Тема 6 ідеї ренесансу і реформації в україні. ( українська культура XIV – XVII ст.)
Отже, у XIV столітті територія Галичини входить до складу польської держави. При цьому і колишні території Київської Русі також стають володіннями іноземців – литовських князів. Наприкінці XIV століття вся східна Україна була підкорена великому князю литовському. Культурний розвиток литовського князівства був нижчим, ніж у підкорених держав (України та Білорусії), тому культура цих народів не зазнавала утисків, а навпаки – право та організація суспільно-політичного життя України й Білорусії було взято за основу в Литві. Відтак урядовою мовою Великого князівства Литовського була “руська”, що склалася на основі синтезу писемної церковнослов’янської мови та елементів усної староруської мови часів Київської Русі.
У цей період уже побутує термін “Україна”. Одна з найпоширеніших версій щодо походження назви: спочатку так називали окремі землі на південному заході, відповідно “Україна” походить від “край” – кордон, межа.
Офіційно ця назва вживається з ХVІ ст. для позначення усієї території країни. Приблизно з ХІV - ХVІ ст. українці постають як самостійна нація зі своїми мовними властивостями, специфічною культурою та побутом.
У 1385 році Кревська унія, закріпивши об’єднання Литви і Польщі, надала польській шляхті право володіти українськими землями. Йдеться передусім про Київщину, Галицько-Волинську Русь та Чернігово-Сіверщину. Закарпаття ж перебувало під владою Угорщини.
Цими причинами пояснюється певний занепад національної української культури. Так, поступово поширюється латинізація (особливо після прийняття Люблінської унії 1569 року). У період боротьби за православну віру центром знов стає Київ, а провідною соціальною силою – козацтво. Давня культура Київської Русі поступово занепадає, а їй на зміну формується вже українська.
Протягом ХІV - ХVІІ ст. в Україні споруджуються міста, розвиваються ремесла і торгівля, пожвавлюються міжнародні зв’язки тощо.
В Європі у цей час поширюються ідеї Ренесансу і Реформації. На українських землях ці ідеї не були поширеними, в основному – в Польщі й Литві.
Вплив Реформації на українських землях полягав у тому, що вона висунула вимоги до покращення рівня початкової та вищої освіти.
Освіта й наука.
Осередками освіти були спочатку монастирі (як і у ХІІІ ст.). Вищого навчального закладу в Україні не було, хоча деякі монастирські школи мали міжнародний авторитет (наприклад, школа при Києво-Печерській лаврі).
У школах вивчали азбуку, молитви, читали часослов, псалтир, писали скорописом. Допомагати дякам могли “бакаляри” – молоді люди з незакінченою освітою (або самі були вчителями).
Поширені були і приватні школи для заможних людей.
Під впливом Реформації протестанти засновують у Польщі і Литві свої школи, в яких вчилися і українці (гімназія та академія у Рахові). В Україні: протестантські школи у Дубні та Хмельнику.
Зростає роль католицьких шкіл; діяльності єзуїтів. Не маючи православних шкіл, заможні люди віддають дітей до єзуїтських, відтак поширюється католицизм. Єзуїти навчали граматики, поетики і риторики (“тривіум”), у другій частині – математики, астрономії, музики, діалектики (“квадривіум”), додатково – основам історії, географії, природознавства тощо. Мова навчання – латинська.
З’являються й уніатські школи. У 1569 р. єзуїти у Вільно відкрили колегіум, у 1579 р. йому надали статус академії. У відповідь у 1580 р. в Острозі за сприяння князя К. Острозького було відкрито Острозький слов’яно-греко-латинський колегіум. Він задумувався також як академія. Називали цей заклад і “Тримовним ліцеєм”. При колегіумі утворилося своєрідне наукове товариство: Герасим Смотрицький, Василь Суразький, Дем’ян Наливайко, архідиякон Кіпріан. Найвизначніша справа цього гуртка – видання Острозької Біблії (1581 р.) – церковнослов’янська мова. Видавцем цієї книги був І. Федоров, який з 1572 р. жив у Львові (1574 р. – “Апостол”, 1578 р. – “Азбука”, “Буквар”), з 1580 р. живе в Острозі.
Поступово панство потрапляє під вплив католицтва й уніатства. Острозька академія з 1608 р. (смерть князя) занепадає, онука князя робить його єзуїтською колегією.
Функцію оборони православної культури беруть на себе братства – національно-релігійні організації православного міщанства. Спочатку братства займалися справами християнського милосердя, пізніше – питаннями науки й освіти. Діяльність братств активізується у другій половині ХVІ ст., хоча відомі вони були і раніше. Поступово братства стають загальнонародними (не лише міщанськими).
Одним із перших активізувалося Львівське братство (70-ті рр. ХVІ ст. ). Саме завдяки братській школі Львів стає осередком наукового життя нарівні з Острогом. Члени братства: Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Памво Беринда та інші.
Братські школи виникають у Галичі, Луцьку, Немирові, Вінниці тощо. Культурно-освітній рух поступово поширюється у напрямку Києва. Цей рух пов’язують з ім’ям Єлисея Плетенецького, який з 1599 р. був архімандритом Печерського монастиря. Він викупив стару друкарню Балабанів, згуртував навколо монастиря людей з широкими науковими зацікавленнями: Захарія Копистенський, брати Памво і Степан Беринди, Тарас Земка, Лаврентій Зизаній-Тустановський та інші.
У 1615 р. заснована Київська братська школа, ректорами якої були Іван Борецький, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович. У братських школах вчилися представники усіх станів (козаки, міщани, нижче духовенство, дрібна шляхта).
У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила заснував при монастирі нову школу, яку в 1632 р. було поєднано з київською братською. Утворився Києво-Могилянській колегіум (з 1701 р. – академія). Тут навчались 7 чи 8 років, учили латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську мови; риторику, поетику, діалектику (дискусії), філософію. До складу викладачів колегіуму входили: Й.Кононович-Горбацький, І.Трохимович (філософи), Х.Євлевич, С.Косов, Т.Баєвський та інші.
П.Могила заснував філіали колегії у Вінниці (1634 р.), у Кременці (1636 р.).
Вчені займалися археологією. Під керівництвом П.Могили велися розкопки Десятинної церкви, збиралися написи з пантеону Києво-Печерської Лаври.
Школи, подібні до братських, виникають і на Запоріжжі. Існують при церквах у слободах і селах початкові парафіяльні школи.
Чимало юнаків отримують знання за кордоном (Париж, Падуя, Прага, Віттенберг, Краків): Павло Русин із Кросна, Юрій Котермак із Дрогобича, С.Оріховський-Роксолан тощо.
Література. З ХІV ст. пам’яток залишилося мало: “Пандекти Антіоха” (1307 р.), “Євангеліє” з Луцька, “Київський Псалтир” (1397 р.). Книги ще рукописні, пергаментні.
З ХV ст. книги виходять на папері, наприкінці ХV ст. у Кракові з’являються перші твори, друковані кирилицею: “Октоїх” (1491 р.), “Часословець” (1491 р.), “Тріодь пісна” (1491 р.), “Тріодь цвітна” (1491 р.). Автор видання – механік Швайпольт Фіоль. Ще один відомий видавець – білорус Франциск Скорина. Пізніше – Іван Федоров.
Відомі збірки творів цього періоду: “Золотий ланцюг”, “Ізмарагд”, “Златоуст”, “Четьї-Мінеї”.
Пам’ятки ХVІ ст.: “Служебник”, “Пересопницьке Євангеліє”, “Холмське Євангеліє”, “Загорівський апостол”.
Розвивається полемічна література, вона особливо поширюється після Брестської унії 1596 року. Створено близько 140 великих творів цього жанру: приблизно 80 написано католиками й уніатами, 60 – православними.
Полемісти: Герасим Смотрицький “Ключ Царства небесного” “Календар римський новий” (1587 р.) – пов’язано з реформою календаря 1582 р. (папа Григорій XIII наказав додати до календаря 10 днів).
1597 р. – “Апокризис” Христофора Філалета (псевдонім М.Броневського) – спрямовано проти унії.
Мелетій Смотрицький “Тренос” (гр. “Плач”) 1610 р.
1621 р. – Іов Борецький – “Протестація”
1620 р. – “Книга о вірі...” Захарія Копистенського; 1621- 1622 рр. – “Палінодія або Книга оборони”...- відповідь на книгу уніата Льва Крези “Оборона церковної єдності” (Вільно, 1617 р.).
Іван Вишенський виступає не лише проти релігійного, а й проти соціального гноблення. Відомо 17 творів Вишенського: трактати і листи – послання з Афону. 10 творів об’єднав у “Книжку” і хотів надрукувати. Твори поширювались у списках.
Поширена була й ораторсько-проповідницька проза. Ораторами могли виступати усі культурні діячі. Проповіді називалися “казаннями”, нерідко друкувалися. Укладалися збірки “казань” – т.зв. “Євангелія учительні”, вони мали допомагати парафіяльним священикам укладати власні проповіді.
Розвивається й поезія, яка також стала полемічною. У другій половині ХVІ ст. у рукописних збірках поширюється полемічна антологія віршів книжною українською мовою – віршовий полемічний комплекс. Автор (група авторів?) невідомий.
З’являються декламації й діалоги, які передували появі театральної драми. Ці жанри, хоча й виходили друком, передбачали усне виконання.
Відома декламація “Просфонима” (Львів, 1591 р.) – на честь приїзду київського митрополита. Діалоги створювали Андрій Сеульський (1630 р.), Іоаникій Волкович (1631 р.).
На межі літератури та філософії розвиваються натурфілософський та онтологічно-гносеологічний трактат Кирила Ставровецького “Зерцало богословії” (1618 р.), підручник з філософії “Аристотелеві проблеми” (К., 1620 р.), “Трактат про душу” (К., 1624 р.) К. Саковича.
Розвивається вертепна драма (див. Тему “Театр”), усна народна творчість, зокрема думи, балади, історичні пісні.
Архітектура. Скульптура.
З ХІІІ ст. на наших землях розвивається оборонне будівництво, у культових спорудах ХІV - ХVІ ст. зберігаються риси давньоруського стилю. У містах характерною була стильова різноманітність, зумовлена впливом східної та західної архітектури. Зокрема, центральні та західні райони відвідували італійські купці й архітектори, через посередництво яких і проникали ренесансні ідеї, а згодом – і барокові.
З приходом ренесансних тенденцій архітектура змінюється. Ренесансному стилю притаманні урівноваженість композиції, міжповерхові членування, розвинений каркас тощо.
На Україні (особливо Західній) панував стиль пізнього Ренесансу (др. пол. ХVІ – поч. ХVІІ ст.). Приклади: “Високий замок”, “Чорна кам’яниця” (1570 р.), будинок купця Корнякта (1580 р.), каплиця Трьох святителів (1578 р.), вежа Вірменської церкви (1576 р.), братська Успенська церква (1591-1629 рр.) у Львові. Архітекторами були переважно іноземці (італійці): Петро Італієць, Домінічі Римлянин, Петро Барбоні і місцеві мешканці: Лука Пряшів, Мартин Мошня, Амвросій Прихильний.
Ренесансний стиль орієнтується здебільшого на світські споруди. У Львові забудована значна частина міста: в основі планування – прямокутна мережа вулиць, всередині квадратна площа з ратушею.
Будівельний рух в Україні ХVІ – ХVІІ ст. пов’язаний з діяльністю братств. Збудовані православні братські церкви у Сокалі (к. ХVІ ст.), Замості (1589 р.), Любліні (1607 р.), Луцьку (1617 р.). На поч. ХVІІ ст. діяльність братств поширюється на схід (Київ, Чернігів, Переяславль, Новгород-Сіверський). Переважно реставрувались будови старокнязівської доби, але будувались і нові (Острозький замок, будинок Острозьких у Ярославлі тощо).
У Києві реставрується Церква Печерської лаври (ХV - ХVІ ст.).
Своєрідним було дерев’яне будівництво ХVІ – ХVІІІ ст. на Західній Україні (Карпати і Прикарпаття). Це переважно церковна архітектура. На центральній Україні церкви будувались за зразком західноукраїнських, але покривалися глиною та вибілювались (наприклад, дерев’яна дзвіниця Софійського собору, дерев’яна дзвіниця Успенської церкви Києво-Печерської лаври).
Дерев`яна церква. Сасів. Сучасний вигляд.
Початок ХVІІ ст. в архітектурі знаменується поступовим переходом до барокових традицій.
Розвивається мистецтво різьби по каменю, металу та дереву. Всі ці різновиди різьби залучалися для оздоби архітектурних споруд як ззовні, так і зсередини. Споруди могли бути і світськими, і культовими. Зразок – різьба по білому мармуру в інтер’єрі “Чорної кам’яниці” у Львові. Відомі також національні українські іконостаси, вирізьблені на дереві.
Скульптура як самостійний вид мистецтва розвивається у Західній Україні. Зразком є голова юнака (за однією із версій – святого Гліба) із вапняку. Пізніше скульптори застосовують алебастр (його у середньовіччі називали “руським мармуром”). Пам’яток збереглося мало. З костелу в Жидачеві збереглась пам’ятка “Розп’яття” із дерева (фігура Христа майже в людський зріст). Поширеними були дерев`яні обрамлення ікон та іконостасів (наприклад, іконостаси П`ятницької та Успенської церков у Львові).
Скульптура представлена також на надгробках шляхтичів: і католиків, і православних. Розвивається ліпна скульптура і ливарна скульптурна пластика з металу. Зразок – фігура архістратига Михаїла, що перемагає диявола (композиція прикрашала будівлю королівського арсеналу у Львові).
У цивільному будівництві були наявні екстер’єри та інтер’єри: фасади на ринковій площі у Львові, Дрогобичі, Кам’янець-Подільському, Бережанах тощо.
Живопис. Помітний вплив Київської Русі. Поступово відбувається перехід до гуманістичних ідеалів, вплив італійських традицій (експресія, увага до внутрішнього світу людини тощо).
Найпоширеніший вид живопису – ікона. Шанується Богородиця. Традиційний іконопис протягом ХV – ХVІ ст. еволюціонізує. Так, ікона позбавляється догматизму, втілюються нові ідеї. З початку ХVІІ ст. розвивається нова форма іконописного живопису. Зразок – ікона “Різдво Богородиці”, яка зберігалася у П’ятницькій церкві у Львові. На цій іконі зображено типову міщанську обстановку у заможній львівській родині. Популярними постатями на іконах є Святий Микола, Параскева П`ятниця, архангел Михаїл, Святий Георгій.
Розвиненим був і фресковий живопис, проте більшість таких пам`яток загинула. Збереглися розписи у вірменській кафедрі у Львові та в Замковій капелі Святої Трійці у Любліні. Останній виконаний українським майстром Андрієм.
Наприкінці ХVІ ст. з’являється портрет. Формується західноукраїнська портретна школа. Портрет є провідним жанром. Відомі портрети Яна Гербурта (70-ті рр. ХVІ ст.), Костянтина Корнякта (поч. ХVІІ ст.), польського короля Стефана Баторія, Роксолани (Насті Лісовської), Раїни Вишневецької (фундаторки православних монастирів на Лівобережжі), князя К.Острозького, Варвари Лангиш (дочки старости львівського братства), численних львівських міщан – членів братства.
Київські портрети початку ХVІІ ст. до нас не дійшли. Відомі лише фрескові (стінописні) портрети ігумена Красовського 1614 р. з Кирилівської церкви та Петра Могили з фрески у Церкві Спаса на Берестові.
З’являється й історичний живопис, пейзаж тощо.
З другої половини ХVІ ст. у зв’язку із поширенням книгодрукарства виникає граверство на дереві (дереворит), яке мало два центри: Острог та Львів. Перші друковані видання І. Федорова оздоблювалися рослинним орнаментом. Давній зразок – “Ісус Христос” у Євангелії ХVІ ст.
З початку ХVІІ ст. виникає народна гравюра, розрахована на простий народ з метою замінити дорогі ікони. Гравюри тиражувалися як листівки-плакати. Київські гравюри були чорно-білими, Львівські часто видавали з метою в подальшому їх розфарбувати й обвести народним орнаментом.
Театр. Орієнтовно з початку ХVІІ ст. розвивається український вертеп. Назва походить від печери поблизу Віфлієма (Йорданія), де народився Ісус Христос.
Розвивається також і шкільна драма: з режисурою, декораціями, костюмами. Акторами були учні братських шкіл та студенти колегій (звідси і назва “шкільна”). Сюжети були релігійні та міфологічні. Між актами релігійної драми виконувалися інтермедії побутової тематики.
Розвиваються народні ігри, мистецтво скоморохів.
Музика. Основою музичної культури у цей період залишається усна народна творчість: історичні пісні, думи та інші. Ці твори складали і виконували кобзарі та бандуристи. Найпоширенішими народними інструментами були кобза, бандура, цимбали, скрипка, сопілка, дудка ( у Карпатах – трембіта). Відомі були й лірники, які виконували пісні жартівливого та сатиричного змісту.
Перші професійні музичні об’єднання (братства) виникають у Кам’янець-Подільському (1571 р.) та Львові (1580 р). Відомі були й ремісничі цехи, що виготовляли музичні інструменти.
Відтак розвивається світська музика: марші, танці тощо.
Церковна музика до ХVІ ст. представлена “знаменним” співом (від “знамена” – позначки, поставлені над словами тексту богослужебних книг). При цьому церковний хор був одноголосим.
З ХVІ ст. спів стає багатоголосим (“партесним” – лат. – партія для окремих голосів). Замість знаменної з’являється лінійна нотація (зразок – “Супральський ірмолой” 1593 р.).
Існують хорові капели при церквах і монастирях.
Отже, українська культура даного періоду, незважаючи на несприятливі умови розвитку, зберегла свої національні особливості.