Програмування 2

1. Мови програмування та їх класифікація. 2

2. Типи даних. Стандартні типи даних (арифметичний та символьний). 2

3. Структуровані дані та їх типи. Масиви.Приклади обробки масивів. 3

4.Файли. Послідовні та з прямим доступом. 4

5. Процедури та функції як засоби структуризації програм. Виклики процедур та функцій. 5

6. Первинні оператори. Оператор присвоєння. 7

7. Оператор вводу-виводу (на прикладі конкретної мови програмування). 9

8.Функціональне програмування 9

9. Поняття про структурне програмування 11

10.Поняття про об’єктно-орієнтоване програмування. 12

Програмування

1. Мови програмування та їх класифікація.

Мова програмування - це знакова система для опису алгоритмів програм, орієнтованих на конкретних виконавців (насамперед ЕОМ).

Знакова система складається з трьох компонент :

1. правила, що описують синтаксис ;

2. правила, що задають семантику синтаксично правильних конструкцій ;

3. правила, що формують прагматику синтаксично правильних конструкцій.

Класифікацій мов програмування існує багато, але наукової теорії поки що немає. Три основні класифікації склалися історично:

1. За функціональною силою:

1. універсальні мови ( в них можна промоделювати, умовно кажучи, будь-який алго-ритм) ;

2. спеціалізовані мови (орієнтовані на певні класи задач).

2. За предметною орієнтацією:

Кожна мова програмування виникла в процесі розв’язання певного класу задач, наприклад, для розвязання задач повязаних з иатематикою виник Fortran.

3. За рівнем абстракції :

1. мови низького рівня (машинно-залежні) - Assembler і т. п. ;

2. мови високого рівня (орієнтовані на користувача (людину) до певної міри) - Pascal, C, Fortran і т. п. ;

3. мови надвисокого рівня (орієнтовані на певну предметну область) - бази даних, мови підготовки друкування документів і т. п.

2. Типи даних. Стандартні типи даних (арифметичний та символьний).

Кожен елемент даних відноситься до одного із скінченої множини типів, допустимих для конкретної версії мови програмування.

Тип - це множина значень, які можуть приймати об’єкти програми, і сукупність операцій, які допускаються над цими значеннями. Наприклад, значення 1,2, ... відносяться до цілочисельного типу , їх можна додавати, множити і виконувати інші арифметичні операції.

Всі типи даних поділяються на дві групи : скалярні (прості) і структуровані (складені).

Скалярні типи в свою чергу діляться на стандартні і визначені користувачем. В мові Pascal для описання типу користувача в загальному випадку використовується зарезервоване слово Type:

Type <ім’я типу> = <значення типу> ;

Для описання змінних будь-якого типу використовують зарезервоване слово var :

var <ім’я змінної>[,<ім’я змінної>] : <ім’я типу> ;

До стандартних скалярних відносяться цілочисельні, дійсні, символьні, булевські типи і також вказівники.

Серед типів користувача найпоиренішими є перелічені та інтервальні типи, які зручно використовувати при описанні масивів.

Цілочисельні типи даних являють собою значення, які можуть використовуватися в арифметичних виразах і займають в пам’яті від одного до чотирьох байт.

Цілочисельні типи в Паскалі :

Тип	Діапазон	Пам’ять (байт)
Byte	0..255	1
Shortint	-128..127	1
Integer	-32768..32767	2
Word	0..65535	2
Longint	-2 31.. 2 31 -1	4

Дійсні типи даних представляють собою дійсні значення, які використовуються в арифметичних виразах і займають в пам’яті від 4 до 10 байт. Паскаль допускає представлення дійсних значень у вигляді як з плаваючою, так і з фіксованою крапкою. В Паскалі визначені такі дійсні типи : real, single, double, extended, comp. Ефективне використання останніх чотирьох типів можливе при наявності сопроцессора і ввімкненій директиві {$N+}.

Символьний тип (char) визначається множиною значень кодової таблиці ПЕОМ. Кожне значення символьного типу має свій код. Для розташування змінної такого типу в пам’яті необхідний один байт. В текстах програм значення змінних та констант символьного типу беруться в лапки. Наприклад :

var a: char;

.............................................

a :=’А’;