25 Будова, топографія і функція печінки, підшлункової залози у віковому аспекті

Т о п о г р а ф і ч н а а н а т о м і я . Печінка межує з багатьма органами:

більша частина її діафрагмальної поверхні прилягає до діафрагми, менша — до передньої стінки живота. Вісцеральної поверхні печінки торкаються: праворуч

— права нирка з наднирковою залозою, дванадцятипала кишка і правий згин ободової кишки, ліворуч - стравохід і дно шлунка.

Л і м ф а т и ч н и х капілярів усередині часточок печінки немає, вони зосереджені в навколосудинній волокнистій капсулі як усередині, так і на поверхні органа (мал. 156, 157). Відвідні лімфатичні судини йдуть до печінкових, черевних, правих шлункових, діафрагмальних і задніх се-

редостінних лімфатичних вузлів.

І н н е р в а ц і я : гілки печінкового сплетення (блукаючі та діафрагмальні нерви, симпатичний стовбур).

VIDEO

Жовчний міхур (vesica biliaris; vesica fellea)

Жовчний міхур є резервуаром для зберігання жовчі і має:

-дно жовчного міхура (fundus vesicae biliaris; fundus vesicae felleae);

-тіло жовчного міхура (corpus vesicae biliaris; corpus vesicae felleae);

-лійку жовчного міхура (infundibulum vesicae biliaris; infundibulum vesicae felleae);

-шийку жовчного міхура (collum vesicae biliaris; collum vesicae felleae), яка переходить в міхурову протоку (ductus cysticus), що має спіральну складку (plica

spiralis).

Жовчний міхур (vesica biliaris; vesica fellea) розміщений в ямці жовчного міхура і вкритий очеревиною переважно з трьох боків (мезоперитонеально).

Дно жовчного міхура (fundus vesicae biliaris) трохи виступає з–під нижнього

(переднього) краю печінки (margo inferior hepatis) біля місця з’єднання між собою VIII і IX ребрових хрящів (cartilagines costales VIII et IX), у цьому місці його інколи можна промацати.

Жовчовивідні протоки

Жовч (bilis; chole)

Жовч (bilis; chole) є емульгатором жирів, виробляється печінковими клітинами, звідки поступає у жовчні (капіляри) проточки (ductuli biliferi).

Останні, прямуючи до периферії, переходять у жовчовивідні міжчасточкові проточки (ductuli biliferi interlobulares).

Ці проточки поступово зливаються між собою і утворюють:

-праву печінкову протоку (ductus hepaticus dexter);

-ліву печінкову протоку (ductus hepaticus sinister) – від правої і лівої часток печінки (lobi hepatis dexter et sinister), які у воротах печінки (porta hepatis)

зливаються і утворюють загальну печінкову протоку (ductus hepaticus communis).

Загальна печінкова протока (ductus hepaticus communis), проходячи у товщі печінково–дванадцятипалокишкової зв’язки (lig. hepatoduodenale),

зливається з міхуровою протокою (ductus cysticus) і утворює спільну жовчну протоку (ductus choledochus).

Спільна жовчна протока (ductus choledochus) зливається із протокою

підшлункової залози (ductus pancreaticus) і утворює печінково–підшлункову ампулу (ampulla hepatopancreatica), яка відкривається на великому сосочку дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major).

У товщі печінково–підшлункової ампули (ampulla hepatopancreatica)

розміщений м’яз–замикач ампули (m. sphincter ampullae), який регулює поступлення жовчі та підшлункового соку в дванадцятипалу кишку (duodenum).

Аналогічні м’язи–замикачі (mm. sphincteres) є у дистальних відділах спільної жовчної протоки (ductus choledochus) і протоці підшлункової залози.

VIDEO

ПІДШЛУНКОВА ЗАЛОЗА (pancreas)

Підшлункова залоза в еволюції хребетних розвивається порівняно пізно. У

нижчих форм (риби, амфібії) — це лише невеликий зачаток. У дорослої людини залоза має форму довгастого тіла 16 — 20 см завдовжки, 4 см завширшки і 2 — 3 см завтовшки. Масаїї — 70 —80 г.

Це друга за величиною залоза травної системи. За функцією це змішана залоза: має екзокринну і ендокринну частини, тобто є залозою зовнішньої та внутрішньої секреції.

Топографія:

- розташована в надчеревній ділянці (regio epigastrica), частково у лівому підребер’ї (hypochondrium sinistrum) на рівні І–II поперекових хребців (vertebrae lumbales [І–II]) і має видовжену трикутну форму;

-головка підшлункової залози (caput pancreatis) оточена дванадцятипалою кишкою (duodenum);

-до передньонижньої поверхні тіла підшлункової залози (facies anteroinferior

corporis pancreatis) дещо справа прилягає права нирка (ren dexter) з наднирковою залозою (glandula suprarenalis);

- до передньоверхньої поверхні тіла підшлункової залози (facies anterosuperior corporis pancreatis) прилягає шлунок (gaster);

- до задньої поверхні тіла підшлункової залози (facies posterior corporis pancreatis) прилягає нижня порожниста вена (v. cava inferior), черевна частина аорти (pars abdominalis aortae) і нервове черевне сплетення (plexus coeliacus)

автономної частини периферійної нервової системи (pars autonomica systematis nervosi peripherici).

- хвіст підшлункової залози (cauda pancreatis) торкається селезінкових воріт

(hilum splenicum).

Підшлункова залоза (pancreas) вкрита очеревиною (peritoneum) тільки спереду (екстраперитонеально).

Екзокринна частина підшлункової залози, яка виробляє підшлунковий сік, є

складною альвеолярно–трубчастою залозою, поділеною на часточки перегородками, що відходять від капсули.

Підшлункова залоза відіграє велику роль у травленні й загальному обміні речовин. Як залоза зовнішньої секреції вона виділяє в просвіт дванадцятипалої кишки панкреатичний сік, який містить дуже важливі ферменти: трипсин,

амілазу, ліпазу, мальтазу, що розщеплюють білки (до амінокислот), жири та вуглеводи.

Крім секреторних залозистих елементів підшлункова залоза має клітинні скупчення {панкреатичні острівці) внутрішньо-секреторного типу.

Підшлунковий сік, у складі якого є фермент соматостатин, потрапляє у низхідну частину дванадцятипалої кишки (pars descendens duodeni) через

протоку підшлункової залози (ductus pancreaticus).

Підшлункова залоза (pancreas) може мати ще й додаткову протоку

підшлункової залози (ductus pancreaticus accessorius), яка відкривається на малому сосочку дванадцятипалої кишки (papilla duodeni minor).

Крім м’яза–замикача ампули (m. sphincter ampullae), протока підшлункової залози (ductus pancreaticus) має і свій власний м’яз–замикач протоки підшлункової залози (m. sphincter ductus pancreatici).

Мал. Дванадцятипала кишка (duodenum) і підшлункова залоза (pancreas): І - corpus pancrcatis; 2 — ductus pancrcatlcus; 3 — cauda pancrcatis; 4 - flcxura duodenojejunal; 5-а. Mesenteries superior; в — v. mesenteric superior; 7 — pars ascendens duodcnl; 8 - pars horizontal Is (inferior) duodeni; 9 - plicae circularcs; 10 - papilla duodeni major; 11 - plica longitudlnalis duodeni; 12 — caput pancrcatis; 13 — ductus pancrcaticus accessortus; 14 — flcxura duodeni superior; 15 — pars superior duodeni; 16 — pylorus.

Ендокринна частина підшлункової залози утворена підшлунковими острівцями (insulae pancreaticae) – острівцями Лангерганса, що розміщені переважно у хвості підшлункової залози (cauda pancreatis) і виробляють гормони,

що поступають безпосередньо у кров і регулюють вуглеводний обмін в організмі:

-інсулін;

-глюкагон.

Т о п о г р а ф і ч н а а н а т о м і я . Передня поверхня підшлункової

залози, вкрита задньою пристінковою очеревиною, межує із задньою стінкою шлунка; задня поверхня прилягає до ворітної та нижньої порожнистої вен,

грудної протоки, черевної частини аорти, черевного сплетення, лівої ниркової артерії, лівих нирки та надниркової залози. Уздовж верхнього краю залози проходять, дещо занурившись у її паренхіму, селезінкові судини. У проміжку,

утвореному зверху головкою підшлункової залози і знизу горизонтальною частиною дванадцятипалої кишки, проходять верхні бри-жові артерія та вена.

К р о в о п о с т а ч а н н я : гілки селезінкової артерії (тіло, хвіст), верхні й нижні підшлунково-дванадцятипалі артерії (головка). Венозний відтік здійснюється однойменними венами.

Л і м ф а відтікає в печінкові, підшлунково-селезінкові, черевні та інші лімфатичні вузли. Лімфатігчні капіляри і судини затягають тільки в проміжній сполучній тканині, а всередині острівців їх немає.

І н н е р в а ц і я : гілки черевного, печінкового та верхнього брижового сплетень.