1.6. Принципи раціоналізації організації за Алієвим в.Г.

Дослідження законів організації дозволяє не лише розкрити загальні й окремі зв'язки в системі організаційних відносин, але й визначити механізми їх дії та можливості використання. Це робить актуальним питання зв'язку законів із принципами організації.

Принцип (від латинського "principium" – початок, основа) – це базове, вихідне положення, правило поведінки, що витікає з дії певних законів або закономірностей.

Принципи організації – це загальні правила (положення) формування (самоформування) систем в природі та суспільстві, що забезпечує їх впорядкованість і доцільність функціонування.

Принципи й закони відображають один і той самий фрагмент дійсності, але в різній формі.

Відмінність принципу від закону полягає у тому, що він може бути сформульований на основі не одного, а декількох законів. Закон виступає у вигляді певного позитивного знання, а принцип – у вигляді вимоги або регулятивної норми. Так, закон формує загальний, еталонний образ дійсності, а принцип формує дійсність за допомогою певних вимог, регулятивних норм. Закон відображає стійкі, повторювані зв'язки, відносини, що проявляються в природних та суспільних явищах, і мас об'єктивний, незалежний характер, а принцип становить оптимальне правило, норму, сформульовану людиною, а тому має суб'єктивний характер.

1.7. Збереження рівноваги організації та її цілісності.

До наукових відносяться принципи, що мають в основі певний теоретичний фундамент і можуть бути сформульовані за допомогою

законів і закономірностей функціонування та розвитку організації і містять в собі певні вимоги до проведення пізнавальної діяльності

До буденних або необгрунтованих належать ті правила і дії, які сформульовані людиною на основі власного сприйняття дійсності, традицій, інтуїції, досвіду. Вони всі без виключення суб'єктивні і не мають достатньої наукової обґрунтованості.

До універсальних (загальних) відносять принципи, що відображають правила формування різнорідних систем в природі та суспільстві.

До специфічних (особливих) належать принципи, що діють в окремих сферах природної таабо людської діяльності.

До ситуативних (часткових) включаються принципи, які властиві для кожної конкретної ситуації.

За способам реалізації виділяють принципи, які реалізуються природою без будь-якої участі людини, при взаємодії природи і людини, а також лише за участю людини. Останні можуть бути здійснені за допомогою індивідуальної, колективної і сукупної суспільної діяльності

До принципів, що діють на рівні елементів організації належить принцип індивідуальної роботи (т.б., стосується кожного окремого працівника організації).

До принципів, що мають місце між елементами системи всередині організації належать принцип корелятивного зв'язку суб'єкта та об'єкта управління, принцип зворотного зв'язку.

Принцип, що діють між системами – це принципи, що використовуються при взаємодії між підприємствами, організаціями установами, окремими галузями тощо)

Названі принципи об'єднані в єдину систему, що мас певну ієрархічну структуру. Основу цієї ієрархічної структури формують універсальні принципи, що виступають вихідними для специфічних і ситуативних принципів.

До числа основних універсальних принципів організації, що діють у природі та суспільстві доцільно віднести:

1) принцип ланцюгового зв'язку;

2) принцип інгресії;

3) принцип підбору (відбору);

4) принцип рухомої рівноваги;

5) принцип слабкої ланки

Всі ці принципи до певної міри відносяться до механізмів формування та регуляції, які складають зміст процесів організації або до механізмів підтримання стійкості і організованості форм цілісних утворень. Вони мають всеохоплюючий характер, оскільки відносяться і до організуючої діяльності природи (здавалося б – стихійної), і до організуючої діяльності людини (планової)

Таблиця 1.3.

Класифікація організацій

Класифікаційна ознака	Типи організацій
Мета діяльності	Комерційні, некомерційні
Реакція на зміни середовища	Механістичні (бюрократичні), адаптивні (органічні)
Зв'язки з підрозділами	Традиційні, дивізіональні, матричні, мережеві
Взаємовідносини з людиною	Корпоративні, індивідуалістичні
Функціонально-галузева	Промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торговельні, виробничо-торговельні, банківські; лізингові, страхові, консалтингові тощо
Організаційно-правова форма і форма власності	Індивідуальні, приватні, колективні, кооперативні, акціонерні, суспільні, релігійні, державні (загальнодержавні та комунальні), орендні тощо
Належність капіталу та контроль над ним	Національні, іноземні, змішані (спільні)
Сфера діяльності та ступінь підпорядкування	Національні, міжнародні, головні, дочірні, відділення, філії, представництва
Масштаби діяльності	Дрібні, малі, середні, великі

Основні закони

сновні закони функціонування та розвитку організації

Назва	Зміст закону
Закони функціонування (статики) організації
Закон композиції	Кожна організація вимагає узгодження власних цілей: вони мають бути спрямовані на досягнення загальної мети організації
Закон пропорційності	Між складовими цілого існує певне співвідношення як результат їх відповідності одна одній, що передбачає знаходження принципів, методів і способів найбільш ефективного поєднання цих складників
Закон найменших величин	Структурна стійкість системи зумовлена найменшою окремою стійкістю, стійкістю найслабшого елементу цієї системи
Закон онтогенезу	Кожна організація в процесі свого розвитку проходить такі фази життєвого циклу як зародження, зростання, зрілість і старіння
Закони розвитку (динаміки) організації
Закон синергії	Сума якостей організації перевищує арифметичну суму якостей кожного з її елементів, узятих окремо; системі властиві особливі якості, нехарактерні для u підсистем і блокі
Закон інформованості – упорядкованості	В організації порядку не може бути більше, ніж інформації, оскільки інформованість – запорука порядку
Закон єдності аналізу і синтезу	Процеси розподілу, спеціалізації, диференціації тощо з одного боку завжди доповнені протилежними процесами поєднання, кооперації, інтеграції тощо з іншого
Назва		Зміст закону
Закон самозбереження		Будь-яка реальна організована система намагається зберегти себе як цілісне утворення, що передбачає забезпечення виконання вимоги рівноважного функціонування та економного витрачання власного ресурсу. Стійкість і рівновага системи завжди є результатом дії трьох груп чинників управління: зовнішнього, внутрішнього (як своєчасна реакція на зовнішні чинники) та успадкованого
Закон інерції		Зміна потенціалу системи починається через певний період часу тобто із запізненням після початку впливу чинників зовнішнього чи внутрішнього середовища та продовжується протягом певного часу після його закінчення