8. Пропаганда охорони праці.

        Навчання та інструктажі з охорони праці повинні бути нерозривно зв’язані з пропагандою безпечних методів праці.

        В цілях пропаганди охорони праці на підприємствах, відділами, службами охорони праці використовується: радіотрансляційний зв'язок; багатотиражні газети, плакати, різни написи з техніки охорони праці, знаки безпеки охорони праці, а також спеціально обладнані навчальні кабінети з охорони праці, кутки та вітрини в цехах до тематики гігієни і безпеки праці, проведення круглих столів.

        Пропаганда охорони праці допомагає швидкому впровадженню у виробництво сучасних засобів техніки безпеки, підвищенню культури виробництва на всіх участках, створення на кожному робочому місцю умов для високопродуктивної та безпечної праці.

        Правильна організація праці, навчання та інструктажів працюючих безпечним методам праці – важлива умова зниження травматизму і професійним захворюванням на виробництві.

        Особливо важливу роль у пропаганді охорони праці відіграє кабінет з охорони праці. Він створюється у відповідності до „Типового положення про кабінет охорони праці”. Кабінет з охорони праці створюється на підприємстві з кількістю працюючих 400 і більше осіб. Коли осіб до 400, то кабінет може бути суміщеним з приміщенням для навчальних занять. Для кабінету виділяється певна площа, кімната, в залежності від кількості працюючих.

        Основним призначенням кабінету є:

-                навчання та інструктажі з безпечних методів роботи, охорони праці;

-                проведення семінарів, тематичних занять;

-                організація консультацій, лекцій, бесід, перегляд кінофільмів, діафільмів;

-                допомога цехам та виробничим участкам в організації і роботі кутків, вітрин з охорони праці.

        Кабінет з охорони праці повинен бути обладнаний та повинен мати:

-                нормативно-технічну документацію з охорони праці;

-                наглядні посібники (плакати, схеми, макети, натуральні взірці та інші засоби пропаганди охорони праці);

-                технічні засоби навчання.

        Експозиція кабінету повинна постійно обновлятьсь в міру поступлення нових приладів, обладнання і т.п.

(Єдиний день охорони праці в області – це друга середа кожного місяця).

Тема 7 ,,Основи фізіології та гігєни праці. Повітря робочої зони.”

 

      1. Причини та характер забруднення повітря робочої зони.

      Однією з необхідних умов здорової та високопродуктивної праці на виробництві є забезпечення чистоти повітря та нормальних метеорологічних умов у робочій зоні.      Умови праці на виробництві визначаються з однієї сторони – трудовим процесом, а з другої сторони – санітарно-гігієнічною обстановкою, в якій проходить трудовий процес.

      Трудовий процес супроводжується головним чином м’язовим і нервовим напруженням. Це напруження знаходиться в залежності від виду роботи, швидкості її виконання, положення тіла при виконанні роботи.

      Санітарно-гігієнічна обстановка, яка визначає умови праці, характеризується: метеорологічними умовами ( t; %, v ), концентрацією пилу та газів в повітрі приміщення, наявністю шуму та вібрації, освітлення приміщення.

      Організм людини реагує на ті всі подразнення, які виникають в умовах виробництва.      Всі порушення нормальної роботи організму за певний час роботи проводить до різних захворювань. Тому потрібно чітко та ясно знати і вивчати умови праці людини та щоденно їх покращувати і полегшувати. Це є завдання роботи керівника на виробництві.

      Трудовий процес проходить у робочій зоні.      Робочою зоною рахується простір, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.        Робоче місце – місце постійного або тимчасового перебування працюючого в процесі трудової діяльності.

      Повітря робочої зони рідко має сталий хімічний склад, так як багато технологічних процесів супроводжується виділенням в повітря виробничих приміщень (в робочу зону) шкідливих парів, газів, твердих і рідких частинок.

      Нормальне атмосферне повітря у своєму складі має: (% за об’ємом) – азоту – 78,08 %, кисню -20,95 %, аргону, неону та інших інертних газів – 0,93 %, вуглекислого газу – 0,03 %, інших газів – 0,01 %.       Повітря такого складу є найбільш сприятливе для дихання людини.

      Важливо також, щоб повітря мало певний іонний склад. В повітрі є додатні та від’ємні іони, які за рухливістю розділяються на легкі, середні та важкі. Важкі іони утворюються в результаті осідання легких іонів на різні частинки: на пилинки, на каплі туману і т.п. В чистому (не забрудненому) повітрі знаходяться переважно легкі іони, а в забрудненому – важкі іони. На життєдіяльність організму людини сприятливо впливають від’ємні іони кисню повітря.

      На якість нашого життя, на наше здоров’я, самопочуття впливає в значній мірі навколишнє середовище, в якому ми живемо. Є такі місця, де ми почуваємо себе особливо добре: гори, хвойні ліси, морські побережжя, неподалік водоспадів. В цих місцях клімат характеризується природнім, з найбільш оптимальною для нашого організму рівновагою іонів, а також більш насиченим від’ємними іонами повітря. Життя в середовищі, де недостатня кількість від’ємних іонів, завмирає, тому їх по праву називають ,,вітамінами повітря”.

      Динамічні перетворення навколишнього середовища (які зараз відбуваються) в великій степені впливають на природну, необхідну для життя людини, рівновагу іонів в повітрі. Промислові забруднення, асфальт, бетон, недостатність зелених насаджень, центральне опалення в квартирах, пластмаса, електронні та електричні іони, поїздка в поїздах – все це веде до того, що ми постійно становимось жертвами наступу позитивних (+) іонів. Перебування в такому середовищі викликає у більшості людей слабкість, стурбованість, дипресію, безсоння, мігрень, прояви алергії, затруднене (важке) дихання, сповільнена реакція і т.п.

      Тому ми повинні старатись виправити якість навколишнього повітря. Коли ми оточимо себе рослинами, предметами з натуральних матеріалів, будемо частіше провітрювати приміщення, то це в певній мірі нам допоможе. Для прикладу – на даний час є найбільш ефективним використання іонізатора повітря. Прилад призначений для роботи в приміщеннях, де працює багато людей з засобами електроніки та електроприладами, які дають загальне викидання позитивних (+) іонів. В квартирі, машині, кількість від’ємних (-) іонів є біля 200 – 300 см³ повітря та навіть і менше. В ,,здоровому” повітрі їх знаходиться в сотні раз більше. Повітря, яке насичене від’ємними (-) іонами, допомагає в лікуванні дихальних шляхів, нормалізації тиску, головної болі, невралгії, хронічного ревматизму, екземи, безсоння, при загоєнні ран, зміцнює організм при перенесенні захворювання, покращує самопочуття.

      Причини виділення пилу на виробництві можуть бути самі різні. Пил утворюється при дробленні та розмеленні, транспортуванні сипких матеріалів, механічному обробленні крихких матеріалів, обробленні поверхні (шліфування, глянцевання), при упакуванні чи розфасуванні і т.п.Ці причини пилоутворення є основними або первинними. В умовах виробництва виникають і вторинні пилоутворення–це при прибиранні приміщень, при пересуванні транспорту, при руху людей і т.п.

      Дим виникає при згоранні палива в печах і електроустановках; туман – при використанні змащувально - охолоджувальних рідин (ЗОР), в гальванічних і травильних цехах – при обробленні металу.

     Шкідливі речовини проникають в організм людини головним чином через дихальні шляхи, а також через шкіру та з їжею.

      Більшість цих речовин відносяться до небезпечних і шкідливих виробничих факторів, бо вони спричиняють токсичну дію на організм людини. Ці речовини добре розчиняються в біологічному середовищі, вони мають здатність вступати з ним у взаємодію та викликати порушення нормальної життєдіяльності.

      Пари, гази, пил при концентраціях, які перевищують ГДК, можуть поражати різні органи людини або діяти лише на певні органи чи фізіологічну систему людини – нервову систему, нирки, печінку, шкіру, слизові оболонки.  В результаті їх дії у людини виникає хворобливий стан – чи отравлення, небезпека якого залежить від виду речовини, від часу її дії, від концентрації g мг/м³.

      Шкідлива речовина – це така речовина, яка при контакті з організмом людини, може спричиняти виробничі травми, професійні захворювання чи відхилення в стані здоров’я, які виявляються сучасними методами як в процесі роботи так і у віддалені строки життя теперішнього та наступних поколінь.

      За характером дії на організм людини шкідливі речовини поділяються на:

-           загально токсичні – які викликають отравлення всього організму (окис вуглецю, сполуки ціанію, свинець, ртуть, бензол, миш’як і т.п.);

-           подразнюючі – які викликають подразнення дихальних шляхів і слизових оболонок (це хлор, аміак, сірнистий газ, окисли азоту, озон, ацетон і т.п.);

-           сенсибілізуючі – які діють як алергени (формальдегід, різні розчинники та лаки  на основі нітро та нітросполучень і т.п.);

-           концерогенні – які викликають ракові захворювання (нікель та його сполуки, аміни, окисли хрому, пил азбесту, продукти нафтопереробної та нафтохімічної промисловості – мазут, гудрон, нафтовий кокс, бітум, сажа);

-           мутагенні – які призводять до зміни інформації в організмі людини про потомство (свинець, марганець, ядохімікати, радіоактивні речовини і т.п.).

Багато технологічних процесів проходить з виділенням в повітря виробничих приміщень (в робочу зону) пари, пилу, твердих і рідких частинок, надлишків тепла і т.п.

Пари та гази утворюють з повітрям суміші, а тверді та рідкі частинки – аерозолі. Аерозолі в свою чергу діляться на:

-           пил (розмір твердих частинок більше 1 мкм);

-           дим (розмір твердих частинок менше 1 мкм);

-           туман (розмір рідких частинок менше 10 мкм).

        За походженням пил буває:

-           органічний:

--- рослинний (бавовняний, ляний, дерев’яний, борошняний, кам’яновугільний,   паперовий та ін.);

--- тваринний (вовняний, роговий, кістковий, волосяний);

--- штучний (органічних фарб, вибухових речовин тощо)

-           неорганічний –

--- металевий (міді, заліза, цинку, свинцю, марганцю і т.п.)

--- мінеральний (кварцю, азбесту, графіту і т.п.);

--- штучний (карборунд, цемент, сода, скло);

-           змішаний –

--- з різних видів пилу.

    Пил буває:

-           крупно дисперсний     (розмір частинок більше 50 мкм),

-           середньо дисперсний  (розмір частинок в межах 50 – 10 мкм),

-           мілко дисперсний        (розмір частинок менше 10 мкм).

      За вибухонебезпечністю пил буває – вибухонебезпечний та вибухобезпечний.

      Ряд шкідливих речовин діють на організм людини переважно фіброгенно, викликаючи подразнення слизових оболонок дихальних шляхів і осідають в легенях, практично не попадаючи в кровообіг. Це в основному пил металів – чавун, залізо, мідь, алюміній. Цей пил утворюється при металообробці, прокаті, штамповці, ливарному виробництві.

      Найбільшу небезпеку створює мілко дисперсний пил. Такий пил не осідає в приміщенні, а знаходиться весь час в завислому стані та легко проникає в легені.      Наприклад:   при зварюванні металів, в пилу є близько 90 % частинок менших як 5 мкм, що робить такий пил особливо шкідливим для організму людини і враховуючи ще те, що в цьому пилу є марганець та хром.

      Дія шкідливих речовин в умовах високої температури, шуму чи вібрації значно збільшується та шкодить. Так при високій температурі повітря розширюються пори шкіри, збільшується потовиділення, частішає дихання, що прискорює проникнення шкідливих речовин в організм.

      В результаті дії шкідливих речовин на організм людини, можуть виникати професійні захворювання: при довготривалому вдиханні шкідливого пилу – пневмоконіози (при зварюванні, при шліфуванні). Найбільш важким захворюванням є силікоз, який буває при попаданні в легені пилу, який має двоокис кремнію. Це захворювання має місце в ливарному виробництві (пил кварцу).

      На виробництвах, які зв’язані з використанням свинцю, ртуті, ціаністих сполук, миш’яку, окису вуглецю, аміаку, окислів азоту – можливі отравлення.       (потрібно враховувати, що при виконанні важкої роботи, людина вдихає за 1 хв. близько 0,1 м³ повітря).

      2. Нормування вмісту шкідливих речовин в повітрі.

      Нормування вмісту шкідливих речовин в повітрі проводиться згідно ДСН 3.3.6.0.42-99 ,,Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень”  (взаміну ГОСТ 12.1.005-88 ,,Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны” чи по СН 245-71).

      В цих нормах встановлена гранично допустима концентрація шкідливих речовин (ГДК) g_гдк (мг/м³) в робочій зоні. ГДК – це така концентрація, яка не є шкідлива при роботі (8 годин робочого дня).

      ДСН нормують близько 700 шкідливих речовин.

-           в США – 665

-           в Швейцарії – 510

-           в Німеччині – 360

-           в Італії – 206

-           в Швеції 118

      ДСН приводять вимоги до зберігання шкідливих речовин з точки зору дії їх на організм людини.

      За ступенем впливу на організм людини шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпеки ( ГОСТ 12.1.007-76 ,,Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности”):

-           1-й клас – речовини надзвичайно небезпечні (ртуть, свинець, озон, фосген, чадний газ);

-           2-й клас – речовини високо небезпечні (оксиди азоту, бензол, йод, марганець, хлор, соляна та сірчана кислоти);

-           3-й клас – речовини помірно небезпечні (ацетон, метиловий спирт, кислота оцтова, ксилол);

-           4-й клас – речовини мало небезпечні (аміак, бензин, скіпідар, етиловий спирт).

      У відповідності з ГОСТом 12.1.007-76 контроль за вмістом шкідливих речовин в повітрі робочої зони повинен встановлюватись:

- безперервно – для речовин 1-го класу небезпеки;

- періодично – для речовин 2-го, 3-го та 4-го класу небезпеки.

      Для прикладу деякі значення ГДК з ДСН :

Назва шкідливої речовини	ГДК (мг/м3)	Клас небезпечності	Стан
Свинець	0,01	1	а
Фосфор жовтий	0,03	1	п
Ртуть металічна	0,01	1	п
Фосфорний ангідрит	1	2	а
Фосген	0,5	2	п
Марганець	0,3	2	а
Хлор	1	2	п
Соляна кислота	5	2	п
Окисли азоту NО2	5	2	п
Окис вуглецю (оксид вуглецю)	20	4	п
Бензин	100	4	п
Ацетон	200	4	п
Чавун	6	4	а
Окис заліза	4-6	4	а
Алюміній	2	4	а
Мідь	1	4	а
Спирт бутиловий	10	3	п
Спирт метиловий	5	3	п
Спирт пропиловий	10	3	п
Спирт етиловий (п’ємо)	1000	4	п
Нікотин-сульфат	0,1	1	п+а

  

      Повітря, яке видаляється системами вентиляції і має шкідливі речовини, перед викидом в атмосферу повинно бути очищене через фільтри, для того, щоб в атмосферному повітрі населених пунктів не було шкідливих речовин, які перевищують ГДК, а в повітрі, яке поступає в приміщення ззовні, концентрація шкідливих речовин не перевищувала величини 0,3 g_гдк для робочої зони тих приміщень.

      3. Метеорологічні умови та їх нормування у виробничих приміщеннях.

      Для підвищення працездатності та збереження здоров’я – важливо створити для людини стабільні метеорологічні умови – тобто мікроклімат повітряного середовища.

      Метеорологічні умови або мікроклімат у виробничих приміщеннях визначаються такими параметрами:

-           температурою повітря – t (^о С);

-           відносною вологістю – R (%) – φ (%);

-           швидкістю руху повітря на робочому місці – υ (м/с);

-           інтенсивністю теплового (інфрачервоного) опромінення – Е_опр (Вт/м²) -(ккал/м²*год);

-           температура поверхні - t (⁰С).

      Крім цих параметрів, які є основні, до метеорологічних умов відноситься ще атмосферний тиск (Р), який впливає на парціальний тиск основних компонентів повітря (кисень і азот) і відповідно на процес дихання (Р – Па)-(мм. рт. ст.).

      Життєдіяльність людини проходить в досить широкому діапазоні тисків 550 - 950 мм.рт.ст.  ( 734 - 1267 гПа = (0,9 - 1,06)* 10⁵ Па ). Однак на здоров’я людини впливає швидка зміна тиску, а не сама величина тиску. Нормальним тиском рахується тиск 760 мм.рт.ст. (1013 гПа). Для Тернополя нормальний тиск є в межах 720 - 735 мм.рт.ст.

      Необхідність врахування основних параметрів мікроклімату пояснюється на основі розгляду теплового балансу між організмом людини та навколишнім середовищем. Величина тепловиділення Q організмом людини залежить від степені фізичного напруження в певних метеорологічних умовах і складає від 85 Дж/с (стан спокою) до 500 Дж/с (важка робота).

      Нормальне теплове самопочуття, яке відповідає даному виду робіт, забезпечується при зберіганні теплового балансу, тому температура внутрішніх органів людини залишається постійною 36,6 ⁰ С ( 36-37).

      Ця здатність людського організму підтримувати постійну температуру при зміні параметрів мікроклімату і при виконанні різної за важкістю роботи - називається терморегуляцією.

      Значні коливання параметрів мікроклімату призводять до порушення терморегуляції організму, тобто порушення системи кровообігу, нервової системи, системи виділення поту, а це в свою чергу викликає підвищення чи пониження  температури тіла, слабкість, головокружіння, деколи й обморок, зниження працездатності, а в деяких випадках професійні захворювання.

      Яким чином проходить терморегуляція в організмі людини ?

      При високій температурі повітря в приміщенні, кровоносні судини шкіри розширюються, при цьому проходить підвищений потік крові до поверхні тіла і тепловіддача в навколишнє середовище збільшується. Теплота віддається шляхом випаровування з поверхні шкіри. В цих умовах організм людини втрачає певну кількість вологи, а разом з тим і солі, які відіграють важливу роль в життєдіяльності організму. Тому в гарячих цехах працюючим дають підсолену газовану воду (≈ 4-5 л на людину в зміну, температура може бути від 8 до 20 ⁰С - це 0,5% розчин NaCl). При пониженні температури навколишнього повітря, реакція людського організму така: кровоносні судини звужуються, притік крові до поверхні тіла сповільнюється і віддача тепла зменшується.

      Санітарно-гігієнічні заходи передбачають перерви в роботі, які необхідні, щоб періодично забезпечити короткочасний віддих 10-15 хв, при якому нормується терморегуляція організму і встановлюється його нормальна діяльність.

      Тому для нормальної роботи організму, температура навколишнього середовища на робочому місці повинна бути в межах 16-25 ⁰С в залежності від виду роботи і пори року (ДСН 3.3.6.042-99). Максимальне значення температури не повинно перевищувати 28 ⁰С + 5 = 33 ⁰С, а мінімальне допустиме значення температури не менше 13 ⁰С.

      Для теплового самопочуття людини, важливе є певне співвідношення температури, відносної вологості і швидкості руху повітря.

      Вологість повітря також значно впливає на терморегуляцію організму людини. Дія температури навколишнього середовища залежить від відносної вологості. Підвищена вологість є несприятливим фактором не тільки в умовах жари, але і при пониженій температурі. Підвищена вологість (а це більше 85 %) затрудняє терморегуляцію із-за зниження випаровування поту, дуже низька вологість (а це менше 20 %) викликає пересихання слизистих оболонок дихальних шляхів. Оптимальна величина відносної вологості складає 60-40 %.

      Для оцінки вологості повітря прийнято наступні терміни:

R - відносна вологість. Відносна вологість показує відношення ваги водяних парів, які є в даному об’ємі повітря, до ваги водяних парів, максимально можливих в повітрі при певній температурі, в %.

А - абсолютна вологість. Абсолютна вологість характеризується кількістю вологи, яка знаходиться в повітрі при даній температурі.

М - максимальна вологість. Максимальна вологість характеризується максимальною кількістю вологи, яка може знаходитись в повітрі при даній температурі.

R = А/М * 100 %.

      Швидкість руху повітря  - в приміщеннях є також важливим фактором, який впливає на теплове самопочуття людини. Мінімальна швидкість руху повітря, яка відчувається людиною, складає 0,1 - 0,15 м/с. У відповідності до ДСН 3.3.6.042-99 ,,Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень” в зимовий період швидкість руху повітря на робочих місцях не повинна перевищувати: оптимальна - 0,1 - 0,3 м/с, допустима - 0,1 - 0,4 м/с, а в літній період: оптимальна - 0,1 - 0,5 м/с, допустима - 0,1 - 0,6 м/с. В гарячих цехах допускається збільшення швидкості руху повітря - обдування працюючих (повітряне душування) - до 3,5 м/с.

      Швидкість руху повітря впливає на розподіл шкідливих речовин в приміщенні. Повітряні потоки можуть розповсюджувати їх по всьому об’ємі приміщення, переводити пил з осівшого стану в завислий. В ряді випадків відносно велика швидкість руху повітря (більше 0,6 м/с) може мішати технологічному процесу, наприклад, при зварюванні в середовищі захисних газів. І навпаки - недостатній рух повітря при високій температурі його, створює важке відчуття спеки.

      Особи, що працюють на обробленні нагрітих, розпечених або розплавлених металів, крім впливу високої температури, зазнають дії променистої енергії - це в основному опромінення інфрачервоними променями (Вт/м²; λ > 0,78 мкм). Промениста енергія затрудняє тепловіддачу організму і діє не тільки на шкіру, а на глибокі тканини та внутрішні органи, бо теплові (інфрачервоні) промені проникають вглиб крізь шкіру.

      При дії високої температури повітря, інтенсивного теплового випромінювання, можливий перегрів організму, який характеризується підвищенням температури тіла, сильним потовиділенням, збільшенням частоти пульсу і дихання, різкою слабкістю, головокружінням, а в важких випадках - появою судоми і виникненням теплового удару.

      Особливо несприятливі умови виникають в тому випадку, коли поряд з високою температурою в приміщенні є підвищена вологість, яка прискорює перегрів організму. Внаслідок різких коливань температури в приміщення, обдуванням холодним повітрям (протяги) на виробництві мають місце простудні захворювання.

Для забезпечення нормального мікроклімату в робочій зоні ДСН встановлює оптимальні та допустимі параметри температури, відносної вологості і швидкості руху повітря в залежності від пори року, категорії роботи та допустимої інтенсивності опромінення. Оптимальні показники мікроклімату розповсюджуються на всю робочу зону приміщення, а допустимі - на постійні та непостійні робочі місця робочої зони. Допустимі показники встановлюються у випадках, коли за технологічними, технічними і економічними причинами неможливо забезпечити оптимальні норми.

        При визначенні оптимальних і допустимих параметрів мікроклімату

враховується:

-           період року - холодний, який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря, що дорівнює +10⁰ С і нижче; теплий - який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього середовища вище +10⁰ С;

-           категорія робіт (розмежування робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму) - легкі фізичні роботи (категорія I) - охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 105 - 140 Вт (90-120 ккал/год.) - категорія Iа та 140 - 175 Вт (121-150 ккал/год.) - категорія Iб; - фізичні роботи середньої важкості (категорія II) - охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 176 - 232 Вт (151-200 ккал/год.) - категорія IIа та 233 - 290 Вт (201-250 ккал/год.) - категорія IIб; - важкі фізичні роботи (категорія III) - охоплюють види діяльності, при яких витрати енергії становлять 291 - 349 Вт (251-300 ккал/год.).

      4. Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ). Контрольно-вимірювальні прилади .

      У виробничих умовах не завжди вдається знешкодити всі небезпечні і шкідливі виробничі фактори, які діють на працюючих, шляхом проведення загально-технічних заходів. В тих випадках забезпечення нормальних умов праці досягається використанням ЗІЗ. Важливе значення мають ЗІЗ при ліквідації аварій, при сильних пиле і газовиділеннях, при розливі кислот чи лугів.

      Захист тіла людини забезпечується використанням спецодягу, спецвзуття, головних уборів, капюшонів і рукавиць. Для захисту від бризків розплавленого металу використовують спецодяг з ляних, брезентових і вовняних тканин; для захисту від кислоти і лугу - з гумових і перхлорвінілових тканин.

      Органи зору захищають окулярами не тільки від механічних пошкоджень, але і від теплових випромінювань (при виконанні зварювальних робіт використовують окуляри з темним склом ТС-3). При роботі з кислотами, лугами, речовинами, які виділяють пил - використовують герметичні окуляри з гумовою напівмаскою.

      Органи дихання захищають (у відповідності до ГОСТу 12.4.034 - 85 ,,Средства индивидуальной защиты органов дыхания. Классификация.” апарати, які за принципом дії поділяються на ізолюючі - И та фільтруючі - Ф. Фільтруючі засоби захисту використовуються тоді, коли в повітрі є кисню більше 18 %. Фільтруючі ЗІЗ органів дихання за призначенням поділяються на типи:

-           проти аерозольні (ФА) - для захисту від аерозолів;

-           протигазові (ФГ) - для захисту від паро газоподібних сумішей;

-           універсальні (ФУ) - для захисту від паро газоподібних шкідливих речовин і аерозолів, які присутні в повітрі одночасно.

      Ізолюючі ЗІЗ органів дихання за конструкцією поділяються на типи:

-           шлангові (ИШ) - які забезпечують подачу повітря, яке придатне для дихання, із чистої зони;

-           автономні (кисневі) (ИК) - які забезпечують подачу суміші для дихання із індивідуального джерела повітропостачання.

      Проти аерозольні ЗІЗ органів дихання захищають від аерозолів в межах 0,28 - 0,34 мкм.

      До засобів індивідуального захисту органів дихання відносяться респіратори та протигази.

      Респіратори складаються з маски чи напівмаски і фільтра, який періодично заміняється. Респіратори бувають клапанні та безклапанні. До безклапанних відносяться респіратори типу ШБ-1 ,,Лепесток” (ГОСТ 12.4.028-76 - ,,Лепесток” -200 - білий;  ,,Лепесток” - 40 - оранжевий; ,,Лепесток” - 5 -голубий). До клапанних респіраторів відносяться ,,Астра” - 2; Ф - 62Ш; РУ - 60 та ін.

      Для подачі чистого повітря використовують протигази шлангові ПШ-1 та ПШ-2. Протигаз ПШ-1 - це самовсмоктуючий, з довжиною шлангу до 10 м; протигаз ПШ-2 - з примусовою подачею повітря (турбокомпресор), довжина шлангу до 20 м. Також використовують: кисневоізолюючі  прилади типу КИП-7, КИП-8 (час роботи не більше 2 годин, вага - 8-10 кг) у випадках високих концентрацій шкідливих речовин; протигази фільтруючі.

      Захист рук, шкіри, обличчя, шиї при роботі з різними їдкими речовинами проводиться з використанням захисних мазей, паст, які наносяться на шкіру перед початком роботи, а після закінчення роботи легко змиваються. Пасти і мазі поділяються на гідрофільні та гідрофобні. Гідрофільні, наприклад, паста ПМ-1, легко розчиняється і змочується водою. Вони захищають шкіру від жиру, масла та нафтопродуктів (ще є мазь проф. Селиского, паста ЦНИЛ-ГИС-1, паста ХИОТ-6). Гідрофобні пасти (паста Чумакова) не розчиняються у воді. Вони використовуються для захисту шкіри від розчинів кислоти, лугу та солей (ще є цинкстеаратна мазь №2, сіліконовий крем).

      Використання сучасних засобів колективного захисту і забезпечення працюючих надійними та ефективними ЗІЗ сприяє зниженню виробничого травматизму і професійної захворюваності. При цьому ЗІЗ повинні створювати найбільш сприятливі для організму відносини з навколишнім середовищем і забезпечувати оптимальні умови для трудової діяльності. Тому при роботі з ЗІЗ необхідно враховувати конкретні умови виробничого процесу, види і тривалість впливу на працівника небезпечного і шкідливого виробничого чинника, а також індивідуальні особливості людини.

      Максимальний ефект від застосування ЗІЗ досягається при правильному їх використанні. Для цього працюючі на виробництві повинні знати призначення ЗІЗ, сферу і особливості їх застосування. У відповідності з ГОСТ 12.4.011-89 ,,Средства защиты работающих. Общие требования и классификация” ЗІЗ в залежності від призначення діляться на такі види:

-           ізолюючі костюми;

-           засоби захисту органів дихання;

-           одяг спеціальний захисний;

-           засоби захисту ніг;

-           засоби захисту рук;

-           засоби захисту голови;

-           засоби захисту очей;

-           засоби захисту обличчя;

-           засоби захисту органів слуху;

-           засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби;

-           засоби захисту дерматологічні;

-           засоби захисту комплексні.

      В залежності від стану виробничого середовища і вимогою технологічного процесу ЗІЗ застосовують постійно або періодично, коли параметри небезпечного або шкідливого виробничого чинника перевищують значення граничнодопустимого рівня (ГДР), які встановлені в нормативних актах з охорони праці. Відповідно до цього видача ЗІЗ повинна бути передбачена в тих випадках, коли необхідне їх застосування протягом всього або частини робочого часу, або коли значення небезпечних чи шкідливих виробничих чинників хоча і відповідає вимогам нормативних актів, однак можливе порушення цих вимог внаслідок виробничих аварій.

      Прилади, які вимірюють параметри мікроклімату.

      Температура повітря у виробничих приміщеннях не є постійною величиною, тому замірювання проводять в кількох точках приміщення на робочих місцях в різний час, на висоті 1,5 м від підлоги, при роботі стоячи (0,5 - 1 м - при роботі сидячи) і не ближче 1 м від джерела тепла чи від зовнішніх стін. При вимірюванні температури вище 0 ⁰С використовують ртутні термометри, а при температурі нижче 0 ⁰С використовують спиртові термометри. Для вимірювання температури повітря в умовах теплового випромінювання використовують парний термометр, який складається з двох ртутних термометрів, поверхня резервуара ртуті одного з них зачорнена, а другого - покрита шаром срібла. Дійсна температура визначається за формулою: t_д = t_ч - k (t_ч - t_с). Для реєстрації зміни температури в часі використовують термограф. Для централізованого вимірювання температури в різних точках, які розміщені на великих відстанях одна від другої - використовують термопари.

      Відносну вологість повітря у виробничих приміщеннях вимірюють за допомогою психрометрів. Психрометр Августа - складається з двох термометрів: сухого і змоченого (вологого). Ртутний резервуар вологого термометра обгорнутий кусочком батисту , який опущений у воду. У цього термометра температура буде нижчою як у сухого, так як вода випаровується і забирає теплоту. Покази відносної вологості беремо з таблиці, яка є на ньому, виходячи з різниці показів сухого і волого термометрів. Для біль точних вимірювань використовують психрометр Ассмана. Він також має два термометри - сухий і вологий. Зверху в ньому вмонтований вентилятор, який продуває повітря через металеві трубки на термометри з швидкістю 3-4 м/с. За різницею температур, за спеціальним графіком, знаходиться відносна вологість. Для запису зміни вологості повітря використовують гігрометр. Для безпосереднього вимірювання відносної вологості в певний час використовують гігрометр.

      Вимірювання швидкості руху повітря. Для визначення швидкості руху повітря 0,4-2 м/с використовують крильчатий анемометр, а для швидкості повітря від 1 до 20 м/с чашковий анемометр. Для замірювання малих швидкостей (менше 0,4 м/с) використовують електроанемометри та кататермометри (циліндричні та кулькові), які працюють на принципі залежності швидкості охолодження нагрітого тіла від швидкості руху повітря (нагріти до 65-70 ⁰С і зафіксувати час при спаданні температури з 38 до 35 ⁰С).

      Інтенсивність теплового випромінювання вимірюється приладами - актинометрами, дія яких основана на поглинанні променевої енергії і перетворення її в теплову енергію, кількість якої реєструється на шкалі приладу.

      Барометричний тиск вимірюється приладом, який називається барометр.

      Вимірювання забруднення повітря пилом, парами, газами.

      Для контролю і визначення вмісту шкідливих речовин в повітрі використовують такі методи: лабораторні, експресивні та індикаторні. Лабораторні методи визначення шкідливих речовин в повітрі - це відбирання проби повітря на виробництві  і аналіз в лабораторних умовах. В ряді випадків необхідно швидко заміряти степінь забруднення повітряного середовища виробничого приміщення. Для цієї цілі використовуються універсальні газоаналізатори (УГ), робота яких основана на кольорових реакціях в невеликих об’ємах високо чуттєвої рідини чи твердої речовини (силікагель) - це метод експресивний. Індикаторні методи аналізу використовують для визначення високо небезпечних речовин (ртуть, ціанисті сполуки і т.п.) - на основі лакмусового паперу. Основним методом аналізу запиленості повітря промислових підприємств є метод ваговий (лабораторний). Цей метод оснований на принципі визначення збільшення ваги фільтра при пропусканні через фільтр дослідного повітря певного об’єму. В якості фільтрів використовують паперові аналітичні фільтри аерозольні (АФА). Різниця в масі фільтра до і після протягування запиленого повітря через аспіратор і розрахунок за певними формулами, характеризує вміст пилу в повітрі в порівнянні з нормами (ГДК). Дисперсність пилу визначається розрахунковим методом з допомогою приладу АЗ-5 - при малих концентраціях пилу.

      5. Заходи щодо оздоровлення повітряного середовища.

      Потрібний стан повітря робочої зони може бути забезпечений виконанням певних заходів, основні з них:

-           механізація та автоматизація виробничих процесів, дистанційне керування;

-           використання технологічних процесів і обладнання, які виключають утворення шкідливих речовин чи попадання їх в робочу зону;

-           захист від джерел теплових випромінювань;

-           використання вентиляції, кондиціонування повітря, опалення, що має велике значення для оздоровлення повітряного середовища у виробничих приміщеннях;

-           систематичне прибирання приміщень (вологе та з використанням пилевсмоктувача);

-           використання засобів індивідуального захисту.

      6. Класифікація систем вентиляції. Природна та механічна вентиляція.

      Завдання вентиляції на виробництві - це забезпечення чистоти повітря і заданих метеоролічних умов у виробничих приміщеннях. Вентиляція досягається виводом забрудненого чи нагрітого повітря з приміщення і подачею в нього чистого свіжого повітря.

      За способом переміщення повітря вентиляція буває: природна і механічна, а

також коли є поєднання природної та механічної вентиляції, то така вентиляція

називається змішаною (комбінованою).

      В залежності від того, для чого служить система вентиляції - для подачі чи видалення повітря з приміщення, чи для того і другого одночасно - вона називається: припливна, витяжна і припливно-витяжна.

      За місцем дії вентиляція буває: загально обмінна та місцева.

      Дія загально обмінної вентиляції основана на розбавленні забрудненого, нагрітого чи волого повітря, свіжим повітрям до гранично-допустимих концентрацій. Цю систему вентиляції найбільш часто використовують тоді, коли шкідливі речовини, теплота, вологість рівномірно виділяються по всьому приміщенні.

      Повітрообмін в приміщенні можна значно скоротити, коли вловлювати шкідливі речовини в місцях їх виділення, не допускаючи розповсюдження їх по всьому приміщенні. З цією метою технологічне обладнання, яке є джерелом виділення шкідливих речовин, обладнують спеціальними пристроями, які роблять відсмоктування (витягування) забрудненого повітря. Така вентиляція називається місцевою витяжною вентиляцією. Місцева вентиляція в порівнянні з загально обмінною потребує значно менше затрат на обладнання і експлуатацію.

      У виробничих приміщеннях, в яких можливе раптове поступання в повітря робочої зони великої кількості шкідливих парів і газів, поряд з робочою вентиляцією передбачається обладнання аварійної вентиляції.

      На виробництві частіше роблять комбіновані системи вентиляції: загально обмінну з місцевою, загально обмінну з аварійною і т.п. (СНиП 2.04.05-84).

      Для ефективної роботи системи вентиляції важливо, щоб ще на стадії проектування були виконані такі технічні та санітарно-гігієнічні вимоги:

-           кількість припливного повітря L_пр повинна відповідати кількості витяжного L_вит  повітря;

-           припливні та витяжні системи в приміщенні повинні бути правильно розміщені (свіже повітря необхідно подавати в ті частини приміщення де кількість шкідливих виділень мінімальна, а видаляти, з тієї частини приміщення - де максимальна);

-           система вентиляції не повинна викликати переохолодження або перегрівання працюючих;

-           система вентиляції не повинна створювати шуму на робочих місцях, який перевищує гранично-допустимі значення;

-           система вентиляції повинна бути електро-, пожежо-, вибухо-безпечна, проста за будовою та надійністю в експлуатації, а також ефективна.

      У відповідності з санітарними нормами (СН 245-71; СНиП 11-33-75) всі виробничі приміщення повинні вентилюватись. Необхідна кількість повітря при цьому може бути визначена різними методами в залежності від призначення приміщення і виду шкідливих виділень:

- при виділенні шкідливих парів чи газів в приміщенні, необхідну кількість повітря визначають, виходячи з  його розбавлення до допустимих концентрацій:

L = G/(g_вид - g_пр ),          (м³/г),

де G (мг/г) - кількість шкідливих парів чи газів (береться за технологією виробництва  чи з довідника;

      g_вид - коцентрація шкідливих речовин  в повітрі, яке видаляється (мг/м³);

      g_пр - концентрація шкідливих речовин в припливному повітрі (мг/м³).

      Коли зовнішнє повітря не має шкідливих речовин, то L = G/ g_вид. Потрібно мати на увазі, щоб не порушувати санітарних норм, то g_вид  ≤  g_гдк, а  g_пр  ≤  0,3g_гдк.

-           при виділенні надлишкової явної теплоти, кількість повітря визначається:

L = Q_надл / c ρ_пр (t_вид - t_пр ),                (м³/г),

де Q_надл - надлишкова кількість явної теплоти (Дж/г чи Дж/с);

      с - питома теплоємкість повітря, при постійному тиску, рівна 1 Дж/кг ⁰С;

      ρ_пр - густина повітря, кг/м³  (= 1,2 кг/м³);

      t_вид - температура повітря, яке видаляється, ⁰С;

      t_пр - температура припливного повітря, ⁰С.

-           при виділенні вологи - кількість припливного повітря визначається:

L = G_в / ρ_пр (d_вид - d_пр),

де G_в - маса водяних парів, г/год;

      d_вид - вміст вологи в повітрі, яке видаляється, г/кг;

      d_пр - вміст вологи в припливному повітрі, г/кг;

      ρ_пр - густина повітря, кг/м³.

-           метод визначення необхідної кількості повітря за кратністю повітрообміну використовують тоді, коли невідомі вид і кількість шкідливих речовин, які виділяються:

L = k*V,   м³/год.,

де К - кратність повітрообміну, (1/год); (величина К складає від 1 до 10, великі

           величини для приміщень невеликого об’єму);

      V - об’єм приміщення, м³.

- при нормальному мікрокліматі та відсутності шкідливих речовин чи вмісті їх в

  повітрі в межах норми повітрообмін визначається за формулою:

L = N*L¹, (м³/год),

де N - кількість працюючих;

      L¹ - розхід повітря на одного працюючого, який приймаємо, виходячи з об’єму

      приміщення: коли V > 20 м³, то L¹ > 30 м³/год.; коли V в межах 20-40 м³, то

      L¹ > 20 м³/год.; коли V > 40 м³, то L¹ - не розраховуємо.

      Необхідно підкреслити, що проектуючи кількість припливного повітря на основі цих методів і при можливості природного провітрювання приміщення повинно бути: не менше 30 м³/год. на одну людину при об’ємі приміщення на одну людину менше 20 м³; не менше 20 м³/год. відповідно при об’ємі 20 м³ і більше. Якщо в приміщенні неможливе природне провітрювання, то в таких приміщеннях подача повітря на одну людину повинна бути не менше 60 м³/год.

      Природна вентиляція.

      Повітрообмін при природній вентиляції проходить внаслідок різниці температур повітря в приміщенні та зовнішнього повітря, а також в результаті дії вітру. Різниця температур повітря в середині (більш висока температура) і ззовні приміщення, а відповідно і різниця густини, викликають поступання холодного повітря в приміщення  та витіснення з нього теплого повітря.

      При дії вітру: з завітреної сторони будови створюється понижений тиск, внаслідок чого проходить витяжка теплого чи забрудненого повітря з приміщення; з навітреної сторони будови створюється надлишковий тиск і свіже повітря поступає в приміщення на заміну повітря, яке виходить. Робота витяжних вентиляційних пристроїв у великій мірі залежить від обдуву їх вітром.

      Природна вентиляція виробничих приміщень може бути неорганізованою та організованою (аерація).

      При неорганізованій вентиляції поступання і видалення повітря проходить через нещільності, вікна, квартирки, спеціальні канали, шахти, заслінки.

      Організована природна вентиляція (це така, яка піддається регулюванню через аераційні ліхтарі, шахти різних конструкцій) називається аерацією. Аерація здійснюється в холодних цехах за рахунок вітрового тиску, а в гарячих цехах за рахунок одночасної чи роздільної дії гравітаційного та вітрового тисків. (схему див. кн. під ред. Жидецького В.Ц. чи Москальова В.М., с. 221). При розрахунку аерації визначають площі прорізів, через які проходить повітря. Розрахунок проводять для літнього періоду, як самого несприятливого часу для аерації. Перевагою аерації є те, що великі об’єми повітря подаються і видаляються без використання вентиляторів і повітроводів. Система аерації значно дешевша механічних систем вентиляції, вона є могутнім засобом боротьби з надлишками виділення явної теплоти в гарячих цехах. Поряд з перевагами, аерація має і суттєві недоліки: літом ефективність аерації може значно знижуватись внаслідок підвищення температури зовнішнього повітря, особливо в безвітряну погоду. Крім того, повітря яке поступає в приміщення не обробляється (не очищається, не охолоджується).

      Природна вентиляція здійснюється ще з допомогою дефлекторів. Дефлектор складається з дифузора, циліндричної обичайки, ковпака, який служить для захисту від попадання атмосферних опадів в патрубок, а конус служить для запобігання задування вітру всередину дефлектора. Вітер обдуваючи обичайку дефлектора, створює на більшій частині його окружності розрідження, внаслідок чого повітря з приміщення рухається по повітропроводу та патрубку, а тоді виходить на зовні через дві круглі щілини між обичайкою, краями ковпака та корпусу. Ефективність роботи дефлекторів залежить головним чином від швидкості вітру, а також висоти встановлення його над гребінем даху (це 1,2-2 м).

      При орієнтованому підбиранні дефлектора визначають діаметр патрубка, який підводить повітря і відповідно розміри дефлектора:

D = 0,0188 √ L_д / υ_д,

де  L_д - продуктивність дефлектора, м³/год.;

      υ_д - швидкість повітря в патрубку, м/с (приймається 1,5-2 м/с).

      Діаметри патрубків дефлекторів бувають в межах 0,2 - 1,0 м.

      Механічна вентиляція.

      В системах механічної вентиляції рух повітря здійснюють вентилятори через систему трубопроводів, а в деяких випадках ежекторами.

      Припливна вентиляція. Установка припливної вентиляції складається з таких елементів: повітрозабірний пристрій, для забирання чистого повітря; повітроводів, якими повітря подається в приміщення (повітроводи виготовляють-

ся металічні, рідше - бетонні, цегляні, шлакобетонні і т.п.); фільтра, для очищення повітря від пилу; калорифера, в якому повітря підігрівається; вентилятора; припливні отвори чи насадки, через які повітря попадає в приміщення - зосереджено чи рівномірно. Фільтр, калорифер і вентилятор встановлюють в одному приміщенні, в так званій вентиляційній камері. Повітря подається в робочу зону з швидкістю виходу повітря, яка обмежена допустимим шумом і швидкістю руху повітря на робочих місцях (ДСН 3.3.6.039-99, ДСН 3.3.6.042-99).

      Витяжна вентиляція. Установка витяжної вентиляції складається з витяжних отворів чи насадок, через які повітря видаляється з приміщення; вентилятора; повітроводів; пристрою для очистки повітря від пилу та газів, який встановлюється в тих випадках, коли повітря, яке видаляється з приміщення, потрібно очистити; пристрій для викидання повітря (витяжна шахта), яка розміщується на 1-1,5 м вище гребеня даху.

      Припливно-витяжна вентиляція. В цій системі вентиляції повітря подається в приміщення припливною вентиляцією, а виводиться з приміщення витяжною вентиляцією, які працюють одночасно. Місце розміщення припливних і витяжних повітроводів, отворів і насадок, кількість повітря, яке подається і витягується, вибирається з врахуванням вимог, які ставляться до системи вентиляції (СНиП). Припливно-витяжна вентиляція буває з рециркуляцією. Рециркуляція використовується в холодну пору року в цілях економії тепла, яке затрачається на нагрівання повітря. Повітря, яке відсмоктується з приміщення, очищається і частково повторно подається в це ж саме приміщення. Рециркуляція не дозволяється: коли ГДК перевищують норми; в повітрі є бактерії, віруси або є різко виражені неприємні запахи (схему див. кн. під ред. Жидецького В.Ц. чи Москальова В.М., с. 228).

      Для механічних вентиляції використовуються вентилятори. Вентилятори - це повітродувні машини, які створюють певний тиск і служать для переміщення повітря при втратах тиску у вентиляційній системі не > 12 кПа. Найбільш розповсюджені вентилятори це осьові та радіальні (відцентрові). В залежності від створюваного тиску вентилятори поділяються на: низького тиску до 1 кПа; середнього тиску - 1-3 кПа; високого тиску - 3-12 кПа. Вентилятори виготовляють різних розмірів і кожному з вентиляторів відповідає певний номер, який показує величину діаметра робочого колеса в дециметрах. Наприклад: Ц4-70 № 6 - вентилятор має колесо діаметром 600 мм (6 дм), серія Ц4-70. (Номер вентилятора і електродвигуна до нього вибирається з довідника, знаючи яку потрібно мати продуктивність).

      Потужність електродвигуна (кВт) для вентилятора розраховується за формулою:

N = k L P / 3600*102 η_в η_п;

де  L - продуктивність вентилятора, м³/год;

      P - повний тиск вентилятора, кгс/м²;

      k -коефіцієнт запасу, (1,05 - 1,5);

      η_в - к.к.д. вентилятора;

      η_п - к.к.д. приводу (09 - 1,0).

 

      Місцева вентиляція. Місцева механічна вентиляція.

      Місцева вентиляція забезпечує вентиляцію безпосередньо на робочому місці, а не в об’ємі всього приміщення (цеху). Вона може бути припливною або витяжною.

      Місцева припливна вентиляція служить для створення потрібних умов повітряного середовища в обмеженій зоні виробничого приміщення. До установок місцевої припливної вентиляції відносяться: повітряні душі, оазиси, повітряні та повітре-теплові завіси. Повітряні душі - приміняються в гарячих цехах на робочих місцях, які характеризуються дією променевого потоку теплоти інтенсивністю 350 Вт/м²  і більше. Швидкість обдування складає від 1 до 3,5 м/с. Вони бувають стаціонарні та рухомі. Повітряні оазиси - створення умов на певній обмеженій площі, за рахунок перегородок, огороджень (там зберігається повітря більш чисте і холодне повітря). Повітряні та повітре-теплові завіси - використовуються для захисту людей від охолодження, яке проникає в приміщення через ворота, двері (в зимовий період). Завіси бувають двох типів: повітряні - з подачею повітря без підігрівання та повітре-теплові - з підігрівом повітря, яке подається під певним кутом і суміш входить в цех (υ = 10-15 м/с).

      Місцева витяжна вентиляція. Вона основана на вловлюванні та видалені шкідливих речовин безпосередньо біля місця їх утворення. Коли загально обмінна вентиляція дає малий ефект, в таких випадках, то місцева вентиляція дозволяє повністю уникнути запиленості приміщення. Пристрої місцевої витяжної вентиляції умовно поділяються на відсмоктувачі відкритого та закритого типу. До місцевих відсмоктувачів відкритого типу відносяться: витяжні зонти; бортові та бокові відсмоктувачі; шарнірно-телескопічні відсмоктувачі; пересувні відсмоктувачі. До місцевих відсмоктувачів закритого типу відносяться: вітринні укриття; витяжні шафи; камери; кабіни; кожухи. Закриті місцеві відсмоктувачі в порівнянні з відкритими відсмоктувачами є більш ефективні та економічні.

      Кількість повітря L (м³/год), яке необхідно видалити від укриття чи відсмоктувача визначається за формулою:

L = 3600 F₀ v,  (м³/год),

де  F - площа відкритих прорізів, м²;

      v - швидкість повітря в прорізях і отворах, м/с (залежить від типу прорізу чи

             отвору).

      При інтенсивних пиловиділеннях, наприклад, при приготуванні сумішей в ливарному виробництві, при шліфуванні, поліруванні, заточці, деревообробці - використовують захисні кожухи. Кількість повітря L (м³/год), яке виділяється від заточних, шліфувальних, полірувальних верстатів, визначається за формулою:

L = d_кр k_р,

де - d_кр - діаметр круга, мм;

      k_р - розмірний коефіцієнт, значення якого залежить від діаметра круга,

      м³/год. мм (k_р = 1,6 - 2).

      Витяжні шафи - знайшли широке використання при термічній і гальванічній обробці  металів, фарбуванні, розфасуванні сипких матеріалів, при різних операціях, які зв’язані з виділенням шкідливих газів чи парів.

      Кабіни і камери - представляють собою ємкості певного об’єму, всередині

яких проводяться роботи, які пов’язані з виділенням шкідливих речовин (фарбувальні роботи, оброблення деталей піском і т.п.).

      Витяжні зонти - приміняються для локалізації шкідливих речовин, які піднімаються вверх (при тепло та волого виділеннях); любих шкідливих речовин (включаючи токсичні) з тепловиділенням. Зонти виготовляють відкритими зі всіх сторін і частково відкритими. За формою січення зонти бувають: прямокутні та круглі; бувають - стаціонарні та поворотні. Розміри (м) прямокутного зонта в плані  визначається за формулою:  А = а + 0,8 h, де а - сторона поверхні, яка перекривається, м; h - відстань від поверхні обладнання, яке перекривається, до низу зонта, м. Найбільш рівномірне всмоктування повітря забезпечується при куті розкривання ≤ 60⁰. Швидкість видалення складає 0,15 - 0,25 м/с (при видаленні токсичних речовин v = 0,5 - 1,25 м/с).

      Місцева витяжна вентиляція, видаляючи шкідливі речовини з приміщення, повинна перешкоджати їх попаданню в зону дихання робочого. Місцевий відсмоктувач рахується задовільно працюючим, коли він видаляє шкідливі речовини від зони дихання. Таким відсмоктувачем є панель Чернобережского.

      При паянні сплавами свинцю використовують відсмоктувачі у виді лійки, які віддалені від місця паяння на відстані не більше 250 - 300 мм.

      При зварювальних роботах пило газоприймач монтують безпосередньо на зварювальній головці, так, щоб отвір знаходився на висоті 40 50 мм над флюсом. Необхідна кількість повітря, яке потрібно для видалення шкідливих речовин розраховується за формулою: L₀ = 12√³А_с, де А_с - сила зварювального струму.

      При травленні металів і нанесенні гальванопокрить, з поверхні ванни виділяються пари кислот, лугів та інші шкідливі речовини (окис хрому, ціаністі сполуки і т.п.) і для їх локалізації укриття кожухами з технічних причин є неможливим, в таких випадках використовують бортові відсмоктувачі, які представляють собою щілиновидні повітроводи, які встановлюються на ванні. Ширина щілини 40 - 100 мм. Принцип дії бортового відсмоктувача заключається в тому, що повітря, яке затягується в щілини, рухаючись над поверхнею ванни, тягне за собою шкідливі речовини, не даючи їм розповсюджуватись вверх у приміщення. Але потрібно мати на увазі, що крім місцевих (бортових) відсмоктувачів в приміщенні обов’язково повинна бути загально обмінна вентиляція.

      Ефективність роботи вентиляційної установки залежить від того, наскільки вона правильно спроектована та змонтована, а також від якості її експлуатації. При розрахунку вентиляційних установок можуть бути допущені деякі неточності, а при монтажі – деякі відхилення від проекту, в результаті чого система вентиляції деколи не забезпечує заданої ефективності. Для виправлення таких дефектів, регулюють систему вентиляції. Основна задача регулювання полягає в тому, щоб забезпечити на всіх ділянках повітроводів передбачені проектом витрати повітря.

      Регулювання продуктивності системи вентиляції, як правило, проводиться двома способами: 1-й зміною характеру вентиляційної системи за рахунок зміни її опору з допомогою регулюючих пристроїв – шиберів, дроселів-клапанів і т.п.; 2-й – зміна характеристики вентилятора за рахунок збільшення чи зменшення частоти обертання робочого колеса. При регулюванні в повітропроводах, забезпечується передбачений проектом витрата повітря, перевіряється робота вентиляторів, електродвигунів, калориферів, фільтрів.

      Після проведення регулювання, вентиляційну систему перевіряють і передають обслуговуючому персоналу. При прийманні та передаванні вентиляційної системи, перевіряють якість монтажних робіт і відповідність їх до проекту, а також основні показники системи (витрату повітря, температуру нагрівання, вологість і т.п.), а також перевіряють чи знижується до допустимих норм вміст шкідливих речовин в повітрі виробничого приміщення. Допустимі відхилення від проектних даних можуть бути: за кількістю повітря ±10%; за температурою повітря ±2°С; за вологістю повітря ±5%.

      На основі даних обстеження роблять загальну оцінку ефективності системи вентиляції та складають акт приймання. Кожна вентиляційна установка має паспорт, в який заносять дані, які характеризують роботу основних її елементів.

      Для забезпечення безперебійної та ефективної роботи вентиляції, повинна здійснюватись правильна її експлуатація, яка передбачає необхідний штат персоналу, періодичну перевірку стану повітряного середовища, а також елементів вентиляційної установки, правильне обслуговування установки (наприклад: своєчасна очистка фільтрів, повітропроводів, проведення планових ремонтів).

      7. Кондиціонування повітря.

      Кондиціонування повітря – це створення і автоматичне підтримування в приміщенні, незалежно від зовнішніх умов, постійних чи змінних за повною програмою, температури, вологості, чистоти і швидкості руху повітря, які є найбільш сприятливі для людей, чи потрібних для нормального технологічного процесу. У відповідності з вимогами для конкретних приміщень повітря нагрівають або охолоджують, зволожують або висушують, очищають від забруднюючих речовин або піддають дезінфекції, дезодорації, озонування. Системи кондиціонування повітря повинні забезпечувати нормовані метеорологічні параметри та чистоту повітря в приміщенні при розрахункових параметрах зовнішнього повітря для теплого і холодного періодів року згідно ДСН 3.3.6.042-99 ,,Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень”

      Тому на промислових підприємствах кондиціонування повітря використовують для забезпечення комфортних (оптимальних) санітарно-гігієнічних умов, яких звичайною вентиляцією добитися неможливо, або як складова частина технологічного процесу.

      Як складова частина технологічного процесу кондиціонування повітря використовується:

- для підтримання певних температурно- вологих умов, які дозволяють робити оброблення матеріалів і виробів з мінімальними допусками (точне машинобудування, приладобудування, оптична промисловість і т.п.);

- для забезпечення особливої чистоти повітря і виключення виділення вологи з повітря, а також попадання поту з рук працюючих на точно оброблювальні поверхні виробів (виготовлення точних приладів, електровакуумна і напівпровідникова промисловість і т.п.);

- для підтримування заданого вмісту вологи в матеріалах і виробах.

      Системи кондиціонування повітря можуть працювати на протязі року, або тільки в літній період, виконуючи охолодження і осушення повітря.

      Кондиціонер – це вентиляційна установка, яка з допомогою приладів автоматичного регулювання підтримує в приміщенні задані параметри повітряного середовища.

      Кондиціонери бувають двох видів:

- установки повного кондиціювання повітря, які забезпечують постійність температури, відносної вологості, швидкості та чистоти повітря;

        -  установки не повного кондиціонування, які забезпечують постійність тільки певних параметрів, частіше це температура.

      В залежності від способу холодопостачання кондиціонери поділяються на автономні і неавтономні. В автономних кондиціонерах холод виробляється вмонтованими в них холодильними агрегатами. Неавтономні кондиціонери поставляють холод централізовано.

      За способом приготування і подачі повітря : кондиціонери поділяються на центральні і місцеві. Конструкція центральних кондиціонерів передбачає приготування повітря поза обслуговуючим приміщенням і роздачу його по системах трубопроводів. В місцевих кондиціонерах приготування повітря проходить безпосередньо в обслуговуючому приміщенні. Повітря подається без повітропроводів. Центральні кондиціонери використовуються у великих цехах, вони мають велику продуктивність по подачі повітря (30-250 тис. м³/год). Місцеві кондиціонери використовують у невеликих приміщеннях (лабораторіях, кабінах нагляду, робочих кабінетах і т.п.). Продуктивність їх є невелика.

      Кондиціонування повітря потребує в порівнянні з вентиляцією великих одночасних і експлуатаційних затрат, але ці затрати швидко окупаються за рахунок підвищення продуктивності праці, зменшення браку, покращення якості продукції, зниження захворюваності і т.п.

      8. Очистка повітря від шкідливих речовин.

      Очистка повітря від шкідливих речовин проводиться як при подачі зовнішнього повітря в приміщення, так і при видалені з приміщення забрудненого повітря. В першому випадку забезпечується: захист працюючих у виробничих приміщеннях, а в другому випадку – захист оточуючої атмосфери (навколишнього середовища). Для очистки повітря від твердих і рідких сумішей застосовуються пиле- і тумановловлювачі.

      Важливим показником роботи обладнання є ефективність очистки повітря, яку визначаємо за формулою:

  ,

      де  і– вміст домішок в повітрі до і після очистки,.

      Коли необхідну ефективність очистки досягають в одному пиловловлювачі, то таку очистку називають одноступеневу. При великій початковій запиленості повітря, для одержання необхідної чистоти використовують, багатоступеневу очистку.

      Універсальних пиловловлюючих пристроїв, які придатні для будь-якого виду типу і для будь-яких початкових концентрацій, не існує. Кожний пиловловлюючий пристрій придатний для певного виду пилу, початкової його концентрації і має певну ефективність очистки.

      Очистку повітря від пилу може бути: грубого, середнього і тонкого. При грубій очистці повітря затримується пил (грубий) розміром частинок     > 50 мкм. При середній очистці – до 50 мкм, при тонкій очистці – менше 10 мкм. Для грубої і середньої очистки використовують пиловловлювачі, дія яких основана на осадженні частинок пилу за рахунок сил тяжіння, чи інерційних сил, які відділяють частинки домішок від повітря, при зміні швидкості руху і напрямку руху.

      Найбільше використання для очистки повітря одержали: циклони, а також вихрові, жалюзні, камерні, ротаційні пиловловлювачі, ротоклани, пилеосадочні камери, фільтри (електрофільтри), електричні тумановловлювачі.

      Циклони використовують для очистки повітря від сухого не волокнистого і незлипаючогося типу. Їх використовують для очистки повітря від пилу з розміром частинок > 10 мкм. Їх будова проста і експлуатація нескладна, вони мають невеликий гідравлічний опір (750-1000 Па), мають високі економічні показники, експлуатуються в різних умовах навколишнього середовища, при температурі повітря до 550 ° К.

      Вихрові пиловловлювачі відрізняються від циклонів наявністю додаткового повітряного потоку. В жалюзних пиловловлювачах і камерах запилений потік повітря змінює напрямок руху.

      Ротаційні пиловловлювачі (ротоклани) очищають повітря  від твердих і рідких домішок за рахунок центр обіжних сил і сил Кореоліса, які виникають при обертанні ротора. (Ротоклани використовуються в ливарному виробництві).

      Пилеосадні камери використовуються для осадження крупного і важкого пилу з розміром частинок більше 100 мкм.

      Для очистки припливного вентиляційного повітря від пилу і туману використовують електрофільтри. Робота електрофільтрів основана на створенні сильного електричного поля при допомозі  випрямленого струму, високої напруги (до 35 КВ), який підведений до коропіруючого і осадного електрода.

      Для середньої і тонкої очистки повітря від домішок системах припливної і витяжної вентиляції широко використовуються фільтри, в яких запилене повітря пропускається через пористий фільтруючий матеріал, який має здатність затримувати пил. В якості фільтруючих матеріалів використовують: тканини, войлок, папір, сітки, набивки волокон, металічну стружку, пористу кераміку.

      Фільтри поділяються за степеню очистки повітря на 3 типи: тонкої, середньої і грубої очистки, які характеризуються кінцевим вмістом пилу в 1м³ повітря:

–  тонка – 1-2 мг/м³;

–  середня – 40-50 мг/м³;

–  груба – 50 і > мг/м³.

      Очистка витяжного вентиляційного повітря від газо- і пилеподібних домішок основана на використанні ряду фізико-хімічних методів. До них відноситься: абсорбція, хемосорбція, адсорбція, каталітичне допалювання та ін.

      9. Системи опалення та вимоги до них.

      Системи опалення являють собою комплекс елементів, необхідних для нагрівання приміщень в холодний період року. До основних елементів системи опалення належать джерела тепла, теплопроводи, нагрівальні прилади. Теплоно-

сіями можуть бути нагріта вода, пара чи повітря.

      Метою опалення приміщень є – підтримання в них в холодну пору року заданої температури повітря, яка передбачена відповідними санітарними нормами (ДСН, СН 245-71).

      Система опалення повинна компенсувати втрати тепла через будівельні загородження, а також нагрівати холодне повітря, яке проникає в приміщення з матеріалами, які поступають в приміщення і при русі транспорту (в’їзд, виїзд).

      Всі втрати теплоти розраховуються. На основі даних розрахунку теплових втрат, складають баланс теплоти виробничого приміщення і визначають потужність опалювальної установки.

Найбільшими втратами тепла є втрати через будівельні загородження будови. Їх можна визначити за формулою:

,

де К – коефіцієнт теплопередачі конструкції, Вт/(м²·К);

      А – площа загороджень будови, м²;

      –температура повітря всередині приміщення, К;

      –розрахункова температура зовнішнього повітря, вибирається в залежності від місцезнаходження підприємства, К (береться за довідниковими даними).

      Кількість теплоти, яка йде на нагрівання холодного повітря, складає 20-30% втрати теплоти; нагрівання матеріалів, транспорту – ≈ 5-10%. В неробочий час, для підтримання в приміщенні температури 5-10°С, а також на випадок ремонтних робіт роблять чергове опалення.

      В залежності від теплоносія, системи опалення бувають: водяні, парові, повітряні і комбіновані.

      Системи водяного опалення є найбільш ефективні в санітарно-гігієнічному відношенні і є такі, які найбільш широко використовуються. Вони поділяються на системи з нагрівом води до 100°С і більше 100°С (перегріта вода). В якості збуджувача води використовують водяні насоси і елеватори → (ежектуючі пристрої). Вода в систему опалення подається від котельні (коли близько ТЕЦ).

      Системи парового опалення бувають низького тиску – до 70 кПа, і високого тиску – більше 70 кПа. Ці системи використовуються головним чином в тих приміщеннях, де пара використовується для промислових цілей (в технологічному процесі). Парове опалення високого тиску дозволяється використовувати у виробничих приміщеннях, де технологічні процеси не супроводжуються виділенням органічного типу або коли пил неорганічного походження є не вибухонебезпечним і неспалахуючим. В якості нагрівальних приладів використовують радіатори, ребристі труби і регістри з гладких труб.

      У виробничих приміщеннях із значними виділеннями пилу встановлюють нагрівальні прилади з гладкими поверхнями, які піддаються легко очистці. Тому ребристі труби в таких приміщеннях не використовуються, так як осівший пил на них внаслідок нагрівання буде пригорати і давати неприємний запах. Крім того, пил при великому і довготривалому нагріванні може бути небезпечний із-за можливості його загоряння.

      Повітряна система опалення характерна тим, що повітря, яке подається попередньо нагрівається в калориферах (водяних, парових і електрокалориферах).

      В залежності від розміщення генератора тепла і будови системи опалення, вона буває центральна і місцева. В центральних системах, які часто з’єднуються з припливними вентиляційними системами, нагріте повітря подається по системі повітроводів від калорифера, який розміщений поза приміщенням. В місцевих системах нагрів і подача повітря в певне місце приміщення здійснюється опалювальними агрегатами, які встановлюються на колонах чи стінах приміщення на висоті 3-4 м.

      До систем місцевого опалення належать: пічне, газове, електричне.

      Пічне опалення допускається в окремо розміщених одно і двоповерхових житлових і громадських будівлях, а також будівлях тимчасового призначення.

      Газове опалення допускається в південних районах країни з коротким опалювальним періодом з врахуванням економічної доцільності. Але газове опалення має значні недоліки: воно може забруднювати повітря газом і продуктами згоряння, бути пожежо- та вибухонебезпечне. Тому його застосування (використання) обов’язково погоджується з органами Держгірпромнагляду охорони праці.

      Електричне опалення здатне створювати комфортні умови, але його застосування обмежене відносно високою вартістю електричної енергії. В адміністративно-побутових приміщеннях знаходить використання панельне опалення, яке працює за рахунок віддачі тепла від будівельних конструкцій, в яких проложені труби з теплоносієм, який в них циркулює (можуть бути вмонтовані спіралі дроту, який нагрівається).

      Системи опалення повинні компенсувати втрати тепла через огороджуючи зовнішні будівельні конструкції та підігрівати холодне повітря, яке надходить ззовні через вікна, двері, ворота та ін. Для підприємств та організацій проектується, як правило, центральна водяна система опалення низького тиску або система повітряного опалення. При проектуванні системи опалення визначають: категорію вибухопожежної небезпеки виробництва; внутрішню температуру повітря в приміщенні, залежно від категорії роботи (легка, середньої важкості, важка); розрахункову зовнішню температуру повітря для даного кліматичного району; орієнтовні втрати тепла будинком; тепловиділення від: людей, електродвигунів, нагрітих поверхонь котлів, сушильних установок, світильників, розплавленого металу та ін.; необхідну систему опалення, вид теплоносія, тип опалювальних приладів; кількість тепла на опалення приміщень; поверхню нагрівальних приладів; кількість елементів секцій в одному нагрівальному приладі, загальну кількість секцій; годинні витрати води (повітря) на опалення; необхідну поверхню нагріву, тип та ККД котла.