активності. Повернувшись наприкінці 50-х років із заслання, провідники Кирило-Мефодіївського братства -Т. Шевченко , М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський осіли в Санкт-Петербурзі, де політичний режим був дещо м'якішим, ніж у провінції. Тут вони продовжили національно-визвольну пропагандистську діяльність, але вже не в політичному конспіративному, а в культурно просвітницькому легальному руслі Для поширення своїх ідей ця петербурзька група в 1961 році започаткувала, правда з великими труднощами, перший в Російській імперії український часопис „Основа'1, що виходив українською і частково російською мовами. У ньому друкувалися твори художньої літератури, історичні праці, документи, спогади, літературна критика і публіцистика тощо. Тут було вперше опубліковано низку поезій Т.Шевченка Незважаючи на своє недовге 22-місячне існування, часопис істотно позначився на культурно-літературному процесі, сприяв зростанню національної свідомості та національно-визвольного руху в Україні. Значною мірою під його впливом у