Безпека життєдіяльності

Системно-структурний підхід та системний аналіз — методологічна основа безпеки життєдіяльності

Безпека життєдіяльності, як порівняно нова галузь науки, що створюється в наш час. на стику природничих, гуманітарних і технічних наук,

використовує методи цих наук, водночас розробляючи свої власні методи.

Отримавши розвиток на основі досягнень наук про людину, суспільство,

природу, БЖД почала створювати свої методи, використовуючи накопичений

досвід. З іншого боку, комплексний характер БЖД вимагає використання

комплексу методів інших наук.

У природі і суспільстві окремі явища не існують відірвано одне від

одного, вони взаємопов'язані та взаємозумовлені. У своїй діяльності ми

повинні враховувати цю об'єктивну дійсність з її зв'язками та

взаємовідносинами. І якщо нам необхідно пояснити будь-яке явище, то

передусім слід розкрити причини, що породжують його.

Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а

методом, який використовується в ній, — системний аналіз.

Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів, які

використовуються для підготовки та обгрунтування рішень стосовно

складних питань.

Під системою розуміється сукупність взаємопов'язаних компонентів, які

взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат

(мета).

Під компонентами (елементами, складовими частинами) системи розуміють не

лише матеріальні об'єкти, а й стосунки і зв'язки між цими об'єктами.

Будь-який пристрій є прикладом технічної системи, а рослина, тварина чи

людина — прикладом біологічної системи. Система, одним з елементів якої

є людина, зветься ерготичною. Прикладами ерготичних систем є системи *

«людина — природне середовище», * «людина — машина», * «людина — машина

— навколишнє середовище» тощо.

Взагалі будь-який предмет може розглядатися як системне утворення.

Системи мають свої властивості, яких немає і навіть не може бути у

елементів, що складають її. Ця найважливіша властивість систем, яка

зветься емерджентністю, лежить в основі системного аналізу.

Принцип системності розглядає явища у їхньому взаємному зв'язку, як

цілісний набір чи комплекс. Мета чи результат, якого досягає система,

зветься системотворним елементом.

Будь-яка система є складовою частиною іншої системи або ж входить до

іншої системи як її елемент. З іншого боку, окремі елементи будь-якої

системи можуть розглядатися як окремі самостійні системи.

У сфері наук про безпеку системою є сукупність взаємопов'язаних людей,

процесів, будівель, обладнання, устаткування, природних об'єктів тощо,

які функціонують у певному середовищі для забезпечення безпеки.

Системою, яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є система «людина —

життєве середовище».

Системний аналіз у безпеці життєдіяльності — це методологічні засоби,

що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі

«людина — життєве середовище» чи на рівні її компонентних складових, та

їх вплив на самопочуття, здоров'я і життя людини.

Система «людина — життєве середовище» та її компоненти.

Життєдіяльність вивчають, використовуючи системний підхід, шляхом

аналізу прямих та зворотних зв'язків у системі «людина — життєве

середовище». Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи

суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану

цього середовища. Тому БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме

в системі «людина — життєве середовище». Поза межами цієї системи людина є об'єктом вивчення антропології, медицини, психології, соціології та

багатьох інших наук. Середовище, яке оточує людину поза межами цієї

системи, вивчають астрономія, географія, геологія, біологія, екологія

тощо.

Система «людина — життєве середовище» є складною системою в тому

розумінні, що в неї, як правило, входить велика кількість перемінних і

між якими існує велика кількість зв'язків. Відомо, що чим більше

перемінних та зв'язків між ними має система, тим важче ці зв'язки

піддаються математичній обробці і виведенню універсальних законів.

Складність вивчення систем «людина — Життєве середовище» зумовлюється

також і тим, що ці системи є багаторівневими, містять у собі позитивні,

негативні та гомеостатичні зворотні зв'язки і мають багато емерджентних

властивостей.

Людина є одним з eлeмeнmiв зазначеної системи, в якій під терміном

«людина» - розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей,

колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство,

людство загалом.

Хоч основним об'єктом вивчення безпеки життєдіяльності є зв'язки у

системі «людина — життєве середовище», у центрі уваги перебуває людина

як самоціль розвитку суспільства.

Залежно від того, що ми розуміємо під терміном «людина» в системі

«людина — життєве середовище», визначається рівень цієї системи, що

Детально буде проаналізовано далі.

Життєве середовище — другий елемент системи «людина — життєве

середовище». Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або

може перебувати в даний час людина і функціонують системи її

життєзабезпечення.

У цьому розумінні воно не має постійних у часі і просторі кордонів, його

межі визначаються передусім рівнем системи, тобто тим, що в даному разі

розуміється під терміном «людина».

Життєве середовище людини складається з трьох компонентів — природного,

соціального, або соціально-політичного, та техногенного середовищ.

* природне середовище (земний грунт, повітря, водоймища, рослини,

тварини, сонце, місяць, планети тощо) Життєве* соціальне,

соціально-політичне середовище (форми середовище спільної діяльності

людей, єдність способу життя) людини * техногенне середовище (житло,

транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об'єкти, зброя,

домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини тощо)

З одного боку людину оточують земний грунт, повітря, водоймища» рослини,

звірі, птахи, риби, мікроорганізми, тобто об'єкти природного походження

і створені ними екологічні системи. Природні об'єкти утворюють поля,

ліси, гори, ріки, озера, моря, океани континенти. Це оточення зветься

природним середовищем. У ньому переважно діють закони природного

розвитку — фізичні, хімічні, геологічні, біологічні. В ньому

відбуваються дощі, бурі, землетруси, виверження вулканів, тектонічні

дислокації тощо. Природними об'єктами також є космічні об'єкти — сонце,

місяць, планети, зірки, комети, астероїди. Сонце і місяць викликають

припливи і відпливи води, а також відповідний рух земної кори. Сонце

живить енергією всі біологічні об'єкти, а також спричиняє переміщення повітряних мас, внаслідок чого на Землі змінюється рельєф, відбувається

кругообіг води і біологічних речовин. Фактично вся енергія, яку

використовувала і використовує людина, за винятком ядерної, є

трансформованою і накопиченою на Землі за мільярди років сонячною

енергією. Метеорити, що падають на Землю, спричиняють не лише локальні,

а й глобальні катаклізми,

З другого боку людину оточують інші люди. Форми спільної діяльності

людей, що історично склалися і характеризуються певним типом

взаємовідносин, утворюють людську спільноту, або соціум (від лат. socium

— загальне, спільне).

Діяльність людини

Діяльність — це специфічний спосіб ставлення людини до світу. Вона

поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини.

Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання,

творіння культури.

Характерні ознаки діяльності людини:

> вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної

потреби;

> вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди,

предмети; природа тощо);

> обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у

спілкуванні;

> з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі —-працює;

> саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;

> відчуває вплив умов ужиття як на рівні оточення (мікросередовище), так

і на рівні суспільства (макросередовище);

> діяльність має ціле усвідомлений і цілеспрямований характер.

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усвідомлених

цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетворення навколишнього

світу можна сформулювати таке визначення:

Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем,

завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла

внаслідок прояву у неї певної потреби.

Природне середовище

Навколишнє природне середовище в ширшому розумінні — космічний простір,

а в вужчому — біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину

атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємозв'язані

складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.

Земля — одна з планет Сонячної системи, найбільша з планет земної групи

(Меркурій, Венера, Марс, Земля), середній радіус — 6371 км, відстань до

Сонця — 150 млн-км, маса Землі становить 1/330000 маси Сонця.

Сонце — це найголовніша зірка сонячної системи, температура поверхні

близько 6000 °С. Земля отримує всього одну двомільярдну частину

сонячного випромінювання. Цього досить, щоб обігріти Землю та постачати

необхідною енергією весь рослинний та тваринний світ.

• Атмосфера — це газова оболонка Землі, яка обертається разом з нею.

. Дуже своєрідні кліматичні умови в атмосфері. Атмосфера поділяється на

шари, в яких з висотою змінюється температура. На висоті 8—10км

температура становить 40—50'С нижче нуля, а на висоті близько 60—70 км

знаходиться повітряний шар з досить помірною температурою, близькою до

(PC. Причини виникнення цього теплого шару атмосфери пояснюються явищем

абсорбції (поглинання) молекулами озону і кисню ультрафіолетового

випромінювання Сонця.

Саме тут проходить озоновий захист життя Землі від жорсткого для всього

живого випромінювання Сонця. Енергія радіації, що абсорбується,

перетворюється у теплову енергію газових молекул. Сонячна радіація, яка

проходить до земної поверхні, має зовсім безпечні границі, а всі

ультрафіолетові промені з меншою довжиною хвилі в'язнуть у цьому

невидимому, легкому, але непроникному шарі повітряного океану.

Гідросфера (грец. hydro - вода, sphaira - куля) — це водяна оболонка

Землі. До надземної частини гідросфери, що вкриває 70% поверхні Земної

кулі, належать океани, моря, озера, ріки, а також льодовики, в яких вода

перебуває у твердому стані. Основна частина води (понад 80%) перебуває у

глибинних зонах Землі — в її мантії. Підземна частина гідросфери охоплює

грунтові, підґрунтові, напірні й безнапірні води, тріщинні води і води

карстових порожнин у легкорозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах

тощо).

Усі форми водних мас переходять одна в одну у процесі перетворення.

Вода у біосфері перебуває у безперервному русі, бере участь у

геологічному та біологічному кругообігах речовин.

Вода є основою існування життя на Землі. Для величезної кількості живих

організмів, особливо на ранніх етапах розвитку біосфери, вода була

середовищем зародження та розвитку. Без води неможливий фотосинтез, який

відбувається в зелених рослинах і лежить в основі біологічного

кругообігу речовин на нашій планеті. Вода — своєрідний мінерал, який

забезпечує існування живих організмів на Землі. Живі організми на 60—

98% складаються з води і всі їхні життєві функціональні процеси

пов'язані з водою. Обмін речовин в організмах можливий лише за наявності

води, бо майже всі хімічні, колоїдно-хімічні та фізіологічні процеси

відбуваються у водних розчинах органічних, та неорганічних речовин або

за обов'язкової участі в них води. Процеси травлення і засвоєння їжі у

травному каналі та синтез живої речовини в клітинах організмів

відбувається виключно у рідкому середовищі. Втрата організмом лише

10—20% води веде до його загибелі. Без води людина може прожити не

більше п'яти діб.

Без води не може існувати й людська цивілізація, бо вода

використовується людьми не лише для пиття, а й для забезпечення своїх

санітарно-гігієнічних та господарсько-побутових потреб. Вода

використовується у промисловості, побуті, сільському господарстві, як

джерело енергії.

Багато джерел і водоймищ мають лікувальне призначення.

Але для більшості людських потреб придатна не будь-яка вода, а прісна —

з вмістом мінеральних солей до 1 г/л. Незважаючи на величезні обсяги

гідросфери (16млрд м3 води), прісні води становлять менше 3%. її об'єму.

Доступною для використання є лише невелика частка прісних вод, що

зосереджена у прісноводних озерах, водосховищах, річках та підземних

водоносних горизонтах.

Забезпеченість річковою водою України дуже мала. Цей дефіцит річкової

води доводиться надолужувати використанням підземних вод, яких у нашій

країні чималий запас. Головним джерелом річкової води в Україні є

Дніпро, а також Дністер, Південний Буг, Тиса] Прут, малі річки (їх

налічується понад 63000).

Техносфера

Людина давно живе не в «природі», а мешкає в середовищі, антропогенно

зміненому, трансформованому під впливом своєї діяльності. В життєвому

циклі людина і навколишнє середовище утворюють постійно діючу систему

«людина — довкілля».

* Довкілля — навколишнє середовище людини, зумовлене в даний момент

сукупністю факторів, здатних чинити пряму або непряму, негайну або

віддалену дію на людину, її здоров'я і життя.

З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг

речовин та енергетичний обмін у біосфері, почалася трагедія біосфери. На

шлях, який посилює конфронтацію з біосферою, предки сучасної людини

ступили близько 1,5—3 млн років тому, коли підпорядковуючись командам

свого розумового апарату — головного мозку, який потребував все більшої

кількості енергії для, задоволення своїх потреб, вперше запалили вогнище

в надрах Африки і Північної Якутії (у селищі Дирин-Юрях). З того моменту

шляхи людини і біосфери остаточно розійшлися, почалося їх протистояння,

наслідком якого може стати колапс біосфери або зникнення людини.

Людство, розростаючись чисельно і розповсюджуючись на планеті,

автоматично і неминуче відтіснило інших мешканців природи. Та і саму

природу воно відкинуло на задвірки біосфери, замінюючи останню вже не

ноосферою Вернадського, а техносферою, або біотехносферою.

* Техносфера — це регіон біосфери в минулому, перетворений людиною За

допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним

потребам.

Створюючи техносферу, людина прагнула до підвищення комфортності

довкілля, до зростання комунікабельності, до забезпечення захисту від

природних негативних впливів. Усе це позитивно вплинуло на умови життя і

в сукупності з іншими факторами (поліпшення медичного обслуговування

тощо) на тривалість життя людей.

Ноосфера

Тварини та рослини своєю діяльністю за життя та біомасою після смерті

мільярди років створювали та вдосконалювали умови, сприятливі для життя,

тобто біосферу, перш ніж з'явилася людина, котре через кілька сотень

тисяч років стала руйнувати її своєю нерозумною діяльністю.

У 1875 р. австрійський вчений Едуард Зюсс визначив біосферу як особливу

оболонку Землі, утворену живими організмами, або, іншими словами, як сукупність живих тіл, що населяють Землю, як зону органічного життя, що

охоплює область взаємодії атмосфери, літосфери та гідросфери.

Сучасне розуміння біосфери було запроваджено видатним українським ученим

В.І.Вернадським. На підставі праць В.І.Вернадського та його

послідовників біосфера визначається як загальнопланетна оболонка, до

складу якої належать нижні шари атмосфери, гідросфера та верхні шари

літосфери, її склад і будова зумовлені сучасною і минулою

життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів. Вона є наслідком

взаємодії живих і неживих компонентів, термодинамічне відкритою,

самоорганізованою, динамічно урівноваженою, стійкою, глобальною

системою.

Соціально-політичне середовище

Виділяють такі сфери суспільного життя:

* матеріальна - охоплює процеси матеріального виробництва розподілу,

обміну, споживання;

* соціально-політична - включає соціальні та політичні стосунки людей у

суспільстві - класові, національні, групові міждержавні тощо. Саме ця

сфера охоплює такі явища и процеси, як революція, реформа, війна,

класова боротьба У цій сфері функціонують такі соціальні інститути, як

партія держава, громадські організації;

* духовна - це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень тобто весь

спектр виробництва свідомості, трансформації її від однієї інстанції до

іншої (засоби масової інформації), перетворення на індивідуальний

духовний світ людини;

* культурно-побутова - це такі явища, як виробництво культурних

цінностей, життя сім'ї, побутові проблеми (організація відпочинку,

вільного часу), освіта, виховання тощо.

Усі сфери суспільного життя взаємопов'язані. Важливу роль у суспільстві

відіграють соціальні відносини. Соціальні відносини виникають між людьми у процесі їхньої діяльності та спілкування.

Вони характеризують життєдіяльність людини і поділяються на економічні,

соціально-політичні, ідеологічні, культурні, побутові, сімейні та інші.

Емоційні якості людини

Вплив конкретної ситуації на поведінку людини визначається тим, як

людина переживає цю ситуацію. Переживання ситуації, різноманітні реакції

людини на неї розуміють як емоції.

Емоції — це психічні процеси, які відображають особисту значущість та

оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у

формі переживання.

Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти,

власне емоції, почуття, настрій і стрес.

Афект — це найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину

і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і

відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння.

В афекті змінюється увага: знижується можливість переключення,

забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афектну реакцію

(стан ейфорії після звільненнями небезпеки, ступор при повідомленні про

смерть).

Власне емоції — це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки

внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються.

Почуття — стійкі емоційні етапи, які мають чітко означений предметний

характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і

до уявлення,

Настрій -- найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне

ставлення щодо сприйняття або не сприйняття людиною світу. Настрій може

бути похідним від темпераменту.

Стрес — це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та

напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви

організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби,

до втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи

багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна — зростає ефективність

діяльності, пасивна - ефективність діяльності різко зменшується.

Біологічні фактори небезпеки

• Загальна характеристика біологічних об'єктів. Одним з видів небезпеки

є біологічні речовини, до яких відносять макроорганізми (рослини та

тварини) і патогенні мікроорганізми, збудники інфекційних захворювань

(бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, найпростіші). .

• Отруйні рослини. Близько 700 видів рослин можуть викликати важкі чи

смертельні отруєння людей. Токсичною речовиною отруйних рослин є різні

сполуки, які належать переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кислот, смол,

вуглеводнів тощо.

За ступенем токсичності рослини поділяють на:

• отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ тощо) ;

• дуже отруйні (наперстянка, олеандр тощо);

• смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).

Наведемо характеристику дії отруйних рослин на організм людини:

Отруйна рослина

Час початку дії

Характеристика впливу на організм людини

Білена чорна через 30-40 хв.

Почервоніння обличчя і шиї, збуджений стан, судоми рук та ніг,

галюцинації, слинотеча, а згодом сухість у роті тощо.

Цикута через 5x8,

Часте блювання, сильна слинотеча, запаморочення, блідість шкірі з'являються сильні судоми.

Гриби від 15хв. до 2-3 діб

Нестерпний біль під грудьми, постійне блювання, , згущення крові,

судоми, призводить до летальних випадків

* Отруйні тварини. Серед тваринних організмів отруйні форми трапляються

частіше, ніж в рослинних організмах. Отрути, що виробляються тими чи

іншими організмами, є хімічними чинниками, які беруть участь у

міжвидових взаємодіях. Приклади використання хімічних речовин для нападу

або захисту можна знайти на всіх сходинках еволюційного розвитку.

Наведемо приклади деяких небезпечних тварин.

Фактори, які впливають на продуктивність праці

Вивчення умов праці показало, що існує багато факторів, які впливають на

продуктивність праці.

Основні фактори впливу

Продуктивність праці

організація робочого місця режим напруження і відпочинку під час роботи

забарвлення стін приміщення ставлення до праці

Вони формують загальний настрій на працю та полегшують або ускладнюють

появу трудових зусиль.

Розробляючи критерії професіографічної оцінки (опис характеристик праці)

ступеня нервового напруження в процесі праці, користуються

характеристиками, які відображають напруження сенсорного апарату, вищих

нервових центрів, що забезпечують функції уваги, мислення, регуляції

рухів. На сьогодні складено спеціальні таблиці класифікації праці за

ступенем нервово-емоційного напруження, в основу яких покладено такі

показники:

* інтелектуальне та емоційне навантаження;

* тривалість зосередженого спостереження;

* кількість об'єктів одночасного спостереження, що є

виробничо-важливими;

* кількість сигналів на годину;

* темп;

* нас активних дій;

* необхідність самостійного пошуку пошкоджень;

* монотонність праці;

* напруження зору;

* точність виконання роботи;

* змінність;

* режим праці та відпочинку.

Ступінь працездатності визначається також типом нервової системи.

Сильний тип має найбільшу працездатність, слабкий — незначну.

Працездатність залежить від таких факторів, як •вік, •здоров'я людини,

•стать, •навички у роботі, •санітарно-гігієнічні умови тощо. Певною

мірою на неї впливають і мотивація, і моральні та матеріальні стимули.

Подовжити стійку працездатність можна за рахунок > оптимального рівня

напруги психофізіологічних функцій, > комфортними умовами праці, >

правильним поєднанням режимів праці та відпочинку, > проведенням

фізкультурних пауз та емоційного розвантаження, > використанням

спеціальних психофармакологічних засобів чи тонізуючих напоїв, >

спеціальним інформуванням людини про результати її діяльності, >наглядом

і контролем за її роботою. Комфортні умови забезпечують, крім високої

працездатності, добре самопочуття; при цьому не виникають небезпечні

напруги компенсаторних систем організму; здоров'я людини не погіршується

довгий час.

Відомо, що на працездатність, продуктивність праці, на життєдіяльність

загалом впливає відпочинок. Відпочинок може бути двох типів — активний і

пасивний.

*Активний відпочинок — це, наприклад, заняття спортом, туристичні

поїздки, походи в ліс, подорожі, плавання в басейні тощо. Саме активний

відпочинок сприяє підвищенню працездатності, поліпшенню психічного стану

особистості, настрою.

Природні небезпеки

У наш час людина здатна полетіти на Місяць, ми багато знаємо про інші

планети, але сили природи нашої власної планети все ще нами не

підкорені. У наш цивілізований, технічно розвинений час людство

залишається залежним від природних явищ, які досить часто мають

катастрофічний характер. Виверження вулканів, землетруси, посухи, селеві

потоки, снігові лавини, повені спричиняють загибель багатьох тисяч

людей, завдають величезних матеріальних збитків.

Найбільші збитки з усіх стихійних лих спричиняють повені (40%), на

другому місці — тропічні циклони (20% ), на третьому І четвертому місцях (по 15%) — землетруси та посухи.

* Стихійні лиха — це природні явища, які мають надзвичайний характер та

призводять до порушення нормальної діяльності населення, загибелі людей,

руйнування і нищення матеріальних цінностей.

За причиною виникнення стихійні лиха поділяють на:

• тектонічні (пов'язані з процесами, які відбуваються в надрах землі),

до них належать землетруси, виверження вулканів;

• топологічні (пов'язані з процесами, які відбуваються на поверхні

землі), до них належать повені, зсуви, селі;

• метеорологічні (пов'язані з процесами, які відбуваються в атмосфері),

до них належать спека, урагани, посуха та ін.

Тектонічні стихійні лиха

* Виверження вулканів. За руйнівною дією та кількістю енергії, яка

виділяється при виверженні вулкана, саме це стихійне лихо належить до

найнебезпечніших для життєдіяльності людства. Під попелом та лавою

гинули цілі міста.

вав жерло кратера Везувію. Високо в гору на декілька кілометрів злетіли

уламки гірських порід, зі страшним гуркотом разверзлась вершина гори,

Чорна хмара попелу затьмарила сонце й три дні висіла над місцем

катастрофи. Тільки 27 серпня, через три доби після початку виверження,

вперше проглянуло сонце, яке освітило три мертвих міста.

Ще важчі наслідки мало виверження вулкану Кракатау в Індонезії. На

безлюдному острові, який складався з трьох старих вулканічних гір,

площею усього 33 кв.км в ніч з 26 на 27 серпня 1883 р. сталися вибухи

великої потужності, їх гуркіт рознісся на сотні кілометрів, хмари попелу

злетіли в небо на висоту 75км, дрібні частинки вулканічного пилу

декілька разів облетіли Землю. 18 куб. км виверженої з надр вулкану лави

затопили дві третини острова. Гігантська хвиля (35 м), яка виникла

внаслідок вибуху, знищила на узбережжях Яви та Суматри 295 міст та

селищ, принесла смерть 36 000 мешканцям.

На земній кулі налічується приблизно 600 активних вулканів, тобто таких

вулканів, які після, більш-менш тривалої перерви, можуть знову ожити.

Більшість з них розташована на стиках тих ділянок земної кори, які

називаються тектонічними плитами. За теорією А. Вегенера, земна кора

складається приблизно з 20 малих та великих пластів, які називаються

плитами, або платформами, вони постійно змінюють своє місце

розташування. Ці рухливі тектонічні плити земної кори мають товщину від