4. Туберкульоз легень.

Туберкульоз – специфічне інфекційне захворювання, збудником якого є мікобактерія туберкульозу (паличка Коха), характерною особливістю є утворення специфічних гранульом в різноманітних органах та тканинах і різноманітною клінічною картиною.

Етіолологія: існують мікобактерії туберкульозу: людська, бичача, пташина, мишина.

Вогнищем збудника є хвора людина або хвора тварина.

Стійка у навколишньому середовищі.

Сприяючі чинники: зниження імунітету (цукровий діабет, ВІЛ, хронічні неспецифічні захворювання легень, наркоманія, алкоголізм, стресові ситуації), неповноцінне харчування, паління, соціальна дезадаптація.

Шляхи інфікування: аерогенний (пов-кр., пов-пил.), аліментарний (харчовий), контактний (через ушкоджену шкіру, слизові оболонки), внутрішньоутробний (від матері до дитини через навколоплідні води).

Патогенез: після проникнення в легені, збудник починає активно розмножуватися, формуючу вогнище запалення, навколо якого накопичуються клітини імунної системи з утворенням первинного туберкульозного комплексу. ПТК включає в себе запалення легеневої тканини (пневмонія), запалення лімфатичних судин (лімфангіт), збільшення запалених л/в середостіння (лімфаденіт).

Наслідки ПТК: сприятливий (якщо опірність організму досить висока) – ці вогнища можуть розсмоктуватися, частіше навколо них утворюється щільна капсула, а самі осередки ущільнюються за рахунок відкладання в них солей кальцію (звапнення вогнища), утворюється вогнище Гона;

несприятливий – специфічні зміни в тканинах посилюються створюючи на місці вогнища порожнину (каверну).

Класифікація: А. Основні клінічні форми: туб інтоксикація у дітей та підлітків; ПТК; туб внутрішньо грудних л/в; дисемінований туберкульоз легень; вогнищевий туберкульоз легень; інфільтративний туберкульоз легень; туберкулема легень; кавернозний туберкульоз легень; фіброзно-кавернозний туберкульоз легень; циротичний туберкульоз легень; туберкульозний плеврит; туберкульоз бронхів, трахеї, верхніх дихальних шляхів.

Б. Характеристика туб процесу: локалізація (по часткам, сегментам); фаза (-інфільтрація, розпад, обсіменіння; - розсмоктування, ущільнення, рубцювання, звапнення); бактеріовиділення (БК+, БК-).

В. Ускладнення: кровохаркання, легенева кровотеча, спонтанний пневмоторакс, легенево-серцева недостатність, ателектаз, амілоїдоз, ниркова недостатність).

Клініка: симптоми інтоксикації (слабкість, швидка втомлюваність, підвищення температури до субфебрильних цифр, зниження апетиту, підвищена пітливість, особливо в нічний час, схуднення), кашель (спочатку легке покашлювання, пізніше стає вологий з малою к-тю слизистого харкотиння, м/б слизисто-гнійним – свідчить про приєднання вторинної інфекції, на пізніх стадіях з’являється кровохаркання), задишка при фізичному навантаження.

Об’єктивно: блідість шкіри (інтоксикація або анемія), гіперемія щік (чахоточний рум’янець), з часом деформація пальців – барабанні палички (ДН), погано розвинута ПЖК. Посилення голосового тремтіння, ослаблене дихання, притуплення перкуторного звуку.

Діагностика: флюорографія, Ро ОГП, реакція Манту.

Лікування: в умовах спеціального диспансеру, триває від 6 до 12 міс. Дієта 11 (підвищений вміст білка, свіжих овочем, фруктів). Обмежена фізична активність, режим залежить від стану пацієнта.

Амбулаторне: за умови, що пацієнт не виділяє збудника в навколишне середовище.

Антибактеріальні: стрептоміцин, рифампіцин, ізоніазид, фтивазид, тубазид. ГКС (преднізолон, дексаметазон). Симптоматичне: відхаркуючи, бронхолітики, серцеві глікозиди, при приєднанні вторинної інфекції – антибіотики різних груп.

Хіміопрофілактика: проводиться усім контактним особам у разі відсутності у них туберкульозу, призначають ізоніазид протягом 3 міс. .