Питання для самоконтролю

1. Теоретичні засади інтелектуального бізнесу.

2. Загальні теоретичні положення про інтелектуальний бізнес.

3. Економічна природа інтелектуального капіталу та інтелектуального бізнесу.

4. Основи економічного механізму формування інтелектуального бізнесу.

5. Національний та міжнародні інтелектуальні ресурси.

6. Об’єкти та суб’єкти інтелектуального бізнесу.

Завдання до самостійної роботи

1. Наведіть приклади реалізації інтелектуального бізнесу.

2. Проаналізуйте сучасні економічні механізми формування інтелектуального бізнесу.

3. Охарактеризуйте об’єкти та суб’єкти інтелектуального бізнесу.

Рекомендована література

[1,2,3,5,6,7,25]

ТЕМА 2. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ПРОДУКТИ: СУТНІСТЬ І ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ

План вивчення теми

1. Визначення інтелектуального продукту.

2. Види, форми та класифікація інтелектуального продукту.

3. Визначення споживчої цінності та вартості інтелектуальної продукції.

Навчальні цілі

Засвоєння, закріплення і систематизація знань про основні поняття сучасного інтелектуального продукту.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

Найповніше сутність інтелектуального процесу відображено у такому визначенні: інтелектуально-інноваційний процес — це процес перетворення наукового знання, наукових ідей у фізичну реальність (нововведення), яке змінює суспільство. Основою інтелектуального процесу є процес створення, впровадження і поширення інтелектуальної продукції, необхідною власти­вістю яких є науково-технічна новизна, практичне застосування та комерційна реалізованість. Інтелектуальний продукт – результати інтелектуальної, розумової, духовної та творчої діяльності, втілені у відкриттях, винаходах, патентах, наукових звітах і доповідях, проектах, раціоналізаторських пропозиціях, творах літератури, мистецтва, музики та ін. Таким чином інтелектуальний продукт створюється у процесі, якій необхідно підтримувати та розвивати. На розвиток інтелектуального продукту впливають такі найважливіші чинники, як стан зовнішнього і внутрішнього середовища та специфіка його як об’єкта управління. Розрізняють три форми інтелектуального процесу: простий внутрішньоорганізаційний, простий міжорганізаційний та розширений, кожний з яких розрізняють за способом поширення новації.

Студентам потрібно звернути увагу на те, що потреба в інноваційному процесі формується під впливом протиріччя між існуючою та бажаною ситуацією в розвитку суспільства, а початком є установка на зміну ситуації, її вдосконалення. Ефективність інтелектуального процесу визначається лише після впровадження інновації, оскільки тільки ринок дає оцінку її здатності задовольняти потреби суспільства. Студенти повинні розуміти відмінність інтелектуального процесу від виробничого процесу та науково-технічного прогресу.

Під час вивчення структури інтелектуального процесу слід звер­нути увагу, що за економічною та організаційною ознакою в ньому вирізняють окремі етапи, стадії, фази. Зокрема, це такі етапи, як науковий, технічний, технологічний та експлуатаційний. Етапи включають певні стадії, в яких розрізняють такі види діяльності: фундаментальні дослідження; прикладні дослідження, дослідно-конструкторські розробки; дослідно-експериментальні розробки; дослідне виробництво; організаційно-економічна робота, промислове та масове виробництво.

Кожен з етапів та стадій розрізняють за специфікою управління, фінансуванням, цільовим призначенням та кінцевим результатом діяльності. Взаємозалежність стадій зумовлена тим, що вдосконалення лише в одній з них не підвищить результативності процесу в цілому. Для забезпечення ефективності та гнучкості інтелектуального процесу важливим є стикування стадій таким чином, щоб результат кожної попередньої був основою для подальшого руху вперед.

Й. А. Шумпетер підкреслював комплексність та динамічність інноваційної системи, тому ці риси характерні для інтелектуального процесу. Комплексність інтелектуального процесу знаходить відбиття в об’єднанні науки, техніки, економіки, підприємництва і управління. Динамічність полягає в необхідності вивчення інтелектуального процесу і з позиції теорії життєвих циклів, стадій їх розвитку.

Життєвий цикл інтелектуального продукту визначається як період, що починається з фундаментальних та прикладних досліджень і включає всі етапи до моменту, коли нововведення потребує заміни його якісно новим, сучаснішим. Наведено структуру життєвого циклу інтелектуального продукту, в якому прийнято вирізняти чотири фази розвитку, для кожної з яких характерні економічні та управлінські особливості. Сучасні тенденції, обумовлені посиленням конкуренції, спонукають фірми до прискорення технічного оновлення виробництва і, відповідно, до скорочення життєвого циклу інновації, особливо часу і виходу її на ринок.

Дифузія (поширення) нововведень може відбуватися як на макрорівні (в межах певної країни), так і на мікрорівні (на підприємстві). У зв’язку з цим виокремлюють дві моделі інтелектуального процесу, які доцільно уважно розглянути.

Перша модель розглядає проблеми дифузії нововведень на макрорівні (в межах всієї економіки). Інноваційний процес при цьому складається з двох етапів: поширення та упровадження нововведень на ринок. До основних чинників, які визначають темпи і масштаби дифузії нововведень на макрорівні, відносять: інтернаціональність науки, оскільки результати наукових досліджень швидко поширюються та знаходять використання в зацікавлених країнах; розвиток матеріально-виробничої бази відповідних галузей господарства; розвиток експериментальної бази; кваліфікація працівників, оскільки новації є безпосереднім продуктом людського розуму, активності, інтелекту; розмір внутрішнього ринку, що визначається розміром національного багатства (внутрішній національний продукт) та життєвим рівнем населення; розвинена інфраструктура, яка повинна забезпечувати взаємозв’язок між економічними, соціаль­ними та науково-технічними аспектами впровадження нововведень. Цей перелік свідчить, що на швидкість поширення інновацій значний вплив має інноваційна політика держави, існування адекватної інформаційної бази, механізмів взаємо­зв’язку науки з виробництвом, форми прийняття законодавчих рішень з питань нововведень, накопичений досвід впроваджен­ня інновацій.

Правильність висновку доведено практикою: найвразливіші успіхи в інтелектуальній діяльності відмічено в країнах, де сформовані національні інтелектуальні системи з державним регулюванням і підтримкою взаємозв’язку наукової, виробничої і освітньої діяль­ності.

Друга модель інтелектуального процесу стосується характеристики внутрішньоорганізаційного шляху впровадження нововведення в окремо взятій фірмі. Оскільки оцінити відносні переваги інновацій на ранній стадії їх дифузії дуже важко, особливо для радикальних нововведень, то значна кількість виробників намагається не ризикувати, віддаючи перевагу зниженню витрат виробництва за рахунок використання ресурсозберігаючих технологій та модернізації продукції.

Якщо фірми серед інших обирають продуктові інновації для впровадження на ринок, то потрібно розглянути науково-технічні характеристики продукту (наявність у ньому значущих нових технічних рішень) та економічні характеристики (ринкова новизна). Для мінімізації стратегічного, ринкового та технологічного ризиків, впровадження нововведення на підприємстві потрібно проводити поетапно. Слід розглянути сукупність характеристик, що найбільше впливають на процес відбору нововведення. Підприємству, що прагне створити комерційно привабливий товар, доцільно дотримуватися такої схеми у своїй діяльності:

• розробка стратегічних цілей;

• виявлення потреб ринку в нових виробах та генерування ідей нових товарів;

• визначення можливостей фірми для створення виробів;

• проведення досліджень з метою реалізації цих можливостей;

• розроблення нового виробу;

• проектування, конструювання виробу;

• випуск дослідного зразка;

• пробний маркетинг (випробування дослідного зразка в умовах ринку);

• запуск виробу в серійне виробництво.

Динамічні зміни в середовищі, посилення конкуренції потребують інтелектуального оновлення технологій, продуктів, послуг, систем управління тощо. Сприйнятливість організацій до нововведень стає ключовим чинником їхнього виживання та розвитку, а це спонукає провадити пошук нововведень, аналізувати пер­спективи їх впровадження.

Студенти повинні зосередитися на характеристиці таких основ­них причин появи нововведень, які виділяють аналітики: потреби ринку та попит споживачів; бажання отримати конкурентні переваги та максимізувати прибуток; покращення іміджу підприємства; спроба вирішити проблеми, що виникають під час діяльності фірми; бажання не відстати від тих підприємств, які впроваджують нову технологію; бажання працівників удосконалити професійні навички у конкретній діяльності; реалізація знань творчої особистості; поради консультантів у період реорганізації; наукові відкриття, інтернаціоналізація науки; винахідництво; інтуїтивне розуміння того, що нововведення може поліпшити діяльність організації.

П. Друкер виділив сім витоків інноваційних ідей. Перша сукуп­ність названих джерел — це зміни, що помічають працівники підприємства або галузі. До них відносять:

• раптові події для підприємства або галузі (успіх, невдача, зовнішня подія);

• невідповідність між реальністю та уявленням про неї;

• потреби технологічного процесу;

• раптові зміни в структурі галузі або ринку.

Друга сукупність з трьох джерел представляє зміни за межами підприємства або галузі, зокрема, в соціальній, політичній, інтелектуальній сферах:

• демографічні зміни;

• зміни в сприйняттях, настроях та системі цінностей;

• нові знання.

Згадані витоки і причини інноваційних ідей мають різне значення, проте повинні аналізуватися та систематизуватися при прийнятті рішень щодо розробки нововведень.

Студентам слід розглянути чинники, які сприяють (або ні) успішному впровадженню нововведень. Як свідчать дані, з 100 ідей до розробки приймається 27 %, до стадії випробувань доходить 12 %, а комерційно успішними виявилися лише 9 %. Для одного успішного нововведення потрібно опрацювати 18—20 нових ідей. Аналітики прогнозують зростання кількості невдалих нововведень, чому сприятимуть такі чинники:

• скорочення життєвого циклу товарів;

• зростання витрат на дослідження новацій;

• глобалізація конкуренції;

• збільшення сегментованості ринків;

• зростання пропозицій нових товарів;

• зростання вимог щодо захисту прав споживачів та охорони природного середовища;

• зволікання в розробці інновацій;

• зменшення рентабельності торгових марок компаній-послі­довників.

Студентам слід розглянути висновки з досліджень Т. Коно, Ж.-Ж. Ламбена, Купера, Буза Аллена і Хемілтока.

Важливими чинниками, які сприяють успішному впровадженню нововведень, визнано такі:

• наявність в організації джерела творчих ідей;

• ефективна система відбору і оцінки ідей нових виробів;

• адаптивність товару вимогам ринку;

• технологічна перевага товару;

• маркетингове та технологічне ноу-хау;

• підтримка інновацій керівництвом фірми;

• доступ організації до ресурсів;

• сприятливе конкурентне середовище;

• відповідність інноваційної стратегії меті організації.

Аналіз зазначених вище чинників успішності та невдач у розробці нововведень уможливить уникнення багатьох проблем, а також знизить ризик під час здійснення інноваційних процесів.