Південна америка Загальний огляд

Південна Америка майже повністю ізольована від інших материків; лише вузький Панамський перешийок приєднується до неї на північному заході, утворюючи міст до Центральної та Північної Америки. Великі океанічні простори відділяють Південну Америку від інших материків, по крайній мірі, з крейдяного часу, а Панамський перешийок остаточно сформувався лише в пліоцені. Дана ізольованість дуже вплинула на характер розвитку природи Південної Америки і особливо на її флору та фауну, що відрізняється значним ендемізмом.

Площа Південної Америки з прилеглими островами (Фолклендські, Галапагос, Чилійський архіпелаг та ін.) близько 18 млн. км². Найбільша довжина 7150 км та ширина 5150 км. За розмірами, конфігурацією материка (розширення на півночі та звуження на півдні) та рельєфом Південна Америка схожа з Північною. Вздовж західної окраїни обох материків простягається висока гірська система Кордильєр, яка ізолює від впливу Тихого океану східну частину континентів. Кордильєри Південної Америки називаються Андами, значно довші та вищі Північноамериканських. Вони простягаються на 9000 км і є найдовшою гірською системою земної кулі. За висотою Анди поступаються лише високим горам Азії; багато вершин в них перевищують 6000 м, а гора Аконкагуа досягає 6960 м. Схід Північної та Південної Америки представлений просторими низовинами та середньовисотними плоскогір’ями або горами, відкритими впливу лише Атлантичного океану. Поряд з відносно невеликими розмірами цих материків, рівнинність сходу при відсутності орографічних перепон визначає обмежене розповсюдження континентальних типів ландшафтів в порівнянні, наприклад, з Азією.

Північна та Південна Америка різко відрізняються за своїм географічним положенням. Сама крайня точка Південної Америки – мис Галіньяс на півострові Гуахіра лежить під 12°25’ пн. ш., сама південна – мис Фроуерд – в Магеллановій протоці під 53°54’ пд. ш. (мис Горн – 55°59’ пд. ш. – на о. Горн в архіпелазі Вогняної Землі). Таким чином Південна Америка розташовується переважно в екваторіальних, субекваторіальних та тропічних широтах. В помірні заходить лише звужена південна частина, південніше 50° пд. ш., що має менше 400 км ширини. Північна Америка розташовується в основному в субарктичному, помірному та субтропічному поясах. Різне географічне положення обумовлює перш за все неоднакову кількість сонячного тепла, яке потрапляє на материки: сумарна сонячна радіація на більшій частині Південної Америки дорівнює140 – 160 ккал/см² на рік, а в Північній – 80 – 140 ккал/см². Наслідком географічного положення є переважання в Південній Америці екваторіально-мусонної й пасатної циркуляції та східного переносу вологих повітряних мас з Атлантики. Положення в низьких широтах обумовлює формування на більших територіях латеритних ґрунтів, розповсюдження вологоекваторіальних лісів та саван.

За географічним положенням та спектром географічних зон Південна Америка більш схожа на Африку, проте у зв’язку з тим, що вона простягається на південь далі, ніж Африка, в ній виражені зони помірного поясу, яких в Африці немає. Східна частина Південної Америки, можливо, колись була об’єднана з островом Африки в гіпотетичному материку Гондвана; велика кількість близьких видів у флорі обох континентів вказує на однакові етапи генезису південних материків. Близькі вони і по дуже слабкій розчленованості берегової лінії: площа островів та півостровів Південної Америки складає лише 1,1% від площі материка; в Африці – 2,1%. Берега їх переважно рівні, прямолінійні, і лише зрізане фіордами південно-західне узбережжя Південної Америки схоже на аляскінсько-канадські береги північного континенту.

Природа Південної Америки у порівнянні з Африкою, і тим більш Північною Америкою, менше вивчена. В минулому столітті проводились лише окремі дослідження (А. Гумбольта, Е. Пеппіга, Ч. Дарвіна та ін.), більш активно вивчення даного материка почалось в XX столітті. Однак до цього часу просторі території Амазонії, Бразильського нагір’я, Анд Еквадору та ін. не мають спеціальних наукових описів і точних топографічних карт. Досить орієнтовно складаються дрібномасштабні геоботанічні та ґрунтові карти. Більш детально, хоча і нерівномірно, вивчена геологічна будова. Причина цього те, що до останнього часу майже всі країни Латинської Америки слугували сировинними придатками північноамериканських монополій. Експлуатувались не лише мінеральні надра, вирубувались і ліси з цінними породами деревини. У основних районах плантаційного і товарного зернового господарства катастрофічно розвивається ерозія ґрунтів.

На території Південної Америки розташовано країн