26

Аноре́ксія (від грецького ανορεξία = без апетиту) — захворювання, що характеризується критичним зниженням маси тіла, часто небезпечним для життя, втратою апетиту.

Це розлади харчування, які можуть мати доволі подібні вияви і різне походження (іноді ендокринологічне, іноді психологічно-психіатричне, іноді терапевтичне). В основі усього лежить спотворене уявлення про власне тіло та змінене ставлення до процесу харчування.

Класифікація[ред. • ред. код]

Сучасна психіатрична класифікація розрізняє два типи анорексії:

1. перший тип — «рестриктивний» — відзначається обмеженням споживання їжі без застосування проносних чи провокування блювання;

2. другий тип — «проносний», при якому з’являються згадані вище вчинки. Страх поповніти не зменшується. Особа постійно бачить себе надто опасистою, навіть тоді, коли починає нагадувати собою кістяк. Серцебиття стає рідким, тиск крові знижується, втрачається статевий потяг, починається облисіння. Такий стан треба диференціювати з органічним захворюванням — синдромом Симондса (пухлина в гіпофізі), при якому, як звичайно, спочатку виникає схуднення, без втрати апетиту, який іноді може навіть не порушуватись.

Етапи розвитку нервової анорексії[ред. • ред. код]

Ззовні часто все розпочинається з невинного бажання схуднути. Для дітей підліткового віку дуже важливою є зовнішність. І найменші відхилення від надуманої норми стають для них катастрофою. Для початку — легка дієта, дотримання якої з першого разу може завершитися невдачею. Відтак дитина замикається в собі, їй здається, що батьки не розуміють її, друзі глузують, а той, хто їй подобається, не звертає на неї уваги.

Під час другої спроби схуднути підліток психологічно готує себе до того, що доведеться боротися з неабияким фізичним бажанням з'їсти щось — і тоді харчі стають ворогом. Якщо не вдається побороти бажання з'їсти бодай найменшу канапку, з'являється інший план. Він полягає в тому, що дівчинка починає виснажувати організм надмірними фізичними навантажуваннями, а також викликати блювоту після їжі. Зазвичай батьки неправильно поводяться, помітивши, що з їхньою дитиною щось коїться. Замість того щоб вислухати проблеми та «душевні болі» свого чада, вони влаштовують скандали з різними докорами. Таким чином хворий вбачає в батьках перших ворогів на своєму шляху. Дитина відразу ж перестає довіряти рідним, і чимраз більше на неї тиснути, то більше вона віддалятиметься. Жодні переконування чи вмовляння почати їсти не дадуть результатів. Понад те, якщо хворому постійно говорити про їжу, це лише може погіршити ситуацію і ще більше віддалити від рідних, котрі хочуть допомогти, проте не знають як.

Згодом у хворого на нервову анорексію порушується обмін речовин, відбуваються гормональні зміни, дуже випадає волосся, в дівчат припиняється менструальний цикл. Попри те, що відмова від їжі стає небезпечною для життя, дитина не змінює своєї поведінки та відмовляється визнати себе хворою. Якщо батьки помітили якісь вияви анорексії, то потрібно звертатися за допомогою до лікарів. До тих, які знаються на цій проблемі, або хоча б стикалися. Також потрібно звертатися до психологів, які, можливо, змінять погляди хворого на свої пропорції та масу тіла.

27

Етіологія

Етіологія нервової анорексії є поєднанням психологічних, біологічних і соціальних чинників. У психологічному профілі хворих у преморбідний період часто можна виявити тривожні розлади, які інколи супроводжуються серйозними афективними станами (наприклад, депресією).

Оскільки симптоматика анорексії часто з’являється в пубертатному віці, висувають гіпотезу, що цей стан спричинений страхом дівчинки ставати жінкою. Через цей страх вона намагається усунути прояви статевого дозрівання (розвиток молочних залоз, зміну пропорцій тіла, появу менструацій), які неминуче супроводжуються суттєвим приростом ваги, шляхом обмежень у харчуванні. Постійна зосередженість на масі тіла водночас дає змогу дівчині уникати соціальних і сексуальних труднощів періоду статевого дозрівання, а також потенційних конфліктів з батьками. Водночас у підлітків старшої вікової групи (17–18 років) на перше місце виступають конфлікти формування ідентичності, які перешкоджають переходу до самостійного життя (наприклад, здобування фаху чи створення сім’ї).

Біологічні чинники нервової анорексії вивчено недостатньо, проте вважають, що її виникненню можуть сприяти певні особливості білкового і ліпідного обміну, які проявляються при голодуванні. Деякі автори висувають припущення, що у хворих на нервову анорексію притуплені почуття голоду, холоду і втоми, що має біологічні передумови, натомість інші вважають ці розлади скоріше наслідком.

Соціальні чинники захворювання пов’язані з культурними і сімейними ідеалами стрункості тіла і краси, які необхідно досягнути заради того, щоб бути сприйнятими оточенням. Суттєвий відбиток на психологію підлітків тепер накладають засоби масової інформації, які заради досягнення ідеальної зовнішності заохочують до рішення “сісти на дієту”. Відомо, що 25% чоловіків і 45% жінок у США дотримуються дієти; до того ж діти розпочинають обмежувати себе в харчуванні ще з першого класу. Відомо також, що поширеність анорексії зросла в країнах, де її раніше практично не було, відтоді, як там стало доступне телебачення США. Про суттєву роль культурних традицій у виникненні нервової анорексії свідчить і той факт, що у Великій Британії поширеність цього захворювання становить лише 20 на 100 000 населення, що приблизно у 6 разів менше, ніж у США.

У чоловіків нервова анорексія здебільшого виникає серед гомосексуалістів, що зумовлено конфліктами у статевій ідентифікації та через те, що у середовищі гомосексуалістів поширений культ стрункого тіла.

28

Причини[ред. • ред. Код]

Анорексія часто виникає на нервовому ґрунті (нервова анорексія, вона ж — невротична анорексія), особливо у дівчат і молодих жінок, одержимих бажанням схуднути. Анорексію часто супроводжує підвищене почуття голоду, булімія.

Анорексія найчастіше трапляється в осіб жіночої статі і виявляється «добровільним» схудненням. Здебільшого все починається в підлітковому віці, особливо в періоді статевого дозрівання. Дитина починає худнути, апетит зникає, навіть виникає відраза до їжі, починаються розлади менструального циклу. І все це супроводжується підвищеною, збудженою фізичною активністю. Людині здається, що її вага надмірна, і така особа починає багато часу присвячувати різним дієтам. Часто виникають вкрай патологічні типи поведінки, наприклад провокування блювання, приховування їжі, надмірні виснажливі фізичні вправи, навіть зловживання проносними, сечогінними препаратами та засобами, що пригнічують апетит.

Родинна модель анорексії вказує на таку сім’ю підвищеного ризику виникнення анорексії:

1. Так звана порядна родина високого культурно-освітнього рівня, де батьки творять стабільну пару. Батько найчастіше є емоційним суб’єктом, часто дуже амбітним, натомість мати надмірно дбає про дітей, захищає доньку від усіх можливих небезпек. У такій сім’ї дитина з анорексією росте іноді з амбіціями, проте завжди з почуттям непотрібності. Часто анорексична поведінка виступає як форма протесту проти влади матері чи, рідше, батька. Отже, психолог, оцінюючи хвору на анорексію, мусить спершу дослідити стосунки, які панують у родині.

2. Родина, в основі якої лежить конфлікт між матір’ю та донькою, в якому донька заперечує в собі все жіноче й материнське. Часто матері дівчаток, які мають аноректичні прояви, є жорсткими, суворими у вихованні дітей. Такі мами нерідко «мають по декілька чоловіків» і є «чоловіком без чоловічих ознак».

29

Лікування анорексії проводиться комплексно, лікарськими препаратами і психотерапією. Їжу під час лікування краще давати невеликими порціями, при цьому необхідно контролювати хворого, щоб він не викликав блювоту. Якщо хворий відмовляється від їжі - необхідно вводити в його раціон спеціальні живильні суміші. Як правило, хворі на анорексію не заперечують проти вживання рідин і рідкої їжі. Лікарські препарати може призначати тільки лікар. Самолікування тут неприпустимо.

У народній медицині також існують способи лікування цього захворювання. Тут використовуються трави збуджують апетит, такі як плоди горобини, деревій, м'ята, лаванда, меліса, материнка, лист подорожника, корінь кульбаби та інші. Лікування травами так само, як і медикаментозне, необхідно проводити під постійним контролем лікаря.

Ніколи не потрібно забувати про те, що анорексія захворювання підступне. Якщо пацієнту не надати психологічної допомоги, то після завершення курсу терапії та часової поправки, хворий знову може почати катувати себе схудненням. Найчастіше, прагнення схуднути викликано бажанням бути схожим на свого кумира, зірку телеекрану, співака, актора, модель. І ось тут головна умова одужання - пояснити пацієнтові його унікальність, індивідуальність і цінність саме його самого, як особистості, а не як двійника його кумира. Ось тут і стане в нагоді підтримка сім'ї, близьких, друзів. Не можна залишати людину наодинці з проблемою, потрібно вирішувати її всією сім'єю, всім колективом. Моральна підтримка - 90 відсотків успіху.

30

Булімія (від дав.-гр. βοῦς — бик і λῑμός — голод) — патологічно підвищене відчуття голоду, яке супроводжується деколи слабкістю і больовими відчуттями в надчеревній ділянці. Цей стан інколи поєднується із зниженням відчуття насичення, внаслідок чого виникає потреба в надмірно великих кількостях їжі (поліфагія).

Різко виражена постійна булімія і поліфагія спостерігаються переважно при органічних ушкодженнях головного мозку або психічних захворюваннях, менш виражена — при гіперінсулінізмі, у реконвалесцентів після тяжких виснажливих інфекцій та інше.

Корекція порушень апетиту здійснюється за допомогою гіркот і анорексигенних засобів. Ці засоби звичайно поєднують з препаратами етіотропної і патогенетичної терапії, спрямованої на усунення причин порушення апетиту і тих механізмів, які лежать в їх основі.

Люди можуть мати порушене харчова поведінка за однією із схем:

• Приступообразное поглинання величезної кількості їжі (апетит з'являється раптово);

• Постійне харчування (людина їсть, не перестаючи);

• Нічне харчування (приступ голоду трапляється вночі).

Пацієнти, що страждають булімією, також часто вдаються до активного контролю ваги за допомогою викликання блювоти або використання проносних засобів, проте це не є симптомом захворювання.

Надмірна їжа і примусове очищення шлунка в поєднанні зі слабкістю нервової системи або характеру можуть привести до серйозних ускладнень: від неврастенії, руйнування взаємин з близькими і втрати інтересу до життя до лікарської або наркотичної залежності і смерті. Булімія може також викликати гостру серцеву недостатність. Для скринінг а нервової булімії використовується «Тест відносини до прийому їжі».

31