№54 Принцип наочності

Суть його полягає в необхідності залучати різні органи відчуття до процесу сприймання та аналізу навчальної інформації. Протягом онтогенезу (індивідуального розвитку) послідовно розвиваються три види мислення: наочно-дійове, наочно-образне і абстрактно-теоретичне (понятійне). У процесі навчання всі вони тісно взаємодіють. Понятійне мислення неможливе без наочного.

Принцип наочності висуває до процесу навчання такі вимоги:

- навчати на конкретних образах, які безпосередньо сприймаються учнями;

спрямовувати сприймання дітей на найістотніші ознаки та особливості предметів;

- створювати тенденції в пізнавальній діяльності учня до уявляння реальних предметів, явищ навколишньої дійсності;

- звертати увагу дітей на внутрішню суть зображень,

- від уявлень, конкретних образів підводити учнів до осмислення і пізнання внутрішньої сутності явищ;

- забезпечувати оптимальне співвідношення конкретного й абстрактного;

- раціонально поєднувати всі засоби навчання, забезпечувати розвиток образного мислення учнів.

№55

Робота класного керівника з організації та проведення позакласної виховної роботи

Позакласна і позашкільна виховна робота є невід'ємною складовою всієї системи освіти та виховання молодого покоління. Треба розрізняти поняття "позакласна виховна робота" і "позашкільна виховна робота".

Позакласна виховна робота — це здійснення в позаурочний час різноманітної діяльності учнів під керівництвом учителів-вихователів школи, спрямованої на задоволення інтересів і запитів вихованців, розвиток їхніх інтелектуальних можливостей.

Позашкільна виховна робота — це також здійснення в позаурочний час діяльності школярів у позашкільних дитячих виховних закладах під керівництвом педагогічних працівників цих закладів. Вона теж спрямована на розвиток інтелектуальних можливостей вихованців, задоволення їхніх інтересів і потреб.

Організатором підготовки і проведення позакласних виховних заходів є класний керівник разом з іншими педагогічними працівниками школи. Він же одночасно є й ініціатором залучення учнів свого класу до участі в роботі гуртків, секцій та ін., які діють у позашкільних виховних закладах.

Є різноманітні форми і види позакласної виховної роботи. Щодо змісту можна виділити такі основні її напрями: а) робота, спрямована на моральне виховання учнів, формування у них національної гідності; б) освітньо-виховна робота; в) заняття з праці та техніки; г) заняття з різних видів мистецтва; д) фізкультурно-оздоровча робота; е) розважально-ігрова робота.

Залежно від кількості учасників розрізняють колективну, групову та індивідуальну форми позакласної виховної роботи.

За способами проведення виділяють вербальні, наочні і практичні види позакласної виховної роботи.

Позакласна виховна робота з учнями будується, в основному, на загальнопедагогічних принципах національного виховання: народності, природовідповідності, культуровідповідності, гуманності, демократичності, безперервності, етнічності, диференційованого та індивідуального підходу, послідовності, систематичності, поліваріантності форм і методів виховання, інтегративності. До цього варто додати специфічні принципи, які є основою організації позакласної виховної роботи: добровільності, інтересу, самодіяльності.

У системі виховної роботи є чимало різноманітних позакласних форм роботи з учнями. Назвемо лише частину з них: бесіди, зустрічі, екскурсії, прогулянки, обговорення книг, читацькі конференції, культпоходи в кіно, театр, на виставки, диспути, класні години, тематичні або розважальні вечори та ранки, свята, змагання, колективні творчі справи, турніри, виставки, конкурси, спартакіади та багато інших. Учителі-вихователі знаходяться у невпинному пошуку, відпрацьовують усе нові і нові форми.

Розглянемо вимоги до організації та проведення найбільш поширених форм позакласної роботи.

Класна година — форма позакласної виховної роботи, яка реалізується у продуктивному спілкуванні класного керівника з учнями на умовах педагогіки співробітництва з метою формування у них соціальної зрілості.

Щоб досягти ефективності класної години, класному керівникові напередодні її проведення потрібно поставити перед собою низку запитань і відповісти на них: "Якою вона буде? Кому потрібна класна година — педагогу чи учням? Які очікуються результати?" Треба відповісти і на такі організаційні запитання: "Як обрати тему класної години? Як підготуватися до неї? Чи потрібно складати план? Кого залучати до підготовки?"

У процесі підготовки і проведення класних годин необхідно дотримуватися таких правил:

• проводити класні години систематично;

• не влаштовувати на класних годинах педагогічних "розборок" випадків життєдіяльності учнів, що накопичилися впродовж певного часу;

• виносити на розгляд питання, які цікавлять учнів, сприяють задоволенню їхніх інтересів;

• складати план проведення класної години;

• добирати для класної години цікавий матеріал, який спонукав би учнів до вільного висловлювання своїх думок;

• забезпечувати мажорний тон у спілкуванні учнів на класній годині;

• заохочувати учнів до вільного висловлювання своїх думок, не дорікати їм за помилковість суджень;

• враховувати особливості соціально-психічного розвитку дітей певного віку;

• створювати умови для психічного і соціального розвитку школярів у процесі вільного спілкування;

• навчати учнів ставити запитання, слухати відповіді, спілкуватися, виховувати у них терпимість і толерантність;

• поважати думки всіх вихованців, з розумінням ставитись до нестандартних і незручних думок і суджень;

• залучати всіх учнів до розмови, не залишати поза увагою несміливих;

• вивчати інтереси учнів для визначення наступних тем класних годин;

• не обмежувати проведення класних годин стінами класної кімнати. Проводити їх у музеях, на природі, за місцем праці батьків та ін.

Етична бесіда — форма виховної роботи, спрямована на формування в учнів умінь і навичок моральної поведінки, оволодіння загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями.

У реальній дійсності повідомлення і пояснення знань про моральні норми та правила відбуваються постійно: під час навчання, у щоденному житті та діяльності школярів. Різноманітні джерела: сімейне спілкування, навчальна робота в школі, зміст освіти, засоби масової інформації та ін. дають багатий матеріал про зміст загальнолюдської і національної моралі. Але цей процес носить стихійний характер, не повною мірою сприяє формуванню істинних моральних переконань. У дітей нерідко внаслідок стихійності складаються хибні уявлення про моральні цінності. Тому процесу навчально-виховної роботи з дітьми шкільного віку необхідно надавати науково обґрунтованої спрямованості і системності, щоб сформувати в учнів надійний фундамент моральних цінностей.

Зрозуміло, що в ідеалі моральні норми та вміння мають закладатися в сім'ї. Та, на жаль, сім'ї доволі неоднорідні з погляду психолого-педагогічної культури, багато з них не готові до ефективної роботи з морального виховання своїх дітей. До того ж система виховання, що діяла раніше, ґрунтувалася на засадах партійно-класової моралі, не визнаючи загальнолюдські та національні моральні цінності. Ось чому в системі освітньо-виховної роботи школи питання набуття учнями теоретичних знань моралі, що ґрунтується на загальнолюдських і національних духовних цінностях, має посісти провідне місце. Адже людяність особистості визначається передусім її моральним багатством. Шкільні знання здобуваються завдяки особливостям людської пам'яті. Дорослу людину, колишнього вихованця школи практично ніхто не запитує про основний закон гідростатики, формулу бензолу, перший чи другий закон Г. Менделя. Але життя для кожної людини, де б вона не жила і чим би не займалася, влаштовує на кожному кроці своєрідний екзамен на моральну стійкість, на рівень володіння моральними цінностями — гуманністю, добротою, чесністю, правдивістю, національною гідністю, дисциплінованістю та ін.

На жаль, у школі дотепер немає головної дисципліни — науки про мораль. Тому класному керівникові доводиться виконувати функцію навчителя моральності, належно систематизувавши цей процес на весь період навчання учнів. Важливу роль тут може відіграти бесіда. В основі бесіди лежить прийом діалогу. У процесі етичних бесід відбувається узагальнення дитячих спостережень, особистих вражень і переживань, знань морально-етичних норм. На основі первинного матеріалу відбувається поступове сходження до нових моральних якостей.

У системі підготовки й проведення етичних бесід слід дотримуватися таких методичних правил:

• підготовка до бесіди має тривати б—6 днів;

• тема бесіди залежить від віку учнів, рівня розвитку первинного колективу, стилю взаємин у колективі, соціально-економічних умов у суспільстві;

• продумувати логічно доцільний план бесіди, виділяти опорні моральні поняття, які мають стати основою формування у школярів моральних умінь і звичок;

• тривалість бесіди залежить від віку учнів: 1—4-ті класи — 26—30хв, 6—7-ті —30—40 хв, 8—11-ті —до 46 хв;

• проведення бесіди має такі основні етапи: підготовчий, власне бесіда, наступна діяльність школярів, оцінка вчителем рівня сформованості моральних норм і навичок;

• залучення всіх дітей до висловлення власних думок щодо певних моральних понять;

• необхідно стимулювати школярів до виявлення активності під час бесіди;

• використовувати цікавий матеріал, педагогічні ситуації, які б спонукали школярів до активної емоційно-розумової діяльності;

• визначати для учнів, з урахуванням їхніх індивідуальних можливостей, конкретні завдання для підготовки до бесіди, які б викликали у них інтерес;

• після завершення бесіди класний керівник має уважно проаналізувати особливості впливу бесіди на поведінку вихованців, класного колективу;

• давати домашні завдання, залучати учнів до колективної роботи над матеріалом, що стосується теми бесіди (пошуків нових матеріалів, прикладів, підготовки тематичних газет, альбомів та ін.).

56. Підберіть тематику етичних бесід для учнів 5-6 класів

Тематика бесід залежить від віку та розвитку школярів. Наприклад, для учнів 4-5 класів: «Про доброту й увагу до людей», «Про дружбу». «Бути дисциплінованим – що це значить?», «Про точність і охайність», «Про скромність і зазнайство», «Яку вона – людини праці?», «Чарівний світ природи рідного краю».

Тематика бесід для учнів 6-9 класів: «Громадянин чи обиватель», «Чого в іншому не любиш, того не роби сам», «Про борг і честь», «Як слово наше відгукнеться», «Якщо друг виявився раптом...», «Як дарувати подарунки», «З посмішкою день світліший!»

57. Документи навчального процесу і змісту освіти і Україні.

Процес навчання і зміст освіти регламентуються такими документами: навчальними планами, навчальними програмами, підручниками, навчальними посібниками.

Навчальний план — це затверджений Міністерством освіти і науки України документ, в якому для кожного типу загальноосвітніх навчально-виховних закладів визначено перелік навчальних предметів, порядок їх вивчення за роками, кількість тижневих годин на їх вивчення, структура навчального року.

Навчальна програма — це документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, в якому подано характеристику змісту навчального матеріалу із зазначенням розділів, тем, орієнтовної кількості годин на їх вивчення. Програма має традиційну структуру: пояснювальна записка, перелік розділів і тем, перелік обов'язкових знань, умінь і навичок учнів, критерії та норми оцінювання.

Рис. 21. Структура змісту загальної освіти

Підручник — це навчальна книга, в якій розкрито зміст навчального матеріалу відповідно до вимог чинної програми.

Навчальний посібник — це навчальна книга, в якій подано навчальний матеріал, що не обов'язково відповідає вимогам чинної програми, а виходить за її межі, а також визначено додаткові завдання, спрямовані на розширення пізнавальних інтересів учнів, розвиток їхньої самостійної пошукової пізнавальної діяльності.

58. Виховна робота з педагогічно занедбаними дітьми.

Педагогічно занедбані діти – це такі діти, які успішно не навчаються, а то й зовсім не відвідують школу, недисципліновані, невиховані, не дотримуються норм і правил суспільно-соціального буття. Причин такого явища багато. Але чи не вирішальна з них - це недоліки сімейного виховання. Можна виділити кілька типів сімей:

Сім'я однодітна може сформувати і "збаловану дитину" з безмежно зростаючими потребами і, врешті, неможливістю їх задоволення та конфліктними стосунками з суспільством; і одиноку людину з комплексом неповноцінності, уразливу, невпевнену в собі, невдачливу; і "узурповану" батьківською безмежною любов'ю, яка прагне якомога швидше вирватися з цього гіперопікування.

Сім'я багатодітна може виховати не лише дітей-колективістів, але й дітей педагогічно занедбаних, з асоціальною і навіть антисоціальною поведінкою, якщо батьки постійно зайняті добуванням засобів до існування, а життя і виховання дітей не організовані, пущені на самоплив.

Сім'я з низьким рівнем матеріального забезпечення, яка перебуває за межею бідності з різних причин (безробіття, низька зарплата, алкоголізм батьків, невміння правильно організувати сімейний бюджет тощо), може мати різноманітні наслідки для дітей: позбавлення дітей найнеобхіднішого в задоволенні матеріальних і духовних потреб (гальмується розвиток дитини); експлуатація дітей як здобувачів матеріальних благ (залучення до торгівлі, трудової діяльності, яка не відповідає віку і підготовці дитини, шкодить фізичним силам, розтліває душу, створює ризик для життя дитини, відриває від навчальних занять у школі і систематичного виховання в сім'ї); допущення, а інколи й стимулювання аморальної і антиправової діяльності з боку батьків і дітей, яка приносить доход у сім'ю.

Сім'я неповна, у зв'язку з відсутністю материнського чи батьківського впливу, може сприяти формуванню такого явища як маскулунузацію дівчаток і фемінізацію хлопчиків.

Сім'я з нерідними дітьми може сприяти появі неприязні, навіть ворожих стосунків дітей між собою і оточуючими їх людьми.

Сім'я з порушеними стосунками, підвищеною конфліктністю між членами сім'ї. Причому, конфліктність і драматизм стосунків у деяких сім'ях зростають зі зростанням дитини, досягаючи апогею у старшому підлітковому і молодшому юнацькому віці. Результатом може бути позбавлення сприятливого впливу сім'ї і школи.

Сім'я, яка свідомо чи несвідомо допускає бездоглядність дітей, сприяє тому, що дитина знаходить себе поза домівкою і школою в компаніях ровесників, у неформальних об'єднаннях молоді (різноманітних: соціально-корисних, асоціальних і антисоціальних). На жаль, в Україні через економічні, соціально-політичні і моральні умови з року в рік зростає дитяча безпритульність.

Сім'ї з жорстоким поводженням з дітьми існують з різних причин: нервозність батьків у зв'язку з тяжким матеріальним становищем, безробіттям; відхилення в психіці; надмірне незадоволення своїми дітьми; деспотизм батька чи вітчима через невиконання завищених вимог до них; стомленість і депресія батьків. В усіх випадках жорстокість батьків породжує жорстокість дітей, їх невміння мирно жити з ровесниками і педагогами.

І, нарешті, велика кількість варіантів сімей, у яких батьки фактично не займаються вихованням дітей, забезпечуючи їх лише матеріальними умовами існування.

Можливі й інші, добре відомі класному керівнику варіанти негативних умов і тенденцій сімейного виховання, які потребують допомоги і корекції з боку педагогів.

Зовнішній вияв поведінки дітей з таких сімей може бути найрізноманітнішим: фізична і словесна агресивність, руйнівність, гарячковість, розлюченість, неслухняність і загальна неконтактність, неуважність і пасивність, страхи, фобії та інші проблеми.

Якщо своєчасно не здійснити коригування виховного впливу з боку школи, класного керівника, то доведеться мати справу з неблагополучними сім'ями і педагогічно занедбаними дітьми. Поняття неблагополучна сім'я є досить відносним. Але в даному випадку мова йде про неблагополучну сім'ю стосовно даної дитини і, отже, мова може йти про те:

1) які бувають неблагополучні сім'ї;

2) які бувають діти зі своїми психологічними і психопатологічними особливостями, що надмірно реагують на сімейне неблагополуччя;

3) як відображається сімейне неблагополуччя на дитину, яка схильна до загостреної реакції на різноманітні несприятливі фактори;

4) як хвора дитина може порушувати спокій сім'ї, викликати у батьків роздратування, злість, нетерпимість тощо, перетворюючи, таким чином, сім'ю в неблагополучну, що в свою чергу, ще більше може поглибити психічний стан дитини;

5) що повинні зробити педагоги, щоб хоч якось допомогти дитині, — адже вона не винна, що живе в неблагополучній сім'ї.

Переконавшись, що дитина живе в тяжких умовах, класний керівник повинен:

1) пояснити батькам, що через конфлікти страждає, перш за все, дитина, що хлопчик чи дівчинка не можуть бути розмінною монетою у складних стосунках між дорослими, які суперничають, а не співробітничають між собою;

2) якщо не вдається роз'яснити батькам, які створюють своїй дитині психотравмуючі обставини, здатні зіпсувати її душу, то потрібно якимось чином ізолювати її від подібних батьків: влаштувати и в інтернат, санаторій, порадити передати тимчасово іншим родичам; варіантів тут багато і в кожному конкретному випадкові оптимальним з них буде суто індивідуальний;

3) якщо у школяра вже з'явилися аномалії на ґрунті сімейного розладу, то варто проконсультуватися у дитячого психіатра, а потім вирішити, що потрібно робити.

Класний керівник повинен систематично й постійно стежити за соціально-психологічним кліматом у сім'ї школяра, зберігати спокій, мужність і почуття власної гідності незалежно від соціального престижу батьків, їх зарозумілості і тиску на нього.

І як би добре матеріально не жили школярі, які б високі чини не займали їхні батьки, класний керівник, вчителі ніколи не повинні пасувати перед ними, якщо є очевидним, що неблагополуччя сім'ї обумовило неблагополуччя школяра.

Роботу з сім'ями педагогічно занедбаних дітей необхідно здійснювати диференційовано.

З урахуванням особливостей сім'ї необхідно здійснювати педагогічний всеобуч батьків (диференційовано, по групах), індивідуальні і групові зустрічі з батьками, вплив батьківської громадськості. Принципово важливою є позиція класного керівника, яку він повинен зайняти в усіх контактах з батьками педагогічно занедбаних дітей: він повинен стати не звинувачувачем батьків і їхньої безпорадності, а співучасником у подоланні спільних труднощів. При цьому спільні зусилля мають бути спрямовані не проти учня (як це часто буває), а проти тих труднощів, які виникають у процесі його розвитку.

Тому методично будь-яка зустріч, будь-яка розмова з батьками педагогічно занедбаних дітей передбачає дотримання наступних вимог:

1) що доброго я можу сказати про дитину (з метою психологічного налаштування до себе батьків, залучення їх до однодумців);

2) що мене турбує в ній (саме те, що сприяло виклику батьків до школи, відвідування учня вдома, обговорення на батьківських зборах);

3) які, на нашу спільну думку, причини цього негативного явища, факту (це викликає відвертість, а отже, дозволяє з'ясувати причини);

4) які заходи необхідно вжити і з боку батьків, і школи (вироблення спільної стратегії і тактики виховання й перевиховання);

5) яких спільних вимог, загальних принципів підходу до дитини необхідно дотримуватися, щоб накреслені заходи були ефективними. У такому випадку батьки відверто підтримують класного керівника і активно йому допомагають.

Ще один важливий аспект роботи класного керівника — це хворі діти, — фізично й духовно. В сучасних умовах поглиблення кризового стану у всіх сферах життя українського суспільства, втрати інтересу різних державних і громадських інституцій до проблем виховання і дитинства, погіршення соціальної ситуації, збільшення кількості дітей, що живуть у винятково тяжких соціальних умовах, різкого погіршення здоров'я підростаючого покоління, особливо після згубних наслідків Чорнобильської катастрофи, в педагогічній науці викристалізувався новий напрямок теоретичної думки – реабілітаційна педагогіка, ідеї якої набувають стрижневого значення не лише в роботі з хворими дітьми в спеціальних лікувальних закладах, а й для масової середньої школи, для поглиблення ЇЇ реабілітаційної функції, оскільки вона покликана допомогти учневі зорієнтуватися у складному й суперечливому світі, знайти вихід із кризової ситуації, допомогти відновити й набратися фізичного, психічного, морального, духовного здоров'я дітей.

Стратегічним орієнтиром в експериментально-пошуковій діяльності науковців і практиків є Національна програма "Діти України", яка дала новий імпульс у вирішенні складних проблем профілактики захворюваності та забезпечення дітей найдосконалішими видами медичної допомоги, засобами лікування і відновлення здоров'я.

Реабілітаційна педагогіка – це система педагогічних, медико-психологічних, соціальних заходів, спрямованих на відновлення, корекцію або компенсацію порушених психофізіологічних функцій, станів, особистісного й соціального статусу хворих дітей, дітей-інвалідів, а також тих, хто переніс хворобу, отримав психічну травму внаслідок різкої зміни соціальних обставин, умов життя.

Актуальним завданням реабілітаційної педагогіки є розробка ефективних методів педагогічної терапії і корекції, компенсації, ігротерапії, спрямованих на відновлення фізичного, психічного, морального та духовного здоров'я дитини.

Як відзначає І.Г.Єрмаков, реабілітаційна педагогіка покликана визначити шляхи вирішення соціальної, медичної, психолого-педагогічної проблематики розвитку дитини, життя якої обтяжене хворобою або іншими несприятливими соціально-психологічними умовами. Вона передбачає відновлення частково втрачених або послаблених властивостей і функцій організму особистості дитини з метою забезпечення максимального розвитку її індивідуальних здібностей і можливостей та активно-перетворювальної адаптації до навколишнього світу. Вона здійснюється шляхом цілеспрямованого застосування психолого-педагогічних засобів і прийомів з неодмінним використанням медичних засобів. Можливості загальноосвітньої школи не дозволяють приділити серйозну увагу кожній дитині, яка її потребує, виділяючи дітей у спеціалізовані класи компенсуючого навчання. У цій ситуації засвоєння прийомів реабілітаційної педагогіки є потребою кожного педагога, класного керівника, вихователя школи, дитячого садка, школи-інтернату. Важливим завданням реабілітаційної педагогіки є допомога кожній дитині оволодіти мистецтвом самореабілітації — механізмом і здатністю до самодопомоги у подоланні кризових ситуацій, виході із скрутного становища, поверненні на тимчасово втрачену траєкторію життєвого шляху

Відновлення здоров'я передбачає подолання наслідків переживань, небажаних установок, невпевненості у своїх силах, тривоги про можливість погіршення стану і рецидиву хвороби. У Конвенції про права дитини підкреслюється, що обов'язок держави полягає у тому, щоб допомогти хворій дитині вести повноцінне й гідне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості у собі і полегшують ЇЇ активну участь у житті суспільства. Не менш важливим завданням є захист дитини від усіх форм фізичного та психологічного примусу.

Місія школи, а отже і класного керівника для хворої дитини має бути спрямована на утвердження особистісно зорієнтованого навчання, що передбачає відновлення фізичного та психічного здоров'я, розвиток і саморозвиток особистості учня як суб'єкта пізнання і предметної діяльності.

У навчально-реабілітаційному процесі ключовими домінантами є педагогічна підтримка і захист хворої дитини. Педагогічна підтримка передбачає організацію взаємодії класного керівника й учня у виявленні, аналізі реальних або потенційних проблем дитини, спільне проектування можливостей вирішення їх. Педагогічний захист хворої дитини — це моральна охорона її від можливих соціальних чи психологічних стресів і створення умов для самостійного опору різним негативним явищам.

59. Охарактеризуйте принцип, який народна педагогіка визначає за таким висловом Хто що вміє, то і діє

Провідним орієнтиром народної дидактики є життя, жит­тєві потреби людини. Важлива дидактична вимога народу - це зв'язок навчання з життям, життєвість і актуальність навчання («Потрібно вчиться, завжди пригодиться», «Хто що вміє, то і діє», «Хто що знає, тим і хліб заробляє», «Знання без застосування -це хмара без дощу», «Десять мільйонів видів знань потрібно для того, щоб здобувати їжу»). Про того, в кого голова начинена знан­нями, далекими від життя, у народі іронізують: «Учений, а коби­ли не запряже».

60. Сутність видів освіти. Освітні рівні визначені законом України « Про освіту»

Система наукових знань, умінь і навичок становить зміст освіти" що забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів і містить взаємопов'язані компоненти: досвід пізнавальної діяльності, досвід здійснення відомих способів діяльності, досвід творчої пошукової діяльності, досвід ціннісного ставлення до об'єктів і засобів діяльності. У дидактиці виокремлюють різні теорії формування змісту освіти: матеріальної освіти, формальної освіти, дидактичного утилітаризму, структуралізму, єдності матеріальної і формальної освіти, культурологічної спрямованості освіти, змістового узагальнення, поетапного формування розумових дій. Зміст загальної середньої освіти повинен відповідати певним вимогам і містити два компоненти: державний і шкільний. Зміст освіти відображено в навчальних планах, програмах, підручниках, дидактичних матеріалах для самостійної роботи. Важливим елементом загальної, політехнічної і професійної освіти є знання, практичні уміння і навички.

Спрямованість навчального процесу, його характерні пріоритети, цілі і наповнення визначає зміст освіти, який залежить від рівня розвитку країни, науки та економіки, національних особливостей системи освіти, суспільних потреб.

Зміст освіти - система наукових знань, умінь, навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їхнього світогляду, моралі, поведінки, підготовку до праці та життя.

Методологічною основою теорії змісту освіти є діалектика, теорія пізнання (гносеологія), теорія всебічного розвитку особистості, принцип єдності теорії і практики.

Стаття 30. Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні

1. В Україні встановлюються такі освітні рівні:

початкова загальна освіта;

базова загальна середня освіта;

повна загальна середня освіта;

професійно-технічна освіта;

базова вища освіта;

повна вища освіта.

2. В Україні встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні:

кваліфікований робітник;

молодший спеціаліст;

бакалавр;

спеціаліст, магістр.

Положення про освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту) затверджується Кабінетом Міністрів України.

61. Форми роботи класного керівника з батьками учнів. Робота класного керівника з батьками учнів Форми роботи вихователів з батьками

Форми роботи педагогів з батьками — це спосо­би організації спільної діяльності та спілкування.

Робота педагогічних колективів шкіл з батьками здійснюється в двох напрямках: організаційна робо­та школи із сім'єю та підвищення педагогічної куль­тури батьків.

В організаційній роботі школи з батьками до­цільним є поєднання індивідуальних, групових, ко­лективних та масових форм роботи.

Індивідуальними формами роботи вчителя з бать­ками є: відвідування сімей учнів удома, бесіди з бать­ками учня, листування тощо.

Відвідування сім'ї учня вчителем.

Учитель відвідує сім'ю учня з метою налагоджен­ня контактів з батьками, з'ясування загальної та пе­дагогічної культури сім'ї, умов життя учня, консуль­тування щодо єдиних вимог до дитини, обговорен­ня відхилень у її поведінці, вжиття необхідних за­ходів щодо їх запобігання, залучення батьків до участі в роботі школи тощо. Відвідувати батьків учнів мож­на, маючи запрошення від них або домовившись заз­далегідь. Несподіваний візит учителя викликає нія­ковість, збентеження батьків. Під час зустрічі педа­гог має підкреслити позитивне в дитині, тактовно звернути увагу на недоліки, разом поміркувати над тим, як їх усунути. Дуже важливо створити атмос­феру довіри і доброзичливості.

Перше відвідування сім'ї класним керівником є дуже відповідальним моментом, який найчастіше вирішує, чи будуть батьки прислухатися до порад учителя, співпрацювати зі школою в питаннях на­вчання та виховання дітей. До відвідування тієї чи іншої сім'ї вихователь готується заздалегідь: дізнаєть­ся про її склад, матеріальне становище, освіту батьків, місце роботи, обмірковує можливі питання та відповіді на них, визначає, які дані про дитину потрібно отримати насамперед.

Звичайно, за один візит класний керівник не зможе отримати відповіді на всі питання, що його цікавлять. Тому не слід виявляти нетерпіння, пе­реривати розповіді батьків та інших членів сім'ї. Бесіда з батьками має проходити у доброзичливо­му, спокійному тоні.

Індивідуальні бесіди з батьками відбуваються як за ініціативою самих батьків, так і за ініціативою педагога. Інтерес батьків до питань виховання, їхню ініціативу щодо бесіди з класним керівником на пе­дагогічні теми потрібно заохочувати та стимулюва­ти.

Не можна проводити бесіду з батьками у присут­ності дитини, якщо ви не впевнені, що ваше схва­лення чи осуд школяра будуть сприйняті доросли­ми так, як ви цього бажаєте.

Не завжди бесіда з батьками має бути тривалою. Іноді буває достатньо короткої розмови, кількох ва­гомих слів.

Перевагою індивідуальної роботи є те, що на­одинці з учителем батьки відвертіше розповідають про свої проблеми та труднощі у вихованні дітей. Дорослі мають бути переконані, що їхня бесіда з учителем залишиться між ними, що жодна їхня відверта думка не буде розголошена.

Індивідуальне спілкування з батьками дає вчителю можливість вибрати правильний підхід до дитини.

Листування передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, ста­ранність, уважність та відповідальність. Можна по­відомити про певні труднощі дитини, попросити про зустріч. Варто висловити щиру подяку за гарне ви­ховання дитини. Лист передають батькам через ди­тину, попередньо ознайомивши її зі змістом. Най­частіше листування використовують, коли класний керівник не може зустрітися з батьками у них удома або запросити їх до школи.

До групових форм роботи належать засідання бать­ківського комітету, робота з групами батьків тощо.

Батьківський комітет 1-го класу обирається на батьківських зборах у серпні-вересні. Зазвичай він складається з 3—5 осіб. Створюють батьківський ко­мітет з метою демократизації управління виховним процесом, налагодження зворотного зв'язку сім'я — школа, для поточного коригування управлінських рішень, забезпечення єдності педагогічних вимог до учнів, надання допомоги сім'ї у вихованні та навчанні дітей. Комітет діє відповідно до положення про батьківські комітети загальноосвітніх шкіл. До ро­боти в ньому залучають найактивніших батьків, ав­торитетних людей з високою громадянською свідо­містю, які виявляють інтерес до справ класу, школи. Батьківський комітет обирається на весь термін на­вчання учнів у початковій школі. Залежно від по­треб класу, він змінюється: чи за кількістю, чи за розподілом обов'язків. Класний керівник скеровує діяльність батьківського комітету на розв'язаннянавчально-виховних завдань, що стоять перед кла­сом. Члени батьківського комітету встановлюють контакт з громадськими організаціями, беруть участь в організації дозвілля дітей (прогулянок, екскурсій, походів у театри та кіно), допомагають класному керівникові проводити педагогічну пропаганду тощо.

Роботу з групами батьків вчителю доцільно по­чинати зі спостереження за навчанням та поведін­кою учнів та вивчення їхніх сімей. Застосування методів анкетування, опитування, вивчення шкільної документації, спостереження дозволить вчителю от­римати потрібну інформацію та розподілити батьків на групи (за типом сім'ї, за помилками батьків у сімейному вихованні, за проблемами учня, що ви­никають у навчанні, спілкуванні з товаришами тощо). Деякі батьки можуть входити до кількох груп. Со­ціально-педагогічна робота вчителя з групами батьків сприяє активнішій участі батьків у взаємодії зі шко­лою.

Основними колективними формами роботи з бать­ками є класні батьківські збори, лекції, бесіди, кон­ференції, сімейні свята в класі («День матері», «Ба­бусина скарбничка» тощо).

На класних батьківських зборах заслуховуються повідомлення з різних питань виховання (доповідь, інформація вчителя, лікаря чи повідомлення батьків про досвід виховання дітей у сім'ї), підбиваються підсумки роботи з учнями за семестр, рік; вирішу­ються організаційні та господарські питання.

Тематика педагогічних бесід та доповідей на клас­них зборах визначається вчителем відповідно до річного плану роботи з батьками. При цьому неод­мінно мають враховуватись інтереси та побажання батьків. Зміст такої бесіди повинен містити не тільки теорію питання, але й конкретні рекомендації. Бесі­да з батьками передбачає жвавий обмін думками, участь у ній кожного з батьків.

Класні батьківські збори слід проводити раз на семестр. Проте, за можливості, краще організовува­ти їх частіше. Особливо це стосується батьків пер­шокласників, які більшою мірою потребують педа­гогічних порад щодо організації життя, навчання та виховання дитини.

Класні батьківські збори можна організовувати по-різному.