Ю.Дрогобич

Відомий український учений у царині астрономії, астрології, медицини, математики. Найвідоміша праця Ю. Дрогобича "Прогностична оцінка поточного 1483 року"; 3. "Трактат із шести розділів про затемнення" (1490). Ці твори, а також віршована присвята римському папі, вміщена у "Прогностичній оцінці...", сповнені гуманістичних міркувань автора про природу, Бога, людину. У них наведено окремі наукові дані з астрономії, географії. ''Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії та медицини Болонського університету" висловлено думки:

1) про зміцнення сильної королівської влади;

2) про зверхність світської влади над церковною.

Ю. Дрогобич високо цінував людський розум, вірив у його силу і можливості, зокрема у пізнання таємниць світу і його закономірностей, а також у здатність людини використати результати такої пізнавальної діяльності на своє благо. Людський розум, освіту, активну діяльність людини Ю. Дрогобич уважав також головною рушійною силою історичного розвитку і суспільного прогресу. У передмові до твору "Прогностична оцінка поточного 1483 р." він торкався проблеми співвідношення небесного і земного світів і вирішував її у дусі неоплатонівської ідеї космічної любові, якою, гадав, сповнений Всесвіт. Поруч із християнським Богом у творах мислителя фігурують інші надприродні сили, які втручаються в хід історичних подій і впливають на їх перебіг. Дрогобич уважав, що завдяки доброчесності людина може наблизитися до Бога, який, на його думку, є ідеалом доброчесності. Юрій Дрогобич був одним із перших, хто сприяв поширенню гуманістичних ідей доби Відродження на батьківщині і став одним з перших зачинателів українського гуманізму. Він підтримував, зокрема, видавничу діяльність піонера східнослов’янського кириличного друкарства Швайпольта Фіоля, який упродовж 1483 — 1491 рр. видав чотири книжки у Кракові (475).

Станіслав оріховський-роксолан (1515–1567 рр.)

Один з перших представників реформаційного розуміння суті суспільних і політичних процесів в Україні XVI ст.

У його працях “Про турецьку загрозу”, “Про народне право”, “Напучення польському королю” викладено погляди мислителя на походження і сутність держави, аналіз форми державного правління. Його ідеалом була освічена монархія, обмежена законом. Мету держави мислитель визначав, як гарантію прав і користі кожного індивіда, відносно якого держава має низку обов’язків. Станіслав Оріховський – Роксолан був прибічником теорії природного права. Людські закони мають відповідати природним і змінюватися в разі їх невідповідності. Вся діяльність монарха повинна бути спрямована на створення умов життя, які відповідали б природному праву.

В своїй державно-правовій концепції Станіслав Оріховський – Роксолан значну увагу приділяв законові, його суспільному значенню. Він ставив закон на найвищий щабель суспільних відносин, намагався довести, що закон у державі – вищий від короля. Ідея обмеження королівської влади законом була дуже великим досягненням в українському національному політично – правовому вченні того часу.

С. Оріховський-Роксолан виступав проти теологічної теорії про божественну основу держави і влади, вважав неприпустимою підлеглість світської влади духовній. Він зробив спробу розділити їхні функції: єпископ під час богослужіння не є підданим короля. Влада короля не поширюється на церкву, а сфера впливу єпископа обмежується стінами собору.    С. Оріховський-Роксолан уважав, що владу королю надає народ, і основним його обов'язком є захист підданих, піклування про них. В основі підкорення королю повинні лежати не страх, а повага й любов, без яких, на думку мислителя, не може бути сильної влади.    Мету держави філософ визначав як гарантію прав і користі кожного індивіда, відносно якого держава має низку обов'язків. Рівночасно він був упевнений, що й громадянинові слід спрямовувати свою діяльність на забезпечення інтересів суспільства і держави.   У своїй державно-правовій концепції С. Оріховський-Роксолан значну увагу приділяв законові, його суспільному значенню. Він ставив закон на найвищий щабель суспільних відносин, намагався довести, що закон у державі — вищий від короля.