- •Теорії виникнення грошей, основні постулати
- •Функції грошей їх суть і характеристика
- •Форми грошей їх еволюція і характеристика
- •Грошовий оборот і його структура
- •Грошовий обіг та принципи його організації
- •Грошовий ринок, його структура і суб’єкти
- •Закон грошового обігу та його використання
- •Попит на гроші і фактори що його визначають
- •Сутність та механізми формування пропозиції грошей
- •Грошова система і характеристика її основних елементів
- •Основні типи грошових систем і їх еволюція
- •Грошова маса показники її обсягу і структури. Грошові агрегати
- •Сутність інфляції та причини її виникнення
- •Класифікація видів інфляції за причинами виникнення та сферами зародження
- •Грошові реформи: методи та наслідки їх проведення
- •Форми і методи стабілізації грошей
- •Валютні відносини та валютні системи
- •Валютні курси та методи їх регулювання
- •Конвертованість валюти, її види та механізми забезпечення
- •Теорії кредиту
- •Функції та роль кредиту
- •Поняття банківської системи, основи її організації функції та завдання
- •Комерційні банки їх функції та класифікація
- •Операції комерційних банків та їх загальна характеристика
- •Методи реалізації рестрикційної політики центрального банку та її суть
- •Кредитні відносини центрального банку з комерційними банками
- •Роль центральних банків в регулюванні готівково-грошового обігу
- •Методи реалізації експансіоністської політики центрального банку та її суть
- •Грошово-кредитна політика центрального банку
- •Класифікація фінансових посередників, їх економічне призначення, функції та відмінності.
-
Методи реалізації експансіоністської політики центрального банку та її суть
Якщо НБУ проводить експансійну політику, то він зменшує норму обов'язкового резервування. Відповідно у кожного комерційного банку збільшується ресурсний потенціал, то зумовлює збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей.
-
Грошово-кредитна політика центрального банку
Регулювання грошового обігу — сукупність заходів, що відбуваються в сфері грошового обігу з метою забезпечення його сталості, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грошима потреб сфери обігу; є складовою частиною грошово-кредитної політики держави.
Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.
Вплив на основні параметри грошового обігу здійснюється через такі інструменти:
— прямі (механізми готівкової емісії; встановлення межі кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам; пряме регулювання позикових операцій банків, визначення маржі, межі на вартість кредитних ресурсів, що виділяються, згідно з пріоритетами макроекономічної політики, для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту);
— опосередковані (здійснення операцій на відкритому ринку; регулювання норм банківських резервів; регулювання облікової ставки процента на позики, що надаються центральним банком).
Основними типами грошово-кредитної політики є:
— політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих грошей") — весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується, згідно з динамікою економічного циклу, стисненню обсягів грошової та кредитної емісії;
— політика грошово-кредитної експансії (політика "дешевих грошей") — забезпечення доступності для суб'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.
До цілей грошово-кредитної політики можна віднести:
— стратегічні — можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави;
— проміжні — досягнення такого стану деякими економічними змінними, що сприятиме досягненню стратегічних цілей;
— тактичні — мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.
Суб'єктами грошово-кредитної політики є: банківська система — центральний банк і комерційні банки; урядові структури — Міністерство фінансів або казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи.
Для грошово-кредитного регулювання центральний банк використовує такі інструменти грошово-кредитної політики:
— здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;
— регулювання резервної норми комерційних банків;
— зміну норми банківського процента;
— рефінансування комерційних банків;
— валютне регулювання.
-
Класифікація фінансових посередників, їх економічне призначення, функції та відмінності.
Фінансове посередництво – це специфічний вид діяльності на грошовому ринку, що полягає в акумуляції його суб'єктами в обмін на свої зобов'язання вільних грошових капіталів і розміщення їх від свого імені у дохідні активи. Внаслідок цієї діяльності:
– на ринку з'являються нові фінансові інструменти і загальний асортимент їх значно розширюється, що посилює стимули для формування вільних грошових капіталів;
– урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного відтворення;
– скорочуються витрати економічних суб'єктів на забезпечення руху свого грошового капіталу.
Суб'єкти грошового ринку, які займаються фінансовим посередництвом, називаються фінансовими посередниками і поділяються на дві групи: банки та небанківські фінансово-кредитні установи.
Небанківські фінансово-кредитні установи – це різноманітні установи, які акумулюють тимчасово вільні кошти і розміщують їх у формі кредиту.
Економічна відмінність між ними полягає у тому, що суб'єкти другої групи є чистими посередниками, які не можуть розмістити в активи більше коштів, ніж самі акумулювали. Банки ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту, оскільки виконують емісійну функцію. Тому правомірно розглядати банки не тільки як простих посередників, а і як підприємства кредитної сфери. Певною характерною рисою небанківських кредитних установ є досить вузька спеціалізація, яка чітко регламентується державою.