3) Фінансова система: визначення, характеристика внутрішньої будови. Назвіть базову і провідну сферу фінансової системи і поясніть свою відповідь.

Суть і структура фінансової системи За внутрішньою будовою Фінансова система - сукупність відносно обособлених взаємозв'язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП. Внутрішня структура фінансової системи складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. Ланка показує обособлену частину фінансових відносин. Виділення ланок проводиться за ознакою наявності або обособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин. Всi сфери i ланки фiнансової системи iснують взаємопов'язано, але центральне мiсце серед них займають бюджети. Бюджети пов'язанi зi всiма iншими ланками i об'єднують фiнансову систему в єдине цiле. Принципи побудови фiнансової системи: 1) єднiсть, яка обумовлена єдиною економiчною i полiтичною основою суспiльства, єдиною фiнансовою полiтикою, що реалiзується в життя через фiнансову систему; 2) функцiональне призначення ланок виражається в тому, що в кожнiй з них вирiшуються свої завдання специфiчними методами.

4) В чому полягає сутність фінансової системи за її організаційною структурою? Назвіть органи управління і фінансові інституції, які забезпечують управління фінансами в Україні, визначте їх функції. Організаційна структура фінансової системи — це сук упність фінансових органів та інституцій, яка характеризує систему управління фінансами. Необхідність розподілу і перерозподілу ВВП є об’єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установлену у світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Разом з тим рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а спрямовується певними управлінсь кими структурами, юридичними і фізичними особами. Це суб’єк тивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни. В основі формування органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади й управління. До організаційного складу фінансової системи України входять: а) органи управління:Міністерство фінансів;Державна податкова адміністрація;Державна контрольно-ревізійна служба;Державне казначейство;Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;Рахункова палата;Аудиторська палата;Пенсійний фонд;Фонд соціального страхування;Українська державна інноваційна компанія; б) фінансові інституціїНаціональний банк;комерційні банки;страхові компанії;небанківські кредитні установи (кредитні спілки, ломбарди тощо);міжбанківська валютна біржа;фондові біржі;інституційні інвестори.

5) Органи управління і фінансові інститути фін.системи :склад, функції і зв'язок зі сферами і ланками фін.системи. Існує досить складна схема взаємозв'язку органів управління фінансовою системою з її окремими сферами й ланками. Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюджету держави. Це насамперед Міністерство фінансів України: складання і виконання бюджету держави, у сфері державного кредиту погашення боргів, у міжнародних фінансових відносинах взаємовідносини з урядами інших країн, міжнародними організаціями і міжнародними фінансовими інститутами, фінанси підприємств організаційне регулювання фінансової діяльності підрозділи — державне казначейство (виконання Державного бюджету) і контрольно-ревізійна служба: ревізії складання і виконання бюджетів, контроль за використанням бюджетних асигнувань; у фінансах державного сектора контроль за фінансовою діяльністю. До цієї ж групи відноситься державна податкова адміністрація: у сфері бюджету держави та загальнодержавних цільових фондах- облік платників податків і обов'язкових платежів, контроль за дотриманням податкового законодавства Другий блок становлять контрольно-регулюючі органи — Рахункова палата Верховної Ради України: контроль за складанням і виконанням, у сфері державного кредиту- контроль за залученням, використанням і погашенням державних позик; контроль у сфері грошово-кредитної політик. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку діє на ринку цінних паперів: Реєстрація випуску цінних паперів (крім державних): ліцензування діяльності фінансових посередників; регулювання операцій з цінними паперами: нагляд за діяльністю суб’єктів ринку. Комітет з нагляду за страховою діяльністю видача ліцензій на страхову діяльність; контроль, за діяльністю страхових компаній. Аудиторська палата має тісний зв’язок з фін підпр- видача ліцензій аудиторам і аудиторським фірмам, контроль за аудиторською діяльністю. Аудиторські фірми- проведення незалежного фінансового контролю Третій блок становлять фінансові інститути, які працюють на фінансовому ринку: Національний банк України діє у таких сферах та ланках: кредитна система (реєстрація банків, видача ліцензій на окремі банківські операції, банківський нагляд); державний кредит (агентські послуги уряду з розміщення держ ЦП); бюджет держави (організація касового виконання); Міжнародні фінансові відносини (проведення міжнародних розрахунків). Комерційні банки- здійснення банківських операцій. Міжбанкінська валютна біржа - купівля-продаж валюти. Міжбанківська валютна біржа, фондові біржі та фінансові посередники, страхові компанії. До четвертого блоку входять органи управління цільовими фондами: Пенсійний фонд України: акумуляція коштів фонду, нарахування та виплата пенсій. Фонд соціального страхування, державний інноваційний фонд виконують аналогічні функції відносно відповідних цільових ринків.

6)Поняття і завдання фін.політики ,її зв'язок з економ.політикою. фінансова стратегія і фінансова тактика. Фінансова політика — сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Основні завдання фін політ на сучасн етапі вихід ек-ки з кризового стану та збалансування тов-грош відносин, фінансових відносин. Напр виріш: удоскон податк сист, скорочення рівня централізованих коштів в руках держ, удосконалення кред сист, розв фін ринку, ефективність інвестицій, скорочення бюдж дефіц та інші. Основні завдання Ф політики: 1)знаходження науковообгрунт концепц розвитку Ф; 2)визначення осн шляхів використ Ф на перспективу та на сучасн етапі; 3)здійсненпя практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Ф політика як особлива сфера ек діяльн держави направлена на мобілізацію Ф рес-ів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави. Фінансова стратегія довгостроковий курс фінансової політики, розрахований на перспективу і передбачає рішення крупномасштабних задач, які визначаються економічною і соціальною стратегією. У процесі розробки фінансової стратегії прогнозуються основні напрями розвитку фінансів, намічаються принципи використання і організації фінансів, вирішується питання про необхідність концентрації фінансових ресурсів на тих напрямах розвитку економіки, які розроблені і прийняті економічною політикою. Економічна політика це взаємопов'язана система довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки. Отже, фінансова політика, як складова частина економічної політики, вирішує задачі вишукування, концентрації і акумуляцій фінансових ресурсів і їх розподілу у напрямах розвитку, які виробляються економічною політикою. Фінансова тактика рішення задач на певному етапі розвитку країни і забезпечення цього розвитку шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових ресурсів, направлених на рішення задач фінансової політики. Фінансова тактика більш гнучка, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників. Фінансова стратегія і фінансова тактика взаємопов'язані. Стратегія створює умови для рішення тактичних задач, а також виявляє вирішальні дільниці розвитку і приводить у відповідність зі способами і формами організації фінансових відносин і взаємозв'язків. Фінансова тактика дозволяє в більш стислі терміни і з найменшими витратами вирішувати задачі фінансової стратегії.

7) Фінансове планування: сутність, завдання, методи, принципи. Фінансове планування — елемент фінансового механізму, діяльність пов'язана з управлінням фінансами; є процесом формування і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів. Його особливість — здійснюється тільки у грошовій формі і дозволяє дослідити рух грошової форми вартості, який не співпадає з розподілом вартості в натуральній формі. Основні завдання фінансового планування: • визначення джерел та обсягів фінансових ресурсів відповідно до потреб підприємства; • виявлення резервів збільшення фінансових ресурсів; • раціональний розподіл отримуваних прибутків і накопичень за каналами їх використання; • фінансовий контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів і коштів; • посилення ролі фінансового планування в управлінні виробництвом і підвищенні його ефективності. Принципи фінансового планування: 1. Наукова обґрунтованість — проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик з урахування передового досвіду, використання ПЕОМ, економіко-мате-матичних методів, що передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них. 2. Єдність фінансових планів — проявляється в єдності фінансової політики, єдиному розподілі ВВП, єдиній методології фінансових розрахунків тощо. 3. Безперервність — взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів. 4. Стабільність — незмінність показників фінансових планів. Основна мета фінансового планування — найточніше визначення майбутніх витрат і доходів, які б забезпечували нормальну діяльність держави і підприємницьких структур. При визначенні фінансових показників використовуються певні методи планування: 1. Метод коефіцієнтів (екстраполяції) — перенесення на майбутні періоди встановлених у минулому тенденцій або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів, які самі не були досліджені (використовується при індексації вартості основних фондів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей, плануванні прибутку тощо).2.Нормативний метод — базується на розрахунку фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів, амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів у бюджетних установах тощо). 3. Балансовий метод — передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття, ув'язує всі розділи фінансового плану, внаслідок чого досягається збалансованість плану (ув'язка доходів і видатків).

8) Сутність фінансів підприємств, їх функції та принципи організації. Фінанси підприємств — це складник усієї системи відносин, але їм притаманні певні специфічні ознаки, які випливають з особливостей форм власності й господарювання. Відмінності в організаційно-правовому статусі підприємств визначають особливості механізму управління підприємством, характеру майнової відповідальності й пов'язані з ними форми формування і розподілу фінансових ресурсів. Це відноситься, перш за все, до джерел формування статутного фонду, розподілу прибутку та організації взаємовідносин з бюджетом. Так, майно державних підприємств знаходиться у власності державних органів влади. Для фінансування цих підприємств, крім власних джерел (хоча й у виключних випадках), залучаються бюджетні асигнування, а також кошти в порядку внутрішньогалузевого перерозподілу. Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується більшою самостійністю у формуванні й використанні фінансових ресурсів. У господарський оборот цих підприємств залучаються кошти засновників, акціонерний капітал, пайові внески працівників підприємств.

9) Поняття фінансових ресурсів підприємств ,характеристика їх складу .фінансові ресурси підприємств — це їх власний, позичений та залучений грошовий капітал, який вони використовують для формування власних активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку. Таким чином, фінансові ресурси підприємств — це не грошові кошти підприємств, як це стверджують деякі економісти, а джерела підприємств, спрямовані на формування активів.Фінансові ресурси як джерела формування активів підприємства відображаються у пасиві балансу, а засоби, у тому числі й грошові кошти, — у активі балансу.Зв'язок між фінансовими ресурсами і грошовими коштами виявляється у тому, що грошові кошти є матеріальним вираженням фінансових ресурсів.

10)Джерела формування фін.ресурсів підприємств. Джерела формування фінансових ресурсів різноманітні. Вони залежать від форми власності, на основі якої створюється підприємство. Так, при створенні державних підприємств фінансові ресурси формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів вищих органів управління, інших аналогічних підприємств під час їх реорганізації тощо. При створенні колективних підприємств вони формуються за рахунок пайових (часткових) внесків засновників, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб тощо. Усі ці внески (кошти) є статутним (первинним) капіталом і акумулюються у статутному фонді створеного підприємства.

11) Поняття доходів і витрат. Їх класифікація. Дохі́д — Гроші або матеріальні цінності, одержувані державою, юридичною та фізичною особою внаслідок якої-небудь діяльності. Витрати — зменшення обсягу матеріальних цінностей, коштів тощо, які відбуваються в процесі свідомої людської діяльності; зменшення певних ресурсів у фізичних процесах.Класифікація витрат. Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних затрат. Велике значення класифікації затрат в управлінні ними і перш за все для здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління.До основних відносять витрати, безпосередньо пов’язані з виробничим (технологічним) процесом виготовлення продукції (виконання робіт чи надання послуг). В будь-якому виробництві вони складають найважливішу частину витрат, досягаючи в окремих галузях 90% собівартості. Накладні витрати виникають у зв’язку з організацією, обслуговуванням виробництва і управлінням ним. Величина цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами і підприємством. За ступенем залежності від обсягів діяльності витрати поділяються на змінні і постійні.

12) Харктеристка методів організації фінансової діяльності підприємств (принципи,мета, зміст\роль кожного методу). Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами, а саме:— комерційний розрахунок;— неприбуткова діяльність;— кошторисне фінансування.Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він спонукає підприємство до пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високоефективному господарюванню.Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Воно здійснюється за такою схемою:Фінансування ------витрати .Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об’єднань чи фондів підприємств. Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними. На внутрішньому кошторисному фінансуванні перебувають відособлені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціального призначення.Неприбуткова діяльність у цілому організована на такій самій основі, як і комерційний розрахунок, але за дещо обмеженою схемою:Фінансові ресурси ------витрати -------доходи.Специфічною ознакою формування фінансових ресурсів є те, що досить часто воно здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень, насамперед від засновників. Цей метод організації фінансової діяльності не передбачає принципу прибутковості. Головна мета функціонування неприбуткових підприємств, організацій та установ — забезпечення певних потреб суспільства, а не отримання прибутку. Відсутність прибутку дає змогу знизити рівень цін і зробити відповідні товари та послуги більш доступними. На принципах неприбутковості можуть здійснювати свою діяльність установи соціальної сфери та підприємства муніципального господарства.