Соціально-історичні причини виникнення християнства. Його філософські та релігійні попередники.
Історія християнства — християнство є найзначнішою світовою релігією нашого часу, в якій розрізняють три головні напрями:православ'я,католицизмтапротестантизм, а також численні дрібніші різновиди. Головним об'єктом шанування християн єІсус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, а дехто — тільки Богом або тільки божественним посланцем. Усі християни вірять (чи лише міркують), шо праведних після смерті чекає винагорода у вигляді вічного блаженства в раю, а грішників — покарання (яке вони уявляють собі по-різному).
Християнство виникло в другій половині І ст. в одному зі східних районів Римської імперії—Палестині. Головною соціальною причиною виникнення християнства було безсилля пригноблених у боротьбі з гнобителями. Християнство виникло як відгалуженняіудаїзму, у якого воно успадкувало, насамперед, визнанняСтарого завіту— найдавнішої частиниБіблії. Великий вплив на християнство (почин. з II-III ст. н.е.) мали ідеїФілонатаСенеки. Александрійський філософ Філон висунув ідеї про природжену гріховність людини, про необхідність урятування душі за допомогою аскетизму та страждання. Ним було розроблене вчення проЛогос, яке розвиває погляди іудейської релігії на месію. Філон учив, що месія має ім'яЛогос(у перекладі із грецької — слово), що месія сам є Богом. Слідом за Філоном християни дали ім'я й своєму месії й також визнали його Богом. Прийняли вони й ідеї Філона про природжену гріховність людей, аскетизм та страждання як шлях урятування душі. У римлянина Сенеки християнство запозичило етичні ідеї про рівність людей перед Богом, урятування душі як мету життя, презирство до земного життя, про любов до ворогів, покірність долі.Кумраніти[1] по-своєму розвивали вчення про месію. Зокрема, вони вважали, що месія за своєю природою є людиною, що його перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, уже відбулося й що тепер треба чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу. Ці ідеї були підхоплені
2.Біблія як основа християнського віровчення
Священна книга християн – Святе Письмо – Біблія. Християни її ще називають Словом Божим, Книгою Спасіння, Книгою книг тощо. Назва «Біблія» утвердилась серед християн із IV ст. Так вперше назвав цю книгу Константинопольський патріарх Іоан Златоуст. Біблія складається з двох частин: Старого Завіту і Нового завіту. Старий Завіт містить 50 книг (щоправда, канонічними з точки зору православних є 39, а католики й протестанти визнають усі 50). У них розповідається про створення світу і людини, про рай, потоп і життя Богом обраного єврейського народу. Подаються також молитви (псалми), філософсько-моралістичні твори, релігійна публіцистика, лірична поезія.
До Нового Завіту всі християнські церкви (за винятком Ефіопської та Коптської) зараховують 27 книг: 4 Євангелія (від святих Матфія, Марка, Луки, Іоана), діяння святих апостолів, 21 послання апостолів та Апокаліпсис, або Одкровення Іоана Богослова. Ці книги розповідають про Ісуса Христа, його вчення, подають пророцтва.
Мова Біблії – давньоєврейська та арамейська (халдейська – державна мова колишнього Вавилону) у Старому завіті та грецька (діалект койне) у Новому Завіті. Сьогодні Біблія перекладена майже всіма мовами світу.
Історія Біблії в Україні розпочинається з часів з’яви на нашій землі перших християнських місіонерів, які, поширюючи християнське вчення, принесли з собою і книги Святого Письма, які з часом почали перекладатись давньою літературною українською мовою. Найдавнішою в Україні книгою святого Письма є Остромирове Євангеліє (1056 – 1057 рр.). Найціннішим із перекладів на народну тогочасну мову є Пересопницьке Євангеліє (1556 – 1561 рр.), що вийшло з монастиря в Пересипниці (Волинь). У ній чи не найповніше, найяскравіше простежується саме україномовна передача змісту Біблії «для лєпшего виразумління люду християнського». Дуже популярною в Україні книгою Старого завіту був псалтир, який вважався не тільки як богослужбова книга, а й як навчальна книга для домашнього читання. Популярними були й книги Нового Завіту – Четвероєвангеліє і Апостол, найдавніші з яких з’являються в 1195 – 1220
1581 р. побачила світ знаменита Острозька Біблія, що була надрукована І.Федоровим у м. Острозі.
Перший переклад Біблії на живу народну літературну мову здійснили Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький за ініціативою Всесвітнього біблійного Товариства. До їхнього перекладу, виданого в 1903 р., ввійшли, як і передбачалось замовленням, лише канонічні книги – 39 із Старого Завіту і 27 з Нового Завіту. Протягом ХХ ст. повний текст Біблії у перекладі українською мовою здійснили І. Огієнко (1962 р.), І.Хоменко (1963 р.) та ін.
Біблія своїм багатим змістом як релігійного, так і нерелігійного спрямування торкається так чи інакше практично всіх аспектів життєдіяльності людини в усій їхній глибині і проблематичності. У ній, за словами російського філософа В.В. Розанова, ми знаходимо дух світлої радості, дух прощення і примирення, любові до людей. Щось глибоко близьке кожному серцю, щось, що приваблює до себе, що змушує не змикатись, не поринати в себе, а, навпаки, розкривати свою душу, – чується в кожнім слові Спасителя і в кожній дії Його.
І цей дух «світлий і радісний», дух «відкритості й спілкування», що лине зі сторінок Біблії, близький і рідний душевному світові більшості з нас, він приваблює до себе кожного, в кого пробудилась душа до пізнання абсолютного джерела буття.