2. Некроз і некробіоз

Некроз (грец. necrosмертвий)  омертвiння тканини внаслiдок вiдмирання клiтин, що входять до складу цих тканин. Причинами виникнення некрозу є дiя надзвичайних подразникiв фiзичної (травма, промениста енергiя, висока й низька температури, електричний струм), хiмiчної (луги, кислоти, їх солi) та бiологiчної (туберкульоз, бешиха, некробацильоз) природи. В механiзмi виникнення некрозу провідна роль належить процесам, що ведуть до припинення живлення первинно нормальних клiтин або до неможливостi використання пошкодженими клiтинами поживних речовин, якi вже надiйшли. Наслiдок при цьому один i той самий: вiдбувається постадiйне вiдмирання, або некроз. Розрiзняють два види некрозу: сухий i вологий. Сухий (коагуляцiйний) некроз виникає в тому разі, коли у вихiдному станi цього явища припиняється або зводиться до мiнiмуму крово- та лiмфопостачання некротизуючої дiлянки, а в тканинах переважають процеси коагуляції та ущiльнення тканин. У цьому випадку дiлянка омертвiння добре вiдмежована, омертвiла тканина перетворюється поступово на суху сирнисту масу. Вологий (колiквацiйний) некроз розвивається в тому разі, коли у вихiдному станi тканини iнтенсивно постачаються кров’ю, мають розгалужену мережу лiмфатичної системи. При омертвiннi тканини (орган), як наслiдок, перенасиченi кров’ю i лiмфою, а в процесi розтягування вони стають гiдрофiльними. Така некротизована дiлянка погано вiдмежована вiд нормальних тканин, об’єм ії збiльшений, консистенцiя сирниста, волога.

3. 1 Стадія запалення (альтерація)

Останнiм часом прийнято вважати, що розвиток запалення починається з первинної альтерації, яка супроводжується руйнуванням клiтин, лiзосом, дегрануляцією тканинних базофілів, змiнами метаболiзму в ушкодженiй дiлянцi. На основi впорядкованого структурно-функцiонального комплексу відбуваються обмiннi процеси мiж кров’ю і тканинами, а також у самих тканинах мiж клiтинами та iншими структурами комплексу (рис.11). Центром його є мiкроциркуляторна одиниця 1, навколо якої орієнтованi специфiчнi клiтини 2, що виконують притаманну даному органу функцiю, а також лiмфатичнi мiкросудини 3, клiтини та волокнистi утвори сполучної тканини 4 (О.М.Чернух). У його архiтектоніку вплiтаються аферентнi та еферентнi нервовi утвори 5. Взаємозв’язки структурних частин комплексу дуже складнi і можуть змiнюватися пiд впливом зовнiшніх чинників та залежно вiд часу. Вони являють собою в основному взаємозв’язки з фiзiологiчно активними речовинами, якi видiляються локально, а також циркулюють в органiзмi. Отже, в осередку запалення пiд час альтерації вiдбуваються змiни кiлькiсного та якiсного характеру, що зумовлюють подальшi якiснi змiни тканин (схема 3). Першими в процес під час альтерації включаються бiологiчно активнi речовини, що містяться в тканинних базофілах  гiстамiн, гепарин, серотонiн, а потiм з’являються речовини, якi утворюються в тканинах і плазмi при активації кiнiнових систем. Ось чому першi порушення мiкроциркуляції спостерігаються через 530 хв, а друга хвиля  через 18 год i навiть через 17 днiв пiсля дії ушкоджувального чинника.