10.5.1. Визнання та виконання рішень іноземних судів

Умови і порядок визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів установлює Закон України « Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29 листопада 2001 р. (далі — Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону під рішенням іноземного суду розуміються рішення іноземних судів у цивільних, трудових, сімейних справах, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується конфіскації майна та відшкодування шкоди потерпілим, а також рішення іноземних арбітражів та акти інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних, трудових, сімейних справ, що набрали законної сили і підлягають визнанню та виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів України.

Рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодич­них платежів протягом строку, що перевищує три роки, яке може бути пред’явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на клопотання стягувача розглядається апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними обласними, Київським та Севастопольським міськими судами за місцем постійного чи тимчасового проживання або перебування (місцезнаходження) боржника.

У разі коли боржник не має постійного чи тимчасового місця проживання або перебування (місцезнаходження) на території України або місце його постійного чи тимчасового проживання або перебування (місцезнаходження) невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається відповідним судом України за місцезнаходженням в Україні майна боржника.

Вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду встановлені ст. 6 Закону.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду повинно містити:

• найменування стягувача або його представника (якщо клопотання подається представником), зазначення їхнього постійного чи тимчасового місця проживання або перебування (місцезнаходження);

• найменування боржника, зазначення його постійного чи тимчасового місця проживання чи перебування (місцезнаходження) або місцезнаходження його майна в Україні;

• мотиви подання клопотання.

До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами України.

Про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду відповідний суд України у п’ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому в місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а так само коли у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник повідомляються письмово не пізніше ніж за 10 днів до його розгляду.

Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду провадиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.

Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у триденний строк з дня постановлення ухвали.

На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, відповідний суд України видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому законом.

Дії та заходи з примусового виконання рішення іноземного суду провадяться державними виконавцями у порядку, передбаченому законом.

1 Додатково див.: Спільний лист від 20 липня 1995 р. Верховного Суду України і Вищого арбітражного суду України «Щодо визначення підвідомчості цивільних справ і господарських спорів».

1 21 червня 2001 р. Арбітражний процесуальний кодекс України було доповнено ст. 4-3 «Змагальність». Відмова від принципу арбітрування (який виглядав атавізмом у ринкових умовах) і здійснення судочинства у господарських судах на засадах змагальності є важливою новелою у гоподарському законодавстві. Це сприятиме дієвішому захисту прав та інтересів підприємств і організацій.

1 Згідно з підп. «а» п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. ставка державного мита з позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, становить 1 % ціни позову, але не менше ніж 3 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян і не більше ніж 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

1 Додатково див.: Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена Міністерством юстиції України (наказ № 74/5 від 15 грудня 1999 р.).

2 Виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не пов’язані з реалізацією майна боржника, не пізніше ніж у двомісячний строк з дня надходження виконавчого документа.

66