63.Особливості культурного розвитку Галичини у першій половині хх ст

Особливо активно розвинуло свою діяльність в реґіоні товариство "Просвіта" (1901 - 1939 рр.). Численні його філії діяли по всій Галичині. В той час проходило заснування хорових колективів, театральних гуртків і оркестрів при філіях "Просвіти", їхній репертуар включав як народні пісні, так і твори українських композиторів, рівень виконавської майстерності зростав. Активністю і культурною різноплановістю відзначалися гуртки "Союзу українок": хори, театральні гуртки й оркестри. З ініціативи цього

товариства влаштовувалися концерти на честь Тараса Шевченка, Івана Франка, свята матері, Маланки, св. Миколая, "Андріївські вечори" тощо. Особливе місце в культурно-мистецькому житті Західної України займає Товариство "Хор "Боян" у Львові, Дрогобичі та Бориславі". Це одне з унікальних явищ української культури - співоче товариство "Боян", яке не лише відіграло надзвичайно велику роль у розвитку професійної музики, а й мало значне політичне, патріотичне та загально-просвітницьке значення. В Галичині існували 5 і 6-класні середні школи-гімназії, які в 1849 р. були реорганізовані у 8-класні, і тоді ж почалося створення реальних середніх шкіл. Однак з 1867 р. в українських середніх освітніх закладах викладовою мовою стає польська. Після довгої боротьби, у 1874 p., було дозволено викладати українською, а в кінці XIX ст. при польських гімназіях стали організовуватися паралельні українські школи та класи. У 1864 р. у Львові був заснований український професійний театр при товаристві «Руська бесіда», який очолив О. Бачинський. Він познайомив Галичину й Буковину з найкращими досягненнями театрального мистецтва України, Росії та європейських країн. В його становленні і розвитку брав участь М. Кропивницький. В містах Галичини та Буковини з'явилося чимало примітних споруд: у Львові — будівлі політехнічного інституту (арх. Ю. Захарович), Галицького крайового сейму (арх. Ю. Гохбергер).

64.Культурне життя в Україні доби революції 1917-1921 рр.

Втрати освічених людей в 1917 - 1921 рр. були великими. Тисячі інтелектуалів, діячів культури емігрували за кордон. З утворенням Центральної Ради в Україні було взято курс на відродження національної школи. Нова влади проголосила створення єдиної обов’язкової,безплатної,загальноосвітньої,світської демократичної школи. Відбувалася децентралізація освіти Створювалися відділи освіти національних меншин та ради освіти. У короткі терміни на приватні та громадські кошти Центральна Рада розвернула будівництво української школи, були засновані 53 українські гімназії, складені навчальні програми, розроблений план українізації школи. Відкривалися нові українські вищі навчальні заклади. Так, у жовтні 1917 р. у Києві розпочав роботу Український народний університет. За часів гетьмана П.Скоропадського 6 жовтня 1918 р. урочисто відкрився перший державний український університет в Києві, 22 жовтня – в Кам’янці-Подільському. Після приходу до влади Директорії процес централізації освіти знову змінився на децентралізацію. Управління освітянськими справами передавалося місцевим органам. Важливою подією в освітянському житті стало прийняття у січні 1919 р. закону про державну українську мову в УНР. Цьому сприяв затверджений Міністерством освіти новий правопис. Культурно-освітні організації «Просвіти» створювали бібліотеки, різноманітні гуртки і курси, видавали українські книги та журнали. 24 листопада 1918 р. за часів Гетьманату відбулося урочисте відкриття Української академії наук. Вона мала три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний. До структури відділень увійшло три інститути, 26 кафедр, 15 наукових комісій і комітетів. Першим президентом УАН став В.Вернадський. В цей час активно працювала ціла плеяда видатних вчених серед них: історик Д.Багалій, геофізик В.Вернадський, філолог А.Кримський, біохімік О.Палладін, містобудівник Є.Патон, хімік Л.Писаржевський, педагог О.Музиченко та ін.