Городяненко

2.4. Соціальні зміни і соціальні процеси

У соціальній сфері не існує незмінних об'єктів і суб'єктів. Тому явища суспільного життя слід розгляда­ти не тільки в статичному стані, а насамперед у динамі­ці, завдяки якій виникають (зникають), нагромаджу­ються, трансформуються різноманітні їх якості.

Сутність соціальних змін

Важливою умовою функціонування соціальних сис­тем є постійні виникнення, зміни, зникнення їх елемен­тів, зв'язків між ними, тобто соціальна динаміка. їй, як і соціальній статиці, багато уваги приділяв у своїх дос­лідженнях О. Конт. Ідеї динамізму соціальних процесів сповідував і Г. Спенсер, який сформулював ключові по­ложення еволюціонізму як методологічного фундамен­ту соціології. Аналізом динаміки суспільного розвитку переймався К. Маркс, створивши теорію суспільної формації, у межах якої виокремив етапи послідовного розвитку суспільства.

У середині XX ст. на зміну панівним у західній соціо­логії ідеям стабільності й непорушності існуючого по­рядку прийшли ідеї про необхідність фундаментальних соціальних змін у суспільстві (Г. Беккер, У. Мур, Н. Смелзер та ін.). Якщо у функціоналізмі соціальні зміни ото­тожнювалися з адаптацією, то його опонентами вони розглядались як реформістська перебудова.

Поняття «соціальні зміни» у вітчизняній соціоло­гії вживалось рідко. Звичнішим було поняття «соці­альний прогрес», яке характеризувало лише певний вид соціальних змін, спрямований на вдосконалення, ускладнення. Однак ці поняття («соціальні зміни», «соціальний прогрес») не тотожні. «Прогрес» виражає ціннісну характеристику, зміни в бажаному напрямі, але багато соціальних змін не мають чіткого спряму­вання. Тому в сучасній соціології віддають перевагу нейтральному поняттю «соціальні зміни», яке не має в собі оцінного компонента і охоплює широке коло різ­номанітних соціальних змін безвідносно до їх спрямо­ваності.

Соціальні зміни — перетворення, що відбуваються протягом пев­ного часу в організації, структурі суспільства, мисленні, культурі, соціальній поведінці.

Вони означають перехід соціального об'єкта з одно­го стану в інший, суттєву трансформацію соціальної ор­ганізації, соціального інституту, урізноманітнення со­ціальних форм, виникнення нових явищ, структур, ха­рактеристик у соціальних системах і підсистемах.

Соціальні зміни відбуваються на рівні міжособистісних відносин, на рівні організацій та інститутів, малих і великих соціальних груп, на місцевому, соціетальному та глобальному рівнях. Крім того, соціаль­ні зміни класифікують на еволюційні й революційні, короткострокові й довгострокові, організовані й стихій­ні, насильницькі й добровільні, усвідомлені й неусвідомлені, а також зміни на рівні індивіда, групи, організа­ції, інституту, суспільства та ін. Системну класифіка­цію соціальних змін за різними критеріями подано на рис. 2.6.

Рис. 2.6. Види соціальних змін

Типологічна різноманітність соціальних змін, різноспрямованість дослідницьких пошуків спричинили­ся до формування багатьох теорій соціальних змін.

Еволюціоністська теорія соціальних змін. Її автори (Ч. Дарвін, О. Конт, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм) виходили з того, що суспільство розвивається по висхідній лінії від нижчих форм до вищих, і цей рух є постійним і незворотним. Вони розглядали соціальні зміни як ліній­ний розвиток, вважаючи, що всі суспільства, культури розвиваються за одним сценарієм і долають єдиний шлях від менш розвинутого стану до більш розвинутого. А існуючі примітивні суспільства демонструють, яким було розвинуте суспільство в минулому, а розви­нуте суспільство демонструє, якими стануть примітивні суспільства в майбутньому.

Теорії класичного еволюціонізму неодноразово під­давались обґрунтованій критиці, в якій йшлося про те, що багато історичних подій мають обмежений та випад­ковий характер, а різноманітність людських популя­цій (племен, культур, цивілізацій) не дає змоги ствер­джувати про єдиний еволюційний процес. Крім того, зростаюча конфліктогенність соціальних систем не від­повідає еволюційним поглядам на зміни; відомі в історії людства випадки занепаду, загибелі держав, етносів, цивілізацій перекреслюють твердження про єдиний еволюційний сценарій. Еволюціоністський постулат про послідовність розвитку піддається сумніву, оскіль­ки в розвитку деяких суспільств одні історичні стадії були пропущеними, інші — долались особливо швид­ко. Наприклад, більшість європейських країн обмину­ли стадію рабства; неможливо ототожнювати еволюцію з прогресом, адже нерідко суспільство в результаті со­ціальних змін виявлялось в кризовому стані, деграду­вало.

Неоеволюціонізм. У середині XX ст. соціологічний еволюціонізм знову стає популярним серед соціологів. Неоеволюціоністи Г. та Дж. Ленскі, Л. Байт, Дж. Стюарт, Т. Парсонс та ін. стверджували, що кожна культу­ра, суспільство, крім загальних тенденцій, мають свою логіку еволюційного розвитку, а еволюційні зміни від­буваються не однолінійно і рівномірно, а багатолінійно і стрибкоподібно. Неоеволюціоністи відмовились від аналогій еволюційних змін з прогресом, свою увагу спрямовували на причинний механізм соціальних змін, формулюючи міркування в імовірнісній формі.

Теорії циклічних змін. Соціальна циклічність є пов­торенням подій, тенденцій минулого з новими кількіс­ними і якісними елементами. Автор теорії циклічного розвитку націй (Дж. Віко) стверджував, що кожен на­род долає три етапи, що постійно відтворюються: епоху богів (дитинство), героїв (юність), людей (зрілість, ви­ща точка цивілізації). Кожен цикл завершується за­гальною кризою і розпадом суспільства. Російський фі­лософ і соціолог Микола Якович Данилевський (1822— 1885) в історії людства виокремив локальні «культур­но-історичні типи» (цивілізації), які, подібно до біоло­гічних організмів, долають стадії зародження, змуж­ніння, старіння та загибелі.

Сучасні вчені вважають, що соціальні зміни є резуль­татом не тільки природного процесу розвитку, але і твор­чої, усвідомленої, цілеспрямованої діяльності людини.

Соціокультурні теорії. Зосереджені вони на соціаль­них змінах у соціокультурній сфері: світогляді, релігії, системах цінностей, менталітеті соціальних груп, сус­пільств та епох. їх вважають найфундаментальнішими, такими, що визначають усі інші зміни у суспільстві. Се­ред них своєю ґрунтовністю виділяється теорія соціокультурної динаміки П. Сорокіна.

Індустріально-технологічні теорії соціальних змін. їх представники інтерпретують соціальні зміни як похі­дні від змін в технології матеріального виробництва. Ін­дустріальну (промислову) технологію розглядають як фундамент, на якому відбуваються зміни, і як головне джерело їх. До цієї групи відносять теорії «стадії, еконо­мічного росту» (І. Ростоу), «єдиного індустріального су­спільства» (Р. Арон), «постіндустріального суспільства» (Д. Белл, 3. Бжезинський, А. Турен), «кінця ідеологіч­ної ери» (Д. Белл, М. Ліпсет).

Соціально-економічні теорії соціальних змін. Най­поширенішою серед них є марксизм. З його точки зору (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) вирішальним фактором соціальних змін є економічний розвиток, точніше діа­лектика взаємодії продуктивних сил і виробничих від­носин.

За характером перебігу виокремлюють такі різнови­ди соціальних змін:

а) функціональні зміни. У соціальних системах вони мають адаптивний характер: пристосування до мінли­вих умов навколишнього середовища та внутрішніх потреб соціальної системи;

б) реформи. Цей різновид соціальних змін означає перетворення певної сфери суспільного життя або всієї соціальної системи. Реформи не призводять до масово­го насилля, динамічного оновлення політичних еліт, соціальної структури та ціннісних орієнтацій, а перед­бачають поступові, еволюційні зміни соціальних інсти­тутів, сфер життєдіяльності, соціальної системи зага­лом. Вони, як правило, ініціюються «згори» (законо­давчі акти) і спрямовані на вдосконалення системи без її якісних змін;

в) соціальні революції. Суть їх полягає у фундамен­тальних соціально-економічних і політичних змінах, що відбуваються із застосуванням сили. Революція — це переворот «знизу», вона змітає правлячу еліту, не­здатну управляти суспільством, створює нові політичну і соціальну структури, політичні, економічні та соціаль­ні відносини, залучає до політичної діяльності широкі народні маси, мобілізує людей на соціальну творчість. Під час революції соціальні зміни набувають небачених темпів і глибини, супроводжуючись базовими перетворен­нями в соціально-класовій структурі суспільства, цін­ностях, поведінці людей. К. Маркс назвав революції «локомотивами історії».

Широкомасштабні революції, як правило, призво­дять до громадянських війн, загибелі багатьох людей. Часто вони не закінчуються тим, про що мріяли револю­ціонери. Тому багато дослідників революцію вважають катастрофою для країни, її народу. П. Сорокін вважав, що революція є гіршим способом соціальних досяг­нень. Революційними називають і швидкі, радикальні зміни в окремих сферах (підсистемах) суспільства, наприклад радикальні зміни в економіці, освіті; епохаль­ні науково-технічні відкриття (науково-технічна рево­люція) та ін.;

г) соціальна модернізація. Так називають прогресив­ні соціальні зміни, в результаті яких соціальна система (підсистема) поліпшує параметри свого функціонуван­ня. Наприклад, процес перетворення традиційного сус­пільства на індустріальне, досягнення певних світових стандартів. З огляду на сферу, в якій вона відбувається, виокремлюють економічну, політичну, соціальну, куль­турну модернізації;

ґ) соціальна трансформація. Цей різновид соціаль­них змін охоплює як цілеспрямовані, так і хаотичні пе­ретворення в суспільстві;

д) соціальна криза. Цим поняттям позначають пе­рехідний етап соціальної системи, що передбачає ра­дикальні зміни для розв'язання гострих соціальних проблем.

Для прогнозування, управління соціальними зміна­ми важливо знати причини їх виникнення.