1.Міграції населення, їх види і значення для економіки України

Міграція населення — це процес переміщення індивідів у просторі, пов'язаний зі зміною місця проживання назавжди або на певний досить тривалий термін.

Як один із найбільш багатоаспектних соціальних процесів міг­рація пов'язана з усіма сторонами життя суспільства. Міграційні переміщення впливають на природне відтворення населення шля­хом зміни вікової структури регіонів виходу та вселення, транс­формацію репродуктивної поведінки контингентів населення, зміни умов життя переселенців, що відбивається на стані їх здоров'я. Відомо, що у міграціях беруть участь переважно молоді люди. Тому в регіонах припливу мігрантів (регіонах-реципієнтах) зростає питома вага молоді, а отже, і формуються передумови до покращання демографічної ситуації і навпаки. А це призводить до зниження загального коефіцієнта народжува­ності та підвищення загального коефіцієнта смертності, упові­льнення темпів зростання чисельності населення або посилення процесу депопуляції.

Міграція впливає і на функціонування та розвиток ринку праці -міграційні процеси сприяють розвитку особи, розширенню круго­зору, підвищенню пристосованості до різноманітних умов життя, а також обміну навиками та досвідом між жителями різних ре­гіонів, поширенню корисних знань; приводять до перерозподілу виробників та споживачів матеріальних благ і платних послуг між регіонами та їх підрозділами; змінюють якісні характе­ристики робочої сили різних регіонів внаслідок нерівномірної участі в міграційних процесах представників різних соціально-демографічних груп. Розвиток міграційних контактів виступає механізмом досягнення відповідності між попитом на робочу си­лу та її пропозицією. Зокрема, імміграція часто приводить до за­повнення робочих місць, що не користуються попитом у корінно­го населення, емігранти ж звільнюють вакансії, якими можуть скористатись особи, котрі за інших умов не могли б реально пре­тендувати на робоче місце. Переїжджаючи до економічно благо­получніших регіонів, індивіди отримують можливість використати свою робочу силу з більшою ефективністю. У той же час на­явність певної кількості полишених ними в регіоні виходу віднос­но престижних робочих місць, які потребують від претендентів відповідного кваліфікаційного рівня, є потужним стимулом під­вищення кваліфікації населення, що залишається. Таким чином, міграційні процеси сприяють зростанню кваліфікації робочої си­ли як у регіонах вибуття, так і в регіонах прибуття, приводять до більш ефективного поєднання речового, фінансового та людсько­го чинників виробництва і викликають повсюдне зростання про­дуктивності праці.

Особливо велике економічне значення міграції як чинника урбанізації, яка є невід'ємним дже­релом кількісного та якісного економічного зростання. Тобто, про­цес міграції завжди є географічним за формою прояву та соціаль­но-економічним за змістом.

При класифікації міг­рацій першочергового значення набуває виокремлення відносно будь-якої країни зовнішніх та внутрішніх міграційних переміщень. Процес вибуття (сукупність відповідних міграційних актів) за полі­тичні кордони держави дістав назву еміграції, а процес прибуття з-за її меж — імміграції. Як окремий різновид зовнішніх міграцій можна розглядати транзит переселенців через територію країни.

Серед внутрішніх міграцій традиційно розрізняють потоки міс­то—місто, село—місто, місто—село, село—село, серед зовніш­ніх за територіальним охопленням можна виокремити міжкон­тинентальні та внутрішньоконтинентальні переміщення, окре­му різновидність становить міграційний обмін населенням між країнами, які в недалекому минулому становили єдину державу, переміщення всередині стійких міжнародних економічних та по­літичних об'єднань (СНД, Європейський Союз, Ліга арабських держав та ін), що характеризуються меншим ступенем прояву зовнішньоміграційних рис. Тобто, необхідно розрізняти якісно особливі рівні міждержавних міграцій. Кількість та конкретний набір цих рівнів є специфічними для кожної держави.

В умовах України можна виокремити 4 рівні зовнішніх міграційних контак­тів населення.

1-й рівень. Обмін населенням з найбільш етнічно та географіч­но близькими державами СНД — Білоруссю, Молдовою та Росією. Ознаки зовнішніх міграцій мінімальні — відмінності соціального середовища та менталітету населення між Україною та цими краї­нами не набагато більші, ніж між різними регіонами нашої держави.

2-й рівень. Міграційні контакти з державами Балтії, Закав­каззя та Центральної Азії. Тривале перебування у складі єдиної держави зумовило наявність національних діаспор та збереження деяких спільних рис умов життя в усіх колишніх республіках СРСР. Однак спостерігається стійка тенденція до посилення роз­біжностей, у результаті чого міграційні потоки, які зв'язують Україну і відповідні держави, затухають і можуть бути охаракте­ризовані як інерційні.

3-й рівень. Міграційні зв 'язки з рядом країн Центральної Європи — Польщею, Німеччиною, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Болгарією, Грецією, а також Ізраїлем. Представники основних етносів перелічених держав проживають в Україні, в більшості з цих країн наявна помітна українська діаспора, тобто з обох сторін існують контингенти населення, для яких відповід­ний переїзд лише за формою є зовнішньою міграцією, тоді як за змістом наближається до внутрішньої.

4-й рівень. Інші географічні напрямки міждержавних мігра­цій. При цьому як окремий різновид можна виділити еміграцію до так званих переселенських країн (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАР), які своїм існуванням зобов'язані минулим міг­раціям вихідців з різних країн, і де в результаті тривалого змі­шування народів утворилися сприятливі можливості для адапта­ції будь-якого мігранта.

В економічному аналізі міграції передусім виокремлюють такі її форми, як міграція, пов'язана зі зміною місця проживання (ста­ціонарна міграція) та трудова міграція, яка має переважно зворот­ний характер.

За причинами всі міграційні переїзди можна об'єднати у дві великі групи: добровільні (трудова, навчальна, етнічна, шлюбна, кліматична міграція тощо) та вимушені (екологічні міграції, на­сильницький вивіз, втеча населення в результаті воєнних дій та міграції з політичних мотивів). За способом реалізації міграції поділяють на організовані та індивідуальні.

Зовнішні міграції класифікують також за принципом легаль­ності (легальні та нелегальні) і за статусом мігрантів. Як окремі категорії учасників міграційного процесу вирізняються: особи, що переїжджають на постійне проживання; трудові мігранти, які приїжджають на роботу за контрактом (на строк дії контракту); висококваліфіковані спеціалісти — працівники транснаціональ­них компаній та спільних підприємств, які за характером діяль­ності переїздять з країни в країну; нелегальні трудові мігранти; особи, що шукають політичного притулку; біженці.

Загалом за 1994—2000 рр. Україна тільки за офіційними да­ними втратила в результаті міграційного обміну населенням з іншими державами понад 600 тис. осіб, переважно молодого та середнього віку. При цьому основна маса вибулих з України не має наміру повертатись назад. Крім того, значно поширилася не­легальна трудова міграція наших співгромадян як на Захід, так і до країн СНД. Так, у 2000 р. кількість працюючих за кордоном вихідців тільки з 8 областей України (Волинська, Донецька, За­карпатська, Івано-Франківська, Луганська, Львівська, Рівненська та Чернівецька) за мінімальною оцінкою становила 400 тис. чол. (без урахування контингенту човникових торговців).

Щоправда, нині в Україні спостерігається тенден­ція до поступового зменшення міжтериторіальних відмінностей міграційної ситуації, зокрема практично для всіх регіонів характер­не невелике від"ємне сальдо міграцій. Унікальні тенденції мігра­ційних процесів спостерігаються в Києві. Починаючи з 1995 р. Київська міськрада є практично єдиним регіоном України, де спо­стерігається додатне сальдо міграцій населення, причому існує тен­денція до його зростання (крім столиці, незначне перевищення чи­сельності прибулих над кількістю вибулих в окремі роки фіксуєть­ся в Полтавській області та Севастопольській міськраді).