70. Література і театр в умовах радянського мистецького життя

У перші пореволюційні роки мала місце й певна свобода існування різних за ідейно-мистецьким спрямуванням видань. Так, продовжували виходити дуже шановані в часи Центральної Ради та Директорії видання — "Літературно-критичний альманах" і журнал "Музагет",які присвячувалися наймодернішим творам. Водночас існує й багато видань, присвячених новій революційній літературі — журнали "Мистецтво" (1919—1920), "Шляхи мистецтва" (1921—1923), збірники та альманахи "Червоний вінок" (1919), "Гроно" (1920), "Жовтень" (1921), "Вир революції" (1921), "Буяння" (1921) тощо. "Плуг" — спілка селянських письменників. Вона нараховувала сотні членів та десятки місцевих організацій і проводила велику культурну роботу, популяризуючи серед найширших селянських та робітничих мас українську літературу й українську мову. Активними членами "Плугу" були С. Пилипенко (голова), Д. Бедзик, А. Головко, Г. Епік, Н. Забіла, О. Копиленко, В. Минко, П. Панч та ін. До "Гарту" належали В. Еллан-Блакитний (голова), І. Дніпровський, М. Йогансен, В. Сосюра, П. Тичина, М. Хвильовий та ін. На руїнах "Гарту" виникають такі різні організації, як ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників, 1927), органом якої став журнал "Гарт", та ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури, 1926), що видавала періодично свої альманахи-зшитки (до 1928). український символізм, яскраво виявлений у раннього П. Тичини, а також у Євгена Плужника та ін., виникнувши ще до жовтня 1917, повністю сформувався протягом 1917—1919 pp., мав свою групу Д. Загул, Я. Савченко, В. Ярошенко, О. Слісаренко, В. Кобилянський. Група неокласиків включала визначних майстрів слова — М. Зерова, М. Драй-Хмару, М. Рильського, П. Филиповича, О. Бургардта. Перші ознаки формування цієї групи (навколо журналу "Книгар") відносяться до 1918 р. Ідеологом неокласиків вважають Миколу Зерова. У Західній Україні досить відомими у цей час є поети Богдан-Ігор Антонич ("Привітання життя"), О. Ольжич ("Ріньє"), Святослав Гординський ("Барви і лінії", "Буруни", переспів "Слова о полку Ігоревім"), Наталя Лівицька-Холодна ("Вогонь і попіл"), О. Турянський (поема в прозі "Поза межами болю") та інші. Такі письменники, як С. Тудор, П. Козланюк, Я. Галан, О. Гаврилюк, М. Сопілка та ін., що утворили 1928 р. літературну організацію "Горно", тримали зв'язок з Міжнародним об'єднанням революційних письменників (центр якого працював у Москві) і систематично друкувалися в радянській періодиці. Кампанія гонінь на кращі сили української культури була мимоволі зініційована літературною дискусією (1925—1928), в якій запальні літератори гаряче і відверто відстоювали своє художнє і мистецьке кредо. На екранах з'являються перші фільми геніального режисера Олександра Довженка — "Звенигород", "Арсенал", "Земля". В Україні твориться і новий театр. Макети мистецького об'єднання "Березіль" — дітища Л. Курбаса — одержали золоту медаль на світовій театральній виставці 1925 р. в Парижі.Ще працюючи у студії при театрі М. Садовського, Курбас спрямував свої зусилля у бік "естетичного театру" — від шаблонів акторського виконання, від гри "нутром". З цієї студії швидко виріс "Молодий театр" (1916). Першою програмною режисерською роботою Л. Курбаса стала вистава "Цар Едіп". Вона була не лише театрально-революційною, а й полемічною відносно двох бачених режисером європейських постановок десятих років. "Гайдамаки" були показані вперше у березні 1920 р. на сцені Київського оперного театру. Вистава мала нечуваний успіх. Новий український репертуар в театрі "Березіль" пов'язаний з драматургією Миколи Куліша. Переломною, справді епохальною стала вистава "Народний Малахій". Тут багато яскравої театральності, бутафорії. Наступною п'єсою Куліша стала комедія "Мина Мазайло" — про впертий захист українським міщанином свого зрусифікованого обличчя. Великий розголос мала й прем'єра п'єси І. Микитенка "Диктатура" (1930). Почалися атаки на "Березіль", які завершилися вимогами від Курбаса зректися його колишніх "помилок", переглянути своє минуле, засудити діяльність ВАПЛІТЕ, Хвильового та Скрипника. Курбас відмовився. Закінчив своє життя геніальний режисер у таборі на Соловках.

71. Пам’ятники Т.Шевченкові 1920-1930-х рр. в Україні – причини і передумови встановлення.За сприятливих умов для відродження вітчизняної культури у газетних матеріалах 1920-х р. постійно порушувалися проблеми дослідження духовної спадщини українського народу, створення системи пам'яткознавства. Грунтовні теоретичні й аналітичні статті, постанови уряду УСРР, нормативні документи офіційних установ, інформаційні повідомлення, кореспонденції, дописи, листи та інші матеріали з центру і місць, резолюції зібрань пам'яткоохоронних громадських організацій, критика й бібліографія, зокрема про нові краєзнавчі видання, - усе це було підпорядковане головній меті - широкому інформуванню громадськості про теорію та практику охорони об'єктів історії і культури України у зазначений період. М.Манізер створив пам’ятники Т.Г.Шевченку, що були встановлені в Харкові у 1934 р., у Києві в 1939 р.

72.73 Мистецькі спілки 1920-1930-х років в Україні та їхній вплив на розвиток українського мистецтва. Літературні процеси в Україні. Діяльність літературних об'єднань "Плуг", "Гарт", "Ваплліте", "Молодняк" та ін.

Різні мистецькі уподобання і зацікавлення викликали певне протистояння одне одному та необхідність визначитися і пристати до того чи іншого напрямку, течії, породжували велику кількість мистецьких спілок — своєрідних "громад", які засвідчували й ідейно-естетичне розмежування. Так, одним з перших виник "Плуг" — спілка селянських письменників. З 1931 — Спілка пролетарсько-колгоспних письменників. Ліквідована після постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року.Вона нараховувала сотні членів та десятки місцевих організацій і проводила велику культурну роботу, популяризуючи серед найширших селянських та робітничих мас українську літературу й українську мову. Такою ж була за своєю суттю й організація робітничих письменників "Гарт". Статути обох організацій заявляли, що ставлять собі за мету об'єднати розпорошені селянські та пролетарські художні сили. Активними членами "Плугу" були С. Пилипенко (голова), Д. Бедзик, А. Головко, Г. Епік, Н. Забіла, О. Копиленко, В. Минко, П. Панч та ін. До "Гарту" належали В. Еллан-Блакитний (голова), І. Дніпровський, М. Йо-гансен, В. Сосюра, П. Тичина, М. Хвильовий та ін. Письменники-конструктивісти створюють групу "Авангард". На руїнах "Гарту" виникають такі різні організації, як ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників, 1927), органом якої став журнал "Гарт", та ВАШПТЕ (Вільна академія пролетарської літератури, 1926), що видавала періодично свої альманахи-зшитки (до 1928). Створена за ініціативою М. Хвильового, вона об'єднала багатьох кращих українських літераторів і могла пишатися яскравими талантами: М. Хвильовий, В. Яловий, Г. Коцюба, М. Майський, Г. Епік, О. Копиленко, М. Куліш, А. Любченко, Ю. Шпол, М. Бажан, І. Сенчен-ко, М. Йогансен, П. Тичина, П. Панч, Ю. Смолич, О. Досвітній, І. Дніпровський, О. Слісаренко, Г. Епік та інші. Молодняк — організація комсомольських письменників (1926—1932). До якої входили у Харкові — Павло Усенко, Леонід Первомайський, І. Момот, В. Кузьмич, О. Кундзіч, Я. Гримайло, Д. Гордієнко та інші; у Києві — Божена Коваленко, Олександр Корнійчук, Микола Шеремет, Анатолій Шиян, П. Кодесник, Андрій Клоччя; були філії в Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві, Кременчуці та інших містах, видавався однойменний журнал. «Молодняковці» оголосили себе «бойовим загоном пролетарського фронту». Романтика оголошувалася чужою і ворожою пролетаріату.