Поняття пізнання та його види.
Питання про природу та сутність людського пізнання, його можливості, рівні, форми, ознаки достовірності знання упродовж майже всієї історії філософії були її органічною складовою частиною. Без певних вирішень пізнавальної проблематики навряд чи можливі виправдані, обґрунтовані філософські вчення та дослідження. Крім того, філософські проблеми пізнання служать орієнтирами для наукових пошуків, а також для життєвого людського самоутвердження.
Важливим питанням гносеології є ,безпосередньо, що таке пізнання. Пізнання постає як процес взаємодії свідомості та дійсності. При осмисленні наведеного розуміння пізнання важливо звернути увагу на те, що реально здійснює пізнання не свідомість сама по собі, не мозок, а людина з усіма її життєвими проблемами, можливостями, бажаннями та пристрастями. Цей момент входить у поняття об'єкта та суб'єкта як вихідних понять гносеології.
Суб'єкт пізнання — це людина, що постає вихідним пунктом життєвої та пізнавальної активності, що здобуває знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає та історично передає їх новим поколінням.
Об'єкт пізнання - фрагмент (частина) будь-якої реальності (природної, соціальної, суб'єктивної, розумової, душевної та ін.), який не збігається у цей момент з інтелектом, що пізнає, та на який спрямована пізнавальна активність.
Суб’єкт та об’єкт відносні один до одного, тобто об’єкт набуває свої характеристики по відношенню до певного суб’єкта, та навпаки, суб’єкт проявляє себе через дію спрямовану на певний об’єкт.
Багатоаспектність пізнання знаходить своє виявлення у різних видах пізнання, серед яких перш за все фігурують такі:
1)життєво-досвідне пізнання;
2)мистецьке (художнє) пізнання;
3)наукове пізнання;
4)релігійно-містичне пізнання;
5)екстрасенсивне пізнання.
Види пізнання - це специфічні форми одержання нових знань. За іншою класифікацією розрізняють такі види пізнання:
1) повсякденне пізнання- постає безпосереднім, прямо вписаним у процеси повсякденної людської життєдіяльності;
2) художнє пізнання- окреслює реальність не відсторонено, а через переживання;
3) ігрове пізнання-
4) релігійне пізнання;
5) філософське пізнання;
6) наукове пізнання- культивується спеціально через усвідомлення ролі знання.
Отже, можна зробити висновок, що пізнання у своїй дійсності постає як багатогранний та складний процес, в якому знаходять своє виявлення як духовні здібності людини, так і її найважливіші життєві зацікавлення.
Рівні та форми пізнання
Виокремлюють три основних рівня пізнання:
-
Рівень чуттєвого пізнання.
Чуттєве пізнання здійснюється у таких формах: відчуття фіксують окремі властивості речей (холодне, світле, гладке та ін.); сприйняття постають поєднанням відчуттів та створенням певного образу або певної проекції речей; уявлення є відтворенням образу без безпосереднього контакту з річчю.
Форми чутєвого пізнання:
А) відчуття- фіксування окремих властивостей речей
Б) сприйняття- об'єднання відчуттів та створення певного образу предмета.
В) уявлення- відтворення образа предмета без контакта з річчю.
2) Раціонально-логічний (або абстрактне мислення) рівень. Пропонує вивчення зв'язків, відносин між речами.
Форми абстрактного мислення досить чітко виражають його особливості:
А) поняття — це слова (терміни), що фіксують суттєві характеристики, як звичайно, класу предметів (але інколи - і окремих унікальних предметів);
Б)судження — це речення, які зв'язують між собою поняття так, що хід мислення у суттєвих моментах збігається з процесами реальності;
В)умовиводи - сукупність речень (суджень), пов'язаних між собою законами логічного виведення. Згадаємо, що є два основні типи умовиводів: індуктивний (рух думки від часткового до загального) та дедуктивний (рух думки від загального до часткового).
3) Синтезуючий рівень. Поняття та концепції абстрактного мислення втілюються у реальність і набувають не лише інтелектуального, а й реального вигляду. Особливості третього рівня пізнання виразно проявляються у його формах:
А) досвід - особисте свідоме виявлення умов та обставин як збігання, так і незбігання розумового конструювання з реальним ходом речей і процесів;
Б) експеримент - дослідження певних, спеціально виділених властивостей, параметрів та характеристик речей у спеціально організованих умовах з обґрунтованим дозуванням дій чинників, факторів і т. ін.;
В) практика - свідомо фіксований досвід застосування теорій, учень, концепцій у реальному історичному житті певних соціальних груп, суспільств, цивілізацій і т. ін.
Отже, пізнання розвивається від чуття абстрактного мислення та до їх синтезу, у процесі якого людина знову отримує чуттєві враження. переходить до нових міркувань і т. ін.. тобто процес пізнання розвивається спіралеподібно, воно еволюціонує, нарощується, маючи певну внутрішню ритміку.