Психология

11.Засоби спілкування учителя фізичної культури з учнями. Усі засоби спілкування поділяють на дві групи: мовні і немовні.

Мовні засоби спілкування є основними як по частоті використання, так і по змістовності. Вони дозволяють виражати тонкі відтінки почуттів, думок, спонукань людини. За допомогою мови учитель фізичної культури віддає розпорядження, пояснює, оцінює поведінку і дії учнів, регулює їхній стан.

Мова буває монологічною і діалогічною. Монологічна мова – це частіше послідовний і зв’язний виклад системи думок, знань учителем. З усіх різноманітних форм він частіше користається поясненням, описом, розповіддю. В позакласній роботі монологічна мова використовується учителем фізичної культури у виді виступу, доповіді, лекції…

Діалогічна мова – це обмін репліками між обома сторонами, що спілкуються. Вона використовується для обміну думками, узгодження спільних дій…Діалог – це підтримана співрозмовником мова: можна закінчити думку іншого, поставити уточнюючі питання…

Немовні засоби спілкування. Найбільш розповсюдженими з немовних засобів спілкування є жести, що поєднуються з мімікою. Вони відбивають динамічну сторону спілкування, на відміну від зовнішнього вигляду і фізіогномічної маски, що створюють статичну сторону спілкування.

Жест – це рух особи, що передає її психічний стан чи думки про себе ... Міміка – це динамічне вираження обличчя в даний момент спілкування…

До немовних засобів спілкування відноситься і погляд, що може повідомляти учням різну інформацію, особливо в сполученні з мімікою…

Спілкування діями займає на уроках фізичного виховання й учбово-тренувальних занять значне місце. Воно включає в себе показ фізичних вправ, тобто передачу змісту спілкування; рухи, що виражають відношення вчителя до учня (наприклад, поплескування по плечу в знак схвалення його дій) чи учнів друг до друга (наприклад, вираження погрози замахами руки)…

Предметні засоби спілкування. До них відноситься обмін речами (наприклад, передача м’яча з одного кінця шеренги в іншій, у формі змагання…). Вручення подарунків, нагородження переможців призами теж відноситься до предметних засобів спілкування.

Кодово-символічне спілкування здійснюється учителем фізичної культури з учнями за допомогою схем, формул, графіків.

Сполучення мовних і немовних засобів спілкування, їхня єдність є передумовою виховного впливу педагогів на учнів...

12.Культура мови учителя фізичної культури. …Хто володіє культурою мови, той за інших рівних умов – рівні знань і методичній майстерності – досягає великих успіхів у навчально-виховній роботі.

Культура мови – широке і ємне багатокомпонентне поняття, але насамперед це грамотність побудови фраз. …Граматично правильна побудова мови забезпечує її змістовність, логічну послідовність, зрозумілість…

Другою складовою культури мови вчителя є простота і ясність викладу. …Уміння розповісти просто про складне, зробити ясним абстрактне ґрунтується на ясності мислення вчителя, на образності і життєвості прикладів, що приводяться для пояснення.

Третьою складовою культури мови є виразність. Вона досягається як підбором потрібних слів і синтаксичних конструкцій, так і активним використанням основних компонентів виразності усного мовлення – тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, наголосу, інтонації, дикції.

Інтонація і тональність впливають не тільки на свідомість, але і на почуття учнів, тому що додають емоційне фарбування словам і фразам. Тональність мови може бути святковою, задушевною, радісною, гнівною, смутною тощо. Важливо змінювати інтонацію при подачі команд. Якщо команда подається байдужним голосом, причому попередня і виконавча – в одній тональності, то і дії учнів будуть млявими, недбалими…

Темп мови також визначає її виразність. Непридатна як занадто швидка мова – у цьому випадку учням важко зосередитися на тім, що говорить учитель, встигнути «переварити» всю інформацію, ­­­­− так і дуже повільна мова, що може приспати дії учнів.

Паузи мови при їхньому правильному використанні дозволяють краще передати зміст вимовленого слова і фрази (наприклад, … «Напра-во!»)…

Ще одним фактором, що визначає виразність мови учителя фізкультури, є динаміка звучання голосу, варіювання його сили…

Посилення голосу доцільно наприкінці уроку, коли в учнів може наступити утома (у цьому випадку посилення голосу додає командам велику енергію, владність, що вселяє силу), при заняттях на відкритих площадках, при великій чисельності навчальної групи і розтягнутості класу, при виконанні вправи в розімкнутому строю тощо.

Словникове багатство сприяє образності мови, а через неї – і виразності. Уміле застосування прислів’їв, приказок, крилатих слів, метафор, гіпербол робить мова вчителя соковитою, емоційною, піднімає настрій учнів…

Образність мови відіграє істотну роль у дохідливості для учнів навчального матеріалу, що пояснюється вчителем (наприклад, при навчанні обороту верхом на перекладині, учитель може сказати: «Зробіть широкий крок, начебто ви переступаєте через канаву»).

Дикція, тобто ясна і виразна вимова звуків, слів і фраз, полегшує розуміння школярами мови вчителя…

Четвертою складовою культури мови вчителя є грамотна вимова слів з повсякденної мови. Деякі вчителі допускають помилки при постановці наголосів у словах…Іншого роду помилки зустрічаються при застосуванні слів і виражень, що виникли під впливом місцевих діалектів…

П’ятою складовою культури мови учителя фізичного виховання є правильне використання спеціальної термінології. …Треба рішуче виганяти зі своєї мови жаргонні і модні слівця, такі, як «класно», «потужно», «законно»…

Шостою складовою культури мови вчителя є небагатослівність. Деякі вчителі, замість того щоб чітко назвати вправу, найдокладнішим образом описують положення голови, тулуба, пліч, кистей рук, забуваючи, що спочатку потрібно акцентувати увагу учнів лише на головних елементах…

13. Види активності учнів на уроці фізичної культури. Природа активності учнів. Активність, що виявляється учнями під час занять, поділяють на пізнавальну і рухову. Пізнавальна активність зв’язана з проявом учнями уваги, сприйняттям ними навчального матеріалу, з осмислюванням інформації, з її запам’ятовуванням і відтворенням. Рухова активність зв’язана з безпосереднім виконанням фізичних вправ. Але при пізнавальній і руховій активності виявляється насамперед психічна активність.

Піклуючись про підвищення активності учнів на уроці, важливо керувати цією активністю, підкоряти її педагогічним завданням, тобто стимулювати організовану активність учнів…При поганій організації уроку понад половину рухів, що роблять учні, не співпадають з завданнями уроку.

Організована рухова активність школярів визначає моторну щільність уроку фізичної культури. Досягнення високої моторної щільності уроку не повинне бути самоціллю для учителя фізичної культури. По-перше, треба виходити із завдань уроку: підвищення рухової активності школярів не повинне йти на шкоду їх пізнавальній активності. По-друге, потрібно враховувати обмежені фізичні можливості школярів, необхідність для них періодів відпочинку після виконання серії фізичних вправ.

Фактори, що обумовлюють активність учнів на уроці фізичної культури. Їх можна розділити на дві групи (біологічні і соціальні).

До соціальних факторів варто віднести: особливості організації вчителем діяльності учнів на уроці, оцінку діяльності учня на уроці з боку вчителя і товаришів, задоволеність учнів уроками, наявність у них інтересу до фізичної культури і мети занять фізичною культурою. До біологічних факторів насамперед варто віднести потребу в рухах.

Ступінь активності учня на уроці визначається сукупністю цих факторів, однак, провідними для різних учнів можуть бути різні фактори…

Важливо знати спрямованість активності школяра, які цілі вона переслідує: егоїстичні чи колективістські, суспільні чи антигромадські…

14. Інтерес до фізичної культури як фактор підвищення активності учнів на уроці. Міняється значимість привабливих сторін фізичної культури з віком. Якщо молодші школярі виявляють цікавість до рухової активності взагалі (діти люблять побігати, пострибати, пограти, не дуже задумуючись над тим, що це є засобом їх фізичного і психічного розвитку), то підлітки займаються фізичними вправами уже з якоюсь конкретною метою. У старшокласників на першому місці знаходяться мотиви, зв’язані з їх життєвими планами, тобто з підготовкою себе для певної професійної діяльності.

…Школярі виявляють і диференційований інтерес до різного програмного матеріалу. У молодших класах хлопчики віддають перевагу спортивним іграм, а дівчинки – рухливим…

З 4-го класу інтереси починають усе більше диференціюватися. Біля третини дівчинок віддають перевагу гімнастиці й акробатиці й у той же час не люблять загальнорозвиваючих вправ. Частина хлопчиків-шестикласників не люблять гімнастику і віддають перевагу легкій атлетиці. У всіх школярів цього віку спостерігається підвищений інтерес до спортивних ігор, особливо баскетболу, естафетам у виді змагань.

… Починаючи з 9-го класу помітний різкий спад інтересу до важких і змагальних вправ. Це можна пояснити декількома причинами. По-перше, старші школярі в зв’язку з ростом самосвідомості починають піклуватися про свій престиж і чуйно реагувати на невдачі, що можуть бути під час змагань. По-друге, як показано в ряді досліджень, від молодших до старших класів позитивне відношення до уроку фізичної культури слабшає. Особливо це помітно в групах школярів із середнім і низьким рівнем рухової активності.

Знижується число школярів, які бажають займатися фізичною культурою у вільний час (…збільшується розмаїтість інтересів старших школярів…)...

У старших школярів інтерес до фізичної культури зберігається, якщо в них мається мета занять фізичними вправами…Щоб школярі виконували усі вправи сумлінно, треба формувати в них довгострокову мету відвідування уроків фізкультури – самовдосконалення.

Завданням учителя фізичної культури є формування в школярів цілеспрямованості, тобто прагнення досягти віддалену за часом мету. Цілеспрямованість виникає тільки в тому випадку, якщо мета значима для школяра, відповідає його спонуканням і інтересам і вважається їм досяжною.

Реальність досягнення мети створює перспективу особистості. Перспектива (по А.С.Макаренко – «завтрашня радість»), додає цілям особливо сильний спонукальний характер. Але перспектива повинна бути безупинною, з постійно зростаючими по труднощам приватними цілями. Тому обов’язкова постановка вчителем близьких, проміжних і віддалених цілей.

Як найближчі цілі можуть виступати розучування якого-небудь елемента складної вправи, виконання вправи на витривалість і силу певну кількість разів і т.д. Як проміжні цілі можна назвати виконання спортивного нормативу, підготовку до прийому в ДЮСШ, оволодіння вправою. Кінцевими віддаленими цілями є розвиток якості до певного рівня, виконання розрядних нормативів, оволодіння умінням плавати та ін. Від правильної постановки цілей залежить підтримка, а порой і формування інтересу і цілеспрямованості школярів у сфері фізичної культури.

…Підтримка інтересу і цілеспрямованості в школярів багато в чому залежить від того, чи мають вони задоволення від уроків фізичної культури, і чи формується в них задоволеність заняттями фізичною культурою.

15. Створення позитивного емоційного фону на уроці. Емоційний фон є важливим чинником уроку. Він виникає з моменту очікування учнями уроку фізичної культури й існує на всьому його протязі. При цьому емоційний настрой може змінюватися по ходу уроку в залежності від самопочуття учнів, інтересу, що виявляється ними до вправи, у зв’язку з оцінками їх діяльності.

… Чим більш зрілі учні, тим у більшому ступені основним джерелом радості на уроці повинний бути сам процес навчання, подолання труднощів, придбання нового, розвитку своїх здібностей і якостей особистості. Однак мається і ряд інших факторів, що підвищують емоційність уроку і викликають радість у школярів.

1.Обстановка уроку і поведінка вчителя істотно впливають на його емоційність. Естетика залу, естетика поведінки, що прийнята на уроці, сам учитель, що світиться радістю і заражає нею учнів, − усе це має немаловажне значення…

2.Використання ігрового і змагального методів. Гра і змагання в силу властивих їм психологічних особливостей – цікавості, престижності й ін. – викликають сильний емоційний відгук в учнів. Однак нерідко виникають настільки сильні емоції, що виконання навчальних завдань стає неможливим... Тому використання ігрового і змагального методів вимагає певної форми, місця і міри на уроці фізичної культури...

Спонукати в школярів змагальний дух можна наступними прийомами:

1.оголосити конкурс на краще виконання вправи;

2.виділити кращого по виконанню, щоб на нього рівнялися інші;

3.організувати заочне змагання учня з еталонним виконанням вправи;

4.організувати змагання із самим собою.

А. Розмаїтість засобів і методів, використовуваних учителем на уроці. В даний час установлено, що одноманітна фізична діяльність приводить до розвитку несприятливих психічних станів – монотомії і психічного пересичення. Перше характеризується зниженням психічної активності, втратою інтересу до діяльності і розвитком нудьги, ослабленням уваги. Друге характеризується, навпаки, посиленням психічного збудження, дратівливості, озлобленості, появою огиди до діяльності. Тому вчитель повинний різноманітити засоби і методи проведення уроку…

Б. Музичний супровід на уроці. Музичний супровід ходьби, бігу і загальнорозвиваючих вправ у вступній частині уроку повинний починатися не відразу, а після двох-трьох повторень вправи. Починаючи з третього уроку, учні можуть виконувати вправи під музику самостійно, без команд учителя, керуючись тільки ритмом музики і записаних сигналів...

16. Оптимальна завантаженість учнів на уроці. …Вона досягається рядом організаційно-педагогічних засобів: усуненням непотрібних пауз, здійсненням постійного контролю за учнями, максимальним включенням у навчальну діяльність усіх без винятку учнів і ін.

Усунення непотрібних пауз. …Тривалі паузи знижують не тільки рівень функціонування вегетатики, необхідний для виконання м’язової роботи, але і настрой на роботу, мобілізаційну готовність учнів, розхолоджують їх. Усунути ці простої можна декількома шляхами:

1. забезпеченням спортивними снарядами всієї групи учнів, використовуючи нестандартне обладнання: додаткові поперечини, похилі сходи, різні тренажери;

2. виконанням учнями в паузах підготовчих вправ і вправ, що підводять;

3. спостереженням учнів за якістю виконання вправи однокласником; це підвищує пізнавальну активність учнів і дає можливість використовувати ідеомоторику, що сприяє формуванню рухового уміння.

Але, однак, треба мати на увазі, що навантаження на вегетатику при такому спостереженні різко знижуються, тому зменшується функціональна підготовка учнів.

Здійснення постійного контролю за учнями на уроці. Активізувати учнів на уроці фізичної культури легше, якщо вони знають, що їх дії і поведінка будуть оцінюватися...

Однак цей метод активізації учнів може мати і негативні наслідки – у випадку оцінювання окремих учнів: інші, знаючи, що їх оцінювати не будуть, можуть узагалі знизити свою активність на уроці…

Максимальне включення в діяльність всіх учнів, у тому числі і звільнених лікарем від виконання на даному уроці фізичних вправ. Звільнені школярі повинні брати участь не тільки як спостерігачі, але і як активні учасники, допомагаючи в суддівстві, контролюючи активність окремих учнів, виступаючи в ролі помічників-організаторів.

… Школярі-спортсмени повинні бути активними учасниками уроків фізичної культури, виступаючи в них у ролі помічників, організаторів, суддів, більш досвідчених і вмілих товаришів, свого роду наставників, особливо для слабовстигаючих по фізичній культурі чи для таких, які проявлять низьку активність на уроці.

У школярів-спортсменів учитель фізичної культури повинний виховувати почуття відповідальності перед своїми товаришами за ту допомогу, яка ними надається.

17.Спеціалізовані сприйняття в спорті. Вони виникають у конкретних умовах спортивної діяльності, що викликає в спортсмена виникнення і розвиток глибоких специфічних відчуттів, зв’язаних зі спеціалізацією…У спортивній практиці ці спеціалізовані сприйняття називають «почуттями».

У психології спорту виділяють загальні ознаки, характерні для всіх спеціалізованих сприйнять. До них відносяться наступні:

- спеціалізація різної функції одного чи сукупності аналізаторів;

- обумовленість сприйняття особливостями середовища, у якому діє спортсмен, чи особливостями предметів, з якими (на який) виконуються рухові дії;

- обумовленість просторовим розташуванням супротивників і партнерів;

- лабільність (нестійкість), що вимагає постійної вправи;

- високий рівень розвитку почуття, що з’являється в результаті високого рівня тренованості.

Спеціалізовані сприйняття численні і недостатньо вивчені. У спортивній практиці зустрічаються:

«Почуття води». Складне і тонке сприйняття опору води, яке властиве, що називають його ще і як «почуття опори».

Основою цього почуття служить взаємозв’язок функції двох аналізаторів: рухового (відчуття напрямку, амплітуди зусиль при виконанні гребків) і шкірного (відчуття температури, тиску і дотику води).

«Почуття м’яча». Виникає й удосконалюється в представників усіх спортивних ігор з м’ячем. У кожному окремому виді спорту має свою специфіку.

«Почуття планки». Воно притаманне стрибунам у висоту з розбігу і із жердиною. Засновано на діяльності рухового і зорового аналізаторів, на відчуттях положення тіла в повітрі, зоровому сприйнятті стієк, планки (це дуже важливо) за мить до перельоту через неї.

18. Реакція в спорті. Реакція – це усвідомлювана відповідна дія на певний сигнал.

Усі різновиди реакції мають ту саму структуру: сприйняття сигналу (попередній період); усвідомлення сигналу (основний період, латентний); відповідна дія (виконавчий період).

Типовий приклад реакції – старт у спорті (…по команді «Увага!» спортсмен приймає вихідне положення. З цього моменту до стартового пострілу проходить попередній період реакції. Від пострілу до початку руху спортсмена – основний латентний період реакції. Від початку стартових рухів до відриву від стартової тумбочки – виконавчий…)

У психології спорту розрізняють прості і складні реакції. Прості реакції характеризуються одним сигналом і однією, заздалегідь відомою, відповідною дією. Складні реакції визначаються двома і більш сигналами, однією чи декількома відповідними діями (вони типові для усіх видів спорту, де є протиборство суперників – бокс, фехтування, види боротьби, спортивні ігри).

Реакції – це один із проявів фізичної якості швидкості…... Швидкість реакції піддається удосконалюванню за допомогою спеціальних вправ.

19.Психологічна напруга і перенапруга в тренувальному процесі. Один з найважливіших факторів, що забезпечують результативність тренувального процесу, ­– рівень психічної напруги. ­­­

ама по собі психічна напруга в спорті – фактор позитивний, що відбиває активацію усіх функцій і систем організму й забезпечує високу продуктивність діяльності. Але варто врахувати, що при несприятливих факторах (високій і тривалій напрузі, страху перед навантаженням, поганими взаєминами з навколишніми, недостатньої мотивацією, непевністю в собі і т.п.) психічна напруга може викликати дисгармонію функцій, надлишкову і невиправдану витрату енергії. Слабкий ступінь психічної напруги не залишає наслідків і зникає через декілька днів. Сильна і тривала перенапруга може мати негативні наслідки навіть через тижні і місяці.

У психології виділяють три стадії психічної перенапруги, що мають загальні і специфічні для кожної з них ознаки.

Загальні ознаки: швидка стомлюваність, зниження працездатності, розлад сну, відсутність почуття свіжості і бадьорості після сну, епізодичні головні болі.

Специфічні ознаки:

Нервозність – примхливість, нестійкість настрою, внутрішня дратівливість, виникнення неприємних відчуттів (в основному м’язові). Спочатку ці ознаки виявляються нечасто і виражені неяскраво.

Примхливість: спортсмен…періодично виражає невдоволення спілкуванням, завданням, умовами та ін. …Залишати без уваги таку реакцію не можна.

Нестійкість настрою: виявляється у швидкій зміні і неадекватності реакції. Незначний успіх викликає бурхливу радість, що може швидко перемінитися невдоволенням усім, що оточує.

Внутрішня дратівливість: частіше виражається в міміці і пантоміміці, у поведінкових актах не виявляється.

Неприємні відчуття: у певній мірі є виправданням спортсмена в тих випадках, коли він відмовляється виконувати які-небудь завдання чи невдало виступає в змаганнях. Такі настрої необхідно м’яко, але неухильно припиняти.

Міцна стенічність – наростаюча, нестримувана дратівливість, емоційна нестійкість, підвищена збудливість, занепокоєння, напружене чекання неприємностей.

Наростаюча, нестримувана дратівливість виражається в тім, що спортсмен утрачає самовладання, направивши свій гнів на товаришів, тренера, зовсім випадкових людей…

Емоційна нестійкість, тобто нестійкість настрою, приводить до різких коливань працездатності.

Внутрішнє занепокоєння, тобто напружене чекання неприємностей, яке виражається в тому, що спортсмен сприймає як відхилення від норми те, що раніш здавалося йому природним, таким, яке саме собою розуміється.

Астенічність – загальний депресивний фон настрою, тривожність, непевність у своїх силах, висока чутливість, сенситивність.

Загальний депресивний фон настрою – це пригніченість, загальмованість, відсутність бадьорості, що знижують мотивацію діяльності.

Тривожність – це порушення внутрішнього психічного комфорту, занепокоєння чи страх у ситуаціях, до яких спортсмен раніше був байдужим.

Непевність у своїх силах виникає в спортсмена унаслідок виникнення думки про невідповідність своїх можливостей досягненню поставленої мети. У крайніх випадках приводить його до відмовлення від досягнення мети і відходу від спорту.

Висока чутливість, сенситивність – властивості психіки, які приводять до того, що спортсмен дуже чуйно реагує на найменшу ворожість у взаєминах, на зміна режиму тренувальних занять чи завдань змагань.

20. Психологічні особливості особистості тренера. Сама по собі спортивна діяльність не виховує позитивних особистісних якостей, тому що за певних умов у спортсмена можуть сформуватися негативні риси характеру (надмірне честолюбство, марнославство, зазнайство, егоїзм та ін.), якщо цьому не протистоїть систематичне цілеспрямоване моральне виховання і самовиховання спортсмена. Завдання морального виховання в процесі тренування стоять насамперед перед тренером.

...Щоби успішно здійснювати процеси виховання, навчання і розвитку, тренеру необхідно знать як властиві людині соціально обумовлені риси, так і властивості особистості.

В умовах спорту такі педагогічні процеси мають ряд особливостей. Тренер, здійснюючи ііавчально-виховну роботу, виконує наступні основні функції. І) управлінську; 2) формуючу: 3) гностичну; 4) регулюючу; 5) виховну.

Управлінськії функція тренера необхідна для різнобічної підготовки спортсмена, тому то забезпечує йому прийняття рішень, прогнозування, організацію, керівництво, узгодження, контроль і корекцію.

Тренер здійснює керування при інформаційній взаємодії зі спортсменом за допомогою мови. Плани, наставляння, раби, указівки, зауваження, бесіди та ін. -це найбільш розповсюджені форми керуючої інформації з бок\ тренера. Аналізуючи інформацію, тренер приймає управлінські рішення, від правильності яких залежить успіх його вихованців. Відомі три групи таких рішень: перші іабезпечують оптимїзацію тренувального і навчально-виховного процесу, другі формують вольову готовність спортсмена оо виступу в змаганнях: а треті, прийняті в процесі виступу на змаганнях, і істотною допомогою спортсмену.

...Тренер повинний володіти таким стилем мислення, який аналогічний на\ ковому: він повинний бути пошуковим, проблемним, оригінальним і системним.

Відомо, що під впливом тренування стан спортсмена змінюється. Розрізняють три типи стану спортсмена:

а) етапні стани (стан спортивної форми чи, навпроти, стан недостатньої тренованості та ін.);

б) поточні стани (змінюються під впливом одного чи декількох занять):

в) оперативні стани (виникають під впливом окремих вправ і швидко змінюються).

Постійно змінюванні можливості спортсмена, коливання його стану є основою для керування процесом спортивного тренування за допомогою зворотних зв'язків: 1) бані, що йдуть від спортсмена до тренера (самопочуття, настрій, відношення до роботи тощо); 2) дані про поведінку спортсмена (обсяг тренувальної роботи, її виконання, замічені помилки та ін.); 3) дані про терміновий тренувальний ефект (величина і характер змін у функціональних системах, що викликані тренувальним навантаженням); 4) дані про кумулятивний тренувальний ефект (зміни в стані тренованості).

Щоб успішно і грамотно побудувати заняття, важливо мати розгорнуте уявлення про фактори, що визначають ефективність змагальної діяльності спортсмена, про взаємозв'язки між структурою змагальної діяльності і структурою підготовленості: 1) компоненти змагальної діяльності (старт, особливості змагальної боротьби, фініш); 2) інтегральні якості, що визначають ефективність дій спортсмена при виконанні змагальної діяльності (наприклад: швидкісно-силові здібності, спеціальна витривалість);