3. Структура педагогічної психології

Специфіка предмета і завдань будь-якої галузі наукового знання визначає її структурну організацію. Структуру педагогічної психології становлять: психологія навчання, психологія виховання і психологія педагогічної діяльності, до якої належить також психологія учителя. Проте наявність різних теоретичних підходів до розуміння суті навчання, зокрема до тлумачення його як групової діяльності, що охоплює учіння і викладання, зумовила виокремлення в другій половині ХХ ст. ще одного розділу — психології учіння.Учіння є необхідною умовою і основним механізмом психічного розвитку людини протягом усього її життя, а водночас і безпосередньою метою та продуктом учбової діяльності — діяльності учня, спрямованої на оволодіння системою знань, навичок і вмінь у процесі навчання. Отже, психологія учіння досліджує психологічні особливості індивідуальної діяльності школярів. У процесі засвоєння теоретичних знань і практичних навичок та вмінь вона виявляє провідні мотиви учіння, шукає шляхи пробудження і стимулювання пізнавальної активності та формування вміння самостійно вчитися. Структуру учіння визначає певна система учбових дій, які реалізуються в предметній, перцептивній та символічній формах пізнавальної діяльності. Результати учіння — засвоєні знання і сформовані навички та вміння, що стають елементами індивідуального досвіду людини.

Психологія навчання досліджує закономірності засвоєння знань, навичок і вмінь на різних етапах онтогенезу і за різних форм організації навчання: на уроці, лабораторних і практичних заняттях, лекціях, семінарах тощо. Вона розкриває психологічні основи різних шляхів інтенсифікації навчання (програмування, створення проблемних ситуацій, комп’ютеризації та ін.), здійснює психологічне обґрунтування нових освітніх технологій та виявляє умови, за яких навчання дає максимальний розвивальний ефект. До компетенції психології навчання також зараховують аналіз способів управління учбовою діяльністю школярів, психологічне обґрунтування способів використання на уроці різної наочності і технічних засобів навчання, дослідження проблем навчальності та неуспішності школярів і пошук продуктивних шляхів її попередження та подолання.

Психологічні закономірності активного і цілеспрямованого формування особистості людини протягом онтогенезу досліджує психологія виховання. Вона розглядає виховання як багатогранний цілеспрямований вплив на учня різних соціальних факторів (сім’ї, школи, літератури, мистецтва, засобів масової інформації) з метою вироблення у нього певного світогляду, переконань, моральних ідеалів, ціннісних орієнтацій, принципів поведінки, ставлення до себе та інших людей, до праці і суспільства загалом. Вивчаючи психологічні механізми формування особистості, психологія виховання з’ясовує, як учень оволодіває соціальним досвідом, практикою міжособистісних стосунків і перетворюється на соціально зрілого активного члена суспільства.

У структурі педагогічної психології важливе значення має розділ, у якому розкриваються особливості педагогічної діяльності та особистості вчителя — організатора навчально-виховного процесу і учнівського колективу. За своєю суттю педагогічна діяльність є виховним і навчальним впливом учителя на учня, спрямованим на його інтелектуальний і особистісний розвиток. Саме психологія педагогічної діяльності досліджує психологічні властивості та якості людини, яка забезпечує успіх навчально-виховної роботи, з’ясовує психологічні основи формування і розвитку педагогічних знань, навичок і вмінь, нахилів, інтересів і здібностей, виявляє ознаки, за якими можна розпізнати покликання людини до оволодіння педагогічною діяльністю.Іноді педагогічну психологію диференціюють залежно від сфери застосування, виокремлюючи психологію дошкільного навчання і виховання, психологію навчання і виховання школяра (молодшого, середнього і старшого віку), психологію професійно-технічної освіти, психологію вищої школи і психологію навчання дорослих. Однак такий поділ нівелює межі між віковою і педагогічною психологією, оскільки в кожному з розділів педагогічної психології змушує розкривати і вікові можливості дітей щодо засвоєння знань у кожному віковому періоді.