3.2. Продуктивні види діяльності дошкільника

Типовими для дошкільного віку є продуктивні види ді­яльності. Діти із задоволенням малюють, ліплять, виріза­ють, будують. Ці види діяльності спрямовані на створення певного продукту, вимагають оволодіння особливими спо­собами дій і здійснюють специфічний вплив на психічний розвиток дітей.

Розвиток зображувальної діяльності у дошкільному віці

Продуктивні види діяльності, як і гра, мають моделювальний характер. У грі дитина створює модель стосунків між дорослими; у продуктивній діяльності, моделюючи предмети навколишнього світу, вона наближається до ство­рення реального продукту, в якому її уявлення про предмет, явища, ситуації набуває матеріального втілення у малюнку, конструкції, об'ємному зображенні.

Дитяча зображувальна діяльність спрямована на відоб­раження навколишньої дійсності.

Для зображувальної діяльності характерне художньо-образне начало. На відміну від образів сприймання і пам'яті художній образ максимально суб'єктивний і відображає певні властивості особистості його автора. До зображуваль­ної діяльності належать малювання, ліплення, аплікація, їх взаємозв'язок простежується у виражальних засобах (форма, лінія, об'єм), які використовують при створенні продукту. Декоративне малювання, аплікація і ліплення передбачають використання гами кольорів і гармонії, сю­жетне - композиції.

Реальний світ дитина відображає не механічно. Цей процес є складним, обумовленим психічним розвитком ди­тини, її віковими та індивідуальними особливостями, умо­вами життя, вихованням, навчанням. Найважливішою психологічною особливістю зображувальної діяльності є її творчий, продуктивний характер, використання не лише наявних предметів, а й створення певного продукту шля­хом реалізації задуму, що виник у дитини.

Задум продуктивної діяльності втілюється за допомогою зображувальних засобів. Засвоюючи цю діяльність, дитина вчиться виокремлювати в реальному предметі сторони, які можуть бути відображені нею. Отже, ознаки і якості предме­тів є опорними точками в пізнанні дитиною дійсності. У дош­кільника формується вміння варіативно використовувати виражальні засоби і знаряддя, він поступово опановує уза­гальнені способи зображення об'єктів навколишнього світу.

Малювання і стадії його розвитку у дошкільному віці

Види зображувальної діяльності дошкільника різнома­нітні. Особливе місце серед них належить малюванню, в якому виявляється особистість дитини і яке істотно впливати на формування цієї особистості. Феномен дитячого ма­люнка полягає у його цінності для дитини, її батьків, фа­хівців у галузі дошкільної освіти. Для дитини малюнок є формою й засобом комунікації з іншими людьми й одно­літками, її самовираженням, самоствердженням, а також своєрідною картиною світу; для батьків - це шлях до по­розуміння з нею та гармонізації родинних стосунків; для фахівців з дошкільної освіти, педагогів і психологів - матриця внутрішнього світу, розвитку всіх сфер особис­тості дитини, її соціологізації, Я-концепції.

Завдяки вивченню дитячого малюнка дорослий від­криває шлях до діалогу з дитиною, розвивального спілку­вання з нею. Малюнок презентує дитину в соціумі як ком­петентну й успішно соціалізовану, позитивно (негативно) налаштовану особистість.

У малюванні дитина виявляє своє прагнення до пізнан­ня навколишнього світу і певною мірою рівень цього піз­нання. Чим краще в неї розвинені сприймання, спостереж­ливість, чим ширший запас уявлень, тим повніше і точніше вона відображає дійсність у своїй творчості, тим багатші, виразніші її малюнки. Дошкільник у своїй зображувальній діяльності відображає такі специфічні особливості свого мислення, як конкретність, образність. Його зображуваль­на діяльність пов'язана не лише з окремими психічними функціями (сприймання, пам'ять, мислення, уява), а й з особистістю загалом. У ній виявляються інтереси, темпера­мент, деякі статеві відмінності дитини: хлопчики люблять малювати транспортні засоби (машини, кораблі, поїзди, лі­таки), тяжіють до динамічних побудов; дівчатка - будин­ки, природу, використовують у своєму малюнку орнамен­тальне і декоративне оформлення, прикраси.

Особливостями дитячого малюнка є:

-   схематизм: зображаючи людину, діти часто малю­ють «головонога» (голову, руки, ноги); схематично зобра­жують вони й інші предмети;

-    «прозорість» предмета: малюючи будинок, дитина зображує його одночасно ніби з кількох точок зору (стіни, дах, паркан, люди, меблі - через «прозорі» стіни);

-   недосконале зображення динаміки предметів: діти, особливо молодші дошкільники, використовують для цьо­го звуконаслідування, жести; від моторної динаміки, пере­дусім мимовільної, поступово переходять до зорової, зоб­ражувальної, а також зображення перспективи, пропор­ційності окремих частин предмета тощо.

За відсутності цілеспрямованої роботи з розвитку зобра­жувальної діяльності дітей, ці особливості можна спостері­гати в їх малюнках і наприкінці дошкільного дитинства.

На якість малюнка впливає здоров'я, фізичний і пси­хічний стан дитини. Характерні особливості мають малюн­ки дітей із хворою психікою. Наприклад, малюнкам дітей, хворих на шизофренію, притаманні незавершеність у зоб­раженні предметів і дій, різка деформація форм, збільшен­ня анатомічних частин, диспропорція, геометризація, змі­шана проекція, незвична тематика, патологічний потяг до зображення певних предметів, парадоксальне зображення героїв сюжету та ін. Тому спеціалісти нерідко використову­ють дитячий малюнок у діагностуванні її здоров'я.

У своєму розвитку дитячий малюнок долає такі стадії:

1) позбавлення смислу штрихів. Ними дитина ще не на­магається виразити щось конкретне, а лише відтворює дії дорослого;

2)  безформність зображень (початок 3-го року життя). Дитина вже прагне виразити на папері певний образ, од­нак їй не вистачає творчих сил, тому без допомоги «худож­ника» важко визначити зміст намальованого;

3)   «схематичність зображення» (4-5-й рік життя). У ній виокремлюють етапи, які залежать від наповнення примітивних схем суттєвим змістом. Наприклад, спершу малюк зображує людину спрощено, з двох частин (голови і опори), та поступово він включає в малюнок нові частини людської фігури, насамперед тулуб і руки;

4)    правдоподібність зображень, для якої характерні поступова відмова дитини від схеми, перші спроби відтво­рити справжній вигляд предметів. Однак, як і раніше, всі малюнки є в основному контурами предметів, з притаман­ною їм «непропорційністю» і «прозорістю». Однак у цих малюнках уже помітна перспектива. Хоч дитячі малюнки на цій стадії ще недосконалі, художньо не обдарована ди­тина рідко самостійно піднімається на наступний ступінь його розвитку. Лише отримуючи настанови дорослих про способи вдосконалення малюнка, вона виходить на новий рівень зображувальної діяльності;

5) точність зображень. На таких малюнках не лише ди­тина знає, що зображено, але й ті, хто без її коментарів роз­глядає їх.

За твердженням дослідників (О. Смирнов), неможливо простежити чітку залежність стадій художньої творчості від віку дитини, оскільки значну роль відіграють її індиві­дуальна обдарованість, вплив доступних для неї зразків зображувальної діяльності. Попри те, проглядається така тенденція: 6-річні діти «дають суцільно чисту схему», яка поступово зникає на межі ll-річного віку, поступаючись місцем досконалішим способам зображення; правдоподіб­ний малюнок з'являється після 13 років.

У багатьох дослідженнях виокремлюють також дозображувальний і зображувальний етап розвитку дитячого малюнка; стадії каракулів, наступної інтерпретації, ма­люнки з примітивною зображувальністю, схематичні ма­люнки. Дітей, які надають перевагу малюванню предметів і розгорнутих сюжетів, називають «комунікаторами» і «візуаторами» (JI. Обухова).

Розвиток графічних образів у дошкільному дитинстві

До початку дошкільного дитинства дитина має певний, хоч і дуже обмежений, запас графічних образів, що дає їй змогу зображувати окремі предмети. Однак ці зображення мають з предметами дуже віддалену подібність.

Уміння впізнавати у малюнку предмет стимулює вдос­коналення зображувальної діяльності, яке довго триває. Дитина втілює у своєму малюнку різні форми досвіду, отри­маного у процесі дій з предметами, їх зорового сприймання, графічної діяльності, навчання з дорослими. Правда, малю­нок дорослої людини відображає лише доступні зоровому сприйманню властивості предмета, а дитина використовує у ньому весь досвід. Тому серед дитячих малюнків, крім зоб­ражень, що відповідають зоровому сприйманню, можна по­бачити і такі, в яких виражено те, що з'ясовує дитина, дію­чи з предметом, обстежуючи його на дотик. Наприклад, плоску гострокутну фігуру (трикутник) після обстеження рукою можуть зобразити у вигляді овалу, відводячи від ньо­го коротенькі рисочки, якими намагаються підкреслити гострокутність фігури. Такі зображення гострокутних фігур зумовлені спробами пристосувати сформований у них рані­ше графічний образ замкнутої кругоподібної лінії.

Графічна форма зображення предмета зумовлена наяв­ними у дитини графічними образами, зоровим враженням від предмета і набутим під час дій з ним дотиково-руховим досвідом. Крім цього, дитина передає у малюнку не лише враження від предмета, а й своє розуміння та знання. Бід­ний, ледь помітний малюнок свідчить, що дитина не нама­гається точно і повно відтворити предмет, який зображує.

Діти здатні впізнавати зроблені однолітками зображен­ня, наприклад, іграшки у малюнках своїх однолітків. їм доступні не лише зображення з достатньою кількістю оз­нак, а й ті, що передають одну-дві суттєвих, на їх погляд, ознаки.

У побудові графічних образів дитина все більше орієн­тується на зорові враження. До цього спонукають її дорос­лі, які відкидають невдалий, на їхню думку, малюнок, пропонують уважніше подивитися на предмет. Малюван­ня з натури відбувається у результаті спеціального впливу дорослого. Здебільшого дошкільники, ледь глянувши на предмет, намагаються швидко і впевнено малювати на па­пері. Вони ще не мають потреби систематично спостерігати натуру, тому їх малювання навіть за її наявності можна вважати малюванням з уяви.

Утворення графічних шаблонів у зображувальній діяльності дошкільника

Створювані у процесі навчання умови спонукають ді­тей удосконалювати графічні образи, вносити у них нові елементи, які відображають характерні ознаки зображува­них предметів. Поступово графічні образи все більше почи­нають відповідати реальному предмету. Однак дитячому малюванню притаманна тенденція до закріплення звич­них графічних образів. За певних умов це перетворює об­рази на стандартні шаблони, які є досить міцними утво­реннями, оскільки відповідають елементарним вимогам зображення й отримують визнання у людей. Поширеними шаблонами, які передаються з покоління в покоління, є зображення будиночків, квітів, дерев тощо. Засвоюючи шаблон, дитина починає переносити його з малюнка на ма­люнок, мало піклуючись про вдосконалення зображувано­го. Тільки спеціальне завдання, що виникає у процесі ма­лювання, змушує її, не змінюючи шаблону, домальовувати до нього окремі деталі.

Закріплення графічних образів, перетворення їх на шаб­лони негативно впливає на розвиток дитячого малювання. Дитина може так і не навчитися малювати нічого, крім де­кількох засвоєних нею схем конкретних предметів. Тому навчання малюванню пов'язане і з руйнуванням шаблонів.

У дитячому малюнку тенденція до розвитку графічних образів вступає у суперечність із тенденцією до їх закріп­лення, перетворення на шаблони. Від того, яка з них переважатиме, значною мірою залежить успіх дитячого малю­вання, а все це - від особливостей навчання. Заснованість його на копіюванні готових зразків сприяє утворенню шаб­лонів; спрямованість на удосконалення способів переда­вання властивостей об'єкта у зображенні - унеможлив­лює шаблонність, удосконалює графічну форму малюнків. Усе це актуалізує необхідність звертати особливу увагу на розвиток зображувальної діяльності дітей.

Використання кольору у зображувальній діяльності дошкільників

Із розвитком малювання у дитини виникає потреба ви­користовувати колір. У цьому окреслюються такі дві тен­денції:

1)   довільне використання кольору. Дошкільник може розфарбувати предмет будь-якими фарбами, які часто не відповідають реальному його кольору. Наприклад, у нама­льованої людини одна рука може бути червоною, друга - синьою;

2)   намагання зафарбувати предмет відповідно до його справжнього кольору. Як правило, дошкільники вико­ристовують колір деяких предметів як обов'язкову озна­ку і зафарбовують їх зображення однотонно, без переда­вання відтінків. Це відбувається тому, що часто вони на­дають предметові колір, про який почули від дорослих, незважаючи на власне сприймання. Тому їх малюнки сповнені кольоровими штампами (трава зелена, дерево із зеленою кроною і коричневим стовбуром, сонце червоне або жовте).

Вільно використовувати колір можуть тільки маленькі діти (2-3-х років), для яких усі кольори гарні, тому вони малюють усіма фарбами без розбору. Та вже у 3-4 роки ставлення до кольору суттєво змінюється.

У своїх малюнках діти виражають власне ставлення до них: «гарне» зображають яскравими фарбами, з красиви­ми орнаментами; «негарне» - темними, навмисно неаку­ратно виконуючи малюнок. Злодія, бабу-ягу, забіяку ди­тина малюватиме недбало, адже, на її погляд, вони не вар­ті старань. Отже, колір і старання дитини виражають її ставлення до змісту малюнка.

Часто діти використовують колір не для передавання притаманних предмету реальних барв, а для прикрашення зображуваного. Тому розфарбовують зображені предмети зовсім не властивими їм кольоровими смужками, візерун­ками. Старший дошкільник може навмисно невмотивова- но використати колір, створюючи фантастичні образи. Завдяки спілкуванню з дорослими у дошкільника з часом складається уявлення про колір як про важливу ознаку предмета, яка змінюється, він вчиться відчувати гармо­нію, підбирати кольорові поєднання. У нього формується відчуття кольору, яке є важливою передумовою створення довершеного художнього образу.

Особливості змісту малюнка дитини дошкільного віку

Зміст малюнків діти запозичують у дорослих, які про­понують їм деякі графічні зразки, коли вони починають малювати каракулі. В основному на перших малюнках ді­ти зображують стрічки, доріжки, сонечко, кульку, буб­лик, сніговика, квіточку, ялинку тощо.

Малювання невеликої кількості предметів, здебільшо­го перейняте у дорослих, триває приблизно до 5-ти років. Потім дитина за підтримки дорослого долає звичні шабло­ни і малює все, що її цікавить. Вона починає малювати предмети, сюжетні картинки, виявляє готовність ілюстру­вати книжки і події свого життя. 5-6-річні діти малюють особливо багато, можуть створювати до двох тисяч малюн­ків (на багато більше, ніж у попередні і наступні роки). Змістом їх малюнків стає все, що може відбуватися на зем­лі: у повітрі, на суші і в морі.

У дошкільному віці діти зорієнтовані на зображення об'єктивного світу, не залишаючи без уваги і фантастич­них персонажів. Після 6-ти років потік їх малюнків уже не такий багатий, однак, як і раніше, дуже змістовний.

Малюнки далеко не всіх 5-6-річних дітей набувають різноманітності за темами і сюжетами. Діти, у яких не роз­вивається пізнавальний інтерес до навколишнього світу, зациклюються на вузькому колі тем: вони малюють лише людей, будинки, квіти і дерева. Як правило, це є наслід­ком недостатнього загального розвитку дитини, необґрунтованого використання ними стереотипних графічних еле­ментів.

За систематичного художнього виховання тематика дитячих малюнків значно розширюється. Однак їх зміст в основному не віддаляється від запропонованих дорослими мотивів.

Тематику дитячих малюнків обумовлюють такі чинники:

а) належність дитини до певної статі, ступінь її сензитивності до статевих відмінностей. Загальна спрямова­ність на ідентифікацію зі своєю статтю надає певного зміс­ту дитячим малюнкам: хлопчики особливо сензитивні до чоловічих ролей, малюють будівництво, міста, кораблі у морі, автомобілі, що мчать по дорозі, війни, бійки. Дівчат­ка, сензитивні до жіночих ролей, малюють принцес, квіти, сади, різноманітні орнаменти, дружбу дітей, мам, які гу­ляють з доньками;

б) важливі суспільні події, національні традиції, куль­турні особливості країни. Такі малюнки є результатом об­разотворчих старань 5-річних і старших дітей;

в) територіальне проживання дитини. Малюнки місь­ких і сільських дітей часто різняться за змістом, що зу­мовлено передусім ставленням дорослих до місця прожи­вання.

Часто об'єктом малюнків є рідні дитини і вона сама. Якщо дитина малює сім'ю, то представляє у всіх своїх ро­дичів. Тих, кого вона особливо любить, зображує ретельні­ше, інших - схематично.

У таких малюнках можуть бути зображені бажані, але реально не існуючі родичі: маленькі братики і сестрички, тато або мама. Діти малюють не лише портрети членів сім'ї, а й сцени сімейного життя, які хвилюють їх.

Малюють діти і себе. їх автопортрети часто відобража­ють позитивне ставлення до себе: зображений на портреті одягнений у бажаний одяг, знаходиться у бажаному міс­ці, у бажаних обставинах. Якщо дитина малює себе у важ­ких ситуаціях повсякденного життя або свої страшні сни, це є свідченням її емоційного неблагополуччя. Іноді вона може створити серію малюнків-розповідей про своє реаль­не й уявне життя (чого у неї немає, а хотіла б мати).

Діти завжди емоційно ставляться до тварин, хочуть їх тримати, що і відображають у своїх малюнках.

За змістом малюнків дітей можна умовно поділити на реалістів (зображають предмети, явища природи, реальні події повсякденного життя) і мрійників (відтворюють свої несуттєві бажання, мрії, марення). Чим старші діти, тим частіше вони зображують мрії і бажання.

Малюнки дітей відображають їх реакцію на події жит­тя, відомі їм справи, турботи дорослих. Вони свідчать, що соціальні реакції дітей адекватні соціальному настрою та інтересам дорослих, тому є своєрідними документами епохи.

Вплив зображувальної діяльності на психічний розвиток дошкільників

Зображувальна діяльність специфічно впливає на роз­виток дітей. Завдяки їй дитина переходить від дифузних (невизначених) графічних образів, які виступають як оз­наки подібних груп предметів. Розвиток зображувальної діяльності вимагає від дитини вдосконалення сприймання і мислення, уміння дивитися і бачити, передавати предмет­ний світ за зображувальними законами. Зі свого боку вона стимулює особистісне зростання дитини, оскільки, наприк­лад, використання кольору покращує сприймання світу, розширює спектр її естетичних почуттів, поглиблює їх.

Із діяльнісного погляду малюнок є матеріальною опо­рою внутрішнього плану діяльності, а процес малювання - способом психотерапії. За словами JI. Виготського, «ху­дожнє виховання - фон життєдіяльності» дитини, її ма­люнок - перехід від символу до знаку. Оскільки зображу­вальна діяльність безпосередньо стосується розвитку мис­лення, на підставі малюнків можна продіагностувати розвиток мислення дитини.

Особливе значення малювання у розвитку дитини під­креслював Д. Ельконін, зараховуючи його разом із ліплен­ням до продуктивних видів діяльності: малювання дає змо­гу виразити колір і форму предмета; ліплення - втілює об'ємну форму, але не забезпечує відображення кольору; конструювання - передає співвідношення частин предме­та. За його словами, у ранньому дитинстві предметне сприймання ще не достатньо розчленоване, тому колір, форму, величину та інші ознаки дитина сприймає не ізо­льовано від предметів, які ними наділені. Отже, ці види ді­яльності мають особливе значення для розвитку сприйман­ня і мислення дитини.

Виокремлені ознаки предмета стають змістом особли­вих уявлень про форму, колір, величину, об'єм, кількість, що відкриває можливості для мислительного оперування ними, розрізнення тощо.

Ставлення дорослих до перших спроб дитячої творчос­ті має бути особливо тактовним. У його виявах недопусти­мі насмішки, висловлювання на зразок «ти зовсім не вмі­єш малювати». При цьому важливо пам'ятати, що дитина, взявши олівець чи фарбу, переслідує свої цілі, які можуть суттєво відрізнятися від уявлень про них дорослого. Тому примітивна, з його погляду, робота може бути значущою для дитини, а прекрасна - навпаки. Цю особливість під­креслив Л. Виготський, який стверджував, що цінність художнього виховання полягає у тому, що воно створює, а не формує знання і навички. Іншу (експресивну) особли­вість дитячого малюнка зауважила Л. Обухова: у малюнку дитина виражає своє ставлення до дійсності, у ньому мож­на побачити, що є основним і другорядним для неї, тобто емоційний і смисловий центри.

Конструктивна діяльність дошкільника

До початку дошкільного дитинства малюк вміє створю­вати деякі елементарні побудови. Однак, конструювання ще не стало самостійним видом його діяльності. Правда, еле­менти конструктивних дій помітні в її грі, в якій вони ма­ють допоміжне значення. Часто дитина в найпростіший спо­сіб поєднує декілька деталей, надаючи їм ігрового значення.

Конструктивна діяльність складається упродовж 4-5-го року життя. Її метою є створення конструкцій, які зобра­жують різноманітні предмети і ситуації. Вона може відбу­ватися поза грою або у зв'язку з грою, при цьому конструк­тивні задуми набувають самостійного значення і часто під­порядковують собі гру.

Конструювання передбачає спорудження будов, у яко­му здійснюють взаємне розміщення частин та елементів, поєднуючи їх у різний спосіб.

Результатом цього процесу є певний реальний продукт. У цьому сенсі конструктивна діяльність подібна на інші її види (малювання, ліплення), однак передбачає специфічні прийоми обстеження (виокремлення основних частин, опорних деталей, їх розміщення тощо), відповідні способи, прийоми обстеження і побудови конструкції.

Конструювання завжди має на меті розв'язання певно­го конструктивно-технічного завдання, пов'язаного з орга­нізацією простору, встановленням взаємного розміщення елементів і частин предметів відповідно до певної логіки. Важливо, щоб результат конструювання відповідав вимо­гам реальної споруди і виконував її призначення: стілець виготовити так, щоб на нього можна було посадити ляль­ку, міст - щоб по ньому могла «проїхати» машина. Це оз­начає, що будова, хоч і створюється не для практичного використання, у ній повинні відтворюватися основні еле­менти і функції реальної будови. Для розвитку конструк­тивної діяльності у ранньому дитинстві важливим є вмін­ня наділити будову певним змістом. Цьому вчить малюка дорослий. Коли він «спорудив» міст, дорослий має відзна­чити: «Який гарний, високий міст. По ньому поїде маши­на». Цим він спонукає дитину до відповідних ігрових дій.

У дошкільному віці, за спостереженням А. Давидчук, розвиваються такі дві взаємопов'язані сторони конструк­тивної діяльності:

1)  конструювання-зображення. Зовнішнім проявом йо­го є захопленість дитини процесом конструювання, байду­жість до того, чи буде використана конструкція у грі. Ди­тиною керує прагнення весь час створювати нові конструк­ції, а не інтерес до результату цієї діяльності;

2)   конструювання для гри. Конструювання, що має в основі ігровий мотив, подібне до конструктивно-технічної творчості дорослих, адже підпорядковується практичному призначенню будови, при створенні якої необхідно врахо­вувати функціональні умови, наприклад побудований ко­рабель повинен вміщувати всіх моряків. Водночас дитяче конструювання має певну специфіку. Якщо кожний еле­мент конструкції дорослого виконує фіксовану функцію, пов'язаний з іншими в єдине ціле, то щодо дитячої, він мо­же не відповідати всім вимогам до реального об'єкта. Час­то конструкція подібна до нього загальними контурами, формою, однак їй бракує багатьох елементів, а під час гри дитина може залежно від сюжету змінити її призначення.

Основним моментом конструювання є аналітико-синтетична діяльність з обстеження предметів, результатом якої є пізнання структури об'єкта і його частин, врахуван­ня логіки їх з'єднання, з'ясування способу конструюван­ня. В аналізі зразка і виборі способів його побудови дош­кільнику допомагає не просто зорове сприймання, а спеці­ально організована пізнавальна діяльність. Він обстежує не лише основні ознаки предметів (форма, пропорція, вели­чина та ін.), а й їх специфічні конструктивні властивості (стійкість, рівновага, протяжність тощо). На основі аналітико-синтетичної діяльності дитина планує процес конс­труювання, створює задум. Успішність його реалізації ба­гато в чому залежить від її вміння планувати і контролю­вати процес конструювання.

Уміння обстежувати конструкцію розвивається під ке­рівництвом дорослого. За правильної організації цього процесу 3-4-річна дитина називає предмети, вирізняє їх основні частини, деякі деталі; 4-5-річна - добре розріз­няє основні частини за величиною і формою, встановлює розміщення одна відносно одної. Старший дошкільник мо­же самостійно проаналізувати зразок або конструкцію (виокремити частини, з'ясувати їх призначення і просторове розміщення), знаходить цікаві конструктивні розв'язан­ня, планує етапи створення власної конструкції; 6-7-річ- на дитина вже аналізує конструкцію предмета з практич­ного погляду. Виокремлюючи частини, вона встановлює їх функціональне призначення, відповідність форми, вели­чину, місцезнаходження, а також думає про ситуації, у яких використовуватиметься конструкція.

Удосконалення аналітико-синтетичної діяльності ство­рює основу для конструктивної творчості дошкільника.

Типи конструктивної діяльності, їх вплив на психічний розвиток дошкільника

Основними типами конструктивної діяльності є конс­труювання за зразком, конструювання за даними умова­ми, конструювання за задумом.

Конструювання за зразком. Суть цього конструювання полягає у відтворенні в конструкції запропонованого як зразок предмета. Найпростіший спосіб такого конструю­вання - створення зразка на очах у дітей, які мають змогу спостерігати особливості, послідовність процесу, деталі конструкції, дії конструктора тощо.

Значно складнішим є конструювання за готовим зраз­ком, оскільки дитині необхідно виділити у ньому окремі деталі за результатами його обстеження. У цьому процесі дитина виробляє точніше уявлення про предмет, який не­обхідно буде сконструювати. Основне при обстеженні зраз­ка - проаналізувати великі основні його частини та їх взаєморозміщення.

Використання розчленованого на елементи зразка вип­равдане лише на початку оволодіння конструктивною ді­яльністю, коли дитина набуває перших навичок обстежен­ня, вміння виокремлювати його основні частини. Тривале конструювання за розібраним зразком з часом втрачає свою користь, бо дитина, навчившись точно копіювати йо­го, вичерпує своє конструктивне завдання.

Діяльність, яка складається лише з точного відтворен­ня зразка, не розвиває вміння творчо розв'язувати конс­труктивні завдання. Цій меті підпорядковане конструю­вання за цілісним зразком, коли дитина внаслідок обсте­ження повинна встановити, за допомогою яких деталей вона зможе його відтворити. Ще ефективнішим є зразок-малюнок, оскільки малюку необхідно відтворити на осно­ві площинного зображення тримірну конструкцію, що ви­магає здатності бачити за зображенням реальну дійсність.

Конструювання за заданими умовами. Його особли­вість полягає у необхідності побудувати конструкцію на основі сформульованих вихователем умов, вимог, зав­дань, гри (сконструювати пароплав, щоб на ньому могли розміститися команда і пасажири; побудувати міст через річку, щоб по ньому могли проїхати машини). Для цього необхідно бачити залежність конструкції предмета від йо­го призначення, уміння враховувати і виконувати певні умови.

У процесі конструювання відповідно до завдання дити­на вчиться по-різному розв'язувати його на основі одних і тих самих умов. Це створює важливі передумови для роз­витку творчості - їй цікаво побудувати різноманітні бу­динки, у різний спосіб обгородити їх, спорудити міст через річку тощо. Нерідко дитина створює багато будівель, які послідовно ускладнюються. Спорудження високих і низь­ких, широких і вузьких, довгих і коротких будиночків формує у дітей гнучке уявлення про різні їх типи, узагаль­нене вміння їх будувати. Це становить основу творчого конструювання: діти легко будують потрібні їм споруди, втілюючи у них найвибагливіші задуми. Наприкінці дош­кільного дитинства створені ними конструкції відповіда­ють різноманітним і складним умовам.

Конструювання за задумом. Таких умінь вимагає від дитини ігрова діяльність, для якої потрібні будови не лише зі спеціального матеріалу (наприклад, кубиків), а й з пред­метів, які оточують дитину - меблів, дощок, палок, шмат­ків матерії тощо. Гра часто вимагає створення конструкцій, якими дитина могла б користуватися особисто. Діти буду­ють споруди, які хочуть використовувати у різних цілях: кораблі і баржі, на яких вирушили б у плавання.

Використання будов у грі надає конструюванню дітей великого практичного смислу, змінює його характер. Конструюючи, вони дбають, щоб будова була подібна до певного предмета, щоб можна було погратися з нею. Така настанова змінює ставлення дітей до процесу конструю­вання: вони намагаються створити конструкцію, яка б максимально відповідала задуманій ними грі.

Конструювання для гри об'єднує дітей: вони вчаться спільно обговорювати його план, разом виробляти рішен­ня, підпорядковувати свої бажання конструктивним за­думам, відстоювати свої міркування щодо конструкції тощо.

Типи конструювання чергуються залежно від його зав­дання і ситуації, у якій діє дошкільник. Кожний із них розвиває у дитини специфічні здібності.

Для створення будов діти використовують призначений для цього будівельний матеріал (бруски, кубики), а також інший (палиці, фанерні і картонні ящики, коробки, дошки тощо). Це розвиває у них спеціальні здібності, сприяє фор­муванню навичок спілкування, естетичних, моральних якостей. Вони вчаться узгоджувати свої плани і дії, вияв­ляти ініціативу, відстоювати свої пропозиції, поступатися, допомагати одне одному, радіти спільному успіху.

У старшому дошкільному віці конструювання стає складною і різноманітною діяльністю. Крім будівельного матеріалу, діти використовують конструктори з металу, пластмаси, дерева з різноманітними типами з'єднання дета­лей. Особливо приваблює старших дошкільників конструю­вання з паперу, природного матеріалу. Вони вже можуть са­мостійно придумувати й виконувати оригінальні вироби.

Конструювання розвиває уміння бачити предмет, розу­міти його призначення, властивості деталей. Під час скла­дання конструкції дитина переконується, що одні деталі стійкі у будь-якому положенні, інші - лише у визначено­му, а різноманітні поєднання деталей дають різну міцність (важко, наприклад, створити міцну будову лише з плас­тин, та, поєднуючи кубики і пластини, можна зробити міц­ний будинок).

У процесі конструювання діти дізнаються, що визначе­ній формі і вазі деталей відповідають визначені конструк­тивні властивості. Наприклад, куб однаково стійкий, на яку б грань його не поставили, а брусок буде стійким, як­що його покласти на будь-яку бокову грань.

До продуктивних видів діяльності належать аплікація і ліплення, які за психологічним значенням подібні до зоб­ражувальної і конструктивної діяльності. У дітей, активно зайнятих малюванням, конструюванням, ліпленням і аплі­кацією, розвивається здатність до планування діяльності