1.3 Мета і завдання предмету “ Охорона праці ”

Предметом дисципліни є система законодавчих актів, соціально-економічних, організаційних, технічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, які забезпечують працездатність і збереження здоров'я людини у процесі трудової діяльності.

Роль дисципліни "Основи охорони праці" у підготовці студентів полягає у тому, що вона надає їм знання та практичні навички щодо безпечного виконання своїх обов’язків.

Дисципліна викладається для студентів всіх спеціальностей і спеціалізацій.

Викладення курсу здійснюється у відповідності з Концепцією освіти з напряму "Безпека життя і діяльності людини", затвердженою Міністром освіти і науки України.

Знання та практичні павички з питань охорони праці студенти вищих навчальних закладів отримують у процесі теоретичного і практичного (виробничого) навчання.

Основи охорони праці у Вищому навчальному закладі вивчаються в загальному курсі “Охорона праці” за 72-годинною програмою (с них 36 години - аудиторних), розробленою Міністерством освіти і науки та погодженою з Держгірпромнагляд – Державним комітетом України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (раніше Державний комітет України по нагляду за охороною праці.)

Мета вивчення цього курсу - дати студентам знання щодо загальних питань законодавства з охорони праці, виробничої санітарії, пожежної безпеки, електробезпеки, гігієни праці, способів надання першої допомоги потерпілим при нещасних випадках, аваріях.

Програма складається з таких тем:

- засади формування основ охорони праці;

- основи фізіології та гігієни праці;

- основи техніки безпеки;

- пожежна безпека.

Науково-технічний прогрес повинен супроводжуватись поліпшенням умов праці, ліквідацією на багатьох виробництвах тяжкої ручної праці, виведенням працівника з зони шкідливого виробництва, широкого впровадження ефективних методів забезпечення безпеки праці.

Але, на жаль, науково-технічний прогрес приніс людству і численні лиха.

Людина-творець прогресу стала його заложником. В нашій країні щорічно травмується на виробництві біля 120 тис. чоловік, з них близько 2,5 тис. травмується зі смертельним наслідком, більше 5 тис. отримують професійні захворювання. Допускаються серйозні виробничі аварії з груповими нещасними випадками (шахти, авіатранспорт, автотранспорт, хімічне та газове виробництво та ін.).

Разом з тим. в невиробничій сфері (в побуті) щорічно травмується більш ніж 2 мли. чоловік, з яких близько 28 тис. стають інвалідами.

В Україні вже з 1990 роду існує Концепція удосконалення управління охорони праці. Враховуючи, що стан охорони праці відбивається практично на всіх показниках життя суспільства (тривалості життя людей, стану їх здоров'я, генофонду, збереження національного багатства), при розробці Концепції враховані такі основні принципи:

1. Обов'язкове забезпечення безпеки людини, пріоритет життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, установи, організації.

2. Плата за ризик. Розрахунки показують, що нещасні випадки коштують декілька десятків разів дорожче, ніж нар гість заходів по їх попередженню. Не випадково в багатьох розвинених країнах інвестування в заходи по охороні праці вважаються вигідним бізнесом.

3. Добровільність і прийнятність ризику. Він означає, що ніхто не має права посилати людину на ризик без її згоди.

4. Правове регулювання ризику, тобто наявність державних законів, які встановлюють систему заборон і норм попередження нещасних випадків і професійних захворювань, а також обов'язкову відповідальність за порушення цих законів.

5. Доступність і відкритість інформації з питань охорони праці.

14 жовтня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про охорону праці", який має велике соціально-економічне, бо торкається, життєвих, життєвих інтересів близько 30 мли. громадян України

Тепер Закон передбачає чітку систему державного управління охороною праці — від уряду, при якому створена і функціонує Національна рада по забезпеченню безпечної життєдіяльності населення, до підприємства.

Додаткові вимоги при підготовці робітників для робіт з підвищеною небезпекою

Особлива увага повинна приділятися навчанню професій, пов’язаних з роботою у шкідливих і небезпечних умовах.

Специфічні питання охорони праці, пов’язані з виконанням робіт з підвищеною небезпекою, вивчаються в курсі спеціальних дисциплін і органічно поєднуються з вивченням технологій виробництва.

Особливе значення має якість підготовки працівників для робіт, пов’язаних з технічною експлуатацією підйомних споруд, котлів, посудин що працюють під тиском, трубопроводів пара і гарячої води, газових установок тощо, що потребує від обслуговуючого персоналу підвищеної відповідальності, професійних умінь і навичок.

Наказом Державного комітету України по нагляд за охороною праці від 30 листопада 1993 року № 123 затверджений перелік робіт з підвищеною небезпекою.

1.7. Терміни та визначення основних понять з охорони праці наведені в

ДЕСТ 2293-99 та деяких стандартах системи стандартів безпеки праці (ССБП). Розглянемо найважливіші з них.

Умови праці — сукупність чинників виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час виконування нею трудових обов'язків.

Несприятливі чинники, в тому числі й виробничі, підрозділяються на шкідливі та небезпечні.

Шкідливий виробничий чинник — виробничий чинник, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативно­го впливу на здоров'я нащадків.

Небезпечний виробничий чинник — виробничий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, отруєння, іншого раптового різкого погіршення здоров'я або до смерті.

Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 небезпечні та шкідливі чинники за природою дії поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних небезпечних та шкідливих виробничих чинників належать: рухомі машини та механізми; пересувні частини виробничого устаткування; підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони; підвищена чи понижена температура поверхонь устаткування, матеріалів чи повітря робочої зони; підвищений рівень шуму, вібрацій, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової чи інфрачервоної радіації; підвищені чи понижені барометричний тиск, вологість, іонізація та рухомість повітря; небезпечне значення напруги в електричному колі; підвищена напру­женість електричного чи магнітного полів; відсутність чи нестача природного світла; недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла; пряме та відбите випромінювання, що створює засліплювальну дію; та ін.

До хімічних небезпечних та шкідливих виробничих чинників належать хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на загальнотоксичні, подразнювальні, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні та такі, що впливають на репродуктивну функцію.

До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих чинників належать па­тогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, грибки та ін.) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).

До психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих чинників належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, монотонність праці, перенапруження органів чуття, емоційні перевантаження).

Один і той же небезпечний і шкідливий виробничий чинник за природою своєї дії може належати одночасно до різних груп.

Виробнича травма — порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок дії виробничих чинників.

Виробничі травми класифікують:

• за видом агента, що призвів до травмування — механічні, термічні, хімічні, променеві, електричні, комбіновані та ін.;

• за виробничими матеріальними причинами (носіями) травми — рухомі частини обладнання, готова продукція, відходи виробництва та ін.;

- за локалізацією травм — травми очей, голови, рук, ніг, тулуба; - за ступенем тяжкості пошкоджень — легкі, тяжкі, смертельні;

- за технологічними операціями — вантажно-розвантажувальні роботи, перевезення вантажів та ін.

Нещасний випадок на виробництві - раптове погіршення стану здоров'я чи настання смерті працівника під час виконування ним трудових обов'язків внаслідок короткочасного (тривалістю не довше однієї робочої зміни) впливу небезпечного або шкідливого чинника.

Професійне захворювання -— патологічний стан людини, обумовлений надмірним напруженням організму або дією шкідливого виробничого чинника під час трудової діяльності.

Виробничо зумовлене захворювання — захворювання, перебіг яких ускладнюється умовами праці, а частота їх перевищує частоту у працівників, які не зазнають впливу певних професійних шкідливих чинників

Нормативно-правова основа охорони праці складається із Конституції України, законів Держави, норм, правил, постанов і інших документів, що мають силу законів, для жителів України, виданих органами законодавчої й виконавчої влади, які стосуються питань захисту життя й здоров'я населення країни, безпосередньо або опосередковано через елементи середовища перебування.

Держава— це виділений із суспільства, сформований панівними верствами апарат управління громадськими справами, наділений монополією влади, незаперечними повноваженнями підпорядковувати волю громадян певної території, встановлювати закони й домагатися їх виконання, збирати податки, за­стосовувати силу.

Закон - це авторитетна, тобто обов'язкова для всіх норма, дотримання якої держава має право домагатися силою. В ньому — цілеспрямовано сформульована і проголошена людьми залежність між явищами та подіями в суспільстві.

Суть реалізації законодавства, в якому висвітлені питання безпеки життєдіяльності, зводиться головним чином до реалізації закріплених в цьому законодавстві прав та обов'язків учасників відносин в галузі забезпечення безпеки життєдіяльності і здійснюється в двох головних формах: дотримання та виконання. Вони складають основу правомірної поведінки суб'єктів цих відносин.

Дотримання— форма реалізації, яка виражається в утриманні фізичних та юридичних осіб від дій, заборонених законодавством, яке містить положення про безпеку життєдіяльності.

Виконання— форма реалізації, яка виражається у здійсненні, активному проведенні у життя фізичними та юридичним особам вимог цього законодавства.

Державні закони— це видані найвищим законодавчим органом державної влади правила, норми, які є:

• обов'язковими для виконання: порушення вимог закону повинно неодмінно передбачати покарання;

• обов'язковими для всіх: будь-які вилучення з закону змінюють його нормативне значення;

• рівними; тобто однаково застосованими до всіх.

Законодавчими актами, що визначають основні положення про охорону праці, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти. До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці належать:

Кодекс законів про працю"(КЗпП);;

Закон "Про охорону праці

Закон "Про пожежну безпеку";

Закон "Основи законодавства України про охорону здоров'я";

Закон "Про охорону навколишнього природного середовища";

Закон "Про колективні договори і угоди";

Закон "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку";

Закон "Про дорожній рух";

Закон "Про поводження з радіоактивними відходами";

Закон " Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення";

Закон "Про охорону атмосферного повітря",

Закон«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є Державні нормативні акти про охорону праці, Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці, Будівельні норми та правила, Санітарні норми, Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів та інші нормативні документи.

Конституція України (28 червня 1996 р.)

У кожній країні існує основний закон держави, який формулює і закріплює головні засади суспільного і державного устрою країни, існуючу в ній політичну систему, форму правління, правовий стан особи, принципи, порядок утворення і компетенцію органів влади й управління, організацію та головні принципи правосуддя, виборчої системи. Цей основний закон називається Конституцією. Він розв'язує засадові питання державного життя, закладає правові підвалини суспільного буття й має найвищу чинність у країні.

Юридичне верховенство Конституції. Конституція— це сукупність правових норм найвищої юридичної сили, які відрізняються від звичайних законів тим, що формулюють і затверджують найзагальніші принципи утворення, оновлення, здійснення державної влади. Формальне верховенство Конституції в правовій системі будь-якої держави є суттєвою ознакою основного закону (ст. 8).

Конституція є юридичною базою решти законів та інших державних нормативних актів Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. У Конституції проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно вибирають або на яку погоджуються. Роботодавець (власник підприємства) зобов'язаний забезпечити нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.

Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професій та роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки робітників.

Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах

Людина, и життя i здоров'я, честь i гідність, недоторканість i безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права i свободи людини та їх гарантії визначають зміст i спрямованість діяльності держави.Держава відповідає передлюдиною за свою діяльність. Утвердження i забезпечення прав i свобод людини є головним обов'язком держави."(Ст.З).

"Правовий порядок в Україніґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством країни, державною владою та органами місцевого самоврядування, їx посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України." (Ст.19).

"Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними."(Ст.2I)

".. .Рівність прав жінки і чоловіка забезпечуються .... спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг.... "(Ст.24).

"Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань." (Ст.27).

"Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню.Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам". (Ст.28).

"Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність...".(Ст.29).

"Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняється...". Ст.37).

В статті 43 Конституції України записано: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується», «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом», «Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється».

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

" Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом... .Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом." (Ст.46).

"Кожен має право на житло".(Ст.47).

"Кожен має право на достатній життєвий рівеньдля себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло." (Ст.48).

"Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичнестрахування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм". (Ст.49).

Законодавчими актами, що визначають основні положення про охорону праці, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти. До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці належать: Конституція України, Закони України «Про охорону праці», «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Кодекс законів про працю України (КЗпП). Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є Державні нормативні акти про охорону праці, Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці, Будівельні норми та правила, Санітарні норми, Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів та інші нормативні документи.

В основному законі України — Конституції питанням охорони праці присвячені статті 43, 45 та 46.

В статті 43 Конституції України записано: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується», «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом», «Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється».

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

У тексті статті 46 Конституції України вказано на те, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.