1) Дизайн.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття з’явився новий вид мистецтва – дизайн – мистецтво художньої організації простору, оформлення предметів обстановки, технічних виробів, товарів, реклами, одягу. Художники почали відігравати важливу роль у багатьох галузях промислового виробництва.

За визначенням у словнику “Естетика” дизайн (від англ. слова – проект, креслення) – вид міждисциплінарної художньо-технічної діяльності по формуванню предметного середовища.

Особливість дизайнерської діяльності полягає у специфічному естетичному засобі цілісного осмислення і формування об’єктів. Дизайн має справу з формальними якостями предмета, під якими розуміє не лише особливості його зовнішнього вигляду, але й структурні зв’язки, що надають йому необхідної функції і композиційної єдності.

В дизайні злиті два напрямки :

1. від функції до форми;

2. від форми до функції.

Методом дизайну є художнє конструювання.

Широке розповсюдження дизайнерської діяльності з початку ХХ ст. здійснило революціонізуючий вплив на технологію і техніку промислового виробництва. Завдяки дизайну під контроль були поставлені не лише матеріальні, а й естетичні потреби людини. А це сприяло соціально-культурному розвитку суспільства, формуванню естетичних ідеалів, ідей, вимог. Дизайнерська діяльність в кінцевому рахунку направлена на гуманізацію предметно-просторового середовища людини й її роль в сучасному суспільстві всі більше зростає.

Розвиток дизайну тісно пов’язаний з пластичними мистецтвами: архітектурою, скульптурою, живописом, орнаментикою. Дизайн використовує досягнення пластичних мистецтв, споживає ідеї історії мистецтва.

Життя людини і суспільства в цілому не обмежується однією лише працею. Вона багатоманітна і всі її процеси підпорядковані законам доцільності і соціалізації. Наприклад, сама людина, її тіло, її зовнішність з найдавніших часів були предметом естетичної доцільної впливової діяльності.

Етнографи, які вивчають людські співтовариства, що знаходяться на первісному рівні розвитку, звернули увагу на важливу роль, яку відіграє татуювання і прикрашання людського тіла. Таке прикрашання з самого початку було соціальним знаком, за допомогою якого певна якість людини ставала зримою, представленою для іншої, підсилювала її соціальні характеристики.

З’явлення одягу пов’язане із задоволенням утилітарної потреби у захисті від несприятливих впливів середовища, а також зокрема з етичними потребами. Проте вся багатовікова історія свідчить про те, що одяг ніколи не характеризувався виключно функціональними якостями. Здібність до точної соціальної характеристики людини, визначення статусу особи, передачі характеру суспільних стосунків, в які її включено, – все це забезпечило історії людського костюма важливе місце в культурі.

Удосконалення самого тіла людини, що підсилює його силу і вправність, використання одягу, косметики і прикрас для демонстрації соціальних якостей і здібностей людей заклали основи для такої естетичної діяльності як мода.

2) Мода.

Мода – це форма зовнішньої культури, що періодично виникає, повторюється та частково змінюється під впливом багатьох соціальних факторів. Це можуть бути економічні, соціально-психологічні, культурологічні, моральні, естетичні фактори.

Для моди є характерними такі аспекти:

1. швидка зміна форм;

2. відверта відносність, умовність модного смаку;

3. деспотизм, що висловлюється у повному запереченні попереднього і нав’язуванні нових форм, що не завжди мають раціональне пояснення.

Мода спирається на наслідування, нав’язування, масове психічне зараження.

Мода – феномен соціальний, тому що вона дає зовнішнє оформлення: костюм, танці, манера поведінки, форми побуту тощо.

Мода побутує в стихії форми і тому підвладна естетичному судженню з боку краси і смаку.

Якщо говорити про сьогоднішній день, то суспільство ХХІ ст., здається, знайшло можливість гармонійного сполучення вимог до людського тіла, з одного боку, і одягу, прикрас, косметики, що оформлюють його, з іншого. Масовий спорт, вимоги суспільства до фізичної досконалості своїх членів є найважливішим естетичним завоюванням, оскільки за всім цим стоїть високе гуманістичне завдання продовження активного, здорового і радісного життя людей, де фізична краса людини є запорукою її повноцінного соціального життя. Разом з тим мистецтво косметики і одягу дозволяє, у певних випадках ховати, робити непомітними недоліки зовнішності.

Зовнішній вигляд людини, вміння виразити через нього свій внутрішній світ, виявити, продемонструвати свою індивідуальність є важливим елементом естетичної культури особистості. Треба при цьому завжди пам’ятати, що зовнішній вигляд людини є не лише його особистою справою, що це передовсім умови взаємного спілкування, що вимагають поваги до суспільних ідеалів, правил і норм, які встановлені впродовж певного часу створення свого зовнішнього вигляду нам видається дуже суттєвою сферою естетичної діяльності людини. Звичайно, кожен з нас від природи наділений обличчям і фігурою, ми не самі шиємо собі одяг і взуття, але це зовсім не знімає відповідальності людини за свій зовнішній вигляд. Адже ніхто, крім нас, не знає наші якості і здібності, ніхто крім нас не може сформувати гарну фігуру. Але для цього треба бути художником, здібним створити гармонійний індивідуальний вигляд.

Людство в ході суспільної практики удосконалює суспільні відносини, прагнучи до їхньої гуманізації, доведення до істинної людяності, гуманізму. В цій сфері естетичне органічно поєднано з моральним, так само як і у предметній діяльності поєднане естетичне й утилітарне.

Ось чому людство, виробляючи ідеал особистості, передбачає розвиток в ньому фізичної досконалості, високих моральних якостей, і розвиненої естетичної свідомості. Вже антична естетика виробила уявлення про такий напрямок людського розвитку, визначивши його словом, яке не перекладається, “калокагатія”, що означає гармонію зовнішнього і внутрішнього, що є умовою краси людини.

Цілісність людської особистості, велич її душі, висока культура поведінки залишаються і до сьогоднішнього часу ідеалом гармонійного благородства, тим орієнтиром індивідуального самовдосконалення, до якого повинна прагнути кожна людина.

4. Історичні закономірності розвитку мистецтва.

Логіка еволюції мистецтва пов’язана з конкретно історичними періодами розвитку цивілізації.

Воно проходить шість основних етапів: доісторичний, стародавнього світу, середньовіччя, Відродження, Нового часу, ІІ половини ХІХ – ХХ століття.