- •1. Виховання як загальнолюдське явище
- •2. Індивідуально-типологічні особливості особистості: їх характеристика
- •1. Структура педагогічної науки і її зв’язок з іншими науками
- •2. Поняття про учіння, научіння та навчання. Компоненти научіння школярів мислительним операціям
- •1. Загальна характеристика методів науково-педагогічних досліджень
- •2. Психологія навчання: предмет, задачі та змістовні характеристики
- •1. Роль діяльності, середовища і виховання у формуванні особистості
- •2. Проблеми психології вікового розвитку в світлі діяльності вчителя фізичної культури
- •1. Вікові етапи розвитку особистості учня, їх характеристика
- •2. Психологія виховання та перевиховання підлітків. Особистість педагога як приклад для наслідування
- •1. Система освіти в Україні. Закон України “Про освіту”
- •2. Спілкування та діяльність. Функції, структура спілкування
- •1. Суть процесу навчання, його задачі і структура
- •2. Психологія виховного впливу на старшокласників: специфіка виховання 15-17- річних в світлі особистісно-орієнтованого підходу
- •1. Методи навчання, їх класифікація
- •2. Розвиток, формування та становлення особистості
- •1. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності
- •2. Структура та мотиви навчальної діяльності. Розвиток розумових здібностей школярів. Погляди ж.Піаже, в.Давидова, б.Ельконіна на розумовий розвиток учнів
- •1. Методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності
- •1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів
- •2. Психологія педагогічних здібностей. Своєрідність предметно-змістових характеристик здібностей учителя
- •1. Методи контролю і самоконтролю у навчанні
- •2. Поняття особистості, її структура. Теорії особистості
- •Сутність поняття “особистість” у гуманістичних теоріях особистості.
- •Концепція стадіального розвитку психіки (ж. Піаже) (когнітивна модель розвитку особистості))
- •Становлення і розвиток особистості у теорії е. Фрома. (гуманістичний психоаналіз)
- •Психоаналіз
- •Поведінкова школа (біхевіоризм)
- •Сутність поняття “особистість” у вітчизняних теоріях особистості
- •1. Основні засоби навчання
- •2. Психологія педагогічної діяльності. Стилі педагогічної діяльності
- •1. Принцип систематичності і послідовності навчання
- •2. Закономірності та фактори, що впливають на психічний розвиток особистості
- •1. Принцип доступності навчання
- •2. Методи дослідження у віковій, педагогічній та соціальній психології, їх значення для педагога
- •1. Урок – основна форма організації навчання
- •2. Соціальна психологія: предмет, методи та її значення у поліпшенні міжособистісних відносин в учнівському та педагогічному колективах
- •1. Рушійні сили процесу виховання
- •2. Поняття соціальної групи. Психологія колективу
- •1. Загальна характеристика принципів виховання
- •2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.
- •2. Психологія: її предмет, структура. Характеристика основних напрямів сучасної психології
- •1. Принцип добровільності у вихованні
- •2. Психологія педагогічної оцінки як складової частини взаємодії в системі “учитель-учень” у межах 12-бальної системи оцінювання в сучасній школі
- •1. Загальні методи виховання і їх класифікація
- •2. Психічний розвиток дошкільника як основа розуміння вчителем онтогенезу психіки та свідомості дитини
- •1. Методи формування свідомості особистості
- •2. Здібності, інтереси та обдарованість школярів. Фактори, умови та джерела їх розвитку
- •1. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки
- •2. Феномен лідерства та керівництва у соціальній групі
- •1. Методи стимулювання позитивної поведінки і діяльності учнів
- •2. Психологія навчальної діяльності. Теорія поетапного формування розумових дій п.Гальперіна. Учіння як провідна діяльність молодшого школяра
- •1. Методи контролю за ефективністю виховання
- •2. Психологія підліткового віку. Світогляд, ідеали, перспективи, цінності та професійна орієнтація старшокласників
- •1. Виховання особистості в колективі
- •2. Загальна характеристика психічного розвитку дитини раннього віку. Формування способів дій та оволодіння предметною діяльністю. Криза трьох років
- •1. Ознаки та стадії формування колективу
- •2. Особливості, функції педагогічного спілкування
- •1. Педагогічне керівництво процесом формування колективу
- •2. Роль спадковості, середовища й діяльності в розвитку особистості. Рушійні сили розвитку особистості
- •1. Виховання здорового способу життя в учнів
- •2. Вікова періодизація як психолого-педагогічна проблема
- •1. Роль фізичного виховання у формуванні особистості
- •2. Єдність процесів розвитку, виховання та навчання
- •1. Завдання та зміст позакласної та позашкільної роботи і її місце в системі виховання
- •2. Спілкування, конфлікти у підлітковому віці, їх вплив на формування особистості школяра. Роль учителя у вирішенні підліткових конфліктів
- •1. Сім’я, як фактор формування особистості
- •2. Психіка та свідомість: їх визначення та структура
- •Структура свідомості (за а.В. Петровським ):
2. Психологія виховного впливу на старшокласників: специфіка виховання 15-17- річних в світлі особистісно-орієнтованого підходу
Юнацький вік - етап формування самосвідомості і власного світогляду, прийняття відповідальних рішень, людської близькості, коли цінності дружби, любові можуть бути першорядними.
Для юнацтва властивий максималізм суджень, своєрідний егоцентризм мислення: розробляючи свої теорії, юнак поводиться так, наче світ повинен підпорядковуватися його теоріям, а не теорії - дійсності. Прагнення довести свою незалежність і самобутність супроводжуються типовими поведінковими реакціями: “зневажливого ставлення” до порад старших, недовіри і критиканства стосовно старших поколінь, іноді навіть відкритої протидії.
Найважливіший психологічний процес юнацького віку - становлення самосвідомості і стійкого образу своєї особистості, свого “Я”.
Становлення самосвідомості відбувається за декількома напрямками:
1) відкриття власного внутрішнього світу, юнак починає сприймати свої емоції не як похідні від зовнішніх подій, а як стан свого “Я”, з'являється почуття власної особливості, несхожості на інших, інколи з'являється і почуття самітності (“Інші люди мене не розуміють, я - самотній”);
2) виникає усвідомлення неповоротності часу, розуміння скінченності свого існування. Саме розуміння неминучості смерті змушує людину всерйоз задуматися про сенс життя, про свої перспективи, майбутнє, про свої цілі. Усвідомлення цілей, життєвих устремлінь, вироблення життєвого плану - важливий елемент самосвідомості.
3) Формується цілісне уявлення про самого себе, ставлення до себе, причому спочатку усвідомлюються й оцінюються людиною особливості свого тіла, зовнішності, привабливість, а потім уже морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості.
4) Відбувається усвідомлення сексуальної чуттєвості, що з'являється в цей період, і формується ставлення до неї.
Через розбіжність особливостей сексуального визрівання дівчат і юнаків, можуть виникати взаємне нерозуміння, даремні ілюзії і потім - розчарування. Оскільки в дівчат спочатку зріє духовна потреба в любові, а не сексуальна, то, як правило, у свій перший добровільний сексуальний контакт дівчина вступає з тим хлопцем, що їй справді подобається, в якого вона закохана. Про інших судять звичайно по собі, тому багато хто з дівчат думає, що й хлопець закоханий, вступаючи у сексуальну близькість. Але в юнаків процес сексуального дозрівання і сексуальних бажань випереджає етап духовної потреби в любові, тому часом при сильних сексуальних бажаннях чоловік готовий на сексуальний контакт із жінкою, яка йому байдужа або навіть неприємна. Внаслідок цього сексуальні відносини юнака можуть не поєднуватися із закоханістю, причому він припускає, що й дівчина вступає в сексуальний зв'язок тому, що відчуває фізіологічну потребу в сексі, а не почуття любові. Розбіжності психосексуальних особливостей юнаків і дівчат часто призводять до взаємних розчарувань і особистих драм.
1. Методи навчання, їх класифікація
МЕТОД НАВЧАННЯ — взаємопов'язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток.
У вузькому значенні метод навчання є способом керівництва пізнавальною діяльністю учнів, що має виконувати три функції: навчаючу, виховну і розвиваючу. Він є складним педагогічним явищем, в якому поєднані гносеологічний, логіко-змістовий, психологічний, педагогічний аспекти. Складовою методу навчання є прийом навчання.
Прийом навчання — сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної (допоміжної) мети конкретного методу.
Методи навчання класифікують на загальні (можуть використовуватися в процесі навчання будь-яких навчальних предметів) і спеціальні (застосовуються для викладання окремих предметів, але не можуть бути використані при викладанні інших предметів).
За іншою класифікацією їх поділяють на: методи готових знань (учні пасивно сприймають подану викладачем інформацію, запам'ятовують, а в разі необхідності відтворюють її) і дослідницький метод (передбачає активну самостійну роботу учнів при засвоєнні знань: аналіз явищ, формулювання проблеми, висунення і перевірка гіпотез, самостійне формулювання висновків), який найбільш повно реалізується в умовах проблемного навчання.
Залежно від походження інформації виділяють: словесні, наочні та практичні методи; від мети: методи здобуття нових знань, метод формування умінь і навичок, метод застосування знань на практиці, методи творчої діяльності, методи закріплення знань, умінь і навичок, методи перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок.
Досить розгалуженою є класифікація методів навчання за особливостями навчально-пізнавальної діяльності учнів, яку складають:
— пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний) метод: викладач організує сприймання та усвідомлення учнями інформації, а учні здійснюють сприймання (рецепцію), осмислення і запам'ятовування її;
— репродуктивний: викладач дає завдання, у процесі виконання якого учні здобувають уміння застосовувати знання за зразком;
— проблемного виконання: викладач формулює проблему і вирішує її, учні стежать за ходом творчого пошуку (учням подається своєрідний еталон творчого мислення);
— частково-пошуковий (евристичний): викладач формулює проблему, поетапне вирішення якої здійснюють учні під його керівництвом (при цьому відбувається поєднання репродуктивної та творчої діяльності учнів);
— дослідницький: викладач ставить перед учнями проблему, і ті вирішують її самостійно, висуваючи ідеї, перевіряючи їх, підбираючи для цього необхідні джерела інформації, прилади, матеріали тощо.
Беручи за основу логіку побудови навчального матеріалу, розрізняють індуктивні, дедуктивні та традуктивні методи; логіку викладання — аналітичні, систематичні, аналітико-синтетичні, аналогічно-індуктивні, синтетично-дедуктивні; характеру пізнавальної діяльності — ілюстративні, продуктивні, творчі, акроматичні, катехізичні (запитальні) методи; ступінь самостійної роботи учнів у процесі навчання — подаючі методи (діяльність учнів в основному зводиться до сприймання словесної або наочної інформації), методи взаємодії викладача та учнів (наприклад, бесіда, дискусія тощо), методи самостійної роботи учнів; спосіб вирішення пізнавального завдання — емпіричні (засновані на досвіді, експерименті) і теоретичні (засновані на логічному аналізі) методи.
Така розгалуженість класифікаційних типів методів навчання цілком закономірна. Однак відсутність єдиної загальновизнаної системи методів спричиняє труднощі для обміну й поширення досвіду, невизначеність місця конкретного методу в різних класифікаційних системах.