Особливості

Казки мають декілька особливостей, на які варто звернути увагу. Так, наприклад, у казках завжди зустрічаються числа 3,7,9,12 (відгадати 3 загадки, 3 випробування, 3 брати, 12 голів у змія). Ці числа вважалися у слов'янмагічними. Вони створюють динамічну ритміку оповіді, та сприяють запам'ятовуванню казки. Дуже цікавими є такожзачинта кінцівки казок: «Був-не-був, та кажуть люди, що був», «А вони й досі живуть, хліб жують і постолом добро возять». Вони називаються формулами початковими (ініціальними) та кінцевими (фінальними).

Також типовими для казок є багато прислів'їв,приказок,порівняньтазагадок. Загадки взагалі стали майже невід'ємною частиною народних казок. Ще можна зустріти своєрідні загадки-завдання (за ніч викорчувати ліс). Ці загадки є художнім засобом звеличення сили героя. Загалом пісні, прислів'я, загадки та ін. роблять казку жанром найзручнішим для пізнавання досвіду, проблем, ідеалів рідного народу.

Казки іноді засуджували несправедливі закони та традиції давнини. Так, наприклад, у казках ми часто зустрічаємо трьох братів. Старший з них є найбагатшим, а найменший — найбіднішим. Молодшого брата наділяють красою, кмітливістю та щедрістю, що й допомагає йому в житті, і наприкінці він завжди знаходить своє щастя. Таким чином, казка засуджує старовинний закон успадкування майна старшим братом.

Види казок[ред. • ред. Код]

Виділяють три основних види казок: казки про тварин, чарівні казки, та соціально-побутові казки.

Казки про тварин— це казки, в яких головними героями є тварини — лісові та домашні, а також птахи та комахи. В образах тварин ми бачимоалегорію, тобто ці казки мають виразний соціальнийпідтекст. В цих казках ми бачимо звірів за суто людськими справами: вони воюють, обирають царів, судяться та ін. Ці казки висміюють людські недоліки та пороки такі, як заздрість, агресивність та жадоба. Розповідаючи про пригоди тварин, ці казки «підморгують одним оком на людей».

Чарівні казкипороджені в докласовому суспільстві, пов'язані із світоглядом, звичаями та обрядами наших далеких предків. Головні герої, як правило, виявляються в двобої з темними силами (Ольдеквіт, Ох, відьми), які зазнають неминучої поразки. Головними героями як правило є богатирі, наділені неймовірною силою. Чарівні казки чітко підкреслюють перевагу добра над злом.

Соціально-побутові казкисформувалися за часів феодалізму. У соціально-побутових казкахпереважає тема праці. Соціально-побутові казки спрямовано на викриття і заперечення несправедливого суспільного ладу, експлуатації людини людиною. Вони допомагають дітям глибше пізнати минуле українського народу, виховують патріотичні почуття, прищеплюють підростаючому поколінню оптимістичні погляди на життя.

Методика роботи з українською казкою в дошкільному закладі

Серед дітей найпопулярнішим жанром є народна казка. Казка - це усний народний твір, який виник у безпосередньому спілкуванні оповідача зі слухачами. Назву свою казка одержала від слова казати, бо казку казали, розповідали, не читали. Народні казки - це перші підручники життя у кожній сім'ї.

Важливою рисою казкового епосу є яскраво виражена дидактична спрямованість казок. Це своєрідна історія життя, яка в доступній формі несе дітям історичну правду, ін- формацію про історію життя українського народу.

У казках акумулюється, збирається все варте уваги нащадків, це своєрідний сплав життєвого досвіду і мрій, реальності й вимислу, який вчить дітей і є скарбом народної дидактики.

Казки сприяють розвитку в дітей творчої уяви, логічного мислення. Казки впливають на естетичне виховання дітей, особливо якщо вони розповідаються в незвичній, казковій обстановці, в чарівній кімнаті казок.

Казки дітям читають, розповідають у супроводі наочності на заняттях з художньої літератури та впродовж дня у вільний від занять час. У ранньому та молодшому віці на початкових етапах навчання дітей української мови вступна бесіда проводиться рідною мовою дітей, а казка розповідається українською в супроводі наочності. Після розповідання казки педагог стимулює дітей повторити окремі образні вирази, слова, повтори українською мовою. При цьому вихователь стежить за правильною вимовою слів українською мовою.

Вихователь розповідає казку українською мовою в супроводі наочності після того, як діти слухали цю казку російською мовою (варіант російської народної казки). На початку заняття вихователь показує персонажі (дід, баба, курка, яйце) до знайомої казки, діти їх упізнають, називають (російською мовою).

7. Українські обрядові пісні.

У цьому поетичному жанрі особливо яскраво закарбувалася мудрість народу, філософія його життя. За своїм походженням і суттю пісня є мистецтвом загальнонародним. Мета пісні — не стільки виразити особистість її творця, автора, скільки залучити слухача до співпереживання

Виховна сила народних пісень зумовлена передусім тим, що своїм змістом, мелодією вона спрямована на формування почуттів людини. А почуття — це багатюще джерело й основа благородних діянь особистості. Почуття — стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, що віддзеркалює значення цих явищ у зв'язку з її потребами та мотивами; вищий продукт розвитку емоційних процесів у суспільних умовах

Поетична творчість є могутнім засобом формування морально-духовних цінностей людини. А особливо, коли поезія підсилюється музикою. Невипадково значну частину фольклорного жанру становить поетична творчість: поеми, балади, пісні, коломийки, думи, хороводи та ін.

Український пісенний фольклор охоплює, по суті, всі аспекти життєдіяльності нашого народу. Зокрема: пісні календарно-обрядові (русальні та петрівочні, купальські, жниварські, веснянки), епічні, історичні, родинно-обрядові, родинно-побутові (про кохання, про родинне життя, колискові, жартівливі), соціально-побутові (козацькі, чумацькі, кріпацькі, бурлацькі, солдатські), коломийки, балади.

Ознайомлення зі змістом величезного масиву народних пісень дає підстави стверджувати, що в них зосереджено величезний потенціал для виховання морально-духовних цінностей молодого покоління. Це невмируще багатство українського народу, яке треба активно відроджувати, розвивати, користуватися ним у процесі родинного виховання, діяльності загальноосвітніх навчально-виховних, професійних освітніх закладів, а також у засобах масової інформації. Прикро, що в засобах масової інформації в Україні має місце очевидне засилля масової культури сумнівного ґатунку, позбавленої ознак конкретної національної культури, загальнолюдських морально-духовних цінностей.

Пісні – веснянки

Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай.. Мелодії веснянок побудовані на багаторазовому повторенні однієї-двох поспівок у межах невеликого діапазону.

У давніх слов'ян був звичай, зустрічаючи весну, виганяти, ховати або топити зиму. Для цього робили з соломи опудало, одягали його в людську одежу, співали над ним пісні, а потім роздягали, топили, палили або рубали. Після спалення попіл кидали у воду.

Різновидом веснянок є гаївки — твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ.

Класифікація[ред. • ред. код]

• розвійні веснянки.

• любовно-еротичні веснянки

• шлюбні веснянки

• сатиричні веснянки

Різновиди веснянок за Орисею Голубець:

• закличні — закликається прихід весни. До них також відносять волинсько-підляські «рогульки»

• хороводні — вітання, величання приходу весни

• гаївки — пов'язані з Великодніми святами за часом виконання

• юріївські

• царинні

• русальні (тройцькі) та кустові

Мотиви[ред. • ред. код]

• космогонічні — в гаївках — найдавніші мотиви

• вегетаційно-господарські тема — одна із значущих, пов'язана з тим, що людина дбаючи про добрий урожай, намагалася впливати на природу за допомогою аграрної магії.

• любовно-шлюбна тематика

• гаївки з відгомоном історичного буття

Жанрова характеристика української народної пісні.

Увесь вік людину супроводять пісні – „від колиски до могили, бо нема такої значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотом грому", - говорив М. Стельмах. Народні пісні є вагомим внеском країни в загальнослов'янську й світову художню творчість. Незліченне й різноманітне їхнє багатство. Вважають, що тільки цих творів записано понад дві тисячі.

Пісні породжувались подіями та явищами суспільного життя, громадського й родинного побуту, трудовою діяльністю, боротьбою проти іноземних загарбників, національного та соціального гноблення і палкою любов'ю до Вітчизни. У народній пісні майже немає розповідної основи, уся увага зосереджена на відтворенні внутрішнього світу людини (психічного стану, думок, бажань, надій, страждань і т. ін.).

1. Календарно-обрядові пісні.

Календарно-обрядові пісні — це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Ці пісні тісно зв'язані з язичницькими віруваннями. Слов'яни вірили в сили природи, в духів природи та вважали, що обрядовими піснями можуть вплинути на них та примусити їх діяти в бажаному напрямку.

Обрядова поезія дуже тісно зв'язана з працею людини, з родинним побутом та з народним календарем. У різні пори року виконувались різні обрядові (календарно-обрядові пісні). Ці пісні повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті.

До цих пісень можна віднести:

- веснянки й гаївки;

- русальні пісні;

- купальські пісні;

- жниварські пісні;

- колядки;

- щедрівки.

Веснянки (гаївки, гагілки, ягілки, риндзівки) — назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай.

Русальні пісні — окремий рід української народної обрядової пісенності з частими згадками про русалок, зустрічі з ними і їх «проводи», подекуди з мотивами веснянок: про ворожіння з голосу зозулі, звивання вінків, про милих і нелюбів тощо.

Русальні пісні виконуються під час Зелених свят на початку або в середині травня, в час найбільшого замаювання землі зелами, квітами й травами (впродовж Русального тижня). У християнстві це свято відоме як Трійця і відбувається із значним запізненням через відставання ортодоксального календаря. У русальських піснях помітні сліди культу русалок і «приносів» на полі, влаштовуваних для приєднання душ померлих.

Купальські пісні - обрядові пісні, які співали в час літнього сонцестояння, на Івана Купала,біля ритуального вогнища.

Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.

Жниварські пісні — музично-поетичні твори, що оспівують початок, хід та завершення жнив.

Жниварські пісні співали переважно жіночі гурти або окремі виконавці одноголосно без інструментального супроводу. За обставинами виконання поділяються на три групи:

o зажинкові, що виконуються під час зжинання першого снопа;

o жнивні — виконуються найчастіше під час ходьби в поле, повернення з нього й на перепочинку;

o обжинкові — оспівують ритуал зжинання останнього снопа.

Колядки— величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини. Колядки приурочені до найголовнішого свята — Різдва Христового. З'явилися колядки, в яких архаїчні мотиви й образи перепліталися з біблійними (народження, життя, муки, смерть і воскресіння Христа). Колядки з'явилися ще у язичницькі часи і пов'язані з днем зимового сонцестояння, яке називали святом Коляди, або Коротуна.

Щедрівки. Через тиждень після Коляди 31 грудня, або 13 січня (за новим стилем), відзначали Щедрий вечір (День преподобної Меланії). Цей день ще називали Меланки. За традицією, святкування супроводжувалося обходом хат із побажанням людям щастя, здоров'я і добробуту в Новому Році. Щедрували теж групами: «Меланка» і «Василь» та «Ряжені». Коли порівняти колядки та щедрівки («Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка»), то можна побачити ластівок, жито, посіви. Це свідчить, що Новий Рік зустрічається з весною.

Колядки і щедрівки в українського народу існують дуже давно. Вони беруть свій початок ще в дохристиянські часи, коли люди поклонялися багатьом богам. Наші предки-язичники святкували свято коляди під час зимового сонцестояння. З прийняттям християнства вони змішалися з християнськими віруваннями.