Валютна політика
Важливим призначенням національної валютної системиєрозроблення і реалізація державної валютної політики.
Валютна політика - сукупність організаційно – правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин.
Крім загально монетарних цілей, валютна політика має і свої специфічні цілі:
забезпечення стабільності курсу національної валюти
забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;
лібералізація валютних відносин у країні;
забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел
надходження іноземної валюти на національний ринок;
захист іноземних та національних інвестицій у країні;
Складові валютної політики:
валютне регулювання
валютний контроль
Валютне регулювання– це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб‘єктів та їх діяльності на валютному ринку.
Валютний контроль – заходи, спрямовані на перевірку дотримання норм, правил та законодавчо-нормативних актів у сфері валютних відносин.
Об’єктами валютного регулювання є:
процес курсоутворення
діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку;
здійснення валютних платежів за поточними операціями платіжного
балансу;
здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями
платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни;
ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон;
кредитні відносини резидентів з нерезидентами;
формування та використання золотовалютних резервів.
Інструменти валютного регулювання:
політика валютних обмежень,
курсова політика,
валютна інтервенція,
регулювання сальдо платіжного балансу,
формування та використання золотовалютних резервів.
Валютні обмеження -
- законодавчо встановлені вимоги щодо обмеження , лімітування та заборони операцій суб’єктів валютного ринку.
Ефективність регламентації валютних відносин значною мірою залежить від кількості і ступеня певних обмежень.
Через введення чи посилення, скасування чи послаблення таких обмеженьоргани валютного регулювання мають можливість скеровувати валютні потоки в найвигідніших для національної економіки напрямках та обсягах.
Валютні обмеженняє досить потужним, ефективним і оперативним інструментом валютної політики.
Запровадивши чи скасувавши те чи інше обмеження (у вигляді норми, заборони, правила тощо), держава має можливість негайно і досить відчутно вплинути на певний валютний потік напрямі, що відповідає сучасній ситуації в економіці чи грошовому ринку.
Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер ісуперечить тенденції лібералізації валютних відносин. За сучасної ситуації в Україні це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться.
Курсова політикаполягає в цілеспрямованому проведенні комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти.
Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації.
Девальвація –зниження обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют.
Девальвація національної валюти сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку та стимулюванню експорту. Разом з тим політика девальвації може негативно впливати на позиції імпортерів, бо їм доведеться купувати інвалюту за вищим курсом.
Якщо ціллю курсової політики визначається підвищення обмінного курсу, то вона називаєтьсяполітикою ревальвації.
Ревальвація– підвищення курсу національної валюти відносно іноземних валют.
Ця політика стимулює розвиток імпорту, оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом.
Буде збільшуватися пропозиція на товарних ринках, що позитивно впливатиме на стабільність цін.
Скорочуватимуться виробничі витрати на підприємствах з великим споживанням імпортованих енергії, сировини, матеріалів, комплектуючих. Разом з тим підприємства – експортери за політики ревальвації зазнаватимуть втрат.
Якщо одночасно вони не є великими “споживачами” імпорту, то можуть послабити свої конкурентні позиції на світовому ринку. Тому політику ревальвації потрібно застосовувати теж надто обережно і виважено.
3. Для корекції валютного курсу національної грошової одиниці використовується такий інструмент валютної політики як валютна інтервенція.
Валютна інтервенціяполягає у оперативному підтриманні валютного ринку в стані рівноваги шляхом збільшення чи зменшення купівлі чи продажу центральним банком іноземної валюти за національну.
Валютна інтервенція – операції щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної – іншої держави.
Щоб зупинити падіння курсу національної валютиі зростання курсу іноземної валюти, центральний банк повинензбільшити продаж іноземної валюти на ринку,піднявши цим її пропозицію до наявного попиту.
І навпаки, щоб зупинити підвищення курсу національної валютиі падіння іноземної, він повинензменшити продаж іноземної валютичи збільшити купівлю останньої. Застосовуючи то один, то другий з цих інструментів, центральний банк може тривалий час підтримувати валютний ринок і курс у стані рівноваги.
Особливе місце в механізмі валютного регулювання займають платіжний баланстазолотовалютні резерви. Ця особливість полягає в тому, що саме через них реалізується внутрішній зв‘язок стану валютного ринку країни зі станом її національної економіки та забезпечується суто економічне регулювання валютної сфери.
4. Платіжний баланс – це співвідношення між валютними платежами економічних суб‘єктів даної країни (резидентів) за її економічними межами та валютними надходженнями їм з – за економічних меж країни (від нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць).
За формою платіжний балансявляє собоюстатистичний звіт про надходження валютних коштів у країну та про витрачання їх за певний період у розрізі окремих статей, країн, груп країн.
За економічним змістом– це макроекономічна модель, що характеризує стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин даної країни з зовнішнім світом.
Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реалізації валютної політики. Як модель зовнішньоекономічних зв‘язків країни він дає грунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку валютних відносин. Зокрема, рівень та динаміка його збалансованості за звітній рік дають можливість визначити причини погіршення кон‘юнктури валютного ринку та курсу національної валюти у відповідному році та ймовірну динаміку їх на перспективу.
4. Золотовалютні резерви–це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядженні органів грошово – кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення.
Ці потреби визначають цілі накопичення золотовалютних резервів. Основними з них є:
трансакційне призначення–це забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, з тим щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов‘язаннями.
Трансакційне призначеннязолотовалютних резервів, спрямоване на обслуговування зв‘язків національної економіки зі світовою. У цьому призначенні вони слугують запасом ліквідних коштів, які забезпечують платоспроможність країни на світовому ринку;
інтервенційне призначення –це забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку та ринку грошей, з тим щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію на обмінний курс національної валюти.
Інтервенційне призначеннярезервів, спрямоване на підтримку зовнішньої та внутрішньої вартості національних грошей.
Досягнення цілей залежить від достатності обсягу золотовалютних резервів та ефективності механізму їх використання.
Висновки
Валюта — це не просто гроші чи грошова одиниця тієї чи іншої країни. Це насамперед грошові цінності, які обслуговують зовнішньоекономічні відносини. Специфіка цих відносин надає національним грошам нову ознаку та статус валюти.
2. Сфера економічних відносин, в якій зв’язки між суб’єктами здійснюються з використанням валютних коштів, називається валютними відносинами.
3. Найвищою якісною характеристикою валюти є її вільна конвертованість в інші валюти. У країнах з вільно конвертованою валютою до мінімуму зведені обмеження на здійснення валютних операцій, на ввіз та вивіз валюти через кордон. Вільна конвертованість валюти забезпечує їй широке використання як міжнародного платіжного засобу, статус резервної валюти в інших країнах, що надає країні-емітенту значних переваг на світовому ринку.
4. Сучасний стан економіки та фінансів України забезпечує передумови для підтримання лише часткової конвертації гривні — за поточними операціями платіжного балансу.
5. У процесі здійснення зовнішньоекономічних операцій одним із ключових параметрів є валютний курс, що відбиває взаємодію національної та світової економік. Валютний курс–це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або ціна грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни.
6. Валютний ринок — це сектор грошового ринку, на якому здійснюється купівля-продаж валютних цінностей.
Ціною на цьому ринку є обмінний курс.
Попит і пропозиція на валютному ринку виступають у формі підкріпленого платіжними засобами бажання купити та продати іноземну валюту, а також бажання одержати чи надати валюту в позичку.
7. На валютному ринку сформувався широкий набір специфічних валютних операцій, використання яких дає можливість суб’єктам ринку вирішувати три групи завдань:
забезпечувати потреби в платіжних засобах для погашення своїх зовнішніх зобов’язань;
забезпечувати страхування своєї діяльності від валютних ризиків;
одержувати додаткові прибутки від спекулятивних операцій.
8. Операції валютного ринку поділяються на поточні (операції спот) та строкові (операції з форвардними угодами, ф’ючерсами, свопами, валютними опціонами тощо).
9. Валютна система - це сукупність законодавчо визначених принципів, норм, правил організації валютних відносин. Валютні системи бувають національні, регіональні (міжнародні) та світова.
10. Функціонування валютної системи визначається валютною політикоюкраїни чи групи країн. Залежно від стану економіки країни та її міжнародних зв’язків валютна політика може підпорядковуватися загальним цілям монетарної політики та певним цілям у суто валютній сфері.
11. Основними інструментами валютної політики є:
- курсова політика, валютна інтервенція, політика валютних обмежень, регулювання сальдо платіжного балансу, формування та використання золотовалютних резервів.
12. Платіжний баланс за своїм економічним змістом є моделлю зовнішньоекономічних відносин країни і містить у собі інформаційну базу для оцінки перспектив розвитку валютних відносин і валютного ринку в країні та визначення цілей і заходів валютної політики.
13. Важливу роль у забезпеченні нормального функціонування валютної системи відіграють централізовані золотовалютні резерви країни.
Вони мають подвійне призначення:
забезпечити країні запас ліквідності, достатній для виконання всіма резидентами своїх зовнішньоекономічних зобов’язань, якщо для цього недостатньо їх поточних валютних надходжень;
надати в розпорядження органів монетарного регулювання додатковий інструмент впливу на грошову масу, валютний курс та інші показники для досягнення цілей монетарної і валютної політики.