1.3. Предмет філософії та коло її основних проблем.

Предметом філософії є відношення людина-світ

Залежно від розв'язання цього питання в історії філософії вирізняють два основних напрями - матеріалізм та ідеалізм.

Матеріалізм у розв'язанні основного питання філософії виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними, а свідомість, мислення, дух - вторинними. Згідно з матеріалізмом світ є матеріальним, тобто існує сам по собі, ніким не створюваний і не знищуваний, закономірно змінюється, розвивається, виходячи зі своїх власних причин.

Ідеалізм у розв'язанні основного питання філософії намагається довести, що природа, матеріальне є вторинним. Залежно від того, як ідеалізм розуміє духовну основу, він поділяється на об'єктивний та суб'єктивний ідеалізм. На противагу суб'єктивному ідеалізму, що першоосновою вважає свідомість окремого індивіда, об'єктивний ідеалізм першоосновою проголошує абсолютне ідеальне начало (світовий дух, "абсолютну ідею" тощо), яке існує поза індивідуальною свідомістю і незалежно від неї.

Поряд з матеріалізмом та ідеалізмом, що є моністичними напрямами філософії (від грец. monos - один), в історії філософії є напрям, який прагнув подолати цю протилежність матеріального і духовного світу. Він дістав назву дуалізму (від лат duo - два), оскільки розглядав матерію та свідомість як дві незалежні одна від одної, паралельно співіснуючі основи світу. Це була спроба компромісу.

Усі ці напрями об'єктивно мають право на існування, адже вони відображають результати пізнання взаємопов'язаних і певною мірою протилежних матеріального і духовного світу, матерії і свідомості. Проте така протилежність істотна лише в тому разі, коли ми хочемо з'ясувати їх взаємозв'язок, що реально існує у повсякденній практичній діяльності людей. Насправді об'єктивно і матерія, і свідомість (як властивість певним чином організованої матерії - людини) невідривні одна від одної. Матеріалізм та ідеалізм не можуть бути протилежними, тим паче "войовничими", що ворогують між собою, напрямами філософії, коли вони не забувають про цей взаємозв'язок тіла і духу, матерії і свідомості.

тож філософія досліджує: 1) природу та сутність світу; 2) природу, сутність та призначення людини; 3) систему "людина - світ" у цілому і стан, у якому ця система перебуває.

1.4. Функції філософії.

Аналітична функціявиявляє помежові основи (змістові обґрунтування), які складають умови можливості всіх видів теоретичного і практичного досвіду.

Рефлексивна функція:перетворення прихованих допущень на предмет спеціалізованого дослідження; пояснення загальних ідей, прагнень, ініціатив, які обумовлюють унікальні (культурні) або універсальні (цивілізаційні) принципи, форми організації і реалізації суспільно-історичної діяльності.

Онтологічна функція:введення фундаментальних гіпотез існування, визначення схем побудови дійсності, тобто «переведення» формалізму теорії в дійсність.

Гносеологічна функція:розроблення, оцінювання припущень пізнавального процесу. Чи є знання систематизацією суб'єктивного досвіду, чи фіксує закономірні зв'язки світу? Аналізом цих проблем змушують займатися вчених труднощі їхньої науки.

Інтегративна функція: системне узагальнення і понятійна реконструкція різноманітності соціальної практики, багатства культури. Фокусуючи конкретні цінності з наступним розгортанням із них проектів світу (центрування «космосу» вичленує космізм, «Бога» — теїзм, «людини» —гуманізм, «волі» —волюнтаризм тощо), філософія узгоджує в межах цих проектів усі типи відношення людини до дійсності: теоретичні і практичні, пізнавальні і ціннісні, соціальні й екзистенціальні. Подібне узгодження —не еклектика, а єдина умова створення універсальних сценаріїв життя, варіантів світорозуміння і світоперетворення, що мають всезагальні значення і цінності.

Світоглядна функціяпов'язується з абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу, на відміну від решти типів та рівнів світогляду.

Методологічна функціяполягає в тому, що філософія виступає як загальне вчення про метод і як сукупність найбільш загальних методів пізнання і освоєння дійсності людиною.

Прогностична функція: в ній формуються гіпотези про загальні тенденції розвитку буття і свідомості, людини "і суспільства. Ступінь вірогідності прогнозу буде тим вищим, чим більше філософія спирається на науку.

Критична функціяпоширюється не тільки на інші дисципліни, але й на саму філософію. Античний принцип «піддавай усе сумніву» свідчить про важливість критичного підходу, наявність певної частки скепсису стосовно існуючого знання та соціокультурних цінностей. Позитивне значення та антидогматичну роль виконує конструктивна критика Вона ґрунтується на діалектичному запереченні, а не на абстрактному нігілізмі.

Аксіологічна функція (від грец. axios —цінний) дає можливість визначити соціальні, моральні, ідеологічні, естетичні та інші цінності, особливо в перехідні періоди суспільного розвитку, коли виникає проблема вибору шляхів розвитку і постає питання, що відкинути, а що зберегти зі старих цінностей.

Соціальна функція є досить багатоплановою і охоплює різні аспекти суспільного життя: покликання філософії —пояснити соціальне буття і сприяти його матеріальній та духовній зміні. Саме філософії належить прерогатива в розробці всеохоплюючих концепцій інтеграції і консолідації людського суспільства. Її завдання —допомогти усвідомити і сформувати суспільну мету і спрямувати зусилля на організацію колективних дій для їх досягнення. При цьому ступінь життєвості філософської концепції визначається тим, наскільки кожний індивід може її зрозуміти і прийняти.

Гуманістична функція полягає в адаптаційній та життєствердній ролі філософії для кожного індивіда, у сприянні формуванню гуманістичних цінностей та ідеалів, ствердженню позитивного сенсу і мети життя. Її покликання —здійснювати функцію інтелектуальної терапії, яка є особливо важливою в періоди нестабільності в суспільстві, коли людське існування перебуває в «помежовій ситуації», на межі буття та небуття, і кожний повинен зробити свій нелегкий вибір.

Усі функції філософії діалектично взаємопов'язані, кожна з них передбачає інші, так чи інакше включаючи їх у себе. Тим самим філософія постає як цілісна система, виступаючи загальною методологією пізнання і освоєння світу. Поряд з цим вона є особливою теорією, яка має свої категорії, закони і принципи дослідження.