56. Структура системи законодавства.

Законодавству притаманна своя структура – спосіб зв’язку між її елементами. Вирізняють функціональну, горизонтальну та ієрархічну (вертикальну) структури.

Залежно від функціонального призначення нормативно-правових актів можна виокремити:

1. Головні нормативно-правові акти ( виконують основну функцію інтегратора (носія) певної сукупності нормативно-правових приписів. Це базові н/п а, представлені своєю первинною редакцією, як н-д, основи законодавства, кодекси);

2. Допоміжні н/п а, тобто такі, які вносять часткові зміни в чинні н/п а;

3. Н/п а, які виконують оперативну функцію припинення юридичної сили окремих нормативних положень або їх первинних структурних частин – статей, приписів, підпунктів, абзаців тощо.

За обсягом нормативного матеріалу вирізняють такі елементи горизонтальної структури законодавства:

1. н/п припис, тобто письмове викладення правила поведінки, принципу, дефініції та інших елементів системи права (це граматично, логічно та юридично завершена частина Н/П А, виражена в його структурних текстових підрозділах – статтях, пунктах, підпунктах тощо.) Нормативні приписи є головними елементами змісту Н/П А як форми права;

2. Нормативно-правовий акт (Н/П А) – це письмовий акт-докумет державного органу, який містить сукупність н/п приписів, спрямованих на регулювання окремої групи суспільних відносин;

3. Інститут законодавства ( являє собою сукупність взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих н/п приписів, спрямованих на регулювання відповідної уособленої сукупності суспільних відносин, може бути міжгалузевим;

4. Галузь законодавства ( взаємопов’язана система законодавчих актів. Вони виступають як офіційна форма, тобто засобом організації, існування і зовнішнього виразу структури змісту права на рівні його галузей).

Залежно від юридичної сили Н/П А, яка визначається місцем правотворчого органу в державному апараті, вирізняють ієрархічну структуру вітчизняного законодавства :

1. Конституція України( яка посідає головне місце в ієрархічній системі законодавства, вона має найвищу юридичну силу і становить першооснову всього законодавства;

2. Закони та кодекси (призначення – забезпечення на основі науково обґрунтованих принципів комплексного, всебічного та цілісного вирішення тих чи інших завдань економічного і соціального розвитку суспільства);

3. Нормативні укази і розпорядження Президента України (підзаконні акти, що видаються відповідно до Конституції України);

4. Підзаконні Н/П А центральних органів виконавчої влади (постанови і розпорядження КабМінУ, накази і інструкції міністерств, державних комітетів України);

5. Акти місцевих органів виконавчої влади ( місцевих державних адміністрацій);

6. Акти органів місцевого самоврядування щодо здійснення функцій, які їм делеговані державними органами.

57. Співвідношення норм національного і міжнародного права. Три основні концепції співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права: 2 різновиди моністичної – примату міжнародного права і примату внутрішньодержавного права – і дуалістична. Моністична концепція – визнання існування єдиної системи права, складовими якої є як міжнародне, так і національне право. При цьому пріоритет має або міжнародне або національне право.

Дуалістична теорія визнає самост характер двох систем права. Найбільш послідовні дуалісти вважають, що міжнародне вважають, що міжнародне і внутрішньодержавне право існують абсолютно відокремлено один від одного. Помірні ж дуалісти, визначають самостійне існування двох систем права, припуск їх більшу або меншу взаємодію, у вітчизняній і зарубіжній літературі домінуючим стає помірно дуалістичний підхід. Ч.3 ст. Х Декларації про вітчизняний суверенітет України, де встановлено, Україна «визнає… пріорітет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права». Співвідношення норм міжнародного з національним правом залежить від того, в якому джерелі закріплено ту чи іншу норму міжнародного – міжнародному договорі, міжнародному звичаї, загальних принципах права, обов’язкових нормативних резолюціях міжнародних організаціяй. Ст..9 конституції, згідно з якою «чинні міжнародні договори згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Уклад між нар договорів, які суперечать конституції України, можливе лише після внес відповідних змін Конституції України». Більш докладно статус міжнародних угод визначено у ст..19 Закону України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори Ураїни». «1. Чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченим для норм нац законодавства. 2. Якщо між нар договором України, який набрав чинності в уставленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору». Співвідношення національного права з нормами міжнародного права, закріпленими в інших джерелах. 1. Міжнародні договори для України не можуть вважатися частиною законодавства, залишаючись нормами між нар, а не нац права, вони є обов’язковими для України в частині, що не суперечить Конституції та законам України. 2. Суди при розгляді справ застосовують конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 3. Норми, закріпленні в міжнародних звичаях, вочевидь не є частиною національного законодавства України. 4. рішення міжнародних організацій однозначно не входять до складу національного законодавства України, але використ як авторитетне джерело, наприклад, у практиці Конституційного Суду України.