Підстави звільнення від відповідальності

Таке звільнення відбувається у зв'язку з немож­ливістю виконання зобов'язання внаслідок: 1) дії непереборної сили (ст. 617 ЦК України); 2) випадкового заподіяння шкоди (ст. 617 ЦК України); 3) вини потерпілого у заподіянні шкоди (ст. 1193 ЦК України).

Непереборна сила— це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. На практиці дію непереборної сили також називають форс-мажорними обставинами.

На практиці непереборною силою визнаються явища природи (землетруси, шторми, снігові замети, обвали, повінь і т. ін.); деякі суспільні явища (епідемії, воєнні дії, розрив дипломатичних зв'яз­ків, страйки, розпорядження компетентних органів, які забороня­ють виконувати дії, передбачені зобов'язанням).

Випадок (казус)— обставина, яка свідчить про відсутність вини будь-кого з учасників зобов'язання, а не взагалі про відсутність будь-чиєї вини у заподіянні шкоди. Випадок характеризується суб'єк­тивною непередбаченістю: якби особа знала про можливість настан­ня випадку, вона могла б запобігти шкоді. Передбачення можливості настання шкідливого результату внаслідок впливу випадку, на від­міну від необережного заподіяння шкоди, не є обов'язком право­порушника. Саме тому внаслідок необережної (винної) поведінки особа відповідає за настання шкідливого результату, а при випадковому (безвинному) заподіянні шкоди особа за загальним правилом від відповідальності звільняється. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК України).

Вина потерпілого (кредитора).За загальним правилом шко­да, заподіяна внаслідок умислу потерпілого, відшкодуванню не під­лягає (ст. 1193 ЦК України). Так, ст. 1187 ЦК України передбаче­но, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потер­пілого.

Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним (ст. 614 ЦК України). Необережність потерпілого внаслідок деліктного правопорушення в цілому не звільняє заподіювача шкоди від обов'язку відшкодувати збитки. Вина потерпілого може лише впливати на обсяг належного йому відшкодування у сторону зменшення. Якщо груба необереж­ність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка за­вдала шкоди, — також залежно від ступеня її вини) розмір відшко­дування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ст. 1193 ЦК України).

16.3. Поняття припинення зобов’язань, підстави % Інформація

Під припиненням зобов’язань слід розуміти припинення існування прав та обов’язків його учасників, які становлять зміст зобов’язання.

Припиненню зобов’язань присвячено гл.50 ЦК У, яка містить норми, що передбачають досить різноманітні ситуації, коли суб’єктивні права і обов’язки, що складали зміст відповідного зобов’язального правовідношення, перестають існувати. Залежно від конкретних обставин існує декілька способів припинення зобов’язань:

1. виконанням;

2. переданням відступного;

3. зарахуванням;

4. за домовленістю сторін;

5. прощенням боргу;

6. поєднанням боржника і кредитора в одній особі;

7. неможливістю виконання;

8. смертю фізичної особи або ліквідацією юридичної особи.