ВСТУП
Екологічне управління, як і сама екологія, є досить розгалуженою і багатофункціональною сферою діяльності різних суспільних, державних, корпоративних та інших інституцій, у тому числі міжнародних. Воно може функціонувати як цілісна система (наприклад, державна), як окрема цільова функція (наприклад, управління екологічною безпекою), як функція, орієнтована на окремий об'єкт (наприклад, управління відходами).
Об'єкт управління може впливати на довкілля у двох напрямах: "від природи до людини" (вилучення природних ресурсів) і "від людини до природи" (забруднення навколишнього середовища). Вплив на навколишнє середовище є кінцевим результатом діяльності об'єкта управління і являє собою його вихід — вплив життєдіяльності суспільства. Власне саме характеристика дії об'єкта управління на довкілля слугує критерієм ефективності функціонування систем екологічного управління, позитивом дієвості механізмів управління й гармонізації.
Екологічна політика України визначена за "Основними напрямами державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки". Документ передбачає довгострокову стратегію розв'язання екологічних проблем в Україні на національному, регіональному, місцевому та об'єктному рівнях.
Нагальним завданням політики у сфері охорони довкілля є проведення інституційної реформи державної системи охорони довкілля та використання природних ресурсів; упровадження механізмів та інструментів екологічної політики, реалізація пріоритетних національних і державних програм з метою створення умов для сталого збалансованого розвитку держави; створення державної системи регулювання екологічної безпеки як неодмінної складової національної безпеки України
В Україні здійснюються роботи щодо створення єдиної державної системи використання і відтворення природних ресурсів, спрямовані насамперед на розвиток системи ведення кадастрів природних ресурсів" удосконалення нормативно-правового забезпечення дозвільно-ліцензійної діяльності природокористування. Незважаючи на ускладнення, що виникли під час створення об'єктів природно-заповідного фонду у зв'язку з проведенням земельної реформи, площі територій природно-заповідного фонду продовжують збільшуватися.
Умовою існування та життєдіяльності суспільства є підтримання стану як внутрішньої, так і зовнішньої динамічної рівноваги, тобто певного збалансованого стану всіх елементів її структури, а також стійких значень параметрів навколишнього природного середовища. І в цьому відношенні екологічне управління за своїм призначенням є системою стабілізації і гармонізації.
1.Характеристика об’єкта екологічного управління
1.1.Історична характеристика.
У першому пункті першого розділу ми наводимо історичну характеристику об’єкта. Важливо зазначити, що історія Севастополя сягає корінням аж у десяті століття до нашої ери.
У стародавні часи в околицях Севастополя мешкали племена таврів. У V сторіччі до н. е. до тутешніх берегів пристали кораблі греків з Гераклеї Понтійської. Грецьке поселення виросло у велике місто Херсонес, і проіснувало до 1475 року. Час розквіту міста припадає на IV-II сторіччя до н.е., йому підпорядковувалися Керкінітіда, Калос Лімен.
З II сторіччя до н.е. втрачає політичну незалежність, звернувшись за допомогою під натиском скіфів до понтійского царя Мітрідату VI Євпатора.У I сторіччі в місті майже на 200 років, влаштувалися римські гарнізони, щоб забезпечити йому захист від войовничих племен скіфів, згодом він став форпостом Візантійської імперії в Криму. У Херсонесі прийняв мученицьку смерть святий Климент, папа Римський. Київський князь Володимир Святославович, прийняв тут православ’я в 988 році.
Херсон (візантійська назва міста) був розорений військом золотої орди Ногая в 1299 році, а через 100 років військо Едигея спалило місто вщент. У XV сторіччі Крим завоювали війська Османської імперії, і місто спорожніло.
Севастополь виніс дві навали, дві облоги — у Кримській війні 1853-1856 років і у Другій Світовій.Перша оборона Севастополя, що тривала 349 днів, стала для всього світу прикладом мужності, стійкості та героїзму солдатів і матросів. Друга героїчна оборона Севастополя почалася 2 листопада 1941 року, і тривала 250 днів і ночей.9 травня 1944 року місто звільнено від німецьких загарбників, а 12 травня і мис Херсонес.
У 1965 році Севастополь був удостоєний звання місто-герой. Севастополь сьогодні — найбільший незамерзаючий морський торгівельний, рибний порт, промисловий, науково-технічний, рекреаційний і культурно-історичний центр Криму.
1.2.Фізико-географічна характеристика об’єкта
Розглянемо фізико-географічну характеристику міста Севастополь,що включає опис рельєфу, площу, наявність гір, впадин, сейсмічних зон та іншого.
Севастополь (крим. Aqyar, рос. Севастополь, у 1783—1784 та 1797—1826 роках — Ахтіар, старогрецьке Херсонес, староруське Корсунь) — портове місто в Україні. Місто розташоване на південному заході Кримського півострова, на узбережжі численних (понад 30) бухт Чорного моря, найголовніша та найбільша з яких — Севастопольська, де розташовані головна база для військово-морських флотів та крупні порти. Із заходу та півдня омивається водами Чорного моря. На території регіону беруть початок усі три пасма Кримських гір (Зовнішнє, Внутрішнє та Головне). Один із 27 адміністративних регіонів України.(Рис. 1.2.)
Межею території з південно-заходу та заходу є Чорне море, на півночі та сході межує з Бахчисарайським районом Автономної Республіки Крим, на південному сході - з територією Ялтинської міськради.
Рис. 1.2. Карта м.Севастополь.
Протяжність території із заходу на схід 43 км, з півночі на південь 50км. Протяжність сухопутної межі Севастополя - 106 км, морської (берегової) лінії - 152 км.
Через територію Севастополя проходить межа двох географічних поясів - помірного та субтропічного.
Клімат відносно м'який, морський, помірно континентальний у передгір'ях, помірно континентальний із «відтінками» субтропічного середземноморського типу на південно-східному узбережжі.
Враховуючи макросейсмічні показники, за даними карти ОСР - 97 місто Севастополь навпіл розділене межею 7 –ми та 8-ми бальної сейсмічної зони. До небезпечних екзогенних геологічних процесів, характерних для території Севастополя, належать карст, абразія берегів, зсуви та обвали.
Велику частину Севастополя займає Гераклейське плато, складене міоценовими маломіцними вапняками, піщаниками та глинами. Численні бухти (36 мають географічні назви) продовжуються річковими долинами та балками, по яких часто проходять русла тимчасових водотоків. Частина Севастопольських бухт використовується в цілях судоплавства, інша - тількі в рекреаційних цілях. До півночі від Севастопольської бухти розвинуті пліоценові піщаники та конгломерати. Тут характер рельєфу міняється - берегова риса має лінійні контури, типові для Гераклейського плато бухти відсутні.
На сході території Севастополя починаються відроги Кримських гір, де в межгірській западині розташована унікальна Байдарська долина. У районі м. Айя Кримські гори круто обриваються в море, пляж і континентальний шельф тут відсутні. У геологічному відношенні м. Айя не має аналогів у світі.
Таким чином, у Севастополі на відносно невеликій площі зосереджені різноманітні у відношенні геологічної будівлі та рельєфу території, що визначило різноманітність територіальних природних комплексів регіону.