3.3. Усвідомлення егоїзму як зла

Сьогодні особливо гостро відчувається брак інформації про світ, в якому ми існуємо. Останнім часом і вчені, і політики відчувають наскільки дезорієнтовано наше суспільство. Ми немов збилися зі шляху, не знаючи як людству розвиватися далі. Переймаючись питанням: у чому сенс життя, в якому світі я живу, людина поступово приходить до відчуття необхідності розкрити справжню реальність.Через незнання достовірних законів вона не розуміє, як виживати в цьому житті, як впоратися з ним.   Оскільки людина пізнає світ тільки зсередини, то в стані досліджувати лише ту частину свого існування, яка усвідомлюється ним. І тому не має можливості повністю пізнати себе.   І більше того, пізнання людини обмежене, оскільки пізнання об'єкта відбувається, в основному, за допомогою дослідження негативних властивостей, а людина не в змозі бачити в собі недоліки.   Справа в тому, що наша природа автоматично, незалежно від нашого бажання виключає їх з нашої свідомості, опускає їх з нашого поля зору, оскільки відчуття цих недоліків викликає в людині почуття величезного болю, а наша природа, наше тіло автоматично уникає схожих почуттів, тікає від них.   І не може допомогти в самодослідженні те, що людина бачить в собі подібних, в основному, тільки негативні властивості, оскільки природа автоматично уникає негативних відчуттів, людина не в змозі перенести на себе те негативне, що виявляє в інших, наше тіло ніколи не дозволить відчути в собі ті ж негативні якості.   І навпаки, саме тому ми і відчуваємо негативні якості іншого тому, що це приносить нам задоволення! Отже можна сміливо стверджувати, що немає в світі людини, яка б знала себе.   Все, що ми робимо, є не що інше, як отримані від природи патенти та ідеї. Всі творіння нашого світу і все їхнє оточення створене у певних умовах необхідних для кожного виду. У нашому світі природа підготувала надійне і відповідне місце для розвитку плоду, а з появою новонародженого пробуджує у батьків потребу піклуватися про нього, але як тільки підростає людина, то відразу починає стикатися з труднощами і невлаштованістю, з необхідністю докладати зусиль для існування. В міру його власного змужніння поступово починають проявлятися в ньому все більш негативні якості.   І так спеціально створено і закладено природою, щоб довести людину до потрібного рівня розвитку, щоб усвідомити через безкінечні позбавлення, що тільки полюбивши ближнього як себе, ми можемо досягти щастя, оскільки знову опинимось у стані рівноваги з діями природи. І так у всьому, в чому людина виявляє «прорахунки», «недоробок» природи. Саме в цих якостях вона сама повинна заповнити свою природу, виправити своє ставлення до навколишнього, полюбивши всіх і все поза собою, як самого себе, і в такому випадку вона повністю буде відповідати загальному закону світобудови.   Керована нам надприродним, необхідність почуття любові до собі подібних (до «ближнього» слово недоречне, оскільки ближніх ми любимо через те, що вони дорогі нам) викликає в нас, як і будь-яке інше альтруїстичне почуття, будь-яку відмову від егоїзму, почуття внутрішнього применшення нашого «я». Людина наділена безліччю недоліків, джерело яких одне - наш егоїзм, бажання насолодитися, прагнення будь-яким чином знайти комфорт. Замість виправлення кожного з наших недоліків людині необхідно виправити тільки свій егоїзм, як основу всього зла.   «Кожна частинка перестала працювати на інших, як клітина в тілі, а стала відчувати тільки себе ізольовано від інших - настільки, що я не відчуваю потреби в інших. Я відчуваю інших лише в тій мірі, в якій можу їх використовувати заради себе. І це сьогоднішня наша природа»[31, с.20], пише В. Ефроїмсон у своїй праці.   Прагнення до особистої вигоди в суспільстві соромлячись, мовляв, лише розумом, що диктує таку обережність і такі норми поведінки, які дозволили б обійти закон і уникнути небезпечної ворожнечі та осуду оточуючих (не спійманий - не злодій). 

Звідси всі вчинки, спрямовані на особисту вигоду, а людину утримують від їх вчинення тільки страх і нав'язані вихованням навички. Ця теорія підкуповує своєю простотою і логічністю. Як вже згадувалось вище за О. Уайльдом, «любов до самого себе - це єдиний роман, що триває довічно».[17, с.341]   Поки темна основа нашої природи, зла в своєму виключному егоїзмі і божевільна у своєму прагненні здійснити цей егоїзм, все віднести до себе і все визначити собою, - поки ця темна основа у нас в наявності - не звернена - і цей первородний гріх не зламалися, до тих пір неможливо для нас жодне справжнє діло, а питання «що робити» не має розумного сенсу.   Людина, яка на основі власної моральної хвороби, на своїй злобі і божевіллі засновує своє право діяти і переробляти світ по-своєму, така людина, які б не були її зовнішня доля і справи, за самою суттю своєю є вбивцею; вона неминуче буде гвалтувати і губити інших і сама неминуче загине від насильства. Вона вважає себе сильною, але вона у владі чужих сил; вона пишається своєю свободою, але вона раба зовнішності та випадковості. Така людина не зцілиться, поки не зробить перший крок до порятунку. Перший крок до порятунку для нас - відчути своє безсилля і свою неволю, хто цілком це відчує, той уже не буде вбивцею, але якщо вона зупиниться на цьому почутті свого безсилля й неволі, то вона прийде до самогубства.   «Коли б люди захотіли, замість того, щоб рятувати світ, рятувати себе; замість того, щоб звільняти людство, себе звільняли, - як багато вони б зробили для порятунку світу і для звільнення людства!» [5, с.146] - писав Герцен.   Ні вічній еволюції! Сьогодні страждання підштовхують нас до усвідомлення неможливості існування у такому стані, і нас спрямовують кудись вгору. Попереду ще, звичайно, є кілька років, поки людство поступово з'ясує для себе, що дійсно немає іншого виходу, а необхідно придушити егоїзм і правильно його використовувати.   Людина містить в собі весь всесвіт, вона має стати єдиною силою, інформацією, знанням, відчуттям, що включає в себе все. Це й означає «досконалість творіння», до цього стану ми і повинні прийти. [14, с.17]

Усвідомлення егоїзму як зла дозволяє здоровомислячій людині відмежовуватися від нього частково чи взагалі, та в певні моменти життя людина все таки повертається до тваринного сходження моральних цінностей, тобто до егоїзму.