2. Тривалість та структура виробничого циклу.

На сучасному виробничому підприємстві проходить складний процес перетворення предметів праці у готову продукцію, тобто має місце виробничий процес. Він являє собою вплив живої праці, а саме – цілеспрямовану діяльність людини на предмети праці за допомогою ви­значених предметів праці. Таким чином, виробничий процес – це сукуп­ність взаємопов’язаних процесів праці та натуральних процесів, на­правлених на створення певних предметів, послуг або робіт.

Під виробничим процесом розуміють сукупність здійснюва­них за допомогою засобів праці трудових дій робітників, внаслідок яких предмети праці (матеріали, сировина) перетворюються у готову продукцію. Виробничий процес проходить у просторі і протягом часу. До елементів виробничого процесу належать:

– жива праця людей, як найефективніша частина процесу ви­робництва. Саме робітники, працівники є головними творцями мате­ріальних багатств;

– предмети праці – матеріали, заготовки, напівфабрикати, тобто все те, на що спрямована праця людей;

– засоби праці – верстати, машини, устаткування, тобто все те, за допомогою чого людина впливає на предмети праці.

Виробничий процес на промисловому підприємстві склада­ється з багаточисельних поодиноких процесів, які мають різні форми та різноманітний характер. Всі ці процеси можна поділити на основні та допоміжні.

Основні процеси направлені безпосередньо на виготовлення виробів або відновлення певних властивостей та параметрів виробів (ремонтні види робіт). При їх виконанні змінюються внутрішні влас­тивості, зовнішній вигляд, взаємне розташування деталей, вузлів тощо. До таких процесів відносяться: розкрій матеріалу при пошитті одягу та взуття, безпосередній пошив, розбір виробу для його ремонту, віднов­лення або виготовлення окремих деталей шляхом різання, штампу­вання, термічної обробки тощо.

Основні процеси, в свою чергу, діляться на трудові та при­родні. В трудовому процесі працівник активно діє на предмет праці. У природних процесах предмети праці змінюють свої фізичні або хімічні властивості не під впливом процесу праці, а під впливом сил природи, до них можна віднести, наприклад, природне висихання.

Допоміжними процесами називаються такі процеси, які на­правлені на обслуговування та забезпечення безперебійного перебігу основних процесів. До них відносять: ремонт обладнання та догляд за ним, виготовлення та ремонт технологічної оснастки, транспортування та зберігання матеріальних цінностей, контроль якості виконаних ро­біт тощо. І основні, і допоміжні процеси можна розділити на операції. Операцією називається частина процесу, яка виконується одним робіт­ником або групою робітників над одним або декількома виробами без­перервно, на одному робочому місці та на одному устаткуванні.

Виділяють декілька ознак класифікації виробничого процесу, зокрема:

1) за роллю в процесі виробництва:

– основні – в результаті яких утворюється продукція, яка ви­значає виробничий профіль підприємства;

– допоміжні – це процеси виготовлення продукції, яка спожи­вається самим підприємством і сприяє випуску основної продукції (ре­монт устаткування, виробництво інструменту тощо);

– обслуговуючі, в результаті яких нова продукція не утворю­ється, а вони забезпечують нормальні умови здійснення основних і до­поміжних процесів (контроль якості продукції, транспортування, скла­дування продукції);

2) за стадіями:

– заготівельні – виробництво заготовок різними методами;

– оброблювальні, тобто змінювання форми, стану поверхні ви­робів механічним, хімічним та іншими способами;

– складальні, тобто змінювання взаємного розміщення дета­лей, вузлів тощо, а також випробування та пакування продукції;

3) за видами застосування засобів праці:

– ручні, тобто виконуються без застосування машин і механізмів;

– машинно-ручні, тобто виконуються із застосуванням машин при безпосередній участі робітника;

– автоматичні, коли робітник здійснює лише функцію нагляду за виробничим процесом;

– апаратурні – які здійснюються в спеціальних агрегатах під наглядом робітника;

4) за характером впливу на предмети праці виробничі процеси можуть бути спрямовані:

– на змінювання форми і стану поверхні заготовок (тканина – форма деталей виробу, шкіра – деталі верху);

– змінювання фізичних і хімічних властивостей предметів;

– складання механізмів і їх демонтаж. Всі ці процеси безпосе­редньо пов’язані з впливом на предмети праці і разом з процесами, що при­родно відбуваються (сушіння тощо) утворюють технологічний процес;

– самостійно виділяються процеси контролю якості продукції,

– транспортування і складування;

5) за рівнем організації виробничі процеси поділяються на:

– звичайні (прості), тобто ті, що послідовно здійснюються над одним предметом праці;

– складні, що являють собою сукупність узгоджених звичай­них процесів.

Основними факторами, які визначають характер виробничого процесу, є такі: призначення готової продукції, вид фізичного стану та форма вихідного матеріалу, обсяг та кооперація виробництва, конст­рукція засобів праці, які використовуються у виробництві (устатку­вання, інструменти, пристрої), види енергії, яка використовується, та характер її використання.

Побудова виробничого процесу повинна задовольняти потребі неухильного зростання продуктивності праці. Основою такої організа­ції на будь-якому виробничому підприємстві є раціональне поєднання у просторі і у часі всіх основних, допоміжних і обслуговуючих процесів.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є опе­рація. Операція – закінчена частина виробничого процесу, яка вико­нується на одному робочому місці, над одним і тим же предметом праці без переналагодження устаткування.

Із усіх операцій виділяють технологічні операції, сукупність яких утворює технологічний процес. Технологічна операція – це ос­нова для нормування праці на підприємстві, організації обліку, мате­ріального стимулювання тощо.

Для правильної організації виробничого процесу в просторі необхідно знати принципи його побудови. Застосування цих принци­пів повинно сприяти раціональному поєднанню в просторі і протягом часу всіх здійснюваних виробничих процесів і їх складових частин; досягненню найбільш можливого результату при найменших витратах ресурсів і часу. Організація виробничих процесів повинна відповідати таким основним принципам: спеціалізації, концентрації, пропорцій­ності, паралельності, прямоточності, безперервності, ритмічності, авто­матизації, профілактики.

Принцип спеціалізації полягає в обмеженні номенклатури ви­робів, близьких за призначенням і конструкцією, в обмеженні номенкла­тури технологічних процесів виготовлення продукції, у випуску одно­рідної продукції. Обмеження номенклатури продукції повинно мати місце на робочих місцях, дільницях, у цехах. Спеціалізація забезпечує високу ефективність виробництва. Підвищення рівня однорідності ви­робництва на робочих місцях, дільницях, у цехах сприяє покращенню використання основних фондів, зниженню собівартості та підвищенню якості і конкурентоспроможності продукції, спрощує організацію вироб­ництва та створює умови для підвищення рівня механізації і автомати­зації виробництва. Рівень внутрішньозаводської спеціалізації можна підвищити шляхом проведення конструктивної, технологічної та орга­нізаційної уніфікації. Під уніфікацією розуміють приведення продук­ції, способів та методів її виробництва або їх елементів до єдиної форми, розмірів, структури та складу. Уніфікація дозволяє знизити но­менклатуру деталей та вузлів, доцільно обмежити технологічні методи ведення виробництва, типів та марок обладнання, технологічних мар­шрутів виготовлення деталей. Все це сприяє збільшенню обсягів ви­пуску однорідної продукції на робочих місцях, зниженню трудоміст­кості, поглибленню спеціалізації та підвищенню ефективності вироб­ництва. На рівні виробничих об’єднань рівень спеціалізації можна під­вищити шляхом перерозподілу номенклатури продукції між окремими виробничими підрозділами, створення великих спеціалізованих вироб­ництв, цехів, дільниць.

Принцип концентрації виражає збільшення об’єму продукції у межах виробничих одиниць. При цьому більш поширене використання має концентрація операції шляхом використання багатосторонньої, ба­гатошпиндельної обробки та системи комбінованих інструментів. Це значно підвищує продуктивність праці.

Під принципом пропорційності ми розуміємо рівномірну від­носну пропускну здатність всіх виробничих підрозділів підприємства. Рівномірна пропускна здатність досягається тоді, коли продуктивність обладнання на всіх операціях технологічного процесу пропорційна трудомісткості обробки виробів на цих операціях При порушенні принципу пропорційності виникають “вузькі місця” і диспропорції у виробничих потужностях спряжених підрозділів, простої устаткування на цих дільницях і перевантаження його на інших.

Принцип паралельності передбачає одночасне, паралельне ви­конання окремих операцій виробничого процесу з виготовлення пев­них видів продукції. Цей принцип має велике значення при вироб­ництві складних виробів, що складаються з великої кількості деталей, вузлів, агрегатів. Послідовне виготовлення цих деталей призвело б до значного збільшення тривалості виробничого циклу. Паралельність до­сягається за рахунок розчленування виробів на складові частини, сумі­щення часу виконання різних операцій над виробами одного наймену­вання, але різних порядкових номерів, а також одночасним виготов­ленням різних виробів. Паралельність виконання робіт на окремому робочому місці досягається багатоінструментною обробкою заготовок, суміщення часу виконання основних і допоміжних операцій.

Принцип прямоточності забезпечує найкоротший шлях прохо­дження виробом всіх стадій і операцій виробничого процесу від за­пуску сировини до випуску готової продукції. При цьому рух предметів праці по окремих виробничих підрозділах здійснюється за ходом техно­логічного процесу без зворотних та петльових рухів. Дотримання цього принципу досягається розміщенням цехів, дільниць та робочих місць за ходом технологічного процесу. Відповідно допоміжні цехи і склади необхідно розміщувати ближче до основних цехів, які вони обслуговують.

Принцип безперервності вимагає, щоб у процесі виготовлення продукції перерви між технологічними операціями були зведені до мі­німуму або зовсім ліквідовані. Цей принцип дозволяє ліквідувати або зменшити перерви в обробці конкретного виробу, його негайну пере­дачу на наступні операції, які йдуть після завершення попередніх. Скороченню або ліквідації перерв сприяє рівність або кратність трива­лості операцій і кількість закріплених за робочими місцями операцій. Чим більше закріплення за робочими місцями операцій при некрат­ності їх тривалості, тим триваліші перерви у виробничому процесі і навпаки. Принцип безперервності повністю реалізується лише в техно­логічно безперервних виробництвах – у хімічній, металургійній, харчо­вій промисловості. У дискретних виробництвах, наприклад у машино­будуванні, повністю виключити перерви при виготовленні продукції не­можливо. В цьому випадку ставиться задача мінімізації часу пролежу­вання деталей, величини незавершеного виробництва. Проблема міні­мізації часу пролежування вирішується різними шляхами, а саме – впровадженням безперервно-потокових та автоматичних ліній.

Принцип ритмічності означає, що робота всіх підрозділів та випуск готової продукції повинні підкорятись визначеному ритму, тобто повторюваності. Принцип ритмічності передбачає за рівні від­різки часу випуск однакової кількості продукції на всіх стадіях і опе­раціях виробничого процесу. За рівний проміжок часу у виробничому процесі повинні рівномірно повторюватись роботи, які забезпечують ритмічний випуск якісної готової продукції. Ритмічність випуску про­дукції характеризується коефіцієнтом ритмічності.

Принцип автоматизації передбачає максимально можливе та економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні виробничого процесу.

Принцип профілактики передбачає організацію постійного об­слуговування техніки, машин, устаткування з метою запобігання ава­рій, поломок, браку тощо.

Розглянуті принципи раціональної організації виробничого про­цесу тісно між собою пов’язані, доповнюють один одного і різною мі­рою реалізуються на практиці в конкретних умовах.

При проектуванні виробничого процесу, його організації треба їх врахувати, але вибрати оптимальні організаційно-технічні рішення за критерієм економічної ефективності.