- •2.5. Соціальні інститути суспільства і соціальні організації
- •41. Поняття «соціальний інститут». Підходи до визначення соціального інституту
- •42. Структура соціальних інститутів, їхня типологія й ієрархія
- •43. Функції, цілі й завдання соціальних інститутів
- •44. Закономірності функціонування соціальних інститутів
- •45. Основні інститути: сім'я, виробництво, держава — і сфери їхнього впливу
- •46. Диференціація й спеціалізація соціальних інститутів у сучасному українському суспільстві
- •Соціальна організація та соціальна інституція
- •§ 1. Зміст поняття "соціальна організація"
- •§ 2. Типи соціальних організацій
- •§ 3. Бюрократія
- •§ 4. Соціальні інституції
- •§ 5. Інституціоналізація організацій
- •31. Визначення поняття «соціальна група». Типологія соціальних груп і фактори, що впливають на їхнє формування
- •32. Великі й малі соціальні групи. Вивчення згуртованості малої групи (соціометричний метод Дж. Морено)
- •33. Первинні й вторинні соціальні групи (ч. Кулі), референтні групи (г. Хаймен)
- •34. Визначення й функції лідерства в групах
- •35. Поняття й характерні риси соціальної спільності. Види соціальних спільностей
- •1. Соціальні спільності, соціальні інститути
- •§ 1. Класи, групи, категорії
Пшеничнюк
Соціальні інститути суспільства
Соціальний досвід свідчить, що для людського суспільства необхідно закріпити деякі типи соціальних відносин, зробити їх обов'язковими для всіх членів суспільства чи для його групи, забезпечити цілісність системи. З метою збереження цілісності, в якій зацікавлена спільнота, люди утворюють систему установ, які закріплюють нормативне регулювання відносин і контролюють поведінку своїх членів.
Соціальний інститут - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей.
Інтеграція індивідів у соціальне об'єднання (групу, спільноту чи суспільство) передбачає не лише зацікавленість людей у створенні таких зв'язків, але й наявність можливостей комунікацій - спільної цілісно-нормативної системи, мови тощо.
Соціальний інститут виникає та функціонує, задовольняючи якусь соціальну потребу. Коли ця потреба стає незначною чи зовсім зникає, то поступово зникає і соціальний інститут, який її задовольняв.
Кожна людина має індивідуальну комбінацію потреб. Проте фундаментальних (важливих для всіх) потреб не так уже й багато. Їх п'ять і стільки ж головних соціальних інститутів:
• потреба у відтворенні роду - інститут сім'ї та шлюбу;
• потреба у виробництві та розподілі засобів існування - економічні інститути, виробництво;
• потреба в безпеці, соціальній злагоді та порядку - політичні інститути, держава;
• потреба в переданні знань і набутих цінностей, соціалізація нових поколінь - інститут освіти;
• потреба у вирішенні духовних проблем, переданні духовних цінностей і ритуалів, які підтримують у суспільстві солідарність та злагоду - інститут релігії.
Процес утворення соціального інституту - інституціоналізація - передбачає такі етапи:
1) виникнення потреби, задоволення котрої вимагає спільних організованих дій;
2) формування спільних цілей;
3) поява соціальних правил і норм у процесі стихійної соціальної взаємодії;
4) поява процедур, пов'язаних із нормами та правилами;
5) інституціоналізація правил, норм, процедур, тобто їхнє прийняття та практичне застосування;
6) визначення системи санкцій і ролей, що охоплюють усіх членів соціального інституту.
Соціальні інститути можуть бути формальними та неформальними.
У межах формальних інститутів взаємодія суб'єктів відбувається на основі законів і правових актів, формальних регламентів, правил та постанов.
Неформальні інститути, незважаючи на досить чітку регламентацію, не мають формально закріплених законів, правил, норм (наприклад, дружба, сусідство та ін.).
У соціальних інститутів є не лише функції (позитивна роль у суспільстві), але й дисфунції (шкода, яку вони чинять суспільству).
Функції сприяють зміцненню, виживанню, саморегуляції соціальної системи. Дисфункції ведуть до дезорганізації, зміни та руйнування структури.
Розрізняють функції:
• явні - якщо вони офіційно заявлені, всіма усвідомлені й очевидні. Очікувані та необхідні явні функції формуються й декларуються в кодексах і закріплюються в системі статусів та ролей;
• латентні - коли вони приховані, незаявлені, незаплановані.
До явних функцій соціальних інститутів, що забезпечують закріплення та відтворення суспільних відносин, належать:
- регулятивна, що забезпечує регулювання взаємовідносин між членами суспільства за допомогою утворення моделей поведінки;
- інтегративна, котра забезпечує згуртованість, взаємозалежність і взаємовідповідальність членів соціальних груп, які формуються під упливом інституціоналізації правил, норм, санкцій, систем ролей;
- трансляційна, що пов'язана з переданням соціального досвіду;
- комунікативна, яка забезпечує поширення інформації, що виникла в певному інституті, як у середині цього інституту для управління та контролю за дотриманням норм, так і у взаємодіях між інститутами.
Латентні функції є незапланованими, непрямими результатами діяльності соціальних інститутів.
Ці результати можуть мати важливе значення для суспільства. Так, усі інститути беруть участь у соціалізації особистості. Саме в системі інституціональної взаємодії, що має чітко означені норми та санкції, індивід здобуває життєві навички й досвід.
Явною функцією системи вищої освіти є підготовка кваліфікованих спеціалістів. Латентною - відтворення системи соціальної стратифікації*.* Див.: Общая социология / Под ред. проф. А. Г. Эфендиева. - М, 2002. Я")
Наприклад, завданням сім'ї є соціалізація до норм сімейного життя, однак часто реальна поведінка членів сім'ї призводить до конфлікту з культурною групою, тому що ця поведінка не відповідає вимогам і нормам групи.
Виробництво предметів споживання також виконує латентну функцію, задовольняючи потребу людей у підвищенні власного престижу (випуск розкішних авто, коштовностей тощо).
Наявність латентних функцій свідчить про те, що діяльність будь-якого інституту можна використовувати значно ширше, ніж про це офіційно заявлено.
Для ефективного функціонування соціальних інститутів необхідні такі умови:
• раціональний розподіл праці та її раціональна організація;
• чітке визначення мети и кола дій;
• спеціалізація норм, законів і вимог, які регулюють діяльність інститутів;
• деперсоніфікація вимог та дій.
Городяненко
2.5. Соціальні інститути суспільства і соціальні організації
Для суспільства життєво важливо закріпити певні типи соціальних взаємодій, зробити їх узгодженими, доцільними, які відбувалися б за певними правилами, були обов'язковими для соціальних спільнот, соціальних організацій, соціальних груп. Цій меті служать такі його елементи, як соціальні інститути.
Інституціалізація як соціальний феномен
У кожному стабільному суспільстві формуються і функціонують відносно стійкі форми суспільного життя, які дають змогу створити міцну і стійку систему відносин між людьми у складному суспільному середовищі, сформувати соціальний порядок, необхідний для задоволення об'єктивних потреб щодо безпеки, збереження умов матеріального життя, соціальних благ, цінностей культури тощо. Таку роль виконують у суспільному житті соціальні інститути.
Соціальний інститут (лат. institutum — організація, лад) — відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.
Найзагальніше поняття «соціальний інститут» виражає ідею організованості, упорядкування суспільного життя. До вивчення цього феномену соціологія вдавалася з часу становлення її як науки. Так, Г. Спенсер вважав, що соціальні інститути (інституції) є каркасом соціуму і виникають внаслідок процесу диференціації суспільства. Еволюцію регулятивної системи суспільства він поєднував з розумінням соціальних інститутів. Е. Дюркгейм пов'язував природу соціальних інститутів з визначенням суспільства як цілісності, тлумачив їх як «фабрики відтворення» соціальних відносин і зв'язків між людьми. Нині це поняття широко вживається у вітчизняній і зарубіжній літературах і вказує на такі суттєві ознаки соціальних інститутів:
— соціальні інститути є комплексом формальних і неформальних правил поведінки, принципів, культурних норм, які регулюють різні сфери діяльності індивідів у суспільстві (сферу економіки, політики, освіти) і обмежують вчинки людей відповідно до суспільних інтересів;
— соціальні інститути охоплюють певну сукупність людей та установ, які покликані розв'язувати важливі для розвитку суспільства завдання. Наприклад, інститут освіти реалізує свою діяльність щодо навчання, виховання, професійної підготовки через школи, університети та ін.
Соціальні інститути, забезпечуючи відносну стійкість соціальних відносин, є подвійним соціальним утворенням: за формою — це організаційний механізм (сукупність організацій, спеціалістів, матеріальних та інформаційних засобів), за змістом — це функціональний механізм (сукупність соціальних норм у конкретній сфері соціальних відносин).
Кожний соціальний інститут має специфічні та загальні ознаки. До загальних, типових для всіх соціальних інститутів, ознак відносять:
а) установки і зразки поведінки. Вони є еталонами діяльності інституту (для інституту освіти — прагнення до знань, для держави — лояльність, патріотизм, для сім'ї — пошана, відповідальність);
б) символічні культурні ознаки. Всі інститути намагаються мати певні символи, які створюють уявлення про нього (держава — прапор, гімн, сім'я — обручки, університет — гімн, емблему). Символом може стати будь-який матеріальний чи нематеріальний елемент культури, який виражає особливі ознаки певного інституту;
в) утилітарні культурні ознаки. Для інституту сім'ї — це будинок, меблі, освіти — бібліотеки, будівлі університетів, інститутів, церкви — культові споруди, духовна література;
г) письмовий та усний кодекс поведінки. Кожний інститут має письмовий кодекс поведінки, в якому зафіксована характерна для нього система статусів і ролей. Наприклад, клятва Гіппократа, присяга на вірність державі. Ці кодекси підтримують інституційно закріплені ролі, є частиною соціального контролю. Усний кодекс формально не оформлений, а існує на рівні свідомості чи домовленості;
ґ) ідеологія — система поглядів та ідей, які визначають цілі та способи діяльності інституту. Наприклад, для інституту сім'ї ідеологією є кохання, для держави — демократія, для бізнесу — право на труд, власність, для церкви — віра в Бога.
Соціальні інститути виникають у суспільстві як продукти соціального життя внаслідок процесу інституціалізації.
Інституціалізація (лат. institutio — настанова) — процес виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства.
Як і будь-який інший складний суспільний процес, інституціалізація є тривалою і поступовою. Для її здійснення необхідні такі умови:
1. Об'єктивна потреба, усвідомлювана в суспільстві як загальнозначуща, загальносоціальна. Її задоволення можливе тільки у процесі соціальної взаємодії. Якщо така потреба стає незначною або зникає зовсім, тоді існування соціального інституту стає неактуальним, навіть гальмівним.
Відомий соціальний дослідник Г. Ленскі визначив ключові соціальні потреби, які породжують процеси інституціалізації:
— потреба в комунікації (мова, освіта, зв'язок, транспорт);
— потреба у виробництві продуктів і послуг;
— потреба у розподілі благ і привілеїв;
— потреба безпеки громадян, захисту їх життя і благополуччя;
— потреба у підтримці системи нерівності (розміщення соціальних груп за позиціями, статусами тощо);
— потреба у соціальному контролі за поведінкою членів суспільства (релігія, мораль, право).
Сучасне суспільство характеризується розростанням та ускладненням системи соціальних інститутів. З одного боку, одна і та сама потреба може породжувати існування численних інститутів, з іншого — кожен інститут реалізує комплекс базових потреб щодо соціалізації індивідів, трансляції соціальних норм і культурних цінностей, соціального досвіду.
2. Наявність особливого, притаманного конкретному інституту культурного середовища (субкультури) — системи цінностей, соціальних норм і правил.
Кожен соціальний інститут має свою систему цінностей та правил (нормативних очікувань), які визначають мету його діяльності. Діючи в межах інститутів, а також всередині різних соціальних ролей, пов'язаних із специфічними соціальними позиціями (статусами), ці норми дозволяють, пропонують або забороняють певні види поведінки, що робить дії людей доцільними, корисними та односпрямованими. Наприклад, у межах інституту сім'ї подружня зрада, позашлюбні діти, кровозмішення є порушенням інституціальних (нормативно встановлених) вимог.
З цієї точки зору інституціалізація є прийняттям індивідом, групою культурних норм, цінностей, еталонів, що регулюють різні аспекти людської діяльності, сприяють задоволенню потреб, прийнятній поведінці.
3. Наявність необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, організаційних), які суспільство повинне стабільно поповнювати шляхом капіталовкладень у них та підготовкою кадрів.
Інституціалізація є процесом, за якого певна суспільна потреба починає усвідомлюватися як загальносоціальна, а не приватна. Для її реалізації у суспільстві встановлюються особливі норми поведінки, формуються відповідні ролі, готуються кадри, виділяються ресурси. Зміни у соціальній практиці можуть зумовити як модифікацію існуючих інститутів, так і появу нових інституціальних форм. Так, криза адміністративно-командної системи започаткувала соціальні процеси і відносини, які спричинили докорінні суспільні зміни — появу нових соціальних інститутів господарювання, управління, парламентської демократії.
У процесі інституціалізації складаються основні структурні ознаки, що характеризують соціальні інститути в сучасному суспільстві. Такими ознаками є:
— певна сфера діяльності і суспільних відносин;
— установи для організації спільної діяльності людей, уповноважених виконувати соціальні, організаційні, управлінські ролі та функції;
— норми і правила відносин між членами суспільства, що належать до сфери діяльності соціального інституту;
— система санкцій за невиконання ролей, норм і стандартів поведінки;
— матеріальні засоби (громадські будинки, обладнання, фінанси тощо).
Основні структурні ознаки соціальних інститутів, як правило, мають універсальний характер.
Види і функції соціальних інститутів
Класифікація соціальних інститутів за різними критеріями дає змогу побачити багатогранність їх буття, різноманітність їх функцій. Найпоширенішою є класифікація за цілями і сферою дії, на підставі чого виокремлюють:
а) економічні соціальні інститути (власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу) — забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;
б) політичні соціальні інститути (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) — пов'язані зі встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;
в) культурні та виховні соціальні інститути (наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;
г) соціальні інститути — організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.
За способом регулювання поведінки людей у межах певних інститутів розрізняють:
— формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням (адміністративним і кримінальним). До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо;
— неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально. Є результатом соціальної творчості та волевиявлення громадян. Соціальний контроль у таких інститутах встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях. До них відносять різні культурні і соціальні фонди, об'єднання за інтересами тощо.
Кожен соціальний інститут виконує специфічну функцію. Їх сукупність формує загальні функції. Основоположними і найбільш значущими серед них є:
а) регулятивна функція — полягає у регулюванні за допомогою норм, правил поведінки, санкцій дій індивідів у межах соціальних відносин (забезпечується виконання бажаних дій і усунення небажаної поведінки);
б) функція відтворення, безперервності суспільних відносин — завдяки їй соціальний інститут транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління; соціальні інститути існують у всіх суспільствах і є частиною звичаїв народу;
в) інтегративна функція — полягає у згуртуванні прагнень, дій, відносин індивідів, що забезпечує соціальну стабільність суспільства загалом;
г) комунікативна функція — спрямована на забезпечення зв'язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх спільної життєдіяльності.
Загальні функції притаманні кожному соціальному інституту. Сім'я є одним із прикладів такої багатосторонньої функціональності. Крім них, соціальні інститути можуть виконувати конкретні економічні, управлінські, політичні та інші функції, які бувають явними та латентними. Явні (формальні) функції зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені й прийняті причетними до певного інституту людьми, підконтрольні суспільству. До явних функцій інституту освіти можна віднести набуття грамотності, професійну соціалізацію тощо. Латентні (приховані) функції є офіційно незаявленими, але насправді здійснюються. Латентною функцією інституту освіти є, наприклад, так звана соціальна селекція, що виявляється у закріпленні й досягненні через систему освіти (елітарні престижні вузи, які дають затребувану професійну кваліфікацію) соціальної нерівності. Інколи явні та латентні функції можуть збігатися, але за їх розбіжності виникає нестабільність, навіть дезорганізація суспільства.
Підтриманню функціональності соціального інституту сприяють:
— наявність соціальних норм, приписів, які регулюють поведінку людей;
— інтеграція інституту в соціальну систему суспільства, що забезпечує йому підтримку самого суспільства;
— можливість здійснювати соціальний контроль за дотриманням норм поведінки;
— наявність матеріальних засобів та умов для підтримки діяльності інституту.
Якщо цих умов не дотримуватися, соціальні інститути стануть дисфункціональними, у їх роботі виникнуть збої, порушення, що може дестабілізувати суспільство. Серед найпоширеніших дисфункцій виділяють:
1) невідповідність інституту конкретним потребам суспільства (нечіткість інституціальної діяльності);
2) розмитість, невизначеність функцій, вироджування їх у символічні, неспрямовані на досягнення раціональних цілей;
3) зниження авторитету соціального інституту в суспільстві;
4) персоналізація діяльності інституту, яка означає, що він перестає діяти відповідно до об'єктивних потреб, змінює свої функції залежно від інтересів окремих людей, їх особистісних рис.
У сучасному українському суспільстві, яке переживає типову соціальну трансформацію, простежуються типові ознаки інституціальної кризи (дисфункції у діяльності основних соціальних інститутів). Так, дисфункції політичних інститутів проявляються у нездатності стабілізувати суспільне життя, працювати в інтересах більшості населення, беззаконні, криміналізації, корумпованості. Простежується тенденція зниження авторитету і недовіра до основних інститутів державної влади.
Стан інституту є індикатором соціальної стабільності суспільної системи: суспільство стабільне, якщо функції інституту зрозумілі, незмінні, очевидні (табл. 2.2).
Таблиця 2.2. Стан соціальних інститутів
Стабільне суспільство |
Нестабільне суспільство |
Чіткі, зрозумілі функції |
Амбівалентність (багатозначність) функцій |
Перевага основних функцій інституту |
Перевага латентних функцій інституту |
Незмінність функцій |
Мінливість функцій |
У суспільствах перехідного типу відбувається трансформація суспільних потреб, відповідно змінюється і структура соціальних інститутів.
У сучасному українському суспільстві, яке переживає типову соціальну трансформацію, простежуються типові ознаки інституціальної кризи (дисфункції у діяльності основних соціальних інститутів). Так, дисфункції політичних інститутів проявляються у нездатності стабілізувати суспільне життя, працювати в інтересах більшості населення, беззаконні, криміналізації, корумпованості. Простежується тенденція зниження авторитету і недовіра до основних інститутів державної влади. Соціологія з однаковим зацікавленням ставиться як до функціональної, так і дисфункціональної діяльності основних соціальних інститутів, оскільки стан інституціальної системи є важливим індикатором стабільності суспільства.
Основні ознаки соціальної організації
Суспільство як соціальна реальність упорядковано не тільки інституціально, а й організаційно. Соціальна організація є певним способом спільної діяльності людей, за якої вона набуває форми впорядкованої, врегульованої, скоординованої, спрямованої на досягнення конкретних цілей взаємодії. Організація як процес налагодження та узгодження поведінки індивідів притаманна всім суспільним утворенням: об'єднанням людей, закладам, установам тощо.
Соціальна організація — соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і формування високо-формалізованих структур.
Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають відмінні від них ознаки:
1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) розв'язання завдань. Переслідувана організацією мета не обов'язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.
2. Соціальна організація має чіткий загальнообов'язковий порядок, а система її статусів і ролей — ієрархічну структуру. їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно, правила, регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких чітко визначені, а відносини передбачають владу і підпорядкування (субординацію).
3. Для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати координаційний орган або систему управління.
Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.
Диференціація завдань і координація дій на етапі їх реалізації впливають на структуру і форму організації. Основним критерієм структурування соціальних організацій є ступінь формалізації існуючих у них відносин. З урахуванням його розрізняють формальні й неформальні організації.
Формальні організації. Вони будують соціальні відносини на підставі регламентації зв'язків, статусів, норм. Ними є, наприклад, промислове підприємство, фірма, університет, муніципальна структура (мерія). Основою формальної організації є поділ праці, її спеціалізація за функціональною ознакою. Чим розвинутіша спеціалізація, тим багатостороннішими і складнішими будуть адміністративні функції, тим багатогранніша структура організації. Формальна організація нагадує піраміду, в якій завдання диференційовані на кількох рівнях. Крім горизонтального поділу праці, їй притаманна координація, керівництво (ієрархія посадових позицій) і різні спеціалізації по вертикалі. Формальна організація — раціональна, для неї характерні службові зв'язки між індивідами; вона принципово безособова, тобто розрахована на абстрактних індивідів, між якими встановлюються стандартизовані відносини, засновані на формально-діловому спілкуванні. За певних умов ці особливості формальної організації перетворюють її на бюрократичну систему.
На думку М. Вебера, бюрократія є найкращою адміністративною формою для раціонального або ефективного досягнення організаційних завдань.
Переваги бюрократії найпомітніші, якщо їй під час виконання службових обов'язків вдається виключити особисті, ірраціональні та емоційні елементи. Бюрократії притаманні: раціональність, надійність, економічність та ефективність, невиразність, нейтральність, ієрархічність, законність дій, централізація влади адміністрування, довгострокова служба, просування на основі старшинства чи заслуг, фіксована платня, лояльність кожного працівника до організації, прагнення дотримуватися встановлених правил. Головний її недолік полягає у відсутності гнучкості, шаблонності дій.
Неформальні організації. Ґрунтуються вони на товариських взаєминах та особистому виборі зв'язків учасників і характеризуються соціальною самостійністю. Ними є любительські групи, відносини лідерства, симпатій тощо. Неформальна організація має значний вплив на формальну і прагне змінити існуючі в ній відносини за своїми потребами.
Переважна більшість цілей, які ставлять перед собою люди, соціальні спільноти, неможливо досягнути без соціальних організацій, що зумовлює їх повсюдність і різноманітність. Найбільш значущі серед них:
— організації з виробництва товарів і послуг (промислові, сільськогосподарські, сервісні підприємства і фірми, фінансові установи, банки);
— організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі навчальні заклади, заклади додаткової освіти);
— організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони);
— науково-дослідні організації;
— органи законодавчої, виконавчої влади.
Їх називають ще діловими організаціями, які виконують суспільно корисні функції: кооперацію, співробітництво, підпорядкування (співпідпорядкування), управління, соціальний контроль.
Загалом кожна організація існує у специфічному фізичному, технологічному, культурному, політичному і соціальному оточенні, повинна адаптуватися до нього і співіснувати з ним. Немає організацій самодостатніх, закритих. Усі вони, щоб існувати, функціонувати, досягати цілей, повинні мати численні зв'язки з навколишнім світом.
Запитання. Завдання
1. Чому поняття «соціальний інститут» посідає одне з центральних місць у соціології?
2. Охарактеризуйте основні ознаки соціального інституту.
3. Які умови виникнення і становлення соціальних інститутів?
4. Охарактеризуйте умови успішного функціонування соціальних інститутів.
5. У чому полягають основні функції та дисфункції сучасних соціальних інститутів в Україні?
6. Продемонструйте багатозначність терміна «соціальна організація».
7. У чому полягає відмінність між соціальним інститутом і соціальною організацією?
8. Охарактеризуйте формальну та неформальну соціальні організації.
9. Які основні ознаки характеризують бюрократію?
Андрущенко
Суть соціальних інститутів
У різних формах відбувається взаємодія як тип соціальних зв'язків. Задоволення найважливіших індивідуальних і суспільних потреб забезпечуються взаємодією, що відіграє особливу роль у соціальних зв'язках, діях. У повсякденному житті багато явищ; безпека людини або її освіти, здоров'я або господарська діяльність, науковий пошук або відпочинок, дозвілля, що становлять реальний щоденний сенс життя, який набуває інституалізованого характеру, тобто гарантованого від випадковості, спорадичності, стійкості, самовідновлення. Саме в житті хаосу, нестабільності, неорганізованості, випадковості, протистоять інституалізовані соціальні явища, зв'язки, дії.
Соціальний інститут — стійкий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, настанов, що регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх в систему ролей і статусів, що утворюють соціальну систему.
Надаючи стійкості і певності діяльності соціальних спільностей соціальні інститути інтегрують їх, надають їх взаємодії цілісного характеру. Соціальний інститут — різновид особливих соціальних зв'язків, тобто зв'язків, що забезпечують цілісність.
Соціальні інститути діляться на п'ять груп, економічні, що займаються виробництвом і розподілом матеріальних благ, організацією праці, фінансово-грошовим обігом та ін., політичні — зв'язані із здійсненням функцій влади. Інститути стратифікації визначають розподіл позицій і людських ресурсів. Існують також інститути сім'ї, які зв'язані зі шлюбом, соціалізацією (вихованням) молоді. Культурні інститути, зв'язані з релігійною мораллю, звичаями і діяльністю, з науковою і художньою творчістю, стверджують і розвивають прийнятність культури суспільства, передають її наступним поколінням, формують ставлення людей до релігії, культури та ін.
Соціальні інститути тісно взаємодіють із суспільством. Основою взаємодії є реалізація головної функції інститутів — задоволення конкретних соціальних потреб, інтересів та ін. Соціальні інститути бувають монофункціональні і поліфункціональні, залежно від кількості основних і неосновних функцій, що вони реалізують. Проте якщо сталися зміни, що в соціальних потребах не знаходять адекватного відображення в структурі і функціях відповідного соціального інституту, то в його діяльності виникають явища дисфункції. Дисфункції виражаються в нестачі матеріальних засобів і в організаційних неполадках, у неясності мети діяльності. Складність усунення дисфункції соціальних інститутів полягає в тому, що раз виникнувши, соціальні інститути і в умовах наростання дисфункції продовжують діяти, працювати на себе, на інтереси, що не співпадають із суспільними. Адже «свій» інтерес завжди має свого конкретного носія. Така персоніфікація приводить до виродження соціальних інститутів.
Соціальні інститути — велике соціальне досягнення людини, що не тільки забезпечує досягнення головних переваг соціального (передбачливість, надійність, регулярність та ін.), але і дають підстави надіятись на те, що та або інша потреба так або інакше задовольняється і мета досягається на якісному рівні.
Якщо людина тисячами невидимих ниток зв'язана з людьми, із суспільством, то в системі соціальних зв'язків соціальні інститути найміцніші, могутні канати, що визначають життєздатність системи соціальних зв'язків, системи соціальних дій. Саме вирішальним фактором, що визначає рівень життєдіяльності індивіда, соціальної спільності є стверджуючий, відлажений і регулярний, тобто інституціональний аспект соціального життя.
Однією з важливіших умов динамічного розвитку суспільства, життєвого успіху особи є оволодіння певними знаннями, набутими поколіннями. І це вирішується соціальним інститутом освіти. Відомо, що чим вище освіченість членів суспільства, тим вище розвинуте суспільство. Та як соціальний інститут освіта сформувалась не відразу. Рідні від випадку до випадку передавали якісь знання, навики своїм дітям. Часто і діти підглядали: хто за ткачем, хто за ковалем, хто за тесляром та ін. Та це все спорадичні випадкові соціальні зв'язки передачі знань. ї відрізняється освіта як соціальний інститут від випадкових поверхових контактів, безсистемних зв'язків передачі знань тим, що, по-перше, встановлюється постійна і глибока взаємодія між учасниками такого зв'язку, по-друге, чітко визначаються функції прав і обов'язків, що забезпечують високу ступінь опрацювання, взаємодії кожного з учасників зв'язку (учителі і учні), по-третє, регламентація і контроль за взаємодією вчителя і учнів, наявність соціально-підготовлених людей для передачі знань молоді і концентрація зусиль вчителів і учнів на професіоналізації та ін.
В повсякденному житті соціальні зв'язки, дії між людьми досягаються через соціальні інститути.
По-перше, особливим типом регламентації регулювання взаємовідносин, механізмами регуляції соціальних інститутів більш твердо забезпечуються регулярність, велика чіткість, висока передбачливість і надійність функціонування соціальних зв'язків.
По-друге, чітким розподілом функцій, прав і обов'язків учасників взаємодії. Кожний виконує свої функції, а тому і кожний інший має досить надійні та обґрунтовані сподівання. Якщо не дотримуються обов'язки, то вживаються санкції, а звідси поведінка індивіда в межах соціального інституту володіє великою передбачливістю, а діяльність соціальних інститутів — регулярністю самовідновлення.
По-третє, регулярність і самовідновлюваність більшості соціальних інститутів забезпечується також знеособленістю вимог до того, хто включається в діяльність соціального інституту, а виконання певного кола обов'язків веде до поділу праці і професіоналізації, реалізації функцій та ін. Для виконання своїх функцій соціальний інститут має установи, в межах яких організується діяльність людей, здійснюється управління соціальними діями, зв'язками, контролюється їх діяльність та ін. Кожний соціальний інститут володіє необхідними засобами, ресурсами та ін. Соціальний інститут охорони здоров'я має такі установи: лікарні, поліклініки, профілакторії, санаторії, має свої органи управління. Для діяльності системи охорони здоров'я потрібні ресурси (приміщення, медичне устаткування, кваліфікація лікарів та ін.).
Соціальні інститути здійснюють функції закріплення і відтворення суспільних відносин в певній сфері суспільства; інтеграції і згуртування суспільства; регулювання і соціального контролю; включення людей в діяльність або комунікація суспільних зв'язків і дій.
Кожна з функцій знаходить конкретне відтворення в діяльності і своєрідності, в багатоманітних соціальних інститутах.
Інституалізовані соціальні зв'язки є формальні і неформальні.
Формальні соціальні інститути мають спільну ознаку: взаємодії між суб'єктами здійснюються на основі формально застережених правил, законів, регламентів, положень та ін. Формальні соціальні інститути відіграють важливу роль у зміцненні суспільства.
Неформальні соціальні інститути хоча і регламентуються в соціальних діях, зв'язках, але не оформлені законом та ін. Візьмемо інститут дружби. Йому властиве багато ознак соціального інституту. Адже дружба — один з елементів, що характеризує життя будь-якого суспільства, є обов'язковим, стійким явищем в житті людей. Регламентація в дружбі досить повна, чітка, а часом навіть жорстка. Образа, суперечки, припинення дружніх зв'язків — своєрідність форми соціального контролю в інституті дружби. Та регламентація ніяк не оформлена у вигляді законів, адміністративних кодексів. У дружбі є ресурси (довір'я, симпатії, дії знайомства та ін.), але немає настанов. Дружба має чітке розмежування в тому числі від любові, взаємовідносин з колегами по службі, братніх відносин, але немає чіткого професійного статусу, прав, обов'язків та ін. Природно, неформальні соціальні інститути засновані на тісних особистих зв'язках, взаємних симпатіях безпосередньому спілкуванні, спільності дій, прагненні, почутті, інтересів. Соціальний інститут і соціальний контроль тут здійснюється з допомогою неформальних санкцій — моральних норм, звичаїв, традицій та ін.
Соціальні інститути відрізняються за типом потреб та інтересів, вирішуваних ними проблем.
Економічні інститути — найстійкіші, із суворою регламентацією соціальних зв'язків у сфері господарської діяльності (виробництво, розподіл благ і послуг, регулювання фінансів, організація і поділ праці, трудова діяльність, ринок, власність та ін.).
Політичні інститути, тобто соціальні інститути, зв'язані з завоюванням влади, її здійснення та розподілом, забезпеченням функціонування суспільства як цілісності: держава, адміністративні органи і засоби, політичні партії і рухи, об'єднання, армія та ін. Тут поширені певні форми діяльності: мітинги, демонстрації, вибори та ін.
Кожний з політичних інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і включає соціальні спільності, групи, що спеціалізуються на її реалізації: політичні норми, регулюючі відносини в середині політичних інститутів і між ними, а також між політичними і неполітичними інститутами, матеріальні ресурси, необхідні для досягнення поставленої мети. В процесі інституалізації стихійні і нестійкі форми політичної діяльності набирають певності, а також здатності до саморегулювання. Політичні інститути виникають у процесі поділу політичної діяльності людей, втілюючись у різних політичних організаціях та установах. Політичні інститути забезпечують відтворення, стабільність і регулювання політичної спільності незважаючи на зміну її складу, посилюють соціальні зв'язки і внутрішньо групову згуртованість, здійснюють контроль за політичною поведінкою членів суспільства та ін.
Інститути культури і соціалізації — найстійкіші, чітко регламентовані форми взаємодії з приводу зміцнення, створення і поширення культури, соціалізація особи, оволодіння ними культурних цінностей суспільства (сім'я, освіта, наука, художні творчі об'єднання та ін.). В сучасних розвинутих суспільствах домінуючим виступають інститути науки і масової вищої освіти, що забезпечують інтернаціоналізацію цінностей, компетентність, ерудицію, незалежність особистої відповідальності і раціональності, ефективності дії та ін.
Соціальні інституті в системі соціальних зв'язків
Основним у розвитку суспільства є формування чітко налагоджених, регламентованих, контрольованих і стійких соціальних взаємодій, соціальних зв'язків. Система соціальних інститутів визначає суспільний устрій суспільства і відповідно економічний, політичний устрій суспільства, тип культури, освіти та ін. Багато в чому розвиток суспільства йде через формування і діяльність соціальних інститутів. Чим ширше інституалізована сфера в системі соціальних зв'язків, тим більшими можливостями володіє суспільство. Зрілість суспільства саме і визначається багатоманітністю соціальних інститутів, їх розвинутістю, здатністю надійно, стійко, професіонально задовольняти різноманітні потреби індивідів, соціальних спільностей людей.
Розвиток соціальних інститутів відбувається у двох основних варіантах.
По-перше, виникнення нових соціальних інститутів. В сучасних умовах формування державності України створюються такі важливі соціальні інститути: фінанси, армія, дипломатія, соціальні інститути вищої освіти, науки та ін., що стають важливим фактором підвищення динамізму суспільства.
По-друге, розвиток, удосконалення уже сформованих соціальних інститутів. У сформованих соціальних інститутах є значно більша потенція різноманітності, спеціалізації зв'язків, функції, установ і на такій основі формуванні нових соціальних інститутів. Так, в Україні з надр загальносудової системи розвивається конституційний суд, виділяється в самостійний правоохоронний інститут слідства, в межах інституту охорони здоров'я має тенденцію стати самостійним соціальним інститутом наркологічна служба та ін. Виникнення соціального інституту робить обслуговуючий ним соціальний зв'язок незалежним, самостійним і рівноправним з іншими зв'язками. Важливе значення має перерегуляція інституалізації зв'язків. Зберігаючи соціальні інститути, основні учасники соціальних дій, зв'язків змінюють кардинально принципи регуляції. Так, зокрема, сталося з інститутом власності. Людей не влаштовує моральне, матеріальне, юридичне регулювання їх обов'язків і прав, зв'язаних з власністю. Якщо раніше громадяни України не володіли, не мали власності, але одержували право на гарантований мінімум рівня життя, то тепер багато хто хоче володіти, розпоряджатися власністю, ризикувати, мати шанс жити заможньо і незалежно, вільно. Якщо ж відбувається накладення основних систем соціальних інститутів (економічних, політичних та ін.), то проводиться і перегляд основних систем цінностей, принципів регулювання та ін., але сам процес збою соціальних дій, зв'язків веде до небажаних наслідків, драматичних подій та ін. Суспільство — система соціальних інститутів, їх регулятори — постійно перебувають в процесі оновлення.
Дьячук
Социальный институт
Социальный институт можно определить двумя способами.
Во-первых, в нем можно видеть совокупность норм, которые могут как быть оформленными формально, так и функционировать как неформальные и которые регулируют взаимодействия между людьми в различных сферах общественной жизни.
Во-вторых, социальный институт можно определить как совокупность ролей и статусов. С этой точки зрения важны не нормы, а конкретные совокупности норм, которые сосредотачиваются вокруг роли или статуса и регулируют поведение людей в разных сферах жизни.
Из всего, что было сказано ранее, вытекает, что между этими определениями нет противоречия; скорее, они просто дополняют друг друга и акцентируют различные аспекты одного и того же явления — социального института. И действительно, личность, обладающая определенным статусом, должна действовать в соответствии с ролевыми моделями, а ролевые модели есть не что иное, как совокупность норм.
Выделение социальных институтов тесно связано с рассмотрением общества как организма или, по крайней мере, системы, имеющей свои потребности. Антропоморфная модель была разработана Г. Спенсером. Он полагал, что общество нуждается в активной обороне (армия), производстве средств поддержания существования (сельское хозяйство, фабрики, заводы), в обмене (торговля) и координации этих видов деятельности (государство).
Социальные институты действуют от имени общества как целого. Институциональные связи одновременно являются нормативными, поскольку они устанавливаются обществом для того, чтобы удовлетворить те или иные потребности своих членов.
Социальный контроль дает возможность обществу и его системам обеспечить соблюдение нормативных условий, нарушение которых наносит ущерб социальной системе. Действие социального контроля сводится, с одной стороны, к применению санкций в отношении поведения, нарушающего социальные ограничения, с другой — к одобрению желательного поведения. Потребности индивидов могут быть удовлетворены различными способами, и выбор средств для их удовлетворения зависит от системы ценностей, принятой данной социальной общностью или обществом в целом.
У социального института можно выделить содержательную и формальную стороны. С содержательной стороны социальный институт является системой стандартов поведения носителей тех или иных социальных статусов.
С формальной стороны социальный институт может быть рассмотрен как совокупность лиц, обладающих материальными средствами для осуществления конкретной социальной функции.
Очевидно, что социальная организация представляет собой явление, смежное с группой. В действительности крайне сложно четко разграничить первичные группы и формальные организации. Промежуточным явлением между группой и организацией являются харизматические группы. Во главе их стоит лидер, который обладает большой харизмой (притягательной силой, благодаря которой члены группы готовы следовать за лидером).
Социальная структура нередко рассматривается как совокупность отношений между социальными институтами. Социальная структура общества находит свое выражение и в «наборе» институтов, которые существуют в обществе (имеются в виду семейные, религиозные, политические, правовые и другие институты). Набор институтов для разных обществ в целом одинаков, и социальные институты могут рассматриваться как своего рода социологические универсалии.
Однако в этой сфере существуют и свои различия, которые касаются в первую очередь содержания социальных институтов, то есть совокупности выполняемых ими конкретных функций, особенностей их формирования, длительности существования и т.д. Например, на содержательном уровне различаются властные институты, основанные на выборе руководителя либо на наследовании поста родственником или преемником-последователем.
Важным показателем специфичности общества является и соотношение между социальными институтами (например, для восточных обществ семейные институты важнее политических, которые рассматриваются как продолжение первых). Среди других показателей специфичности социальной структуры с этой точки зрения можно указать также на соотношение формальных и неформальных институтов. Если в обществе преобладают формальные институты, то правомерно говорить о низкой степени развитости социальных отношений и гражданского общества.
Социальный институт характеризуется следующими чертами:
► он существует как набор социальных норм и предписаний, которые определяют правильные (требуемые обществом) типы поведения;
► он тесно связан с идеологией и ценностной системой общества;
► институциональные типы действий контролируются со стороны общества, а сам институт контролирует поведение индивидов;
► социальный институт обладает необходимыми материальными средствами и ресурсами, благодаря которым нормы и предписания, лежащие в основе института, более или менее успешно выполняются.
Каждый социальный институт имеет:
► более или менее четко сформулированные цели своей деятельности;
► набор социальных статусов и ролей, предписываемых индивидам;
► систему санкций, при помощи которых контролируется поведение индивидов;
► конкретные частные функции, направленные на удовлетворение потребностей (у любого социального института помимо прочего всегда имеется еще одна функция — обеспечение согласованности между действующими индивидами).
В чем же находит выражение такое явление, как социальный институт? Социальный институт удовлетворяет определенные потребности общества (1), то есть выполняет определенные важные с точки зрения существования общества функции. Это реализуется при помощи более или менее четко заданных ролей (2), то есть совокупностей обязанностей, которые должны выполнять люди, вовлеченные в деятельность социального института. Кроме того, любой социальный институт имеет физическое воплощение (3), то есть «локализуется» в определенных явлениях действительности, а также символическое воплощение (4) в знаках, которые позволяют идентифицировать данный социальный институт.
1. Социальный институт и потребности общества. Дж. Ленски выделил шесть основных потребностей общества:
► потребность в коммуникации между членами общества, которая обеспечивается единым литературным языком;
► потребность в производстве товаров и услуг;
► потребность в распределении товаров и услуг;
► потребность в защите членов общества от физических, биологических опасностей (стихийные бедствия, болезни), а также от других людей (войны);
► потребность в поддержании численности населения и воспроизводстве новых членов вместо выбывающих из социальной жизни;
► контроль за поведением и деятельностью членов общества (урегулирование конфликтов, создание благоприятных условий для общественно полезной деятельности).
В качестве своего источника общественные потребности имеют человеческие нужды: потребность в поддержании жизни, в продолжении рода, в безопасности, в отдыхе и т.д. Однако на уровне общества они приобретают дополнительное качество — становятся общим делом, необходимым не только для обеспечения существования человека, но и для поддержания функционирования общества в целом. С этой точки зрения армия как социальный институт обеспечивает не только безопасность конкретного индивида, но и общества. Семья оказывается социальным институтом, создающим (биологически и социально) новых членов общества.
О том, что социальная потребность приобретает на общественном уровне новую значимость и как бы отделяется от биологических потребностей конкретного индивида, свидетельствует следующее. Любые потребности, переходя на общественный уровень, могут вступать в конфликт с потребностями индивида. Например, любой человек заинтересован в безопасности, но не любой человек хочет служить в армии (особенно если служба обязательна). Есть люди, которые хотят иметь детей, но не хотят вступать в брак, поскольку брак — это в том числе и ограничения в распоряжении собственным имуществом, определенные ограничения свободы и т.д. Или, например, мужчина не хочет иметь детей, но государство принуждает его к этому, вводя налог на бездетность.
В соответствии с выделенными потребностями можно указать и основные социальные институты, которые эти потребности удовлетворяют:
> средства массовой коммуникации, а также литературный язык и институты, которые отвечают за его развитие и сохранение;
> институт экономики, который обеспечивает производство товаров и услуг и торговлю ими;
> медицина, милиция (полиция), армия и прочие институты, обеспечивающие безопасность;
> семья, отвечающая за физическое воспроизводство общества и предварительную социализацию новых членов общества, а также образование и прочие культурные институты, обеспечивающие социализацию;
> политические институты.
2. Социальные институты и социальные роли. Общество нуждается в том, чтобы определенные потребности были удовлетворены. Однако удовлетворение этих потребностей происходит не само по себе: чтобы оно имело место, необходимо, чтобы определенные обязанности были возложены на конкретных людей и чтобы люди выполняли эти обязанности. Это осуществляется при помощи ролей, которые и представляют собой совокупности обязанностей, а также ожиданий, направленных на носителей данных ролей.
Распределение социальных ролей нередко связано с объективными несоциальными признаками. Например, ребенок в рамках семьи выступает как объект заботы и воспитания в силу своего возраста и ограниченных возможностей; родители могут выполнять соответствующие функции по отношению к ребенку благодаря тому, что они являются более зрелыми и более самостоятельными людьми.
В то же время распределение ролей определяется и собственно социальными факторами. Так, ребенок перестает быть ребенком при достижении определенного возраста, фактически уже после того, как он научается заботиться о себе и отвечать за свои поступки и физически созревает для того, чтобы самостоятельно обеспечивать себя. С точки зрения общества полноценным его членом человек становится, лишь получив соответствующее образование. А потому он вынужден учиться на протяжении длительного времени и в течение учебы находиться на иждивении у родителей. Кроме того, в европейском обществе существует запрет на труд детей, хотя физиологически подростки уже могут трудиться. Следовательно, позиция человека в социальной структуре зависит не только от объективных факторов: она мотивирована внутренними нормами, регулирующими жизнь общества.
Можно указать и другие типичные роли, составляющие социальный институт. В институте экономики это продавец, покупатель, бизнесмен, наемный работник; в институте образования — учитель и ученик и т.д.
3. Физическое воплощение социального института. Социальный институт всегда воплощается в определенных вещах и местах. Самое простое проявление этого свойства социальных институтов — соответствующие общественные учреждения, или, выражаясь проще, те здания, в которых преимущественно осуществляется определенная деятельность. Например, институт образования воплощается в зданиях школ, лицеев, колледжей, техникумов, высших учебных заведений, в которых протекает учебный процесс, экономические институты — в магазинах, офисах, армия — в военных частях, полигонах и т.д.
Кроме того, есть и другие элементы, которые включаются в понятие социального института. Это инструменты и типичные принадлежности носителей соответствующих социальных ролей, которые необходимы для функционирования социального института: учебники в институте образования, товары и деньги в экономических институтах, оружие в армии, лекарство и техника в медицине и т.д.
4. Символическое воплощение социального института. Любой социальный институт воплощается еще в целом ряде вещей. Однако в некоторых случаях эти предметы отличаются от тех, которые формируют физическое воплощение институтов. Если в предыдущем случае речь идет об инструментах и других необходимых предметах, то в данном случае речь идет об объектах, которые выполняют исключительно или преимущественно символическую, знаковую функцию. Знак конвенционален (условен, основан на соглашении) и предназначен для того, чтобы обозначить нечто, отличить это от другого.
Ярким примером символического воплощения социальных институтов является специальная форма одежды — униформа. Она есть у милиционеров (полицейских), военных, врачей. Не так давно она была и в институте образования: мы имеем в виду школьную форму.
Конечно, военная форма и одежда врачей мотивирована объективными нуждами. Так, военная форма, как правило, защитного цвета, а одежда врачей — белая. Однако имеют значение и социальные детерминанты. В частности, белая одежда врачей является скорее символическим способом продемонстрировать, сделать видимым соблюдение правил гигиены, чем реальной необходимостью соблюдать эти правила: чистота не зависит от цвета одежды, но видна благодаря ей.
Важную роль в социологической теории играет разграничение формальных и неформальных институтов. Формальными институтами являются не только институты, являющиеся частью государства, но и некоторые официально не оформленные обычаи (например, формальным институтом является система родства), Различие между ними состоит в том, что неформальные институты предполагают реальную свободу индивидов, тогда как формальные жестко регламентируют поведение индивида.
Семке.Шпаргалка