30.Особливості господарського розвитку українських земель у хуі-хуїї століттях.

У період з XVI по першу половину XVIII ст. український на­род існував без своєї держави, господарський розвиток українських земель визначався економічними системами Речі Посполитої та Мос­ковської держави, до яких вони належали. В Україні утвердилася панщинно-кріпосницька си­стема.

З'яви­лися величезні магнатські латифундії із сотнями сіл, міст, мі­стечок, тисячами господарств селян та міщан. Це були держави в державі, з якими мусили рахуватися королі, віддавати їм час­тину державних доходів. Одним з наслідків Великих географічних відкриттів для України було виникнення фільварків. Фільварок — це товарне багатогалузеве господарство, базоване на примусовій праці крі­паків. Зростання фільваркової системи та поширення панщини зміц­нило землеволодіння магнатів і шляхти. Селяни почали втра­чати право переходу, опиняючись в особистій, поземельній, судово-адміністративній залежності від хазяїна чи пана.

Відбувається процес соціального розшарування селянства. Зростає прошарок заможного селянства, яке займалося торговель­ним землеробством, промислами, використовувало найману пра­цю, проте розвиток капіталістичних відносин стримувався пану­ванням феодальних. Взагалі, мануфактурне виробництво в Україні мало свої особ­ливості. Основними видами мануфактур, що існували в українсь­ких землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури. 1667р відбувся розподіл України: Правобережжя залишилося під владою Польщі, Лівобережна Україна - під Росією Особливо важливим етапом у формуванні певної структури народного господарства України стали роки правління Петра І. Він спрямовував свою політику щодо України на перетворення її у ринок збуту та сировинний придаток Росії. Великої шкоди петровська політика завдала українській торгівлі — як зовнішній, так і внутрішній. Дуже дошкульною для українського купецтва була й митна політика, внаслідок якої значно зросли митні збори на українські товари, а для деяких товарів вивіз на певний час зовсім заборонявся. У період правління Катерини II відбувається перетворення на кріпаків більшості насе­лення українських земель, скасовується гетьман­ство в Україні, знищується За­порізька Січ, законодавчо утверджується поділ українського суспільст­ва на стани. Для другої половини XVIII ст. характерним було збільшення питомої ваги мануфак­тур, що використовували вільнонайману працю. Унаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793 та 1795 рр.) Пра­вобережна Україна увійшла до складу Російської імперії, а біль­шість західноукраїнських земель — Галичина, Північна Букови­на, Закарпаття — опинилися під владою Австрії. На цих землях тривали такі самі процеси, як і в Наддніпрянській Україні: обез­земелення селян, їх покріпачення, зростання експлуатації.

32.Економічні погляди в.Петті та п.Буагільбера.

Видатний англійський економіст Вільям Петті був яскравим представни­ком економічної науки періоду подолання меркантилістських догм, який одним з перших вийшов за межі меркантилізму і за­початкував новий напрям економічної науки — класичну полі­тичну економію. Петті висловив відмінну від меркантилістської думку, що багатство утворюють не тільки до­рогоцінні метали та камені, включаючи гроші, але й землі, бу­дівлі, товари. Він висловив переконання, що праця є батьком і активним принципом багатства, а земля — його матір'ю. Одним з перших В. Петті висловив ідею про наявність в еко­номіці об'єктивних, пізнавальних закономірностей, які він порів­нював із законами природи, чим зробив великий крок у розвитку політичної економії. Трактуючи гроші як особливий товар, що виконує функції загального еквівалента, В. Петті висловив ідеї, які забезпечи­ли протягом наступних двох століть розвиток теорії грошей і кредитів.

Причини низького рівня життя у провінціях Франції на ру­бежі XVII—XVIII століть намагався з'ясувати П'єр Буагільбер. Він був виразником і захисником інтересів селянства, родоначаль­ником класичної політичної економії у Франції. Самостійно дійшов до тих ідей, що їх згодом обстою­вали великі мислителі XVIII ст. — ідеї природного порядку, невтручання держави в господарську діяль­ність, природної ціни й ринкового саморегулювання. У кількох книгах він виклав «систему» реформ буржуазно-демократичного характеру, які пропонувалися як шляхи подо­лання негативних явищ в економіці. Буагільбер оголошував себе «адвокатом сільського господарства» і з цих позицій розглядав економічні проблеми, пов'язані з вирішальним значенням фер­мерського устрою сільськогосподарського виробництва у соціаль­но-економічному розвитку суспільства. П. Буагільбер абсолютизував роль сільського господарства в економічному розвитку країни, недооцінюючи роль грошей як товару, заперечував їх реальне значення у примноженні майно­вого багатства. П. Буагільбер виступав з ідеєю економічного лі­бералізму, невтручання держави у сферу економічної діяльно­сті. Незалежно від інших він дійшов розуміння того, що багатс­тво країни полягає не у фізичній масі грошей, а в усій багато­манітності благ і речей. Внесок П. Буагільбера в розвиток економічної думки Франції і формування в ній ринкових відносин оцінюється тим, що саме його твори стали теоретико-методологічною базою розвінчання меркантилістських ідей і формування специфічних традицій «французької школи» наукової політекономії. Ідеї П. Буагільбера були розвинуті фізіократами.